61/ко-24

Вища кваліфікаційна комісія суддів України у пленарному складі:

головуючого – Руслана СИДОРОВИЧА,

членів Комісії: Михайла БОГОНОСА (доповідач), Людмили ВОЛКОВОЇ, Віталія ГАЦЕЛЮКА, Ярослава ДУХА, Романа КИДИСЮКА, Надії КОБЕЦЬКОЇ, Олега КОЛІУША, Руслана МЕЛЬНИКА, Олексія ОМЕЛЬЯНА, Андрія ПАСІЧНИКА, Романа САБОДАША, Сергія ЧУМАКА, Галини ШЕВЧУК,

розглянувши питання щодо відповідності судді Дзержинського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області Ступака Сергія Володимировича займаній посаді,

встановила:

Стислий виклад інформації про кар’єру судді та проходження кваліфікаційного оцінювання.

Указом Президента України від 29 вересня 2016 року № 425/2016 Ступака Сергія Володимировича призначено строком на п’ять років на посаду судді Дзержинського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області.

Рішенням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 07 червня 2018 року № 133/зп-18 призначено кваліфікаційне оцінювання суддів місцевих та апеляційних судів на відповідність займаній посаді.

Цим рішенням встановлено черговість етапів кваліфікаційного оцінювання, визначено графік проведення іспиту в межах кваліфікаційного оцінювання та призначено на 23 липня 2018 року іспит для суддів місцевих судів (кримінальна спеціалізація), у тому числі для Ступака С.В.

Рішенням Комісії від 26 листопада 2018 року № 278/зп-18 визначено результати першого етапу «Іспит» кваліфікаційного оцінювання суддів на відповідність займаній посаді. Відповідно до цього рішення Ступака С.В. допущено до другого етапу кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді – «Дослідження досьє та проведення співбесіди».

З метою вирішення питання щодо продовження процедур оцінювання згідно з рішенням Комісії від 20 липня 2023 року № 34/зп-23 здійснено повторний автоматизований розподіл справ між членами Вищої кваліфікаційної комісії суддів України.

Згідно з протоколом повторного розподілу між членами Комісії від 27 липня 2023 року доповідачем у справі визначено члена Комісії Богоноса М.Б.

На підставі викладеного вище процедура кваліфікаційного оцінювання стосовно Ступака С.В. продовжена з етапу «Дослідження досьє та проведення співбесіди».

З метою оновлення даних, що містяться в суддівському досьє, Комісією в межах наданих повноважень надіслано запити до таких органів державної влади: Державної прикордонної служби України, Національної поліції України, Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ України, Генерального штабу Збройних Сил України, Міністерства юстиції України та Київського міського ТЦК та СП.

У відповідь на запити отримано інформацію стосовно судді, яку долучено до матеріалів досьє.

Зокрема, Департаментом державної виконавчої служби Міністерства юстиції України надано інформацію про чотири виконавчі провадження: № 51214860, № 57277670, № 59808514, № 68865661, що перебувають на примусовому виконанні, в яких Ступак С.В. є боржником у справах про стягнення аліментів.

11 грудня 2023 року на адресу Комісії надійшов висновок Громадської ради доброчесності (далі – ГРД) про невідповідність судді Дзержинського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області Ступака Сергія Володимировича критеріям доброчесності та професійної етики з огляду на таке:

- суддя виносив постанови, не перебуваючи на робочому місці;

- суддя безпідставно затягував розгляд справ, внаслідок чого правопорушники уникли відповідальності;

- суддя безкоштовно користувався ліквідним майном, що має ознаки подарунка;

- суддя занизив вартість майна члена сім’ї, що є ліквідним активом;

- суддя не надав переконливої інформації про джерела походження витрат/отриманих благ членів сім’ї судді/ або легальні доходи, які, на думку розсудливого спостерігача, викликають сумніви щодо їх достатності для отриманих благ.

Висновок ГРД про те, що суддя Ступак С.В. виносив рішення, не перебуваючи на робочому місці, обґрунтовано результатами аналізу постанов Дзержинського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 11 липня 2017 року у справах №№ 210/1235/17, 210/1238/17. В цих постановах зазначено, що 20 квітня 2017 року розгляд справ про адміністративні правопорушення не відбувся, оскільки суддя перебував ІНФОРМАЦІЯ_1, у зв’язку з чим розгляд відкладено до 30 травня 2017 року. Надалі провадження у цих справах було закрито у зв’язку із закінченням строків накладення адміністративного стягнення.

Однак відповідно до інформації з Єдиного державного реєстру судових рішень (далі – ЄДРСР) цього ж дня (20 квітня 2017 року) суддею здійснювалось правосуддя: винесено постанову у справі № 210/989/17 та ухвалу у справі № 210/975/17.

ГРД припускає, що ІНФОРМАЦІЯ_2 використовувалось як підстава для затягування строків розгляду справ №№ 210/1235/17, 210/1238/17.

Аналогічні сумніви виникли в результаті дослідження тексту постанови Дзержинського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 02 листопада 2020 року у справі № 210/4426/20, в якій вказано, що Ступак С.В. перебував у відпустці в період з 12 жовтня 2020 року до 30 жовтня 2020 року, та постанови від 22 лютого 2018 року у справі № 210/5320/17, в якій зазначено, що 15 лютого 2018 року у зв’язку з перебуванням судді у відпустці розгляд справи було відкладено на 22 лютого 2018 року.

Однак відповідно до інформації з ЄДРСР Ступаком С.В. 12 жовтня 2020 року винесено постанову у справі № 210/4603/20, а 15 лютого 2018 року постановлено ухвалу у справі № 210/2039/16-ц.

ГРД просить врахувати, що суддею допущено судову тяганину, яка стала причиною уникнення правопорушниками відповідальності внаслідок закриття провадження у двадцяти справах про адміністративне правопорушення, передбачене статтею 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі – КУпАП), та у 15 справах – за порушення, передбачене статтею 173-2 КУпАП.

ГРД звертає увагу Комісії на постанову Дзержинського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 30 жовтня 2017 року у справі № 210/3295/17, якою закрито провадження (порушення, передбачене частиною першою статті 130 КУпАП) у зв’язку із закінченням на момент її розгляду строку накладення адміністративного стягнення. ГРД не погоджується із таким рішенням і вказує, що останній день закінчення строку припадав на вихідний день, а тому останнім днем слід вважати наступний робочий день – 30 жовтня 2017 року.

Крім того, ГРД посилається на безкоштовне користування суддею ліквідним майном, оскільки у деклараціях особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування (далі – Декларація, Декларації), за 2017–2022 роки він зазначив право безоплатного користування квартирами, що належать особам, які не є близькими.

Також у висновку йдеться про заниження вартості майна члена сім’ї, яке є ліквідним активом. Це твердження ґрунтується на виявленій різниці між вартістю автомобіля, за яку він був придбаний дружиною судді у 2015 році, та ціновими пропозиціями щодо схожих автомобілів на ринку транспортних засобів.

Ще однією підставою для висновку стала відсутність інформації про джерела походження ліквідного майна, витрат, отриманих благ за 2016–2018 роки, які, на думку розсудливого спостерігача, викликають сумніви щодо їх достатності для набуття такого майна, здійснення таких витрат, отриманих благ.

Також виявлено факти, які не стали самостійною підставою для висновку, однак, на думку ГРД, є такими, що характеризують суддю та можуть бути використані під час його оцінювання. Зміст інформації полягає у такому:

- в анкеті судді вказано, що у 2016 році він притягувався до адміністративної відповідальності на підставі частини першої статті 122 КУпАП – порушення вимог дорожніх знаків, у листопаді 2018 року на нього було накладено адміністративне стягнення у виді штрафу на підставі частини першої статті 126 КУпАП – керування транспортним засобом без обов’язкового страхування цивільної відповідальності власника наземних транспортних засобів. Однак у деклараціях доброчесності судді за 2016 та 2018 роки зазначено, що він не вчиняв дій, які можуть призвести до притягнення його до відповідальності;

- у щорічній декларації за 2016 рік суддя не декларував прав на автомобіль (включаючи право користування автомобілем). Однак навесні 2016 року його притягнуто до відповідальності на підставі частини першої статті 122 КУпАП – порушення вимог дорожніх знаків під час керування транспортним засобом (який не внесено у декларацію);

- згідно з інформаційною довідкою Національного антикорупційного бюро України батько та мати судді перебували в російській федерації з 16 жовтня 2015 року до 08 листопада 2015 року. В автобіографії судді вказано, що його сестра ОСОБА_1 працює лікарем травматологом-ортопедом у Сургутській клінічній травматологічній лікарні та мешкає в місті Сургут (Тюменська область, російська федерація). На ймовірній сторінці ОСОБА_1 в соціальній мережі «Фейсбук» 28 серпня 2015 року був опублікований відеоматеріал, який став доступним для широкого кола користувачів. У цьому відео містяться тези, що можуть негативно вплинути на уявлення про Україну. На думку ГРД, зв’язки близьких осіб судді з країною-агресором можуть створювати для судді негативні репутаційні ризики;

- протягом 2017–2021 років суддя Ступак С.В. не зазначав повну інформацію про майнові права (зокрема, право користування житлом) членів своєї сім’ї у щорічних деклараціях. У 2017 році він не задекларував право користування майном дружиною і сином. У 2018 році не було відображено право користування нерухомим майном сином та донькою. У 2019 році суддя вказав лише свої майнові права, але його Декларація містила інформацію про майнові відносини 5 інших осіб, які є членами його сім’ї. У 2020 та 2021 роках суддя також не задекларував майнові права своїх дітей.

Суддя скористався правом відповіді на висновок ГРД. У своїх письмових поясненнях він стверджував про безпідставність такого висновку.

Комісією у складі колегії 18 грудня 2023 року проведено співбесіду із суддею, досліджено матеріали досьє, зокрема й висновок ГРД, письмові пояснення судді, інші обставини, документи і матеріали та ухвалено рішення, в якому визначено, що Ступак С.В. за результатами кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді набрав 672,125 бала.

У рішенні вказано, що воно набирає чинності в порядку, передбаченому пунктом 124 Регламенту Вищої кваліфікаційної комісії суддів України.

Питання щодо підтримки цього рішення винесено на розгляд Вищої кваліфікаційної комісії суддів України у пленарному складі.

26 грудня 2023 року на адресу Комісії надійшли додаткові пояснення Ступака С.В. щодо висновку ГРД. У цих поясненнях суддя вважав за необхідне зазначити, що колишня дружина ОСОБА_2 отримала у подарунок від свого батька у 2018 році автомобіль RAV4 Hybrid вартістю 1 092 869,00 грн, а не купувала його за власні кошти. Також щодо публікації сумнівного відеоматеріалу у соціальній мережі «Фейсбук» сестрою судді зазначено, що ця публікація видалена, оскільки була розміщена помилково.

У засіданні Комісії у пленарному складі 26 лютого 2024 року обговорено рішення, ухвалене у складі колегії, про підтвердження відповідності судді Ступака Сергія Володимировича займаній посаді, висновок та інформацію ГРД, пояснення судді, інші обставини, документи та матеріали.

Джерела права та їх застосування.

Згідно з пунктом 16-1 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України відповідність займаній посаді судді, якого призначено на посаду строком на п’ять років або обрано суддею безстроково до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», має бути оцінена в порядку, визначеному законом. Виявлення за результатами такого оцінювання невідповідності судді займаній посаді за критеріями компетентності, професійної етики або доброчесності чи відмова судді від такого оцінювання є підставою для звільнення судді з посади.

Пунктом 20 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що відповідність займаній посаді судді, якого призначено на посаду строком на п’ять років або обрано суддею безстроково до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», оцінюється колегіями Вищої кваліфікаційної комісії суддів України в порядку, визначеному цим Законом, за правилами, які діяли до дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законодавчих актів України щодо удосконалення процедур суддівської кар’єри», та з урахуванням особливостей, передбачених цим розділом.

У Пояснювальній записці до проєкту Закону України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», за результатами розгляду якого було внесено зміни до Конституції України (Закон № 1401) і запроваджено процедуру кваліфікаційного оцінювання суддів на відповідність займаній посаді, зазначено, що проєкт передбачає «спеціальні механізми оновлення суддівського корпусу, що дасть змогу досягти необхідного балансу між суспільними очікуваннями, з одного боку, та захистом індивідуальних прав, з іншого. Зокрема, за рекомендаціями Венеціанської Комісії та Директорату з прав людини Головного директорату з прав людини та верховенства права Ради Європи, що викладені у Спільному висновку від 23 березня 2015 року (документ CDL-AD(2015)007), процедура кваліфікаційного оцінювання суддів, запроваджена в рамках Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд», отримає відповідне конституційне закріплення.

Так само, ухвалюючи Закон України «Про судоустрій і статус суддів», законодавець в Пояснювальній записці до відповідного законопроєкту сформулював легітимну мету нормативно-правового акта – здійснення трансформації системи судоустрою та оновлення суддівського корпусу відповідно до суспільних очікувань. Законодавець окремо звернув увагу на те, що до завдань законопроєкту також належить подолання корупційних ризиків при здійсненні суддею правосуддя та очищення судової системи від недоброчесних суддів. 

Відповідно до рішення Великої Палати Верховного Суду від 04 листопада 2020 року (справа № 200/9195/19-а) із запровадженням судової реформи та набранням чинності Законом України «Про судоустрій і статус суддів» для утвердження незалежності судової влади, зокрема, шляхом її деполітизації, для посилення відповідальності судової влади перед суспільством, а також для запровадження належних конституційних засад кадрового оновлення суддівського корпусу було запроваджено необхідність проходження суддями кваліфікаційного оцінювання. Запровадження кваліфікаційного оцінювання суддів було зумовлене істотною метою, що полягала у відновленні довіри до судової влади в Україні. Зміни, запроваджені в судовій системі України у зв`язку з її реформуванням, були схвалені світовою спільнотою, у тому числі Венеційською комісією (пункти 98, 99).

Отже, функціонування судової влади, до складу суддівського корпусу якої входять судді, які не відповідають критеріям компетентності, професійної етики та доброчесності, є таким, що не відповідає зазначеним очікуванням суспільства та фактично ставить під загрозу інтереси національної безпеки, громадського порядку та захист прав і свобод людей. Іншими словами, кваліфікаційне оцінювання суддів на відповідність (невідповідність) займаній посаді є необхідним у демократичному суспільстві та відповідає нагальній суспільній потребі.

Водночас Комісія зважає і на те, що навіть у разі, коли втручання у приватне життя здійснюється відповідно до закону, відповідає легітимній меті та є необхідним у демократичному суспільстві, встановлення невідповідності судді займаній посаді за критеріями компетентності, професійної етики або доброчесності має своїм наслідком звільнення з посади, що є доволі серйозним заходом, який може бути застосовано до особи. Однак на відміну від дисциплінарного провадження процедура кваліфікаційного оцінювання не має шкали вибору покарань, що обумовлено своєрідністю цієї процедури. Отже, застосування такого заходу, який негативно позначається на приватному житті судді, вимагає пошуку справедливої рівноваги між інтересами суспільства загалом та правом судді надалі займати посаду.

Процедура кваліфікаційного оцінювання здійснюється виключно за вказаними критеріями та у порядку, визначеному Законом України «Про судоустрій і статус суддів», з урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про забезпечення права на справедливий суд», та є тим винятковим заходом, що застосовуватиметься до всіх суддів, про який зазначили експерти Венеційської комісії в Остаточному висновку від 26 жовтня 2015 року (документ CDL-AD(2015)027) і який «вимагає надзвичайної обережності: паралельне виконання різних процедур, що їх здійснюють різні органи, навряд чи забезпечить дотримання найвищих гарантій для тих суддів, що відповідають цим критеріям».

За результатами такого оцінювання колегія Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, а у випадках, передбачених цим Законом, – пленарний склад Комісії, ухвалює рішення про відповідність або невідповідність судді займаній посаді. Таке рішення ухвалюється за правилами, передбаченими цим Законом для ухвалення рішення про підтвердження або про непідтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді.

І хоча Комісія виходить із презумпції, відповідно до якої суддя відповідає критеріям компетентності, професійної етики та доброчесності як особа, яка згідно з Бангалорськими принципами поведінки суддів за родом своєї роботи вважається гарантом верховенства права, ця презумпція є спростовною, а рівень такої відповідності підлягає з’ясуванню у процесі кваліфікаційного оцінювання судді.

Процедура кваліфікаційного оцінювання на відповідність судді займаній посаді є одноразовою процедурою, спрямованою на перевірку відповідності всіх суддів критеріям компетентності (професійної, особистої, соціальної тощо), професійної етики та доброчесності з метою відновлення та підвищення суспільної довіри до судової влади в Україні, і проводиться за правилами кваліфікаційного оцінювання суддів. Ця процедура, як вже зазначалось вище, була запроваджена у відповідь на ймовірну присутність в судовій владі некомпетентних та недоброчесних суддів.

Відповідно до частини дев’ятої статті 69 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», кандидат на посаду судді відповідає критерію доброчесності, якщо відсутні обґрунтовані сумніви у його незалежності, чесності, неупередженості, непідкупності, сумлінності, у дотриманні ним етичних норм, у його бездоганній поведінці у професійній діяльності та особистому житті, а також щодо законності джерел походження його майна, відповідності рівня життя кандидата на посаду судді або членів його сім’ї задекларованим доходам, відповідності способу життя кандидата на посаду судді його попередньому статусу.

Як зазначено у рішенні Великої Палати Верховного Суду від 10 листопада 2021 року (справа № 9901/355/21), доброчесність – це необхідна морально-етична складова діяльності судді, яка, серед іншого, визначає межу і спосіб його поведінки, що базується на принципах об’єктивного ставлення до сторін у справах та чесності у способі власного життя, виконанні своїх обов’язків та здійсненні правосуддя.

Члени Комісії, оцінюючи певні обставини стосовно кандидата, визначаються щодо їх відповідності суспільним уявленням про доброчесність на власний розсуд. Зважаючи на те, що доброчесність є ще й морально-етичною категорією, обставини, які свідчать про недоброчесність, оцінюються насамперед з морально-етичного погляду. Навіть зовні правомірні і законні дії кандидата можуть оцінюватися як такі, що не узгоджуються з поняттям доброчесності.

За визначенням терміна, який подано в Сучасному словнику з етики, доброчесністю є позитивна моральна якість, зумовлена свідомістю і волею людини, яка є узагальненою стійкою характеристикою людини, її способу життя, вчинків; якість, що характеризує готовність і здатність особистості свідомо і неухильно орієнтуватись у своїй діяльності та поведінці на принципи добра і справедливості.

Авторитет та довіра до судової влади формуються залежно від персонального складу судів, від осіб, які обіймають посади суддів та формують суддівський корпус. Саме тому важливо, щоб суддя не допускав будь-якої неналежної (недоброчесної, неетичної) поведінки як у професійній діяльності, так і в особистому житті, яка може поставити під сумнів відповідність кандидата критерію доброчесності, що негативно вплине на суспільну довіру до судової влади у зв’язку з таким призначенням» (пункт 23).

Статтею 1 Кодексу суддівської етики, затвердженого рішенням ХІ З’їзду суддів України від 22 лютого 2012 року, встановлено, що суддя повинен бути прикладом неухильного додержання вимог закону і принципу верховенства права, присяги судді, а також дотримання високих стандартів поведінки з метою зміцнення довіри громадян у чесність, незалежність, неупередженість та справедливість суду. Відповідно до статті 3 цього Кодексу саме суддя має докладати всіх зусиль, до того щоб, на думку обізнаного та розсудливого стороннього спостерігача, його поведінка була бездоганною.

Роз’яснюючи зазначені положення, Рада суддів України в Коментарі до Кодексу суддівської етики, затвердженому рішенням Ради судді України від 04 лютого 2016 року № 1, відзначила, що суддя повинен уникати порушень етики та всього того, що виглядає як порушення етики, в усіх випадках його діяльності – як професійній, так і в приватній. Бездоганна поведінка суддів означає уникнення порушень норм етики та недопущення створення враження їх порушення. Враження порушення норм етики створюється, коли розважливі особи, яким стали відомі всі відповідні обставини, розкриті в ході резонансного їх з’ясування, можуть дійти висновку, що чесність, добросовісність, урівноваженість та професійна придатність судді поставлені під сумнів. Рада суддів України окремо наголосила на тому, що численними є ситуації, коли та чи інша дія прямо не заборонена законом, але є ризик такого сприйняття, формування враження, яке підірвало б довіру до суду.

Аналогічні вимоги є застосовними до встановлення відповідності судді критеріям професійної етики та доброчесності в процедурі кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді з тією особливістю, що такі обставини стають відомими під час дослідження досьє та проведення співбесіди.

У сукупності із положеннями розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів», в тому числі щодо наслідків відмови від проходження кваліфікаційного оцінювання чи ухилення від його проходження, Комісія вважає, що суддя зобов’язаний взяти участь в кваліфікаційному оцінюванні, зокрема, у формі активної реалізації права бути заслуханим в контексті змісту сумнівів Комісії, які можуть виникнути в ході дослідження досьє та/або проведення співбесіди, у його відповідності критеріям кваліфікаційного оцінювання.

Таким чином, у разі наявності у Комісії обґрунтованого сумніву у відповідності судді критеріям компетентності, професійної етики або доброчесності спростування такого сумніву відбувається як внаслідок реалізації Комісією наданих їй законом повноважень, так і шляхом складання суддею кваліфікаційного іспиту, проходження тестування особистих морально-психологічних якостей і загальних здібностей, а також наданням Комісії під час дослідження досьє та проведення співбесіди переконливої інформації з тією метою, щоб спростувати такий сумнів.

До того ж Велика Палата Верховного Суду у рішенні від 16 червня 2022 року у справі № 9901/57/19 підкреслила, що на стадії кваліфікаційного оцінювання відповідний компетентний орган не встановлює і не кваліфікує наявності в діях судді ознак складу дисциплінарного проступку, що є обов’язковою складовою процедури дисциплінарного провадження. На цій стадії відбувається оцінювання фактів (явищ) минулої поведінки судді в сенсі виявлення і визначення [нових] якостей (характеристик, ознак чи рис) судді, на підставі яких формується висновок про його здатність бути суддею. (пункт 18).

Виявлення за результатами такого оцінювання невідповідності судді займаній посаді за критеріями компетентності, професійної етики або доброчесності чи відмова судді від такого оцінювання є підставою для звільнення судді з посади за рішенням Вищої ради правосуддя на підставі подання відповідної колегії або пленарного складу Вищої кваліфікаційної комісії суддів України. Відмовою від проходження оцінювання судді на відповідність займаній посаді вважається систематична (тричі) неявка судді на будь-який з етапів такого оцінювання за відсутності для цього поважних причин або за відсутності інформації про причини неявки.

На момент ухвалення Комісією рішення про визнання судді таким, що відповідає займаній посаді, стаття 88 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачала, що Вища кваліфікаційна комісія суддів України ухвалює мотивоване рішення про підтвердження або непідтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді. Якщо Громадська рада доброчесності у своєму висновку встановила, що суддя (кандидат на посаду судді) не відповідає критеріям професійної етики та доброчесності, то Вища кваліфікаційна комісія суддів України може ухвалити рішення про підтвердження здатності такого судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді лише у разі, якщо таке рішення підтримане не менше ніж одинадцятьма її членами.

Оцінювання відповідності займаній посаді судді, якого призначено на посаду строком на п’ять років або обрано суддею безстроково до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», визначено пунктом 20 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та відповідно до попередньої редакції Закону здійснювалося колегіями Вищої кваліфікаційної комісії суддів України в порядку, визначеному цим Законом.

Пунктом 124 Регламенту Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (у редакції, чинній на момент ухвалення рішення колегії), передбачалося, що рішення про підтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді (відповідності судді займаній посаді) за наявності висновку Громадської ради доброчесності набирає чинності з дня його ухвалення у разі, якщо воно буде підтримане не менше ніж одинадцятьма членами Комісії згідно з абзацом другим частини першої статті 88 Закону, або у разі надходження до Комісії рішення Громадської ради доброчесності про скасування відповідного висновку до моменту його розгляду Комісією у пленарному складі.

З прийняттям Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законодавчих актів України щодо удосконалення процедур суддівської кар’єри» від 09 грудня 2023 року № 3511-IX положення Закону в частині проведення  кваліфікаційного оцінювання судді зазнали значних змін.

Зокрема, пунктом 20 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону (у редакції зазначеного закону) передбачено, що відповідність займаній посаді судді, якого призначено на посаду строком на п’ять років або обрано суддею безстроково до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», оцінюється колегіями Вищої кваліфікаційної комісії суддів України в порядку, визначеному цим Законом, за правилами, які діяли до дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законодавчих актів України щодо удосконалення процедур суддівської кар’єри», та з урахуванням особливостей, передбачених цим розділом.

За результатами такого оцінювання колегія Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, а у випадках, передбачених цим Законом, – пленарний склад Комісії, ухвалює рішення про відповідність або невідповідність судді займаній посаді. Таке рішення ухвалюється за правилами, передбаченими цим Законом для ухвалення рішення про підтвердження або про непідтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді.

Зокрема, абзацом другим частини першої статті 88 Закону (у редакції Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законодавчих актів України щодо удосконалення процедур суддівської кар’єри» від 09 грудня 2023 року № 3511-IX) передбачено, якщо Громадська рада доброчесності у своєму висновку встановила, що суддя (кандидат на посаду судді) не відповідає критеріям професійної етики та доброчесності, Вища кваліфікаційна комісія суддів України може ухвалити вмотивоване рішення про підтвердження здатності такого судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді лише у разі, якщо таке рішення підтримане двома третинами голосів призначених членів Комісії, але не менше ніж дев’ятьма голосами.

Відповідно до абзацу шостого пункту 13 розділу III «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Вищу раду правосуддя» від 21 грудня 2016 року № 1798-VIII за результатами кваліфікаційного оцінювання суддя, призначений на посаду строком на п’ять років до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», повноваження якого припинилися із закінченням строку, на який його було призначено, за поданням Вищої ради правосуддя та за умови підтвердження відповідності цій посаді згідно з підпунктами 2 та 4 пункту 16-1 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України може бути призначений на посаду судді до суду, до якого він був призначений або переведений (крім тимчасового переведення шляхом відрядження) на день припинення повноважень.

Положеннями частини другої статті 36 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» встановлено, що Вища рада правосуддя ухвалює рішення щодо внесення Президентові України подання про призначення судді на посаду за результатами розгляду рекомендації Вищої кваліфікаційної комісії суддів України.

Мотиви, якими керується Комісія при ухваленні рішення.

Рішенням Комісії у складі колегії від 18 грудня 2023 року № 58/ко-23 суддю Дзержинського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області Ступака С.В. визнано таким, що відповідає займаній посаді.

Рішення обґрунтовано тим, що за критеріями компетентності (професійної, особистої та соціальної) суддя Ступак С.В. набрав 382,125 бала, відповідність судді критеріям доброчесності та професійної етики оцінено в 290 балів.

У підсумку за результатами кваліфікаційного оцінювання суддя Дзержинського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області Ступак С.В. набрав 672,125 бала, що становить 67 відсотків від суми максимально можливих балів за всіма критеріями. Тому Комісія у складі колегії двома голосами «за» та одним «проти» визнала, що суддя Ступак С.В. відповідає займаній посаді.

Дослідивши матеріали суддівського досьє Ступака С.В., у тому числі висновок ГРД про невідповідність судді критеріям доброчесності та професійної етики, проаналізувавши відомості про суддю, порівнявши їх з інформацією, одержаною від Національного агентства з питань запобігання корупції (далі – НАЗК), Комісія встановила таке.

Стосовно обставин, які можуть свідчити про безпідставне затягування суддею розгляду справ (допущення судової тяганини), в результаті чого справи про адміністративні правопорушення, передбачені статтею 130 КУпАП, було закрито у зв’язку із закінченням строків накладення стягнення, а правопорушники уникли відповідальності, Комісія зауважує таке.

При дослідженні дій судді в процесі провадження у справах про адміністративні правопорушення Комісією встановлено, що на розгляді судді Ступака С.В. перебували справи №№ 210/1758/17, 210/1235/17, 210/1238/17, 210/362/17, 210/2696/20, 210/4426/20, 210/5320/17, 210/3568/20, 210/6546/18, 210/3864/20, 210/4748/18, 210/4862/18, 210/3295/17, 210/1409/17, 210/1843/17, 210/2504/18, 210/6149/18, 210/1720/18, 210/2850/18, 210/2505/18 про адміністративні правопорушення, передбачені статтею 130 КУпАП.

У цих справах судом винесено постанови про закриття провадження з підстав закінчення строків накладення адміністративного стягнення.

На думку ГРД, винесення таких рішень зумовлено безпідставним затягуванням суддею розгляду справ.

Як зазначено у висновку ГРД, протоколи щодо порушення статті 130 КУпАП надійшли на адресу суду у десятиденний строк з моменту їх складення, а отже, у судді було достатньо часу для розгляду справ. Однак справи до судового розгляду призначалися через значний строк після надходження протоколів, що стало однією із причин закінчення строків накладення адміністративного стягнення та неможливості притягнення до відповідальності винних осіб.

Суддя Ступак С.В. в поясненнях указав на наявність об’єктивних причин та обставин, які унеможливили розгляд цих справ у строки, передбачені статтею 38 КУпАП, а саме на необхідність забезпечити своєчасне та належне повідомлення осіб, які притягувалися до адміністративної відповідальності, про дату, час та місце розгляду справи.

На підтвердження вказаних обставин суддя надав лист голови Дзержинського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області Чайкіної О.В. від 15 грудня 2023 року № 03-35/52/2023, в якому детально описано рух кожної справи. Суддя послався на те, що матеріали самих справ знищено у зв’язку із закінченням строків зберігання.

У засіданні Комісії у пленарному складі Ступак С.В. погодився з тим, що у більшості з перелічених у висновку ГРД справ про адміністративне правопорушення особи, щодо яких вирішувалось питання, були належним чином повідомлені про дату, час та місце першого судового засідання. Однак суддя чітко не зміг пояснити, з яких підстав перше судове засідання, про яке особи були належним чином повідомлені, відкладалося. Суддя зауважив, що повідомлення про строки розгляду справи, дату, час та місце судового засідання здійснювалося безпосередньо при складанні протоколу і цей факт підтверджувався підписом особи, щодо якої складався документ. Як стверджував суддя, повідомлення у такий спосіб вважалися належними як у практиці суду, де він працює, так і в практиці суду апеляційної інстанції, територіальна юрисдикція якого поширюється на Дніпропетровську область.

Оцінивши зазначену обставину, з урахуванням дослідженої інформації, що міститься в ЄДРСР, та наданих суддею пояснень, Комісія дотримується принципу, що перевірка судового рішення здійснюється виключно у процесуальний спосіб та не може бути проведена Вищою кваліфікаційною комісією суддів України під час кваліфікаційного оцінювання судді, який це рішення ухвалив.

І хоча негативні результати оцінювання, за загальним правилом, не можуть бути наслідком недоліків змісту судового рішення, включаючи розбіжності у правовому тлумаченні або судові помилки, Комісія не може залишити поза увагою випадки грубої та необґрунтованої професійної поведінки судді у процесі здійснення правосуддя, які завдають шкоди репутації всього суддівського корпусу.

Аналогічний підхід сформульовано у Висновках першої експертної комісії Міжнародної Асоціації Суддів «Відповідальність суддів» (Туніс, 24–25 жовтня 1980 року). Зокрема, суддя не може бути відповідальним за свої рішення, якщо вони є результатом помилки у праві чи факті, але єдиний випадок, коли суддя несе відповідальність за свої рішення – це груба халатність або геть неправильна поведінка, тобто вчинки, які несумісні зі званням судді, що нормально і розумно виконує свої функції (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15 квітня 2021 року у справі № 11-727сап19).

Частиною першою статті 130 КУпАП (в редакції на момент винесення перелічених у висновку постанов) встановлено, що керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп'яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, – тягнуть за собою накладення штрафу на водіїв у розмірі шестисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік і на інших осіб – накладення штрафу в розмірі шестисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Як наголошено в постанові пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ (далі – ВССУ) від 17 жовтня 2014 року № 11 «Про деякі питання дотримання розумних строків розгляду судами цивільних, кримінальних справ і справ про адміністративні правопорушення», судді повинні усвідомлювати особисту відповідальність за розгляд справ у встановлені законом строки, за якість розгляду справ, не допускати фактів зволікання, вживати всіх необхідних заходів з метою неухильного дотримання процесуальних строків (пункт 7).

У постанові роз’яснено, що розумним, зокрема, вважається строк, що є об’єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту. Строки розгляду справ не можуть вважатися розумними, якщо їх порушено через призначення судових засідань із великими інтервалами, безпідставне задоволення необґрунтованих клопотань учасників процесу, що спричинило відкладення розгляду справи на тривалий час, відкладення справи через її неналежну підготовку до судового розгляду, невжиття заходів щодо недопущення недобросовісної поведінки учасників справи тощо, оскільки наведені причини свідчать про низький рівень організації судочинства та безвідповідальне ставлення до виконання своїх обов’язків.

Відповідно до статті 284 КУпАП у справі про адміністративне правопорушення орган (посадова особа) виносить одну з таких постанов: 1) про накладення адміністративного стягнення; 2) про застосування заходів впливу, передбачених статтею 24-1 цього Кодексу; 3) про закриття справи. Постанова про закриття справи виноситься при оголошенні усного зауваження, передачі матеріалів на розгляд громадської організації чи трудового колективу або передачі їх прокурору, органу досудового розслідування, а також за наявності обставин, передбачених статтею 247 цього Кодексу.

За приписами чинної на момент розгляду справ статті 38 КУпАП у справах цієї категорії (ст. 130 КУпАП) стягнення може бути накладено не пізніше як через три місяці з дня вчинення правопорушення.

Пунктом 7 статті 247 КУпАП визначено обставину, що виключає провадження у справі про адміністративне правопорушення. Зокрема, провадження у справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю у разі закінчення на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення строків, передбачених статтею 38 цього Кодексу.

Як зазначалося раніше, однією із ознак невиправданого зволікання з розглядом цих справ, що призводить до спливу строків накладення адміністративного стягнення та є підставою для закриття провадження у справі, є безпідставне відкладення судових засідань у справах.

Згідно з частиною першою статті 268 КУпАП справа про адміністративне правопорушення розглядається в присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. У разі відсутності цієї особи справу може бути  розглянуто лише у випадках, коли є дані про своєчасне її сповіщення про місце і час розгляду справи і якщо від неї не надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

При цьому поновлення чи продовження строків накладення адміністративних стягнень КУпАП не передбачено, тому в разі їх закінчення провадження у справі підлягає безумовному закриттю (без накладення адміністративного стягнення). У цьому випадку правопорушник не несе за свою протиправну поведінку, яка є джерелом серйозної потенційної небезпеки для життя та здоров’я учасників дорожнього руху, установленої законом міри відповідальності, яка застосовується, в тому числі, з метою його виховання та запобігання вчиненню нових правопорушень. Отже, не виконуються завдання цього Кодексу, серед іншого, через незадовільну роботу державних інституцій, зокрема суду.

Питання своєчасного розгляду справ про адміністративні правопорушення, передбачені частиною першою статті 130 КУпАП, та накладення стягнення на осіб, визнаних винними у вчиненні адміністративних правопорушень, із дотриманням строку, визначеного статтею 38 цього Кодексу, має бути предметом постійної уваги та контролю суддів, у провадженні яких перебувають такі справи. Судді не повинні допускати безпідставних зволікань із розглядом справ цієї категорії та мають вживати усіх можливих заходів, які забезпечать їх розгляд у строк, визначений законом, або у строк, який з урахуванням обставин справи можна визнати розумним та який не виходить за межі строку накладення стягнення. Відповідно до статті 129 Конституції України розумні строки розгляду справ судом віднесено до основних засад судочинства в Україні.

Стосовно розгляду справ про адміністративні правопорушення, передбачені статтею 130 КУпАП, Комісія також зауважує, що функціональні недоліки механізму своєчасного, всебічного, повного і об’єктивного розгляду та вирішення справ про притягнення до адміністративної відповідальності осіб, винних у вчиненні правопорушень, передбачених статтею 130 КУпАП, неможливість притягнення до відповідальності цих осіб із причини спливу строку накладення адміністративного стягнення набули певного резонансу в суспільстві та викликали занепокоєння.

У зв’язку з викладеним Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення відповідальності за окремі правопорушення у сфері безпеки дорожнього руху» від 16 лютого 2021 року № 1231-IX (чинний із 17 березня 2021 року) внесено зміни до КУпАП у частині, що стосується строків накладення адміністративних стягнень за вчинення правопорушень, передбачених статтею 130 КУпАП, та визначено, що адміністративне стягнення може бути накладено протягом одного року з дня його вчинення, а не впродовж трьох місяців, як це передбачалося до внесення змін.

Усвідомлюючи стислі строки розгляду вказаної категорії справ суддя повинен вчиняти усіх необхідних дій для планування судових засідань та забезпечення розгляду справ у межах строків накладення адміністративного стягнення, адже до 17 березня 2021 року такий строк становив 3 місяці.

Стосовно дій судді при розгляді справ про адміністративні правопорушення Комісія встановила таке.

21 квітня 2017 року до Дзержинського районного суду міста Кривого Рогу від Управління патрульної поліції в м. Кривому Розі Департаменту патрульної поліції в м. Кривому Розі надійшов протокол про адміністративне правопорушення серії БР № 152808 від 21 квітня 2017 року (справа № 210/1758/17).

Із постанови суду від 24 липня 2017 року встановлено, що перше судове засідання у цій справі призначено на 24 травня 2017 року (більш як через місяць після надходження матеріалів до суду). У постанові вказано, що особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, про день, час та місце судового засідання, призначеного на 24 травня 2017 року, повідомлена належним чином.

Як видно з тексту постанови суду, особа не зверталася із клопотанням про відкладення першого судового засідання, призначеного на 24 травня 2017 року, однак судом із власної ініціативи відкладено розгляд справи на 13 липня 2017 року (інтервал між засіданнями п’ятдесят днів). У постанові суду відсутні відомості про те, що відкладення розгляду справи було зумовлено іншими нормативними підставами чи завданнями провадження.

13 липня 2017 року розгляд справи вдруге не відбувся, оскільки особа подала заяву про його відкладення з метою отримання юридичної допомоги та пошуку адвоката для представництва інтересів під час судового розгляду. У зв’язку з цим розгляд справи відкладено на 24 липня 2017 року (на 11 днів). У наступному судовому засіданні провадження у справі закрито у зв’язку з закінченням строків накладення адміністративного стягнення.

Аналізуючи дії судді в процесі розгляду справи № 210/1758/17, Комісія зауважує: перше судове засідання призначено із значним інтервалом після надходження матеріалів до суду (один місяць та три дні); попри наявність підстав для винесення постанови у судовому засіданні 24 травня 2017 року (належне повідомлення особи, відсутність клопотання про відкладення розгляду справи та, судячи із тексту постанови, відсутність інших законних підстав для відкладення розгляду справи) розгляд справи відкладено на тривалий час (один місяць та двадцять днів), тоді як останнє судове засідання, в якому закрито провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності, призначено на одинадцятий день після попереднього судового засідання. За цих обставин в Комісії виникає обґрунтований сумнів в належному рівні організації судочинства та відповідальному ставленні судді до виконання своїх обов’язків при розгляді справи.

21 березня 2017 року до Дзержинського районного суду міста Кривого Рогу від Управління патрульної поліції в м. Кривому Розі Департаменту патрульної поліції в м. Кривому Розі надійшли протоколи про адміністративні правопорушення серій БР № 145067 та БР № 145068 від 10 березня 2017 року (справи №№ 210/1235/17, 210/1238/17).

Із постанов суду від 11 липня 2017 року встановлено, що перші судові засідання у цих справах призначені на 05 квітня 2017 року (через 16 днів після надходження матеріалів до суду). У постановах вказано, що особи, які притягаються до адміністративної відповідальності, про день, час та місце судового засідання, призначеного на 05 квітня 2017 року, повідомлені належним чином, про що свідчать їхні особисті підписи у протоколах.

Як видно з текстів постанов суду, особи не звертались із клопотаннями про відкладення першого судового засідання, призначеного на 05 квітня 2017 року, однак судом із власної ініціативи відкладено розгляд справ на 20 квітня 2017 року (інтервал між засіданнями 16 днів). У постановах суду відсутні відомості про те, що відкладення розгляду справ було зумовлено іншими нормативними підставами.

Проте 20 квітня 2017 року розгляд справ вдруге не відбувся з причини відсутності судді (хоча цього дня судом під головуванням Ступака С.В. розглядались інші справи, рішення в яких надіслано до Реєстру). Це спричинило відкладення розгляду справ на 30 травня 2017 року (на 1 місяць 11 днів). 30 травня 2017 року розгляд справ відкладено на 10 липня 2017 року (на 1 місяць 11 днів). У першій справі розгляд відкладено через непідтвердження отримання судової повістки, в другій – клопотання особи про відкладення у зв’язку з хворобою. 11 липня 2017 року провадження у справах закрито у зв’язку з закінченням строків накладення адміністративного стягнення.

Аналізуючи дії судді в процесі розгляду справ №№ 210/1235/17, 210/1238/17, Комісія зауважує, що попри наявність підстав для продовження розгляду справи у судовому засіданні 05 квітня 2017 року (належне повідомлення осіб, відсутність клопотань про відкладення розгляду справ та, судячи із тексту постанов, відсутність інших законних підстав для відкладення розгляду справ), розгляд справ відкладено на тривалий час. Незважаючи на те, що на момент розгляду справи загальний строк накладення адміністративного стягнення становив три місяці з дня вчинення правопорушення, визначені суддею інтервали між судовими засіданнями становили понад місяць. За цих обставин в Комісії виникає обґрунтований сумнів в належному рівні організації розгляду справ та відповідальному ставленні до виконання суддею своїх обов’язків.

12 травня 2020 року до Дзержинського районного суду міста Кривого Рогу від Управління патрульної поліції в Дніпропетровській області Департаменту патрульної поліції надійшов протокол про адміністративне правопорушення серії ДПР18 № 412116 від 02 травня 2020 року (справа № 210/2696/20).

Із винесеної у цій справі постанови від 06 серпня 2020 року встановлено, що перше судове засідання у справі призначено на 13 травня 2020 року. У постанові вказано, що особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, про день, час та місце судового засідання, призначеного на 13 травня 2020 року, повідомлена належним чином, про що свідчить її особистий підпис у протоколі.

Як видно із тексту постанови суду, особа не зверталася із клопотанням про відкладення першого судового засідання, призначеного на 13 травня 2020 року, однак судом із власної ініціативи відкладено розгляд справи на 10 червня 2020 року (інтервал між засіданнями 29 днів). У постанові суду відсутні відомості про те, що відкладення розгляду справи було зумовлено іншими законними підставами.

Проте 10 червня 2020 року розгляд справи вдруге не відбувся через непідтвердження належного повідомлення особи про розгляд справи. Це спричинило відкладення розгляду справи на 06 липня 2020 року (на 27 днів). Надалі розгляд справи був відкладений тричі: 06 липня 2020 року – у зв’язку з клопотанням захисника про відкладення; 13 липня 2020 року – у зв’язку з відсутністю поштових марок для своєчасного направлення повісток; 30 липня 2020 року – у зв’язку з клопотанням захисника про його відрядження. У судовому засіданні 06 серпня 2020 року провадження у справі закрито у зв’язку із закінченням строків накладення адміністративного стягнення.

Аналізуючи дії судді в процесі розгляду справи № 210/2696/20, Комісія зауважує, що, як і в попередніх випадках, суддя мав підстави для винесення постанови у першому судовому засіданні 13 травня 2020 року, адже особа вважалася належним чином повідомленою про розгляд справи та не заявляла клопотань про відкладення судового засідання. Комісія не має підстав вважати, що у процесі провадження в судді існували інші перешкоди для винесення рішення адже у постанові не йдеться про недоліки переданих матеріалів чи недостатність доказів для вирішення питання щодо адміністративної відповідальності особи. Крім того, судом не оцінювалася поведінка представника (адвоката) на предмет наявності ознак зловживання процесуальними правами з метою затягування розгляду справи.

Привертає увагу і те, що останнє судове засідання, в якому закрито провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності, призначено на восьмий день після попереднього судового засідання. Попри наявність в цьому судовому засіданні клопотань, аналогічних за своєю суттю тим, що задоволені у минулих засіданнях, такі клопотання взагалі не розглядалися, а предметом розгляду стало виключно питання про закриття провадження у справах.

За цих обставин в Комісії виникає обґрунтований сумнів в належному рівні організації судочинства, відповідальному ставленні до виконання суддею своїх обов’язків та у його сумлінності, яка є однією із ознак поведінки, що відповідає критерію доброчесності.

08 серпня 2017 року до Дзержинського районного суду міста Кривого Рогу від Управління патрульної поліції в м. Кривому Розі Департаменту патрульної поліції в м. Кривому Розі надійшов протокол про адміністративне правопорушення серії БР № 076709 від 29 липня 2017 року (справа № 210/3295/17).

Із постанови суду від 30 жовтня 2017 року встановлено, що перше судове засідання у цій справі призначено на 09 серпня 2017 року. У постанові вказано, що особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, про день, час та місце судового засідання, призначеного на 09 серпня 2017 року, повідомлена належним чином, про що свідчить її особистий підпис у протоколі.

Як видно із тексту постанови суду, особа не зверталася із клопотанням про відкладення першого судового засідання, призначеного на 09 серпня 2017 року, однак судом із власної ініціативи відкладено розгляд справи на 14 вересня 2017 року (інтервал між засіданнями 1 місяць 6 днів). У постанові суду відсутні відомості про те, що відкладення розгляду справи було зумовлено передбаченими КУпАП підставами.

Проте 14 вересня 2017 року розгляд справи вдруге не відбувся, оскільки особа подала заяву про його відкладення з метою отримання юридичної допомоги та пошуку адвоката для представництва інтересів під час судового розгляду. Це спричинило відкладення розгляду справи на 02 жовтня 2017 року (на 19 днів). Надалі розгляд справи був відкладений тричі: 02 жовтня 2017 року – у зв’язку з клопотанням про хворобу особи; 20 жовтня 2017 року – у зв’язку з клопотання особи про виклик експерта; 27 жовтня 2017 року – у зв’язку з неявкою експерта. У судовому засіданні 30 жовтня 2017 року провадження у справі закрито у зв’язку із закінченням строків накладення адміністративного стягнення.

Аналізуючи дії судді в процесі розгляду справи № 210/3295/17, Комісія зауважує, що попри наявність підстав для винесення постанови у судовому засіданні 09 серпня 2017 року (належне повідомлення особи, відсутність клопотання про відкладення розгляду справи та, судячи із тексту постанови, відсутність інших передбачених КУпАП підстав для відкладення розгляду справи) розгляд справи відкладено на тривалий час (1 місяць 6 днів). Надалі причини відкладення розгляду справи були пов’язані із участю експерта, однак залишилися непоясненими підстави його призначення. Останнє судове засідання, в якому закрито провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності, призначено на четвертий день після попереднього судового засідання, що може вказувати на його формальний характер, тобто для оформлення закриття провадження у справі.

За цих обставин в Комісії виникає обґрунтований сумнів в належному рівні організації Ступаком С.В. судочинства та відповідальному ставленні до виконання суддею своїх обов’язків, а отже у сумлінності судді, що є показником доброчесної поведінки.

05 травня 2017 року до Дзержинського районного суду міста Кривого Рогу від Управління патрульної поліції в м. Кривому Розі Департаменту патрульної поліції в м. Кривому Розі надійшов протокол про адміністративне правопорушення серії БР № 145427 від 02 травня 2017 року (справа № 210/1843/17).

Із постанови суду від 18 липня 2017 року встановлено, що перше судове засідання у цій справі призначено на 10 травня 2017 року. У постанові вказано, що особа яка притягається до адміністративної відповідальності, про день, час та місце судового засідання, призначеного на 10 травня 2017 року, повідомлена належним чином, про що свідчить її особистий підпис у протоколі.

Як видно із тексту постанови суду, особа не зверталася із клопотанням про відкладення першого судового засідання, призначеного на 10 травня 2017 року, однак судом із власної ініціативи відкладено розгляд справи на 08 червня 2017 року (інтервал між засіданнями 30 днів). У постанові суду відсутні відомості про те, що відкладення розгляду справи було зумовлено іншими нормативними підставами.

08 червня 2017 року розгляд справи вдруге не відбувся, оскільки представником правопорушника подано заяву про його відкладення з огляду на відрядження. Судом задоволено клопотання та відкладено судове засідання на 18 липня 2017 року (на 1 місяць, 11 днів). У цьому судовому засіданні 18 липня 2017 року провадження у справі закрито у зв’язку із закінченням строків накладення адміністративного стягнення.

Аналізуючи дії судді в процесі розгляду справи № 210/1843/17, Комісія зауважує, що попри наявність підстав для винесення постанови у судовому засіданні 10 травня 2017 року (належне повідомлення особи, відсутність клопотання про відкладення розгляду справи та, судячи із тексту постанови, відсутність інших законних підстав для відкладення розгляду справи) розгляд справи відкладено на тривалий час (30 днів). Далі період між засіданнями був ще тривалішим – 1 місяць 11 днів від дня попереднього судового засідання. За цих обставин в Комісії виникає обґрунтований сумнів в сумлінності судді, належному виконанні своїх обов’язків при розгляді справи про адміністративне правопорушення.

07 листопада 2018 року до Дзержинського районного суду міста Кривого Рогу від Управління патрульної поліції в м. Кривому Розі Департаменту патрульної поліції в м. Кривому Розі надійшов протокол про адміністративне правопорушення серії БД № 178539 від 27 жовтня 2018 року (справа № 210/6149/18).

Із постанови суду від 29 січня 2019 року встановлено, що перше судове засідання у цій справі призначено на 14 листопада 2018 року. У постанові вказано, що особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, про день, час та місце судового засідання, призначеного на 14 листопада 2018 року, повідомлена належним чином, про що свідчить її особистий підпис у протоколі.

Як видно із тексту постанови суду, особа не зверталася із клопотанням про відкладення першого судового засідання, однак судом із власної ініціативи відкладено розгляд справи на 12 грудня 2018 року (інтервал між засіданнями 29 днів). У постанові суду відсутні відомості про те, що відкладення розгляду справи було зумовлено іншими нормативними підставами.

Проте 12 грудня 2018 року розгляд справи вдруге не відбувся, оскільки суддя Ступак С.В. перебував у відпустці. Розгляд справи відкладено на 27 грудня 2018 року (інтервал 16 днів). Надалі розгляд справи був відкладений двічі: 27 грудня 2018 року – у зв’язку з клопотанням особи про необхідність звернення за юридичною допомогою; 25 січня 2019 року – у зв’язку з неявкою особи, стосовно якої складено протокол. У судовому засіданні 29 січня 2019 року провадження у справі закрито у зв’язку із закінченням строків накладення адміністративного стягнення.

Якщо під час розгляду інших справ суддя дотримувався позиції про необхідність дослідження факту належного повідомлення особи про судове засідання, то в засіданні 29 січня 2019 року ця обставина ним не перевірялася, а зроблено висновок: «в судове засідання повторно не з’явилася особа, причини неявки суду не повідомлено, а тому суд вважає можливим проводити розгляд справи у її відсутність, за наявними матеріалами».

До того ж в одних випадках суддя вважає факт повторної неявки особи обставиною, що не перешкоджає розгляду справи та винесенню судового рішення, не перевіряє, чи належно повідомлена особа, а в інших випадках посилається на це, як на підставу для відкладення розгляду справи на іншу дату.

Узагальнюючи характерні ознаки поведінки судді в процесі розгляду справи № 210/6149/18, Комісія зауважує, що попри наявність підстав для винесення постанови у судовому засіданні 14 листопада 2018 року (належне повідомлення особи, відсутність клопотання про відкладення розгляду справи та, судячи із тексту постанови, відсутність інших законних підстав для відкладення розгляду справи) розгляд справи відкладено на тривалий час (29 днів). Останнє судове засідання, в якому закрито провадження у справі, призначено через 5 днів після попереднього судового засідання. У такому випадку виникає обґрунтований сумнів, що факт повідомлення про це засідання взагалі мав місце. За цих обставин в Комісії виникає обґрунтований сумнів, що суддя сумлінно виконував свої обов’язки при розгляді справи про адміністративне правопорушення.

11 квітня 2018 року до Дзержинського районного суду міста Кривого Рогу від Департаменту патрульної поліції Управління патрульної поліції в місті Кривому Розі надійшов протокол про адміністративне правопорушення серії БД № 072114 від 03 квітня 2018 року (справа № 210/1720/18).

Із постанови суду від 09 липня 2018 року встановлено, що перше судове засідання у цій справі призначено на 18 квітня 2018 року. У постанові вказано, що особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, про день, час та місце судового засідання, призначеного на 18 квітня 2018 року, повідомлена належним чином, про що свідчить її особистий підпис у протоколі.

Як видно із тексту постанови суду, особа не зверталася із клопотанням про відкладення першого судового засідання, однак судом із власної ініціативи відкладено розгляд справи на 04 травня 2018 року (інтервал між засіданнями 17 днів). У постанові суду відсутні відомості про те, що унеможливило винесення постанови у засіданні 18 квітня 2018 року та які обставини стали підставою для відкладення розгляду справи.

Проте 04 травня 2018 року розгляд справи вдруге не відбувся, оскільки від представника правопорушника надійшла заява про ознайомлення з матеріалами справи. Розгляд справи відкладено до 25 травня 2018 року (на 22 дні). Надалі розгляд справи був відкладений двічі: 25 травня 2018 року – у зв’язку з клопотанням особи про виклик свідків, які вказані у протоколі; 21 червня 2018 року – у зв’язку з клопотанням представника про перебування на лікарняному. У судовому засіданні 09 липня 2018 року провадження у справі закрито у зв’язку з закінченням строків накладення адміністративного стягнення.

Аналізуючи дії судді в процесі розгляду справи № 210/1720/18, Комісія зауважує, що попри наявність підстав для винесення постанови у судовому засіданні 18 квітня 2018 року (належне повідомлення особи, відсутність клопотання про відкладення розгляду справи та інших законних підстав для відкладення розгляду справи) розгляд справи відкладено. За цих обставин в Комісії виникає обґрунтований сумнів в належному рівні організації судочинства та відповідальному ставленні до виконання суддею своїх обов’язків.

07 липня 2020 року до Дзержинського районного суду міста Кривого Рогу від полку патрульної поліції в місті Кривому Розі Управління патрульної поліції в Дніпропетровській області Департаменту патрульної поліції, надійшов протокол про адміністративне правопорушення серії ДПР18 № 145683 від 29 червня 2020 року (справа № 210/3864/20).

Із постанови суду від 05 жовтня 2020 року встановлено, що перше судове засідання у цій справі призначено на 08 липня 2020 року. У постанові вказано, що особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, про день, час та місце судового засідання, призначеного на 08 липня 2020 року, повідомлена належним чином, про що свідчить її особистий підпис у протоколі.

Однак 08 липня 2020 року особа звернулась до суду із заявою про відкладення розгляду справи у зв`язку з необхідністю звернення за юридичною допомогою. Розгляд справи відкладено до 20 липня 2020 року. Надалі розгляд справи неодноразово відкладався: 20 липня 2020 року – у зв’язку із заявою адвоката про ознайомлення з матеріалами справи; 04 серпня 2020 року – у зв’язку з відсутністю належного повідомлення особи про дату судового засідання; 31 серпня 2020 року – у зв’язку з клопотанням про витребування доказів, зокрема сертифіката відповідності та свідоцтва про повірку приладу газоаналізатора Drager Alcotest 6820 ARNK 0113; 18 вересня 2020 року – у зв’язку з ненадходженням витребуваних документів; 28 вересня 2020 року – у зв’язку з неявкою осіб та ненадходженням витребуваних документів. У судовому засіданні 05 жовтня 2020 року провадження у справі закрито у зв’язку із закінченням строків накладення адміністративного стягнення.

Аналізуючи дії судді в процесі розгляду справи № 210/3864/20, Комісія зауважує, що у першому судовому засіданні суддя був позбавлений підстав для винесення постанови з огляду на клопотання особи про відкладення розгляду справи. Надалі кількість та зміст вчинених процесуальних дій не повною мірою узгоджувалися із завданням провадження у справах про адміністративні правопорушення.

03 квітня 2017 року до Дзержинського районного суду міста Кривого Рогу від Дорожнього нагляду сектору превенції Криворізького відділу поліції Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області надійшов протокол про адміністративне правопорушення серії АП2 № 275579 від 24 березня 2017 року (справа № 210/1409/17).

Із постанови суду від 11 липня 2017 року у цій справі встановлено, що особа, яка притягається до адміністративної відповідальності за скоєння правопорушення, передбаченого частиною першою статті 130 КУпАП, керувала транспортним засобом з ознаками наркотичного сп’яніння (ознаки: сухість в ротовій порожнині, почервоніння очей, відсутня реакція зіниць на світло ліхтаря). Однак від проходження огляду на стан сп’яніння водій відмовився в присутності двох свідків.

У судовому засіданні особа провину у скоєному не визнала, однак будь-яких доказів на спростування своєї провини суду не надала.

В подальшому судом було направлено запит начальнику Дорожнього нагляду сектору превенції Криворізького відділу поліції Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області для надання відомостей щодо того, чи притягувався громадянин з березня 2016 року до адміністративної відповідальності, а також відеоматеріалів (у разі наявності) вчиненого 24 березня 2017 року правопорушення. Розгляд справи було відкладено. Період, на який розгляд справи було відкладено, перевищив передбачений КУпАП тримісячний строк для накладення адміністративного стягнення. Жодних дій з метою розгляду справи у цей період суддею не вчинялося.

Надалі у судовому засіданні 11 листопада 2017 року провадження у справі закрито у зв’язку із закінченням строків накладення адміністративного стягнення.

Аналізуючи дії судді в процесі розгляду справи № 210/1409/17, Комісія зауважує, що відповідно до частини другої статті 266 КУпАП (в редакції станом на дату винесення постанови) огляд водія (судноводія) на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують його увагу та швидкість реакції, проводиться з використанням спеціальних технічних засобів поліцейським у присутності двох свідків.

Застосування технічних засобів відеозапису під час проведення огляду осіб запроваджено змінами до частини другої статті 266 КУпАП, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення відповідальності за окремі правопорушення у сфері безпеки дорожнього руху» (чинний від 17 березня 2021 року).

Отже, на момент провадження у справі № 210/1409/17 присутність двох свідків у процесі документування факту огляду чи відмови від огляду у стані наркотичного сп’яніння була достатньою, а відеофіксація цієї події не була обов’язковою.

Що ж до витребування відомостей про притягнення особи з березня 2016 року до адміністративної відповідальності, то мотиви вчинення такої дії суддею не пояснено. Комісія зауважує, що за відсутності у матеріалах про адміністративне правопорушення відповідної інформації, відомості про притягнення особи до відповідальності впродовж року у минулому можуть запитуватися з метою встановлення повторності, тобто кваліфікуючої ознаки правопорушення, передбаченого частиною другою статті 130 КУпАП. Натомість у справі № 210/1409/17 протокол про адміністративне правопорушення було складено за частиною першою статті 130 КУпАП, що не вимагало перевірки та встановлення ознаки повторності.

Отже, відкладення розгляду справи на невизначений строк, внаслідок чого він перевищив три місяці, витребування інформації та відомостей, які не мали істотного значення при розгляді справи про адміністративне правопорушення, є ознакою того, що вчинені суддею дії спрямовані на затягування розгляду справи з метою створення умов для уникнення розгляду справи по суті та вирішення питання щодо притягнення особи до адміністративної відповідальності.

Статтею 56 Закону передбачено, що суддя зобов’язаний справедливо, безсторонньо та своєчасно розглядати і вирішувати судові справи відповідно до закону з дотриманням засад і правил судочинства.

Згідно зі статтею 245 КУпАП завданнями провадження у справах про адміністративні правопорушення є своєчасне, всебічне, повне і об’єктивне з’ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Узагальнюючи ознаки дій судді Ступака С.В. при розгляді перелічених вище справ про адміністративні правопорушення, передбачені статтею 130 КУпАП, Комісія зауважує, що типовим для судді було відкладення розгляду справи у першому судовому засіданні на іншу дату. При цьому особа, яка притягувалася до адміністративної відповідальності, про відкладене судове засідання повідомлялася належним чином (висновок про це зроблено у постановах) та клопотання про відкладення не заявляла.

Як зазначалося раніше, суд вправі розглянути справу за відсутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, у випадках, коли є дані про своєчасне її сповіщення про місце і час розгляду справи і якщо від неї не надійшло клопотання про відкладення розгляду справи (частина перша статті 268 КУпАП).

Більше того, суддя був обізнаний із цим приписом КУпАП та неодноразово застосовував це правило у своїй діяльності.

Комісією проаналізовано Єдиний державний реєстр судових рішень та встановлено, що, зокрема, постанови від 09 серпня 2017 року у справах №№ 214/4459/17, 214/4468/17 (справи про порушення, передбачені статтею 130 КУпАП) суддею винесені у першому судовому засіданні за відсутності осіб, які притягувалися до відповідальності. У судових рішеннях зазначено, що особи, які притягаються до адміністративної відповідальності, повідомлені про судові засідання в протоколі, але не з’явились до суду, не заявили клопотань та не повідомили про причини неявки. Із цих мотивів суд виснував, що для забезпечення розумних строків розгляду справи є можливим розглянути справу за відсутності осіб, оскільки їх неявка не перешкоджає розгляду справи.

Отже, поведінка судді в ідентичних ситуаціях видається системною та непослідовною, адже у справах, про які зазначено у висновку ГРД, попри належне повідомлення особи, відсутність клопотань про відкладення, розгляд відкладався, що надалі призводило до закриття провадження з підстав закінчення строків накладення адміністративного стягнення. Натомість в деяких інших випадках при розгляді аналогічних справ суд доходив висновку про можливість розгляду справ за відсутності особи задля дотримання розумних строків вирішення справи.

Комісія зауважує, що часові проміжки між судовими засіданнями у досліджених вище справах були непропорційно тривалими. Зокрема, часто при відкладенні розгляду справи інтервал між засіданнями становив більше місяця, тоді як загальний строк накладення адміністративного стягнення на той час становив три місяці з моменту вчинення порушення. Водночас судові засідання, в яких виносились постанови про закриття провадження у справі, призначалися у стислі строки, що викликало сумніви у повідомленні осіб про такі засідання та в дослідженні цих фактів при винесенні постанов про закриття провадження.

Згідно з Кодексом суддівської етики, затвердженим XI черговим з’їздом суддів України 22 лютого 2013 року, суддя повинен бути прикладом неухильного додержання вимог закону і принципу верховенства права, присяги судді, а також дотримання високих стандартів поведінки з метою зміцнення довіри громадян у чесність, незалежність, неупередженість та справедливість суду. Він має докладати всіх зусиль до того, щоб на думку розсудливої, законослухняної та поінформованої людини його поведінка була бездоганною. Крім того, суддя повинен виконувати свої професійні обов’язки незалежно, виходячи виключно з фактів, установлених на підставі власної оцінки доказів, розуміння закону, верховенства права, що є гарантією справедливого розгляду справи в суді, незважаючи на будь-які зовнішні впливи, стимули, загрози, втручання або публічну критику. Неупереджений розгляд справ є основним обов’язком судді (статті 1, 3, 6, 15).

У Висновку № 3 (2002) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо принципів та правил, які регулюють професійну поведінку суддів, зокрема, питання етики, несумісної поведінки та безсторонності, наголошується, що довіра до судової системи є надзвичайно важливою в контексті все більшої глобалізації спорів та зростання доступу до судових рішень. Також у державі, що керується верховенством права, громадськість очікує прийняття загальних принципів, які відповідали б вимогам справедливого суду та забезпечували б основоположні права. Обов’язки, покладені на суддів, мають визначатися таким чином, щоб гарантувати неупередженість суддів та їхню ефективну діяльність.

Порушення, так само як і дотримання правил суддівської етики, можуть впливати на рівень довіри як у бік збільшення (підвищення), так і у бік зменшення (зниження). Впевненість громадськості в судовій владі підривається, якщо прийняття рішення суддею створює враження такого, що було прийнято під стороннім впливом. Судова влада повинна користуватись довірою не тільки з боку сторін у розгляді конкретної справи, а й з боку суспільства у цілому (Коментар до Кодексу суддівської етики, затверджений рішенням Ради суддів України від 4 лютого 2016 року № 1).

Довіра до судової влади залежить від упевненості громадськості у чесності, незалежності, неупередженості, справедливості суду та поваги до судових рішень як мірила ефективності відновлення порушеного права.

Комісія зазначає, що, здійснюючи правосуддя, суддя повинен застосовувати закон так, щоб не порушувати віри громадян у справедливий судовий розгляд незалежним і неупередженим судом.

Як зазначалось, відповідно до частини дев’ятої статті 69 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», одним із показників критерію доброчесності, якому повинен відповідати суддя, є сумлінність.

Відповідно до пункту 6.5 Бангалорських принципів поведінки суддів суддя виконує всі свої обов’язки, включаючи винесення відкладених  рішень, розумно, справедливо та з достатньою швидкістю.

Комісія наголошує, що функціональні недоліки механізму своєчасного, всебічного, повного і об’єктивного розгляду та вирішення справ про притягнення до адміністративної відповідальності осіб, винних у вчиненні правопорушень, передбачених статтею 130 КУпАП, неможливість вирішення питання про притягнення до відповідальності вказаних осіб із причин спливу строку накладення адміністративного стягнення набули певного резонансу в суспільстві та викликали занепокоєння з огляду на суспільну шкідливість цих правопорушень та статистичну інформацію про кількість осіб, які уникали накладення стягнення.

Усвідомлюючи стислі строки розгляду вказаної категорії справ суддя повинен вчиняти усіх необхідних дій для планування судових засідань та забезпечення розгляду справ у межах строків накладення адміністративного стягнення.

Підвищена суспільна увага до вказаних проваджень та їх наслідків стала однією із причин того, що одним із індикаторів, що може свідчити про недоброчесність судді, який застосовується Комісією спільно із ГРД є допущення суддею без поважних причин судової тяганини, якщо це призвело до порушення розумних строків розгляду справи, внаслідок чого, наприклад певні учасники справи отримали вигоду чи переваги або зазнали невиправданих втрат, справу було закрито у зв'язку із закінченням строків, порушники уникнули покарання, захист порушених прав стає істотно ускладненим, недоцільним чи неможливим тощо (п. 3).

Ураховуючи встановлені обставини, Комісія доходить висновку, що досліджені в процесі оцінювання дії судді при розгляді справ, передбачених статтею 130 КУпАП, не повною мірою узгоджувалися із завданнями провадження у справах про адміністративні правопорушення (стаття 245 КУпАП) та мають ознаки безпідставного затягування розгляду справи, що призводить до порушення недотримання встановлених КУпАП строків розгляду справ про адміністративні правопорушення та уникнення особами передбаченої цим Кодексом відповідальності.

Вказані обставини у сукупності із поясненнями судді та іншою інформацією, дослідженою під час оцінювання, дають підстави для обґрунтованого сумніву у відповідності судді критерію доброчесності, зокрема таким його показникам, як незалежність та сумлінність.

У процесі кваліфікаційного оцінювання судді у поле зору Комісії потрапили обставини, які можуть свідчити про невиконання суддею обов’язку демонструвати належну (бездоганну) поведінку у позаслужбовій (позасудовій) сфері.

Комісією встановлено, що у різні періоди свого життя Ступак С.В. перебував у зареєстрованих шлюбах із ОСОБА_3, ОСОБА_2 та ОСОБА_4.

На цей час на утриманні судді – п’ятеро дітей: ОСОБА_5 ____ року народження (навчається), ОСОБА_6 _______ року народження (навчається), ОСОБА_7 ________ року народження, ОСОБА_8 _________ року народження та ОСОБА_9 _________ року народження.

Статтею 180 Сімейного кодексу України (далі – СК України) встановлено, що батьки зобов’язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Згідно з частинами першою – третьою статті 181 СК України способи виконання батьками обов’язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі.

За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

Частиною першою статті 183 СК України передбачено, що частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.

Із отриманої Комісією інформації з’ясовано, що Ступак С.В. покладений на нього нормами СК України обов’язок у належний спосіб добровільно не виконував.

Із відомостей, внесених до ЄДРСР, встановлено, що Ступак С.В. був стороною у семи судових справах, предметом яких були вимоги про стягнення аліментів на утримання дітей та зменшення розміру раніше присуджених аліментів. Зокрема:

1) у справі № 2-2734/2010 за позовом ОСОБА_3 до Ступака Сергія Володимировича про стягнення аліментів в розмірі ІНФОРМАЦІЯ_3 всіх видів заробітку на неповнолітніх дітей ОСОБА_5 та ОСОБА_6. За результатами розгляду справи Оболонським районним судом міста Києва ухвалено рішення від 12 березня 2010 року, яким позов задоволено;

2) у справі № 753/7269/18 за позовом ОСОБА_2 до Ступака Сергія Володимировича про стягнення аліментів у розмірі ІНФОРМАЦІЯ_4 частини від усіх видів заробітку (доходу) на неповнолітню дитину ОСОБА_8. За результатами розгляду справи Оболонським районним судом міста Києва видано наказ від 13 липня 2018 року, яким стягнуто аліменти;

3) у справі № 756/9379/18 за позовом ОСОБА_2 до Ступака Сергія Володимировича про стягнення аліментів в розмірі ІНФОРМАЦІЯ_5 частини від доходу на неповнолітню дитину ОСОБА_7. За результатами розгляду справи Оболонським районним судом міста Києва ухвалено заочне рішення від 15 січня 2019 року, яким задоволено позов про стягнення аліментів у розмірі ІНФОРМАЦІЯ_5 частини від доходу. Рішенням від 04 липня 2019 року позов задоволено частково (враховано перебування на утриманні інших дітей) та стягнуто аліменти на неповнолітню дитину ОСОБА_7 в розмірі ІНФОРМАЦІЯ_6 частини від доходу;

4) у справі № 756/511/20 за позовом Ступака Сергія Володимировича до ОСОБА_3 про зменшення розміру аліментів з ІНФОРМАЦІЯ_3 від доходу на ІНФОРМАЦІЯ_7 частину від заробітку (доходу) на неповнолітніх дітей ОСОБА_5 та ОСОБА_6. У цій справі Оболонським районним судом міста Києва ухвалено рішення від 19 лютого 2020 року, яким позов задоволено;

5) у справі № 756/501/20 за позовом Ступака Сергія Володимировича до ОСОБА_2 про зменшення розміру аліментів з ІНФОРМАЦІЯ_4 частини від усіх видів заробітку (доходу) на ІНФОРМАЦІЯ_8 частину від усіх видів заробітку (доходу) на неповнолітню дитину ОСОБА_8. Оболонським районним судом міста Києва ухвалено рішення від 15 травня 2020 року, яким позов задоволено;

6) у справі № 212/268/22 за позовом ОСОБА_4 до Ступака Сергія Володимировича про стягнення аліментів в розмірі ІНФОРМАЦІЯ_9 частини заробітної плати (доходів) на неповнолітню дитину ОСОБА_9. За результатами розгляду справи Жовтневим районним судом міста Кривого Рогу Дніпропетровської області ухвалено рішення від 22 лютого 2022 року, яким позов задоволено;

7) у справі № 756/13843/23 за позовом Ступака Сергія Володимировича до ОСОБА_2 про зменшення розміру аліментів з ІНФОРМАЦІЯ_8 частини від усіх видів заробітку (доходу) на ІНФОРМАЦІЯ_10 частину від усіх видів заробітку (доходу) на неповнолітніх дітей ОСОБА_8 та ОСОБА_7. За результатами розгляду справи Оболонським районним судом міста Києва ухвалено заочне рішення від 23 січня 2024 року, яким відмовлено у задоволенні позову.

Відповідно до інформації з реєстру виконавчих проваджень Ступак С.В. є боржником у шістьох виконавчих провадженнях, відкритих з метою примусового виконання судових рішень про стягнення аліментів на користь його неповнолітніх дітей.

На цей час у реєстрі виконавчих проваджень міститься інформація щодо таких виконавчих проваджень:

1) № 51214860 з примусового виконання рішення Оболонського районного суду міста Києва від 12 березня 2010 року (№ 2-2734/2010);

2) № 57277670 з примусового виконання наказу Оболонського районного суду міста Києва від 13 липня 2018 року (№ 753/7269/18);

3) № 59808514 з примусового виконання рішення Оболонського районного суду міста Києва від 15 січня 2019 року (756/9379/18);

4) № 68865661 з примусового виконання рішення Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 22 лютого 2022 року (№ 212/268/22).

Оцінюючи поведінку судді у позасудовій сфері, Комісія враховує, що відповідно до пункту 3.1 Бангалорських принципів поведінки суддів суддя демонструє поведінку, бездоганну навіть з точки зору стороннього спостерігача.

Згідно зі статтею 3 Кодексу суддівської етики суддя має докладати всіх зусиль до того, щоб, на думку розсудливої, законослухняної та поінформованої людини, його поведінка була бездоганною.

При оцінці поведінки судді Комісія насамперед звертає увагу на те, що його обов’язок утримувати неповнолітніх дітей ґрунтується на нормах СК України та повинен виконуватися у добровільному порядку. Невиконання чи неналежне виконання цього обов’язку є підставою для висновку про порушення Ступаком С.В. норм СК України та юридичним фактом, який зумовлює виникнення у матері дітей права в порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом України, звернутися до суду за захистом порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів дітей (стаття 4 ЦПК України).

В одній зі справ (№ 212/268/22) дружина судді – ОСОБА_4 обґрунтовувала свої вимоги тим, що вона із Ступаком С.В. перебуває в зареєстрованому шлюбі з 06 вересня 2019 року. Від шлюбу мають спільну дитину – доньку ОСОБА_9, _________ року народження. Однак Ступак С.В. з липня 2021 року допомоги на утримання дитини не надає, що і стало підставою для звернення до суду і надалі підставою для ухвалення Жовтневим районним судом міста Кривого Рогу Дніпропетровської області рішення від 22 лютого 2022 року про задоволення позовних вимог.

Комісія не може залишити поза увагою те, що Ступак С.В., будучи суддею, не може не розуміти, що згідно з пунктом 7 частини другої статті 2 ЦПК України однією із основних засад (принципів) цивільного судочинства є обов’язковість судового рішення.

Згідно з частиною першою статті 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов’язкові для всіх громадян і підлягають виконанню на всій території України.

У випадку невиконання судового рішення у добровільному порядку формою примусового його виконання є виконавче провадження, яке за своєю суттю є завершальною стадією судового провадження та сукупністю дій визначених органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України та Законом (стаття 1 Закону України «Про виконавче провадження»).

У підсумку Комісія, враховуючи встановлені обставини та їх правову кваліфікацію, доходить висновку про невідповідність поведінки судді приписам пункту 3.1 Бангалорських принципів поведінки суддів та статті 3 Кодексу суддівської етики. Ознаками, що вказують на невідповідність, є неналежне виконання встановлених законом обов’язків в частині добровільного утримання дітей, що спонукало матерів звертатися до суду з метою захисту прав та інтересів дітей Ухвалені рішення судів Ступак С.В. не виконував добровільно, що стало підставою для відкриття виконавчих проваджень з метою примусового їх виконання. До того ж Ступак С.В. неодноразово звертався до суду з метою зменшення розміру аліментів.

Оцінюючи висновок ГРД стосовно безоплатного користування суддею ліквідним майном, Комісія керується такими мотивами.

У розділі 3 «Об’єкти нерухомості» Декларації за 2017 рік Ступак С.В. зазначає право безоплатного користування квартирою в місті Кривий Ріг (з 12 серпня 2017 року), власницею якої є ОСОБА_10.

У розділі 3 «Об’єкти нерухомості» Декларацій за 2018–2022 роки суддя зазначає право безоплатного користування квартирою в місті Кривий Ріг (з 01 січня 2018 року), власником якої є ОСОБА_11.

У своєму висновку ГРД, посилаючись на положення частини першої статті 1 та частини другої статті 23 Закону України «Про запобігання корупції», вважає безоплатне користування квартирами – подарунками, отримання яких свідчить про вчинення корупційних дій, та з цих підстав стверджує про невідповідність судді критеріям доброчесності та професійної етики.

У своїх поясненнях суддя Ступак С.В. підтвердив факти безоплатного користування зазначеними квартирами, зауважив, що власники цих квартир не належать до числа його близьких осіб у розумінні Закону України «Про запобігання корупції». При цьому він категорично не погодився із кваліфікацією ГРД такого безоплатного користування як подарунок. Суддя пояснив, що користувався квартирами за усними домовленостями (за посередництва та сприяння знайомого батька, мешканця Кривого Рогу) та оплачував лише комунальні послуги, оскільки на той час в них ніхто не мешкав.

Надаючи оцінку зазначеній обставині, Комісія акцентує увагу на тому, що особливий статус Ступака С.В. спонукає дослідити отриману ним можливість безоплатного користування нерухомим майном з точки зору антикорупційних заборон та обмежень.

Варто зазначити, що вирішення питання наявності або відсутності в діях особи корупційного порушення належить до повноважень компетентних органів та провадиться у спосіб, визначений законом. Однак Комісією в межах процедури кваліфікаційного оцінювання, з урахуванням мети і завдань його проведення вказана обставина перевіряється з точки зору відповідності судді критеріям професійної етики та доброчесності.

Частиною першою статті 1 Закону України «Про запобігання корупції» передбачено, що подарунок – грошові кошти або інше майно, переваги, пільги, послуги, нематеріальні активи, які надають/одержують безоплатно або за ціною, нижчою мінімальної ринкової.

Обмеження щодо одержання подарунків визначені статтею 23 вказаного закону, частинами першою та другою якої встановлено, що особам, зазначеним у пунктах 1, 2 частини першої статті 3 цього закону, забороняється безпосередньо або через інших осіб вимагати, просити, одержувати подарунки для себе чи близьких їм осіб від юридичних або фізичних осіб: 1) у зв’язку із здійсненням такими особами діяльності, пов’язаної із виконанням функцій держави або місцевого самоврядування; 2) якщо особа, яка дарує, перебуває в підпорядкуванні такої особи.

Особи, зазначені в пунктах 1, 2 частини першої статті 3 вказаного вище закону, можуть приймати подарунки, які відповідають загальновизнаним уявленням про гостинність, крім випадків, передбачених частиною першою цієї статті, якщо вартість таких подарунків одноразово не перевищує двох прожиткових мінімумів для працездатних осіб, встановлених на день прийняття подарунка, а сукупна вартість таких подарунків, отриманих від однієї особи (групи осіб) протягом року, не перевищує чотирьох прожиткових мінімумів для працездатних осіб, встановлених на 1 січня року, в якому прийнято подарунки.

Ступак С.В. не заперечував, що розмір орендної плати за користування вказаними квартирами перевищував двох прожиткових мінімумів для працездатних осіб на рік, а отже, набуття суддею такого права містить ознаки подарунка у розумінні Закону України «Про запобігання корупції».

Для оцінки поведінки судді в наведеному випадку Комісія враховує індикатори, які свідчать про недоброчесність, узгоджені для спільного застосування ГРД та Комісією. За змістом ці індикатори можуть вказувати на отримання суддею або пов’язаною з ним особою майна, доходу або вигоди, легальність походження яких, на думку розсудливого спостерігача, викликає обґрунтований сумнів (у тому числі отримання в подарунок, безкоштовне користування або зі значною знижкою ліквідного майна).

Однак, ураховуючи обставини користування суддею вказаними квартирами та застосовуючи виявлений ГРД індикатор, що може вказувати на недоброчесність судді крізь призму істотності, Комісія доходить висновку, що самостійно ця обставина є недостатньою для висновку про невідповідність судді займаній посаді. Проте у сукупності з іншими фактами є підставою для виникнення обґрунтованого сумніву у відповідності судді критерію доброчесності.

Стосовно декларування суддею в декларації доброчесності недостовірних відомостей про притягнення до адміністративної відповідальності Комісія зазначає таке.

Беззаперечно з’ясовано, що у деклараціях доброчесності за 2016 та 2018 роки суддею помилково не задекларовано відомості про притягнення до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушення, передбаченого статтею 122 КУпАП.

Суддя у письмових та усних поясненнях визнав помилку та просив врахувати відсутність намірів приховати зазначені відомості, оскільки самостійно зазначив про такі в анкеті судді.

ГРД, своєю чергою, врахувала пояснення судді та погодилась із відсутністю наміру приховати зазначені відомості.

За цих обставин Комісія констатує формальне порушення суддею правил заповнення декларації доброчесності за 2016 та 2018 роки. Однак на кваліфікацію цього порушення з точки зору істотності впливає відсутність у судді наміру приховувати відомості про притягнення до адміністративної відповідальності, адже переконливим та документально підтвердженим є аргументом Ступака С.В. є зазначення цих відомостей в анкеті судді, поданій 19 червня 2018 року. Крім того, враховано й те, що штраф був добровільно сплачений суддею.

Наведені факти, на переконання Комісії, самостійно не можуть вважатись достатніми для того, аби вважати суддю таким, що не відповідає критерію доброчесності.

Стосовно часткового недекларування майнових прав членів сім’ї (зокрема права користування майном) за 2017–2021 роки встановлено таке.

Відповідно до абзацу шістнадцятого частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання корупції» (в редакції від 03 серпня 2017 року) члени сім’ї – особи, які перебувають у шлюбі, а також їхні діти, у тому числі повнолітні, батьки, особи, які перебувають під опікою і піклуванням, інші особи, які спільно проживають, пов’язані спільним побутом, мають взаємні права та обов’язки (крім осіб, взаємні права та обов’язки яких не мають характеру сімейних), у тому числі особи, які спільно проживають, але не перебувають у шлюбі.

Положеннями пункту 2 частини першої статті 46 Закону України «Про запобігання корупції» (в редакції від 03 серпня 2017 року) передбачено, що у декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, зазначаються відомості про об’єкти нерухомості, що належать суб’єкту декларування та членам його сім’ї на праві приватної власності, включаючи спільну власність, або знаходяться у них в оренді чи на іншому праві користування, незалежно від форми укладення правочину, внаслідок якого набуте таке право.

У розділі 2.2 «Інформація про членів сім’ї суб’єкта декларування» Декларації за 2017 рік суддя зазначив дружину – ОСОБА_2. та сина – ОСОБА_7, проте не вказав жодної інформації щодо їх майнових прав (право користування житлом для проживання тощо).

У розділі 2.2 «Інформація про членів сім’ї суб’єкта декларування» Декларації за 2018 рік суддя зазначив дружину – ОСОБА_2, сина – ОСОБА_7 та доньку – ОСОБА_8, проте не вказав жодної інформації щодо їх майнових прав (право користування житлом для проживання тощо).

У розділі 2.2 «Інформація про членів сім’ї суб’єкта декларування» Декларації за 2019 рік суддя зазначив дружину – ОСОБА_4, сина – ОСОБА_7 і доньку – ОСОБА_8 (від попереднього шлюбу зі ОСОБА_2), двох синів – ОСОБА_5, ОСОБА_6 (від попереднього шлюбу зі ОСОБА_3), проте не вказав інформацію про належні їм об’єкти, що підлягають декларуванню згідно з пунктом 2 частини першої статті 46 Закону України «Про запобігання корупції».

У розділі 2.2 «Інформація про членів сім’ї суб’єкта декларування» Декларацій за 2020–2021 роки суддя зазначив дружину – ОСОБА_4, доньку – ОСОБА_9, сина – ОСОБА_7 та доньку – ОСОБА_8 (від попереднього шлюбу зі ОСОБА_2), двох синів – ОСОБА_5, ОСОБА_6 (від попереднього шлюбу зі ОСОБА_3). Однак, як і у випадках, зазначених вище, суддя не задекларував інформацію про належні членам сім’ї об’єкти, що підлягають декларуванню згідно з пунктом 2 частини першої статті 46 Закону України «Про запобігання корупції».

Суддя вказав, що на момент подання Декларацій за 2017–2018 роки йому не було відомо про місце проживання дружини – ОСОБА_2 та сина ОСОБА_7, оскільки з серпня 2017 року вони припинили будь-які відносини. У Деклараціях за 2019–2022 роки суддя також зазначав членів сім’ї, втім не вказував про майнові права дітей з огляду на відсутність такої інформації та напружені стосунки з колишніми дружинами.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 46 Закону України «Про запобігання корупції» (в редакції станом на 01 січня 2017 року) у декларації зазначаються відомості, зокрема, про членів сім’ї суб’єкта декларування.

Пунктом 2 частини першої цієї статті встановлено, що в декларації зазначаються відомості про об’єкти нерухомості, що належать суб’єкту декларування та членам його сім’ї на праві приватної власності, включаючи спільну власність, або знаходяться у них в оренді чи на іншому праві користування, незалежно від форми укладення правочину, внаслідок якого набуте таке право. Такі відомості включають дані щодо виду, характеристики майна, місцезнаходження, дату набуття майна у власність, оренду або інше право користування, вартість майна на дату набуття його у власність, володіння або користування.

Відповідно до пункту 4.7 Бангалорських принципів поведінки суддів суддя має бути обізнаний про свої особисті та матеріальні інтереси конфіденційного характеру та має вживати розумних заходів з метою отримання інформації про матеріальні інтереси членів своєї родини.

На переконання Комісії, надані суддею Ступаком С.В. пояснення свідчать про недбале ставлення до обов’язку декларування та недостатні зусилля для того, щоб бути інформованим про майнові інтереси членів своєї сім’ї.

Стосовно відсутності переконливої інформації про джерела походження ліквідного майна, витрат, отриманих благ, легальних доходів (його, членів сім’ї чи близьких осіб), що, на думку розсудливого спостерігача, викликає сумніви щодо їх достатності для набуття такого майна, здійснення таких витрат, отримання благ у 2016–2018 роках, Комісія зауважує таке.

На підставі дослідження відомостей про отримані доходи, вказані у Деклараціях за 2016– 2018 роки, встановлено таке.

Загальний дохід сім’ї судді за 2016 рік становив 548 800,00 грн. Грошові активи дружини ОСОБА_2 становили 200 000,00 грн, 1735 $, 11 139 $, 30 000 $, грошові активи судді – 10 000 $.

Загальний дохід сім’ї судді за 2017 рік становив 423 022,00 грн. Грошові активи дружини ОСОБА_2 – 35 000 $, 86 270,00 грн.

Загальний дохід сім’ї судді за 2018 рік становив 561 508,00 грн. Грошові активи дружини ОСОБА_2 – 40 000 $, 350 000,00 грн.

У ГРД виникли сумніви щодо заощаджених грошових активів, зокрема дружини судді (на цей момент колишньої) ОСОБА_2, адже її дохід за 2013– 2015 роки становив 10 198,00 грн.

Суддя заявив, що грошові активи не були задекларовані до 2016 року через відсутність розділу/пункту, який би стосувався наявності у декларанта грошових коштів, які лишаються станом на кінець звітного періоду.

Стосовно походження накопичених грошових активів суддя в усних поясненнях зазначив, що це кошти, які були подаровані його батьками та батьками дружини. За словами судді, фінансова підтримка від батьків надавалась постійно, що дозволило накопичити грошові кошти в зазначених розмірах.

Оцінивши твердження ГРД та пояснення судді, Комісія зауважує, що форма декларації про майно, доходи, витрати і зобов’язання фінансового характеру, яка подавалася за 2015 рік, затверджена Законом України «Про засади запобігання і протидії корупції», дійсно не передбачала декларування грошових активів (заощаджень) декларанта або членів його сім`ї на кінець звітного періоду.

Водночас суддя не звільняється від обов’язку пояснити законність джерел походження заощаджень, задекларованих у першій декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування. 

З метою перевірки законності джерел походження майна (вказаних у Декларації за 2016 рік грошових активів) Комісією досліджено аналітичні відомості про доходи Ступака С.В. та його дружини ОСОБА_2. Математичний метод дослідження цих відомостей свідчить про їх недостатність для формування зазначених у 2016 році сум грошових активів.

Що ж до аргументів судді про формування грошових активів за рахунок систематичних подарунків від його батьків та батьків його дружини, то Комісія їх оцінює критично, адже суддею не надано переконливих доказів їх отримання та декларування до 2016 року. При цьому Комісія враховує, що Ступак С.В. був суб’єктом декларування і раніше, а подарунки були об’єктом декларування за декларацією про майно, доходи та зобов’язання фінансового характеру, форма якої затверджена Законом України «Про засади запобігання і протидії корупції».

Відповідно до пункту 7 частини першої статті 46 Закону України «Про запобігання корупції» у декларації зазначаються відомості про отримані (нараховані) доходи, у тому числі доходи у вигляді заробітної плати (грошового забезпечення), отримані як за основним місцем роботи, так і за сумісництвом, гонорари, дивіденди, проценти, роялті, страхові виплати, благодійна допомога, пенсія, доходи від відчуження цінних паперів та корпоративних прав, подарунки та інші доходи.

Такі відомості включають дані про вид доходу, джерело доходу та його розмір. Відомості щодо подарунка зазначаються лише у разі, якщо його вартість перевищує п’ять прожиткових мінімумів, встановлених для працездатних осіб на 1 січня звітного року, а для подарунків у вигляді грошових коштів - якщо розмір таких подарунків, отриманих від однієї особи (групи осіб) протягом року, перевищує п’ять прожиткових мінімумів, встановлених для працездатних осіб на 1 січня звітного року.

З огляду на суми подарунків про які зазначив суддя в усних поясненнях, їх розмір протягом року перевищував поріг декларування. У такому випадку суддя на виконання обов’язку, передбаченого статтею 46 Закону України «Про запобігання корупції», повинен був відобразити їх у розділі 11 «Доходи, у тому числі подарунки» Декларації, чого ним зроблено не було.

Відповідно до статті 1 Кодексу суддівської етики, затвердженого рішенням XI (чергового) з`їзду суддів України від 22 лютого 2013 року, суддя повинен бути прикладом неухильного додержання вимог закону і принципу верховенства права, присяги судді, а також дотримання високих стандартів поведінки з метою зміцнення довіри громадян у чесність, незалежність, неупередженість та справедливість суду.

Суддя має докладати всіх зусиль для того, щоб, на думку розсудливої, законослухняної та поінформованої людини, його поведінка була бездоганною (стаття 3 Кодексу суддівської етики).

Згідно зі статтею 18 цього Кодексу суддя повинен бути обізнаним про свої майнові інтереси та вживати розумних заходів для того, щоб бути обізнаним про майнові інтереси членів своєї сім`ї.

На переконання Комісії, надані суддею Ступаком С.В. пояснення свідчать про те, що він не докладав належних зусиль для того, щоб чітко та переконливо пояснити та підтвердити законність джерел задекларованих грошових активів.  

Відсутність у досьє та/або поясненнях судді переконливої інформації про джерела походження задекларованого майна є підставою для виникнення обґрунтованого сумніву у відповідності судді критерію доброчесності.

Стосовно відсутності переконливої інформації про легальність джерел отриманих доходів для набуття автомобіля у 2018 році, то Комісія зауважує таке.

У розділі 6 «Цінне рухоме майно – транспортні засоби» Декларації за звітний 2018 рік, поданій 28 березня 2019 року, суддя вказав набутий його дружиною ОСОБА_2 автомобіль TOYOTA RAV4 Hybrid, 2018 року випуску, вартістю 1 092 689 грн.

ГРД у своєму висновку висловила сумніви щодо достатності легальних доходів у сім’ї судді для придбання у 2018 році транспортного засобу, а саме автомобіля RAV4 Hybrid, 2018 року випуску. До 2018 року розмір задекларованих Ступаком С.В. грошових активів його дружини був достатнім для придбання автомобіля, однак після набуття у 2018 році права власності на автомобіль розмір активів (заощаджень) ОСОБА_2 не зменшився, а навпаки, збільшився на 5 000 $ порівняно з попереднім роком, що й викликало сумнів у законності джерел походження майна.

Суддя, своєю чергою, в усних та додаткових письмових поясненнях, надісланих на адресу Комісії 26 грудня 2023 року, зазначив, що вказаний автомобіль подарований дружині її батьком – ОСОБА_12, на підтвердження чого долучив повідомлення про суттєві зміни в майновому стані, яке було подане 29 травня 2018 року його дружиною ОСОБА_2.

У повідомленні про суттєві зміни в майновому стані, поданому дружиною судді – ОСОБА_2 у розділі 2 «Доходи, у тому числі подарунки», зазначено про отримання доходу – подарунку у негрошовій формі вартістю 1 092 689,00 грн. Джерелом доходу вказано батька – ОСОБА_12.

Згідно з відомостями, наданими Національним антикорупційним бюро України на запит Комісії, ОСОБА_12 за 2013–2018 роки отримав сукупний дохід в розмірі 8 227 632,00 грн. Тобто його дохід дозволяв зробити подарунок доньці ОСОБА_2 у негрошовій формі вартістю 1 092 689,00 грн.

Водночас Ступак С.В. не задекларував отриманий дружиною подарунок вартістю 1 092 689,00 грн у Декларації за 2018 рік, чим порушив правила декларування, встановлені статтею 46 Закону України «Про запобігання корупції».

Так, відповідно до пункту 1 частини першої статті 46 Закону України «Про запобігання корупції» (в редакції станом на 31 серпня 2018 року) у декларації зазначаються відомості, зокрема, про членів сім’ї суб’єкта декларування.

Обов’язок декларування подарунку визначений у пункті 7 частини першої статті 46 Закону України «Про запобігання корупції». Відповідно до цього пункту у декларації зазначаються відомості про отримані (нараховані) доходи, у тому числі доходи у вигляді заробітної плати (грошового забезпечення), отримані як за основним місцем роботи, так і за сумісництвом, гонорари, дивіденди, проценти, роялті, страхові виплати, благодійна допомога, пенсія, доходи від відчуження цінних паперів та корпоративних прав, подарунки та інші доходи.

Згідно зі статтею 18 Кодексу суддівської етики суддя повинен бути обізнаним про свої майнові інтереси та вживати розумних заходів для того, щоб бути обізнаним про майнові інтереси членів своєї сім’ї.

Комісія вважає, що пояснення, надані суддею Ступаком С.В., свідчать про недостатні зусилля у дотриманні високих стандартів поведінки та обов’язків щодо майнових інтересів та антикорупційних норм.

Застосовуючи норми антикорупційного законодавства, Комісія враховує, що здійснення контролю та перевірки декларацій, у тому числі повноти й достовірності відомостей, зазначених суб’єктом декларування у декларації, належить до виключної компетенції НАЗК.

Одним із критеріїв, на відповідність якому Комісія перевіряє суддю під час кваліфікаційного оцінювання, є доброчесність.

Показники відповідності цьому критерію оцінюються за результатами співбесіди та дослідження інформації, яка міститься у суддівському досьє, зокрема: декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування; висновків або інформації Громадської ради доброчесності (за наявності); іншої інформації, що включена до суддівського досьє (позиція узгоджується із висновком Великої Палати Верховного Суду від 26 листопада 2019 року у справі № 9901/729/18).

У цьому випадку Комісія, діючи відповідно до наведених правових норм, надає оцінку фактам, які можуть свідчити про відповідність або невідповідність судді, зокрема критерію доброчесності, за визначеними у Положенні показниками, використавши відомості, отримані у порядку, встановленому законодавством.

До того ж Верховний Суд сформував висновок: порушення обов’язку декларування майна є підставою для визнання кандидата на посаду судді таким, що не відповідає критерію професійної етики та доброчесності (постанова Великої Палати Верховного Суду від 27 січня 2021 року у справі № 9901/116/19).

Пунктами 1 та 2 глави 6 розділу ІІ Положення передбачено, що встановлення відповідності судді (кандидата на посаду судді) критеріям кваліфікаційного оцінювання здійснюється членами Комісії за їх внутрішнім переконанням відповідно до результатів кваліфікаційного оцінювання. Показники відповідності судді (кандидата на посаду судді) критеріям кваліфікаційного оцінювання досліджуються окремо один від одного та у сукупності.

Згідно з Рекомендацією № R (80) 2 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень від 11 березня 1980 року під дискреційним слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за певних обставин.

Повноваження Комісії стосовно кваліфікаційного оцінювання судді є дискреційними та виключною компетенцією її як уповноваженого органу, який на постійній основі діє у національній системі судоустрою. При цьому оцінювання судді відбувається з метою визначення його відповідності займаній посаді за встановленими законом критеріями, до яких належать компетентність (професійна, особиста, соціальна тощо), професійна етика, доброчесність. Рішення приймається за внутрішнім переконанням членів Комісії.

Жоден інший суб’єкт чи орган, у тому числі й суд, не може втручатися у здійснення суб’єктом владних повноважень своєї компетенції, зокрема компетенції Комісії щодо оцінювання кандидатів на посаду судді в межах конкурсу на зайняття вакантних посад суддів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2022 року у справі № 9901/57/19).

Підсумовуючи результати кваліфікаційного оцінювання судді Ступака С.В. на етапі дослідження досьє та проведення співбесіди, Комісія у пленарному складі доходить висновку про наявність обґрунтованого сумніву у відповідності судді критерію доброчесності за дослідженими вище показниками.

Висновки Комісії за результатами розгляду.

У результаті дослідження рішення Комісії у складі колегії, висновку ГРД, пояснень судді, інших обставин, документів та матеріалів за рішення про відповідність судді займаній посаді проголосував один член Комісії (Сергій ЧУМАК), що становить менше двох третин голосів призначених членів Комісії, «ПРОТИ» - 13 членів Комісії (Михайло БОГОНІС, Людмила ВОЛКОВА, Віталій ГАЦЕЛЮК, Ярослав ДУХ, Роман КИДИСЮК, Надія КОБЕЦЬКА, Олег КОЛІУШ, Руслан МЕЛЬНИК, Олексій ОМЕЛЬЯН, Андрій ПАСІЧНИК, Роман САБОДАШ, Руслан СИДОРОВИЧ, Галина ШЕВЧУК). Результат голосування є підставою для визнання Ступака Сергія Володимировича таким, що не відповідає займаній посаді та внесення подання про його звільнення з посади судді Дзержинського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області.

Ураховуючи викладене, керуючись статтями 88, 93, 101 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», абзацом шостим пункту 13 розділу III «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Вищу раду правосуддя», Комісія

вирішила:

Визнати суддю Дзержинського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області Ступака Сергія Володимировича таким, що не відповідає займаній посаді.

Внести до Вищої ради правосуддя подання про звільнення Ступака Сергія Володимировича з посади судді Дзержинського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області.                                                                                                                  

Головуючий                                                                                                 Руслан СИДОРОВИЧ

Члени Комісії:                                                                                             Михайло БОГОНІС

                                                                                                                         Людмила ВОЛКОВА

                                                                                                                         Віталій ГАЦЕЛЮК

                                                                                                                        Ярослав ДУХ

                                                                                                                        Роман КИДИСЮК

                                                                                                                        Надія КОБЕЦЬКА

                                                                                                                        Олег КОЛІУШ

                                                                                                                        Руслан МЕЛЬНИК

                                                                                                                        Олексій ОМЕЛЬЯН

                                                                                                                        Андрій ПАСІЧНИК

                                                                                                                        Роман САБОДАШ

                                                                                                                        Сергій ЧУМАК

                                                                                                                        Галина ШЕВЧУК