Вища кваліфікаційна комісія суддів України у пленарному складі:
головуючого – Сидоровича Р.М.,
членів Комісії: Богоноса М.Б., Волкової Л.М., Гацелюка В.О., Духа Я.М., Кидисюка Р.А., Кобецької Н.Р. (доповідач), Коліуша О.Л., Мельника Р.І., Омельяна О.С., Пасічника А.В., Сабодаша Р.Б., Чумака С.Ю., Шевчук Г.М.,
розглянувши питання щодо відповідності судді Харківського окружного адміністративного суду Ізовітової-Вакім Олени Василівни займаній посаді,
встановила:
Інформація про кар’єру судді та проходження кваліфікаційного оцінювання.
Указом Президента України від 18 червня 2009 року № 458/2009 «Про призначення суддів» Ізовітову-Вакім О.В. призначено на посаду судді Харківського окружного адміністративного суду строком на п’ять років.
Рішенням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 26 березня 2014 року № 148/бо-14 Ізовітову-Вакім О.В. рекомендовано для обрання на посаду судді Харківського окружного адміністративного суду безстроково.
У Ізовітової-Вакім О.В. 18 червня 2014 року закінчився п’ятирічний строк повноважень судді.
Рішенням Комісії від 01 лютого 2018 року № 8/зп-18 призначено кваліфікаційне оцінювання суддів місцевих та апеляційних судів на відповідність займаній посаді, зокрема судді Харківського окружного адміністративного суду Ізовітової-Вакім О.В.
На адресу Комісії 08 квітня 2019 року від Громадської ради доброчесності (далі – ГРД) надійшов висновок про невідповідність судді Ізовітової-Вакім О.В. критеріям доброчесності та професійної етики з огляду на порушення нею реалізації права на мирні зібрання, ухвалення рішень, обумовлених політичними мотивами, ігноруючи практику Європейського суду з прав людини, а також використання родинних зв’язків для здійснення кар’єри.
Рішенням Комісії у складі колегії від 15 жовтня 2019 року № 1027/ко-19 визначено, що суддя Харківського окружного адміністративного суду Ізовітова-Вакім О.В. за результатами кваліфікаційного оцінювання суддів місцевих та апеляційних судів на відповідність займаній посаді набрала 729 балів та визнано суддю Харківського окружного адміністративного суду Ізовітову-Вакім О.В. такою, що відповідає займаній посаді. Рішення обґрунтовано тим, що за критеріями компетентності (професійної, особистої та соціальної) суддя Ізовітова-Вакім О.В. набрала 386 балів, за критерієм професійної етики, оціненим за показниками, визначеними пунктом 8 глави 2 розділу II Положення про порядок та методологію кваліфікаційного оцінювання, показники відповідності критеріям кваліфікаційного оцінювання та засоби їх встановлення (далі – Положення), – 185 балів та за критерієм доброчесності, оціненим за показниками, визначеними пунктом 9 глави 2 розділу II Положення, – 154 бали. Так, за результатами кваліфікаційного оцінювання суддя Харківського окружного адміністративного суду Ізовітова-Вакім О.В. набрала 729 балів, що становить більше 67 відсотків від суми максимально можливих балів за всіма критеріями.
У рішенні вказано, що воно набирає чинності в порядку, визначеному підпунктом 4.10.5 пункту 4.10 Регламенту Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (із змінами, внесеними рішеннями Комісії від 02 липня 2019 року № 109/зп-19 та № 110/зп-19).
Рішенням Вищої ради правосуддя від 04 липня 2019 року № 1781/0/15-19 на підставі рекомендації Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (рішення Комісії від 26 березня 2014 року № 148/бо-14) внесено подання Президентові України про призначення Ізовітової-Вакім О.В. на посаду судді Харківського окружного адміністративного суду.
Указ Президента України про призначення Ізовітової-Вакім О.В. на посаду судді Харківського окружного адміністративного суду не прийнято.
З метою вирішення питання продовження процедури оцінювання відповідно до рішення Комісії від 20 липня 2023 року № 34/зп-23 здійснено повторний автоматизований розподіл справ між членами Вищої кваліфікаційної комісії суддів України.
Комісія продовжила процедуру кваліфікаційного оцінювання, зокрема, стосовно Ізовітової-Вакім О.В. із стадії підтримки рішення колегії пленарним складом Комісії.
Згідно з протоколом повторного розподілу між членами Комісії від 25 липня 2023 року доповідачем у справі визначено члена Комісії – Кобецьку Н.Р.
З метою оновлення даних, що містяться в суддівському досьє, Комісією в межах повноважень надіслано запити та отримано відповіді від таких органів державної влади: Державної прикордонної служби України, Національної поліції України, Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ України, Генерального штабу Збройних Сил України, Міністерства юстиції України.
Комісією також проаналізовано інформацію, яка містилась в повідомленнях та заявах, що надійшли від громадських організацій та громадян.
На адресу Комісії 23 листопада 2023 року від ГРД надійшов висновок у новій редакції про невідповідність судді Ізовітової-Вакім О.В. критеріям доброчесності та професійної етики.
До Комісії від Ізовітової-Вакім О.В. 27 та 28 листопада 2023 року надійшли пояснення та уточнення до них стосовно висновку ГРД. Суддя висловила незгоду з висновком та навела власні аргументи на спростування надісланої ГРД інформації.
На засіданні Комісії 30 листопада 2023 року у пленарному складі розглянуто питання про підтримку рішень колегій Комісії, ухвалених у межах процедури кваліфікаційного оцінювання суддів місцевих та апеляційних судів на відповідність займаній посаді, зокрема судді Ізовітової-Вакім О.В., представлено доповідь, у якій викладено зміст висновку ГРД та пояснень судді, заслухано усні пояснення судді, її відповіді на запитання членів Комісії та представника ГРД. У засіданні Комісією ухвалено протокольне рішення про перерву в розгляді питання до 18 січня 2024 року та запропоновано судді Ізовітовій-Вакім О.В. надати копії наявних документів кримінального провадження, про яке нею було повідомлено під час пленарного засідання.
Засідання Комісії у пленарному складі продовжилося 18 січня 2024 року.
Джерела права та їх застосування.
Згідно з пунктом 16-1 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України відповідність займаній посаді судді, якого призначено на посаду строком на п’ять років або обрано суддею безстроково до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», має бути оцінена в порядку, визначеному законом. Виявлення за результатами такого оцінювання невідповідності судді займаній посаді за критеріями компетентності, професійної етики або доброчесності чи відмова судді від такого оцінювання є підставою для звільнення судді з посади.
Пунктом 20 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (далі – Закон) передбачено, що відповідність займаній посаді судді, якого призначено на посаду строком на п’ять років або обрано суддею безстроково до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», оцінюється колегіями Вищої кваліфікаційної комісії суддів України в порядку, визначеному цим Законом, за правилами, які діяли до дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законодавчих актів України щодо удосконалення процедур суддівської кар’єри», та з урахуванням особливостей, передбачених цим розділом. За результатами такого оцінювання колегія Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, а у випадках, передбачених цим Законом, – пленарний склад Комісії, ухвалює рішення про відповідність або невідповідність судді займаній посаді. Таке рішення ухвалюється за правилами, передбаченими цим Законом для ухвалення рішення про підтвердження або про непідтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді. Виявлення за результатами такого оцінювання невідповідності судді займаній посаді за критеріями компетентності, професійної етики або доброчесності чи відмова судді від такого оцінювання є підставою для звільнення судді з посади за рішенням Вищої ради правосуддя на підставі подання відповідної колегії або пленарного складу Вищої кваліфікаційної комісії суддів України.
Згідно з абзацом другим частини першої статті 88 Закону, якщо Громадська рада доброчесності у своєму висновку встановила, що суддя (кандидат на посаду судді) не відповідає критеріям професійної етики та доброчесності, Вища кваліфікаційна комісія суддів України може ухвалити вмотивоване рішення про підтвердження здатності такого судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді лише у разі, якщо таке рішення підтримане двома третинами голосів призначених членів Комісії, але не менше ніж дев’ятьма голосами.
Зміст висновку Громадської ради доброчесності та пояснень судді.
У висновку ГРД від 23 листопада 2023 року, який по суті ідентичний висновку ГРД від 04 квітня 2019 року, вказується на дві групи обставин, які стали підставами для висновку про невідповідність судді Ізовітової-Вакім О.В. критеріям доброчесності та професійної етики.
По-перше, ГРД констатує, що суддя свавільно встановлювала обмеження в реалізації права на мирні зібрання, що нівелювало реалізацію свободи мирних зібрань, наприклад, необмеженому колу осіб і (або) на тривалий час і (або) щодо необмеженого місця; ухвалювала рішення, обумовлені політичними мотивами; ігнорувала практику Європейського суду з прав людини.
ГРД дійшла такого висновку з огляду на судові рішення, ухвалені Ізовітовою-Вакім О.В. в листопаді 2013 року.
Розглянувши 25 листопада 2013 року у відкритому судовому засіданні адміністративну справу № 820/11661/13-а, суддя Ізовітова-Вакім О.В. ухвалила постанову, якою задовольнила адміністративний позов Харківської міської ради до громадського об’єднання «Громада Харкова» про обмеження права на мирне зібрання, заборонивши громадському об’єднанню «Громада Харкова» проведення з 18 години 00 хвилин 25 листопада до 29 листопада 2013 року (включно) безстрокового Євромайдану «Євротиждень у Харкові» з використанням наметів, звукопідсилюючої апаратури та з нічним чергуванням.
Розглянувши 26 листопада 2013 року в порядку письмового провадження адміністративну справу № 820/11739/13-а суддя Ізовітова-Вакім О.В. ухвалила постанову, якою задовольнила адміністративний позов Харківської міської ради до об’єднання громадян «Підтримуємо майдан», ініціативної групи мешканців міста Харкова, Харківської ініціативної групи «Усі на майдан» про обмеження права на мирне зібрання, заборонивши об’єднанню громадян міста Харкова «Підтримуємо майдан» в особі відповідального та іншим особам проведення з 27 листопада 2013 року безстрокової акції біля ЦКЛ «Укрзалізниці» № 5 на вулицях, майданах та перехрестях міста Харкова зі встановленням наметів та з використанням звукопідсилюючої апаратури.
У висновку ГРД вказується, що таким рішенням суддя «… заборонила необмеженому колу осіб («іншим особам») проведення безстрокової акції на необмежений строк («з 27.11.2013») щодо необмеженого місця («на вулицях, майданах та перехрестях міста Харкова») …»
У висновку ГРД цитується рішення Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 27 квітня 2017 року, в якому встановлено порушення суддею норм процесуального права при винесенні відповідних постанов; наводяться висновки Європейського суду з прав людини у справах «Букта та інші проти Угорщини» та «Вєренцов проти України», які не взято до уваги суддею.
По-друге, ГРД вважає, що суддя використовувала родинні зв’язки для здійснення кар’єри. Мати судді з 1998 до 2014 року була членом Вищої ради юстиції, з 28 березня 2007 року до 22 березня 2010 року – Головою Вищої ради юстиції. Ізовітову-Вакім О.В. призначено на посаду судді 18 червня 2009 року, а 05 листопада 2011 року – заступником голови Харківського окружного адміністративного суду, що збігається з часом головування (членства) її матері у Вищій раді юстиції. ГРД зазначає, що викладене у стороннього спостерігача викликає обґрунтований сумнів у тому, що суддя досягла успіхів у своїй кар’єрі виключно завдяки своїм професійним здібностям, не користуючись привілейованим становищем у зв’язку з перебуванням її матері на вказаній посаді.
Також ГРД надала інформацію, яка сама по собі не стала підставою для висновку, але потребує, на думку ГРД, пояснень судді. Інформація полягає в тому, що мати судді у 2016 році перебувала на території російської федерації більше двох тижнів.
Суддя Ізовітова-Вакім О.В. надіслала до Комісії докладні письмові пояснення щодо висновку ГРД.
Стосовно свавільності обмежень у реалізації права на мирні зібрання суддя вважає, що, встановлюючи обмеження права на мирні зібрання в зазначених вище справах, вона діяла не з політичних мотивів і не свавільно, а відповідно до законодавства України, зокрема Конституції України, Європейської Конвенції з прав людини та основоположних свобод, практики Європейського суду, Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України). Згідно з «трискладовим тестом», змістом статті 11 Європейської Конвенції обмеження прав, гарантованих цією статтею, може бути виправдане лише за наявності трьох умов: 1) якщо такі обмеження встановлені законом; 2) якщо такі обмеження переслідують законну мету (зокрема інтереси національної або громадської безпеки, запобігання заворушенням чи злочинам, охорона здоров’я чи моралі, захист прав і свобод інших осіб); 3) якщо такі обмеження є необхідними у демократичному суспільстві. Водночас суддя звертає увагу на те, що в період ухвалення рішень у справах № 820/11661/13-а та № 820/11739/13-а діяло розпорядження Харківського міського голови № 76/1 від 22 листопада 2013 року про призупинення масових заходів у м. Харкові з метою запобігання поширенню інфекційних хвороб, усунення небезпечних факторів проживання населення міста з 22 листопада 2013 року до окремого розпорядження, винесене відповідно до Закону України «Про забезпечення санітарного та епідеміологічного здоров’я населення». Ураховуючи наявність реальної загрози здоров’ю населення у випадку проведення масових зібрань громадян, Ізовітова-Вакім О.В. вважає, що право на мирні зібрання було обмежено обґрунтовано і таке обмеження було необхідним у демократичному суспільстві, оскільки ця заборона відповідала нагальній соціальній потребі та була пропорційною встановленій легітимній меті.
Суддя критично ставиться до висновку ГРД в частині посилання на рішення Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 27 квітня 2017 року, яким констатовано порушення норм процесуального права, а саме на невідповідність дій судді з рішенням Європейського суду з прав людини у справі «Бутка та інші проти Угорщини», оскільки рішенням Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 27 квітня 2017 року № 1006/1дп/15-17 відмовлено у притягненні її до дисциплінарної відповідальності та припинено дисциплінарне провадження. У цьому рішенні Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя зазначила про наявність порушень норм процесуального права під час винесення рішень, дійшла висновку, що допущені порушення вказують на вчинення дій, які можуть бути підставою для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, однак не вказують на грубу недбалість чи навмисне порушення закону, тому не є підставою для звільнення з посади у зв’язку з порушенням присяги судді. У рішенні Європейського суду «Букта та інші проти Угорщини» були зазначені зовсім інші фактичні обставини. Європейський суд з прав людини констатував порушення статті 11 Європейської Конвенції з огляду на те, що національні суди ґрунтували свої рішення виключно на підставі попереднього повідомлення та без розгляду інших аспектів справи, зокрема чи була демонстрація мирною. Суддя пояснила, що у винесених нею рішеннях основною підставою необхідності обмеження права на мирні зібрання була охорона здоров’я населення.
Ізовітова-Вакім О.В. зазначила, що Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя звернула увагу на те, що, незважаючи на надходження позовів у день проведення заходу, вона не залишила їх без розгляду, як передбачено частиною другою статті 182 КАС України, а відкрила провадження у справі. Однак наголошує, що діяла відповідно до рекомендацій Вищого адміністративного суду України, яким 01 квітня 2012 року було узагальнено судову практику. Узагальнення цього суду містить висновок, яким вона керувалася: «Частина друга статті 182 КАС України передбачає залишення без розгляду позовної заяви суб’єкта владних повноважень про обмеження щодо реалізації права на мирні зібрання, поданої до суду в день проведення таких заходів, або після цього. У разі подання органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування позовної заяви про обмеження у реалізації права на мирні зібрання після початку проведення масового заходу, запланованого до проведення протягом декількох днів (місяця тощо), суд, за відсутності інших перешкод, повинен прийняти таку заяву до провадження та вирішити відповідно до статті 182 КАС України. У цьому випадку в разі прийняття постанови про задоволення позову заборона заходів чи інший спосіб обмеження права на мирні зібрання застосовується судом із дня, що настає за днем ухвалення рішення у справі».
Стосовно обмеження права на мирні зібрання необмеженому колу осіб, на тривалий час і щодо необмеженого місця суддя зазначає, що хоча відповідачем у таких справах є організатор зібрання, однак рішення суду про обмеження або заборону проведення зібрання поширюється на всіх інших його потенційних учасників. У разі якщо суду достеменно не відоме потенційне коло учасників, резолютивна частина рішення може бути сформульована без конкретизації осіб, яких вона стосується.
У поясненнях Ізовітова-Вакім О.В. заперечує факт замовчування рішення Європейського суду з прав людини та застосування норм права всупереч практиці Європейського суду з прав людини. Наводячи витяги з рішення Європейського суду «Вєренцов проти України», суддя просить урахувати, що в цьому рішенні питання стосується притягнення особи до адміністративної відповідальності за статтями 185, 185-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення і застосування Указу Президії Верховної Ради СРСР від 28 липня 1988 року «Про порядок організації проведення зборів, мітингів, вуличних заходів і демонстрацій в СРСР» виключно щодо підстав такого притягнення. Згідно з цим рішенням констатування Судом суперечливості і недосконалості національного законодавства на виконання вимог Конституції України щодо мирних зібрань ніяк не вказує на заборону такого застосування. Усі застосовані суддею обмеження були продиктовані виключно забезпеченням позитивних обов’язків держави, направлених на захист прав учасників на мирне зібрання для охорони здоров’я населення, а не політичними мотивами. У винесених нею рішеннях, на які посилається ГРД у висновку, дійсно міститься посилання на Тимчасове положення «Про порядок розгляду питань щодо організації та проведення зборів, мітингів, походів та демонстрацій у місті Харкові» виключно в межах констатування недотримання передбаченої Конституцією України процедури завчасного сповіщення про проведення мирного зібрання, що не вплинуло на вирішення справи по суті. Фактичні обставини в рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Вєренцов проти України» є нерелевантними обставинам справи у винесених нею рішеннях. Також суддя просить звернути увагу на те, що рішення Європейського суду з прав людини, винесене 11 квітня 2013 року, набрало статусу остаточного 11 липня 2013 року, а згідно з сайтом Верховної Ради України офіційно оприлюднено (з офіційним перекладом) 05 листопада 2019 року в друкованому виданні «Офіційний вісник України» № 83 (сторінка 161).
Стосовно використання родинних зав’язків для здійснення кар’єри суддя Ізовітова-Вакім О.В. пояснила, що вона в 2008 році пройшла процедуру добору, склала кваліфікований іспит та була рекомендована для зайняття посади судді Харківського окружного адміністративного суду Кваліфікаційною комісією суддів адміністративних судів у порядку, визначеному Законом України «Про судоустрій України». Її мати з 1998 до 2014 року була членом Вищої ради юстиції, з 28 березня 2007 року до 22 березня 2010 року – Головою Вищої ради юстиції, проте не впливала ані на її професійний вибір, ані на доступ до професії судді. 11 листопада 2008 року під час розгляду та вирішення питання про рекомендування Ізовітової-Вакім О.В. на посаду судді Харківського окружного адміністративного суду в межах п’ятирічного строку мати письмово заявила про самовідвід, не брала участі та не була присутня у засіданні Вищої ради правосуддя з цього питання. 05 листопада 2011 року під час розгляду та вирішення питання про призначення Ізовітової-Вакім О.В. на посаду заступника голови Харківського окружного адміністративного суду її мати заявила про самовідвід, не брала участі та не була присутня в засіданні Вищої ради юстиції з цього питання. Указані факти підтверджуються архівними витягами з протоколів засідання Вищої ради юстиції, наданими Комісії.
Суддя Ізовітова-Вакім О.В. наголосила, що перебування її матері на території російської федерації не відповідає дійсності. У цей період мати перебувала в Японії, однак через відсутність прямого авіасполучення летіла транзитом через москву, що підтверджується копією сторінок закордонного паспорта.
Мотиви та висновки Комісії.
Визначаючись щодо фактів, наведених ГРД на підтвердження висновку про те, що суддя свавільно встановлювала обмеження в реалізації права на мирні зібрання, що нівелювало реалізацію свободи мирних зібрань; ухвалювала рішення, обумовлені політичними мотивами; ігнорувала практику Європейського суду з прав людини, Комісія, не вдаючись до детальної оцінки судових рішень, виходить і розуміння ключового принципу незалежності судів, закріпленого в статті 6 Закону.
Водночас у пункті 3 Рекомендацій CM/Rec (2010) 12 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам «Щодо суддів: незалежність, ефективність та обов’язки» з посиланням на статтю 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод відзначається, що метою забезпечення незалежності судової влади є гарантування кожній особі основоположного права на розгляд справи справедливим судом лише на законній підставі та без будь-якого стороннього впливу. Саме такий підхід відображений і в статті 6 Кодексу суддівської етики, затвердженому XI черговим з’їздом суддів України 22 лютого 2013 року. У пункті 11 Рекомендацій CM/Rec (2010) 12 наголошується: «Зовнішня незалежність не є прерогативою чи привілеєм, наданим для задоволення власних інтересів суддів. Вона надається в інтересах верховенства права та осіб, які домагаються та очікують неупередженого правосуддя. Незалежність суддів слід розуміти як гарантію свободи, поваги до прав людини та неупередженого застосування права».
Принцип незалежності діє в тісному зв’язку з принципом неупередженості, що відображає позицію Консультативної ради європейських суддів: «Судова незалежність передбачає повну безсторонність з боку суддів… Судовій владі повинні довіряти не лише сторони окремої справи, а й суспільство в цілому. Таким чином, суддя не просто повинен насправді бути вільним від будь-яких зв’язків, прихильностей, упередженості, він чи вона також повинні вважатися вільними від цього з точки зору розсудливого спостерігача. У протилежному випадку довіру до судової влади може бути підірвано» (пункт 12 Висновку № 1 (2001) КРЄС).
Визначальна роль суду в забезпеченні природних прав людини і основоположних свобод особливо проявляється в умовах гострих соціальних конфліктів та протистоянь. У таких умовах право на свободу мирних зібрань є безпосереднім вираженням політичних та соціальних цінностей демократичного суспільства. Суддя має максимально виважено підходити до застосування норм права до відповідних відносин для забезпечення балансу між свободою мирних зібрань та необхідністю її обмеження.
Таке обмеження є виправданим лише у світлі принципів демократичного суспільства. У рішенні Європейського суду з прав людини «Сергій Кузнєцов проти Росії», як і в низці попередніх рішень («Галстян проти Вірменії», «Букта та інші проти Угорщини», «Ойя Атаман проти Туреччини»), зазначено, що будь-яка демонстрація в громадському місці неминуче порушує звичайний плин життя, включно з порушенням руху громадського транспорту. Органам влади важливо продемонструвати певний рівень терпимості щодо мирних зібрань, оскільки це право, гарантоване статтею 11 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, не повинно втрачати своєї суті.
Керівними принципами зі свободи мирних зібрань, опублікованими Бюро демократичних інститутів і прав людини та Венеціанською комісією Ради Європи в 2010 році, встановлено, що зібрання проводяться для вираження спільної думки їх учасників та доведення до громадськості певних ідей та послань; якщо застосовуються будь-які обмеження щодо часу, місця або порядку проведення зібрань, повинні бути запропоновані розумні альтернативи (пункти 3.3, 3.4).
Комісія звертає увагу, що відповідні постанови про обмеження права на мирні зібрання, винесені суддею Ізовітовою-Вакім О.В., були предметом дослідження Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя, рішенням якої від 27 квітня 2017 року № 1006/1дп/15-17 відмовлено у притягненні судді до дисциплінарної відповідальності та припинено дисциплінарне провадження (у зв’язку зі спливом строку притягнення до дисциплінарної відповідальності). У цьому рішенні Дисциплінарна палата вказала на низку порушень, які допустила суддя, ухвалюючи відповідні постанови, а саме: неузгодження позиції судді з практикою Європейського суду з прав людини (пункти 36, 37 рішення Європейського суду у справі «Букта та інші проти Угорщини») щодо невиконання вимоги завчасного повідомлення про проведення масових заходів; відсутність обґрунтування необхідності встановлення заборони на проведення мирних зібрань саме на період з 26 до 29 листопада 2013 року (у постанові в справі № 820/11661/13-а); не належне дослідження всіх обставин справи, незабезпечення повного, всебічного та об’єктивного її розгляду; за наслідками розгляду справи № 820/11739/13-а необмеження права на мирні зібрання, а повна заборона реалізації цього права невизначеному колу осіб на значній території та на невизначений термін.
З урахуванням викладеного Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя дійшла висновку, що допущені суддею Ізовітовою-Вакім О.В. під час розгляду справ № 820/11739/13-а та № 820/11661/13-а порушення норм процесуального права могли би бути підставою для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності відповідно до пункту 1 частини першої статті 83 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (у редакції чинній на час розгляду справи). Водночас у рішенні зазначено, що «допущені суддею Ізовітовою-Вакім О.В. порушення вказують на вчинення нею дій, які можуть бути підставою для притягнення її до дисциплінарної відповідальності, однак не вказують на грубу недбалість чи навмисне порушення закону, а тому не є підставою для звільнення з посади у зв’язку з порушенням присяги судді».
Не ставлячи під сумнів відповідне рішення, Комісія наголошує, що Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя досліджувала відповідні рішення в межах дисциплінарного провадження, базуючись на відповідних принципах, стандартах доказування та виходячи з формальної підстави,– порушення норм процесуального права при здійсненні правосуддя. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 червня 2022 року у справі № 9901/57/19 зазначено, що кваліфікаційне оцінювання за законом не є дисциплінарним провадженням; це, попри певну схожість, сутнісно різні, відмінні процедури.
Процедура кваліфікаційного оцінювання на відповідність судді займаній посаді є особливою процедурою, встановленою Конституцією України. Як підкреслюється в постанові Великої Палати Верховного суду від 04 листопада 2020 року в справі № 200/9195/19-а, вона запроваджена для посилення відповідальності судової влади перед суспільством, для запровадження належних конституційних засад кадрового оновлення суддівського корпусу та обумовлена істотною метою, що полягала у відновленні довіри до судової влади в Україні. На розмежування процедури «перевірки» (схожої по суті з кваліфікаційним оцінюванням) та «звичайного дисциплінарного провадження» вказує і Європейський суд з прав людини в рішенні «Джоджай проти Албанії»: «… процедури перевірки мають своєрідний характер, попри схожість, яку вони мають зі звичайним дисциплінарним провадженням».
Крім того, Комісія, під час винесення рішення бере до уваги низку фактів, що не були предметом аналізу в дисциплінарному провадженні, однак є суттєвими для оцінки поведінки судді Ізовітової-Вакім О.В. при ухваленні відповідних постанов.
У постанові судді Харківського окружного адміністративного суду Ізовітової-Вакім О.В. від 25 листопада 2013 р. у справі № 820/11661/13-а відображено: «Представник відповідача у судовому засіданні зазначив, що він є керівником Харківської обласної громадської організації «Громада Харкова» та у повідомленні вказана його адреса та номер засобу зв’язку, проте повідомлень про проведення масових заходів на адресу Харківської міської ради він не направляв, проведення безстрокового заходу «Євротиждень у Харкові» на майдані Свободи у м. Харкові, з використанням наметів з нічним чергуванням та звукопідсилюючої апаратури Харківська обласна громадська організація «Громада Харкова» не планувала. Також вказав на те, що копія наявного в матеріалах справи повідомлення не містить печатки організації та підписана не ним». Цей факт об’єктивно ставить під сумнів наявність самого наміру конкретної громадської організації проводити масовий захід. Однак, як вказується в постанові: «… суд критично оцінює твердження представника відповідача про відсутність наміру проводити масовий захід», оскільки «… у судовому засіданні представник відповідача визнав, що через мережу Інтернет поширював інформацію про проведення масового заходу у м. Харків у підтримку «Євромайдану» у м. Києві, проте яку саме не пам’ятає…».
Обґрунтовуючи «реальність загрози здоров’ю населення або правам і свободам інших людей», суддя по-суті керувалася не конкретними фактами та даними, а формальними листами, поданнями державних органів, а в підсумку – розпорядженням Харківського міського голови № 76/1? від 22 листопада 2013 року, яке вже 29 листопада 2013 року було скасоване («у зв’язку з покращенням епідеміологічної ситуації»).
Розгляд справи № 820/11739/13-а в порядку письмового провадження за відсутності як позивача, так і відповідачів вочевидь теж не сприяв повному та об’єктивному з’ясуванню наявності чи відсутності реальної загрози здоров’ю населення та існуючого наміру конкретних організаторів реалізувати право на свободу мирних зібрань.
Суддя у справі № 820/11739/13-а встановила заборону права на мирні зібрання «іншим особам» «на вулицях, майданах та перехрестях міста Харкова», що критично сприймається з погляду принципів правової визначеності та пропорційності.
Суддя відкрила провадження у справі за позовною заявою, яка надійшла в день проведення заходу, керуючись не імперативною вимогою про залишення її без розгляду, закріпленою в частині другій статті 182 КАС України, а Довідкою щодо вивчення та узагальнення практики застосування адміністративними судами законодавства під час розгляду та вирішення впродовж 2010 – 2011 років справ стосовно реалізації права на мирні зібрання (збори, мітинги, походи, демонстрації тощо) Вищого адміністративного суду України від 01 квітня 2012 року. Крім того ця довідка містить протилежні твердження при тлумаченні частини другої статті 182 КАС України. Так, у розділі 6 вказаної довідки міститься роз’яснення про обов’язок судді прийняти заяву до розгляду (на нього посилається суддя), а в розділі 3 зазначається: «Позовна заява про заборону проведення зборів, мітингів, походів, демонстрацій тощо чи про інше обмеження права на мирні зібрання, яка надійшла в день проведення таких заходів або після цього, згідно з частиною другою статті 182 КАС України залишається без розгляду. На відміну від позовів за зверненням суб’єкта владних повноважень про обмеження у реалізації права на мирні зібрання, справи за позовами про усунення обмежень у реалізації цього права з боку органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування суд має право розглядати у день проведення цих заходів, що сприяє забезпеченню реалізації гарантованого державою права на мирні зібрання громадян».
Наведені обставини викликають обґрунтований сумнів у об’єктивності та неупередженості судді при прийнятті відповідних рішень.
Стосовно другої обставини, яка, на думка ГРД, свідчить про невідповідність судді критеріям доброчесності та професійної етики, а саме використання суддею Ізовітовою-Вакім О.В. родинних зав’язків для здійснення кар’єри, Комісія визнає її повністю спростованою на основі аналізу пояснень судді та наданих підтверджувальних документів.
Визначаючись щодо остаточного рішення, Комісія виходить із того, що суддя має відповідати критеріям компетентності, професійної етики та доброчесності як особа, яка згідно з Бангалорськими принципами поведінки суддів за родом своєї діяльності вважається гарантом верховенства права. Відповідно до статті 1 Кодексу суддівської етики суддя повинен бути прикладом неухильного додержання вимог закону і принципу верховенства права, присяги судді, а також дотримання високих стандартів поведінки з метою зміцнення довіри громадян у чесність, незалежність, неупередженість та справедливість суду.
Комісія констатує, що суддя Ізовітова-Вакім О.В., ухвалюючи відповідні рішення, не забезпечила досягнення основної мети правосуддя – гарантування кожній особі основоположного права на розгляд справи справедливим судом, допустила поведінку, що підриває довіру до суддівської посади та авторитет правосуддя.
За рішення про відповідність судді Харківського окружного адміністративного суду Ізовітової-Вакім Олени Василівни займаній посаді проголосували двоє членів Комісії, що становить менше двох третин голосів призначених членів Комісії.
Керуючись статтями 88, 93, 101, пунктом 20 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів», Вища кваліфікаційна комісія суддів України
вирішила:
Визнати суддю Харківського окружного адміністративного суду Ізовітову-Вакім Олену Василівну такою, що не відповідає займаній посаді.
Внести подання до Вищої ради правосуддя про звільнення судді Харківського окружного адміністративного суду Ізовітової-Вакім Олени Василівни із займаної посади.
Головуючий Р.М. Сидорович («ЗА»)
Члени Комісії: М.Б. Богоніс («ЗА»)
Л.М. Волкова («ПРОТИ»)
В.О. Гацелюк («ЗА»)
Я.М. Дух («ЗА»)
Р.А. Кидисюк («ПРОТИ»)
Н.Р. Кобецька («ЗА»)
О.Л. Коліуш («ЗА»)
Р.І. Мельник («ЗА»)
О.С. Омельян («ЗА»)
А.В. Пасічник («ЗА»)
Р.Б. Сабодаш («ЗА»)
С.Ю. Чумак («ЗА»)
Г.М. Шевчук («ЗА»)
