Вища кваліфікаційна комісія суддів України у складі колегії:
головуючого – Шевчук Г.М.,
членів Комісії: Богоноса М.Б., Кобецької Н.Р.,
розглянувши повідомлення Сидорчука Івана Мойсейовича щодо інформації, яка може свідчити про недостовірність (у тому числі неповноту) тверджень, указаних суддею Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду Стародубом Олександром Павловичем у декларації доброчесності судді за 2022 рік,
встановила:
До Вищої кваліфікаційної комісії суддів України 09 жовтня 2023 року надійшло повідомлення Сидорчука І.М., подане на підставі частини шостої статті 62 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (далі – Закон), щодо інформації, яка може свідчити про недостовірність тверджень судді Стародуба О.П. у декларації доброчесності за 2022 рік.
У повідомленні Сидорчук І.М. просив провести перевірку стосовно дотримання суддею Стародубом О.П. правил доброчесності, належного виконання ним обов’язків судді та дотримання присяги.
Заявник зазначає, що колегією суддів Касаційного адміністративного суду, до складу якої входив Стародуб О.П., 14 грудня 2022 року розглянуто справи № 640/28978/20 та № 640/1086/19 стосовно законності прийняття Київською міською радою рішень про затвердження детального плану територій в межах визначених вулиць. Заявник вважає, що обставини в обох справах були тотожними, однак Верховним Судом при мотивуванні постанов застосовано різні правові позиції, що стало причиною ухвалення протилежних за змістом та юридичними наслідками судових рішень.
На думку Сидорчука О.П., під час ухвалення судового рішення у справі № 640/28978/20 суддею Стародубом О.П. не враховано правову позицію, викладену в постановах Верховного Суду від 21 червня 2018 року у справі № 826/4504/17, від 14 серпня 2018 року у справі № 815/3880/14, від 5 березня 2019 року у справі № 360/2334/17, від 31 липня 2019 року у справі № 466/1264/18, від 15 квітня 2020 року у справі № 702/1384/16, від 26 травня 2020 року у справі № 750/11932/16 та від 29 липня 2020 року у справі № 826/11226/16.
Автор повідомлення вважає, що, ухвалюючи рішення у справі № 640/1086/19, суддя фактично створив вигоду зацікавленим юридичним особам, забезпечивши достатні умови для забудови житловими будинками та об’єктами торгівлі територію, яка згідно з чинним Генеральним планом міста Києва передбачалася для облаштування спортивного парку.
У підсумку Сидорчук І.М. вказує на те, що, подавши декларацію доброчесності за 2022 рік, суддя Стародуб О.П. недостовірно зазначив про сумлінне виконання ним своїх обов’язків.
Відповідно до протоколу розподілу між членами Комісії від 09 жовтня 2023 року доповідачем у справі визначено члена Комісії Богоноса М.Б.
На пропозицію члена Комісії Стародуб О.П. 24 жовтня 2023 року надав пояснення щодо обставин, викладених у повідомленні Сидорчука І.М., та вказав, що зазначена у зверненні Сидорчука І.М. інформація стосується змісту судового рішення, правильності застосування норм матеріального та процесуального права, що свідчить про незгоду із судовим рішенням, а тому не може виступати мірилом сумлінності виконання обов’язків та дотримання присяги судді.
Під час підготовки справи до розгляду встановлено, що Указом Президента України від 04 серпня 2003 року № 802/2003 Стародуб О.П. призначений на посаду судді Личаківського районного суду міста Львова строком на п’ять років.
Постановою Верховної Ради України від 30 жовтня 2008 року № 628-VI Стародуб О.П. обраний на посаду судді Львівського апеляційного адміністративного суду безстроково.
Постановою Верховної Ради України від 02 грудня 2010 року № 2763-VI Стародуб О.П. обраний на посаду судді Вищого адміністративного суду України безстроково.
Указом Президента України від 10 листопада 2017 року № 357/2017 Стародуб О.П. призначений на посаду судді Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.
У 2023 році Стародубом О.П. подано декларацію доброчесності судді за 2022 рік за формою, передбаченою Правилами заповнення та подання форми декларації доброчесності судді, затвердженими рішенням Комісії від 31 жовтня 2016 року № 137/зп-16.
Відповідно до пункту 5 частини третьої статті 62 Закону в декларації доброчесності судді зазначаються прізвище, ім’я, по батькові судді, його місце роботи, займана посада, твердження про сумлінне виконання обов’язків судді та дотримання ним присяги.
Згідно з затвердженою рішенням Комісії від 31 жовтня 2016 року № 137/зп-16 форми в декларацію доброчесності судді включено, з-поміж інших, таке твердження: «Мною сумлінно виконувалися професійні обов’язки» (пункт 12 розділу ІІ).
Сидорчук І.М. вважає, що ухвалення у 2022 році різних за змістом та юридичними наслідками судових рішень у справах з тотожним предметом спору, є свідченням неналежного виконання Стародубом О.П. обов’язків судді, а отже, доводить відображення ним недостовірних тверджень у декларації доброчесності судді за 2022 рік.
Визначаючись щодо повідомлення, Комісія керується такими мотивами.
Обов’язок судді подавати декларацію доброчесності передбачено пунктом 3 частини сьомої статті 56 Закону. Статтею 62 Закону унормовано загальні правила подання цієї декларації.
Частиною першою статті 62 Закону визначено, що суддя зобов’язаний щорічно до 1 лютого подавати шляхом заповнення на офіційному вебсайті Вищої кваліфікаційної комісії суддів України декларацію доброчесності за формою, що визначається Комісією.
Частиною п’ятою статті 62 Закону встановлено презумпцію достовірності тверджень, зазначених у декларації доброчесності, тобто за відсутності доказів іншого твердження судді у декларації доброчесності вважаються достовірними.
Однак вказана презумпція належить до категорії спростовних, адже відповідно до частини шостої статті 62 Закону у разі одержання інформації, що може свідчити про недостовірність (в тому числі неповноту) тверджень судді у декларації доброчесності, Вища кваліфікаційна комісія суддів України проводить відповідну перевірку.
За результатами розгляду питання про недостовірність або неповноту тверджень, вказаних суддею в декларації доброчесності судді, на підставі результатів проведення перевірки такої декларації Комісія у складі колегії може ухвалити рішення про:
підтвердження інформації про недостовірність (у тому числі неповноту) тверджень, вказаних суддею в декларації доброчесності судді, та звернення до Вищої ради правосуддя стосовно притягнення судді до дисциплінарної відповідальності в порядку, встановленому статтею 107 Закону;
непідтвердження інформації про недостовірність (у тому числі неповноту) тверджень, вказаних суддею в декларації доброчесності судді (підпункт 6.5.2 Регламенту Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, затвердженого рішенням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 13 жовтня 2016 року № 81/зп-16 (далі – Регламент).
Комісія зауважує, що правосуддя в Україні здійснюється виключно судами та відповідно до визначених законом процедур судочинства (частина друга статті 5 Закону).
За приписами частин першої та п’ятої статті 355 Кодексу адміністративного судочинства України cуд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги ухвалює судові рішення у формі постанов згідно з вимогами, встановленими статтею 34 та главою 9 розділу II цього кодексу, з урахуванням особливостей, зазначених у цій главі. Судові рішення суду касаційної інстанції є остаточними і оскарженню не підлягають.
Статтею 13 Закону визначено, що судове рішення, яким закінчується розгляд справи в суді, ухвалюється іменем України. Судові рішення, що набрали законної сили, є обов’язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об’єднаннями на всій території України. Обов’язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом. Судові рішення не можуть бути переглянуті іншими органами чи особами поза межами судочинства, за винятком рішень про амністію та помилування.
Конституційний Суд України у пункті 4.2 Рішення від 23 травня 2001 року № 6-рп/2001 роз’яснив, що порядок здійснення правосуддя регламентується відповідним процесуальним законодавством України. Процесуальні акти і дії суддів, які стосуються вирішення питань підвідомчості судам спорів, порушення і відкриття справ, підготовки їх до розгляду, судового розгляду справ у першій інстанції, в касаційному і наглядовому порядку та прийняття по них судових рішень, належать до сфери правосуддя і можуть бути оскаржені лише в судовому порядку відповідно до процесуального законодавства України. Позасудовий порядок оскарження актів і дій суддів, які стосуються здійснення правосуддя, неможливий.
Декларацією щодо принципів незалежності судової влади, прийнятою 14 жовтня 2015 року Конференцією голів верховних судів країн Центральної та Східної Європи (о. Бріюні, Хорватія), закріплено принципи, які встановлюють стандарти незалежності судової влади як однієї з трьох гілок державної влади, згідно з якими жоден суддя не повинен притягуватися до дисциплінарної відповідальності чи звільнятися за винесені ним судові рішення, окрім як у разі грубої недбалості чи навмисного порушення закону.
У Висновках № 3 (2002) та № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи зазначено, що є неприйнятною можливість притягнення судді до відповідальності за здійснення своїх обов’язків, крім випадку умисного правопорушення при здійсненні судових функцій. Консультативна рада європейських суддів наголошує, що зміст конкретних судових рішень контролюється головним чином за допомогою процедур апеляції або перегляду рішень у національних судах та за допомогою права на звернення до Європейського суду з прав людини.
Тлумачення закону, оцінювання фактів та доказів, які здійснюють судді для вирішення справи, не повинні бути приводом для цивільної або дисциплінарної відповідальності, за винятком випадків злочинного наміру або грубої недбалості (пункт 66 Рекомендацій CM/Rec (2010) 12 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов’язки).
Таким чином, оцінка законності судового рішення, перевірка тотожності обставин справи та правових висновків, зроблених за результатами розгляду відповідних справ, до чого спонукає в повідомленні Сидорчук І.М., не належить до компетенції Комісії.
Варто зазначити, що інформація, яка може свідчити про недостовірність тверджень у декларації доброчесності судді, має базуватися на відповідних фактах, перевірка яких може бути здійснена Комісією в межах наданих їй повноважень.
Водночас Комісією встановлено, що Сидорчук І.М. є стороною (позивачем) в адміністративній справі № 640/1086/19. У цій справі постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, до якої входив суддя Стародуб О.П., залишено без задоволення касаційну скаргу Сидорчука І.М., а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 лютого 2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 21 вересня 2020 року у справі № 640/1086/19 – без змін.
При цьому заявником не враховано, що перевірка правомірності судового рішення здійснюється виключно у процесуальний спосіб та не може бути проведена Вищою кваліфікаційною комісією суддів України у формі провадження за повідомленням про недостовірність тверджень у декларації доброчесності судді.
Ураховуючи встановлені обставини та керуючись пунктом 6.5.2 розділу VI Регламенту, Комісія дійшла висновку про те, що інформація, яка міститься у повідомленні Сидорчука І.М. про недостовірність тверджень, указаних суддею Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду Стародуба О.П. у декларації доброчесності за 2022 рік, не підтвердилася.
Керуючись статтями 62, 93 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», пунктом 6.5.2 розділу VI Регламенту Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Вища кваліфікаційна комісія суддів України
вирішила:
визнати непідтвердженою інформацію, яка міститься в повідомленні Сидорчука Івана Мойсейовича про недостовірність (у тому числі неповноту) тверджень, указаних суддею Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду Стародубом Олександром Павловичем у декларації доброчесності судді за 2022 рік.
Головуючий Г.М. Шевчук
Члени Комісії: М.Б. Богоніс
Н.Р. Кобецька
