Вища кваліфікаційна комісія суддів України у складі колегії:
головуючого – Чумака С.Ю.,
членів Комісії: Пасічника А.В., Сабодаша Р.Б.,
розглянувши повідомлення Сидорчука Івана Мойсейовича щодо інформації, яка може свідчити про недостовірність (у тому числі неповноту) тверджень, указаних суддею Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду Шарапою Василем Миколайовичем у декларації доброчесності судді за 2022 рік,
встановила:
До Вищої кваліфікаційної комісії суддів України 09 жовтня 2023 року надійшло повідомлення Сидорчука І.М. про недостовірність (у тому числі неповноту) тверджень, указаних суддею Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду Шарапою Василем Миколайовичем у декларації доброчесності судді за 2022 рік.
Заявник зазначає, що, подавши декларацію доброчесності за 2022 рік, суддя фактично ввів в оману суспільство та Вищу кваліфікаційну комісію суддів України щодо сумлінного виконання ним обов’язків справедливо, безсторонньо та своєчасно розглядати і вирішувати судові справи відповідно до закону з дотриманням засад і правил судочинства та присяги, оскільки у грудні 2022 року ухвалив (взяв участь в ухваленні) у тотожних справах № 640/28978/20 та № 640/1086/19 два абсолютно протилежні за змістом та юридичними наслідками судові рішення.
Згідно з протоколом розподілу справ між членами Комісії від 09 жовтня 2023 року справу № 31кп-11/23 розподілено члену Комісії Чумаку С.Ю.
Судді Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду Шарапі В.М. було запропоновано (лист Комісії від 11 жовтня 2023 року № 31кп-11/23) надати пояснення щодо обставин, викладених у зазначеному повідомленні.
До Комісії 30 жовтня 2023 року надійшло пояснення судді Шарапи В.М., в якому він зазначив, що за предметом та підставами позову, встановленими фактичними обставинами справи № 640/1086/19 та № 640/28978/20 не є подібними. Суддя зауважив, що повідомлення Сидорчука І.М. стосується змісту судового рішення, правильності застосування судом норм матеріального та процесуального права, що свідчить про незгоду з судовим рішенням, тому не може виступати мірилом доброчесності судді. Наведена заявником в обґрунтування повідомлення інформація не може свідчити про недостовірність (у тому числі неповноту) його тверджень у декларації доброчесності судді за 2022 рік. Суддя Шарапа В.М. також наголосив на тому, що заявник пропонує Комісії надати оцінку судового рішення по суті, що не належить до її компетенції з огляду на приписи чинного законодавства.
Обов’язок судді подавати декларацію доброчесності передбачений пунктом 3 частини сьомої статті 56 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (далі – Закон).
Частиною першою статті 62 Закону визначено, що суддя зобов’язаний щорічно до 1 лютого подавати шляхом заповнення на офіційному веб-сайті Вищої кваліфікаційної комісії суддів України декларацію доброчесності за формою, що визначається Комісією.
Частиною п’ятою статті 62 Закону встановлено презумпцію достовірності тверджень, зазначених у декларації доброчесності, тобто за відсутності доказів іншого твердження судді у декларації доброчесності вважаються достовірними.
Однак вказана презумпція належить до категорії спростовних, адже відповідно до частини шостої статті 62 Закону у разі одержання інформації, що може свідчити про недостовірність (в тому числі неповноту) тверджень судді у декларації доброчесності, Вища кваліфікаційна комісія суддів України проводить відповідну перевірку.
Відповідно до пункту 184 Регламенту Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, затвердженого рішенням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 13 жовтня 2016 року № 81/зп-16 (зі змінами) (далі – Регламент), за результатами розгляду питання про недостовірність або неповноту відомостей або тверджень, указаних суддею у декларації родинних зв’язків судді (кандидата на посаду судді) або декларації доброчесності судді (кандидата на посаду судді) відповідно, на підставі результатів проведення перевірки такої декларації Комісія у складі Колегії ухвалює одне з таких рішень:
– підтвердження інформації про недостовірність або неповноту відомостей, указаних у декларації родинних зв’язків судді (кандидата на посаду судді).
– підтвердження інформації про недостовірність (у тому числі неповноту) тверджень, указаних суддею у декларації доброчесності судді (кандидата на посаду судді).
– непідтвердження інформації про недостовірність (у тому числі неповноту) відомостей або тверджень, указаних суддею (кандидатом на посаду судді) у декларації родинних зв’язків судді (кандидата на посаду судді) або декларації доброчесності судді (кандидата на посаду судді).
З огляду на вказане Комісія зауважує, що правосуддя в Україні здійснюється виключно судами та відповідно до визначених законом процедур судочинства (частина друга статті 5 Закону).
Згідно з приписами частин першої та п’ятої статті 355 Кодексу адміністративного судочинства України cуд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги ухвалює судові рішення у формі постанов згідно з вимогами, встановленими статтею 34 та главою 9 розділу II цього Кодексу, з урахуванням особливостей, зазначених у цій главі. Судові рішення суду касаційної інстанції є остаточними і оскарженню не підлягають.
Статтею 13 Закону визначено, що судове рішення, яким закінчується розгляд справи в суді, ухвалюється іменем України. Судові рішення, що набрали законної сили, є обов’язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об’єднаннями на всій території України. Обов’язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом. Судові рішення не можуть бути переглянуті іншими органами чи особами поза межами судочинства, за винятком рішень про амністію та помилування.
Конституційний Суд України у пункті 4.2 Рішення від 23 травня 2001 року № 6-рп/2001 роз’яснив, що порядок здійснення правосуддя регламентується відповідним процесуальним законодавством України. Процесуальні акти і дії суддів, які стосуються вирішення питань підвідомчості судам спорів, порушення і відкриття справ, підготовки їх до розгляду, судового розгляду справ у першій інстанції, в касаційному і наглядовому порядку та прийняття по них судових рішень, належать до сфери правосуддя і можуть бути оскаржені лише в судовому порядку відповідно до процесуального законодавства України. Позасудовий порядок оскарження актів і дій суддів, які стосуються здійснення правосуддя, неможливий.
У Висновках № 3 (2002) та № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи зазначено, що є неприйнятною можливість притягнення судді до відповідальності за здійснення своїх обов’язків, крім випадку умисного правопорушення при здійсненні судових функцій. Консультативна рада європейських суддів наголошує, що зміст конкретних судових рішень контролюється головним чином за допомогою процедур апеляції або перегляду рішень у національних судах та за допомогою права на звернення до Європейського суду з прав людини.
Тлумачення закону, оцінювання фактів та доказів, які здійснюють судді для вирішення справи, не повинні бути приводом для цивільної або дисциплінарної відповідальності, за винятком випадків злочинного наміру або грубої недбалості (пункт 66 Рекомендацій CM/Rec (2010) 12 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов’язки).
Таким чином, оцінка законності судового рішення, перевірка тотожності обставин справи та правових висновків, зроблених за результатами розгляду відповідних справ, до чого спонукає у повідомленні Сидорчук І.М., не належить до компетенції Комісії.
Крім того, інформація, що може свідчити про недостовірність тверджень у декларації доброчесності судді, має базуватися на відповідних фактах, перевірка яких може бути здійснена Комісією в межах наданих їй повноважень.
Водночас Комісією встановлено, що Сидорчук І.М. є стороною (позивачем) в адміністративній справі № 640/1086/19. У цій справі постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, до якої входив суддя Шарапа В.М., залишено без задоволення касаційну скаргу Сидорчука І.М., а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 лютого 2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 21 вересня 2020 року у справі № 640/1086/19 – без змін.
Отже, ключовим мотивом звернення до Комісії з цим повідомленням є незгода Сидорчука І.М. з судовим рішенням, яке ухвалено не на його користь касаційним судом, до складу якого входив суддя Шарапа В.М. При цьому заявником не враховано, що перевірка правомірності судового рішення здійснюється виключно у процесуальний спосіб та не може бути проведена Комісією у формі провадження за повідомленням про недостовірність (у тому числі неповноту) тверджень у декларації доброчесності судді.
Враховуючи встановлені обставини та керуючись підпунктом 184.3 пункту 184 Регламенту, Комісія дійшла висновку про те, що інформація, яка міститься у повідомленні Сидорчука І.М. про недостовірність тверджень, указаних суддею Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду Шарапою В.М. у декларації доброчесності за 2022 рік, не підтвердилася.
Керуючись статтями 62, 93, 101 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», пунктом 184 Регламенту Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, затвердженого рішенням Комісії від 13 жовтня 2016 року № 81/зп-16 (зі змінами), Вища кваліфікаційна комісія суддів України
вирішила:
визнати непідтвердженою інформацію про недостовірність (у тому числі неповноту) тверджень, указаних суддею Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду Шарапою Василем Миколайовичем у декларації доброчесності судді за 2022 рік.
Головуючий С.Ю. Чумак
Члени Комісії: А.В. Пасічник
Р.Б. Сабодаш
