Вища кваліфікаційна комісія суддів України у пленарному складі:
головуючого – Сидоровича Р.М.,
членів Комісії: Волкової Л.М., Гацелюка В.О., Духа Я.М., Кидисюка Р.А., Кобецької Н.Р., Коліуша О.Л., Мельника Р.І., Омельяна О.С., Пасічника А.В. (доповідач), Сабодаша Р.Б., Чумака С.Ю., Шевчук Г.М.,
розглянувши питання про відвід члену Комісії Богоносу Михайлу Богдановичу,
встановила:
1. Комісією 08 лютого 2017 року прийнято рішення № 17/вс-17, зокрема про допуск судді Вовка Павла Вячеславовича до проходження кваліфікаційного оцінювання для участі у конкурсі на посаду судді Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.
У рамках проведення вказаного кваліфікаційного оцінювання до переліку питань засідання Комісії у пленарному складі, що відбулось 12 лютого 2024 року, було включене питання «Про розгляд питання щодо підтвердження або непідтвердження здатності кандидата на посаду судді Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду Вовка Павла Вячеславовича здійснювати правосуддя у відповідному суді».
2. 07 лютого 2024 року до Комісії надійшла заява Вовка П.В. про відвід членам Комісії Мельнику Р.І., Богоносу М.Б., Гацелюку В.О., Кобецькій Н.Р., Пасічнику А.В., Шевчук Г.М., Сидоровичу Р.М., Чумаку С.Ю., Волковій Л.М., Духу Я.М., Кидисюку Р.А., Коліушу О.Л., Омельяну О.С., Сабодашу Р.Б.
В обґрунтування заяви суддя зазначає, що 16 січня 2024 року Комісією було одноголосно підтримано, зокрема, такі рішення: 1) щодо затвердження порядку денного засідання Комісії у пленарному складі 16 січня 2024 року, до якого включено питання щодо підтвердження або непідтвердження здатності кандидата на посаду судді Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду Вовка Павла Вячеславовича здійснювати правосуддя у відповідному суді; 2) про відкладення проведення засідання з розгляду вказаного питання на 12 лютого 2024 року.
На переконання Вовка П.В., указаними діями члени Комісії допустили порушення вимог Конституції України, Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та рішення Верховного Суду від 28 жовтня 2021 року у справі № 9901/611/19.
Зокрема, суддя вказує, що зазначеним вище рішенням Верховного Суду бездіяльність органу щодо невідновлення кваліфікаційного оцінювання було визнано протиправною і зобов’язано Комісію його відновити.
Однак вимоги, викладені у цьому рішенні суду Комісією не були виконані, оскільки окремого рішення про поновлення кваліфікаційного оцінювання судді не було прийнято. Отже, на переконання Вовка П.В., Комісія вчиняє дії щодо здійснення його кваліфікаційного оцінювання всупереч тому, що воно перебуває у статусі зупиненого.
Додатково суддя вказує, що наведені вище обставини зумовили одночасне проведення щодо нього двох процедур кваліфікаційного оцінювання (для участі у конкурсі на посаду судді Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду та на відповідність займаній посаді), наслідком чого є стан правової невизначеності.
З огляду на наведені аргументи, суддя висновує, що всі члени Комісії, які голосували 16 січня 2024 року за рішення у межах його кваліфікаційного оцінювання, діяли непослідовно та вибірково. Це дає підстави вважати їх негативно упередженими.
3. Відповідно до частини першої статті 100 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (далі – Закон) член Вищої кваліфікаційної комісії суддів України не має права брати участь у розгляді питання та ухваленні рішення і підлягає відводу (самовідводу), якщо наявні дані про конфлікт інтересів або обставини, що викликають сумнів у його безсторонності. За наявності таких обставин член Вищої кваліфікаційної комісії суддів України повинен заявити самовідвід.
Таким чином, з метою з’ясування наявності чи відсутності підстав для задоволення заяви про відвід члену Комісії Богоносу М.Б. Комісія має з’ясувати:
- чи існує потенційний або реальний конфлікт інтересів;
- чи існують обставини, що викликають сумнів у безсторонності члена Комісії.
Відповідно до наведених у статті 1 Закону України «Про запобігання корупції» визначень:
потенційний конфлікт інтересів – наявність у особи приватного інтересу у сфері, в якій вона виконує свої службові чи представницькі повноваження, що може вплинути на об’єктивність чи неупередженість прийняття нею рішень, або на вчинення чи невчинення дій під час виконання зазначених повноважень;
приватний інтерес – будь-який майновий чи немайновий інтерес особи, у тому числі зумовлений особистими, сімейними, дружніми чи іншими позаслужбовими стосунками з фізичними чи юридичними особами, у тому числі ті, що виникають у зв’язку з членством або діяльністю в громадських, політичних, релігійних чи інших організаціях;
реальний конфлікт інтересів – суперечність між приватним інтересом особи та її службовими чи представницькими повноваженнями, що впливає на об’єктивність або неупередженість прийняття рішень, або на вчинення чи невчинення дій під час виконання зазначених повноважень.
Питання встановлення безсторонності члена Комісії врегульовано законодавством недостатньо детально. Втім, особливості застосування такої підстави для відводу судді унормовані процесуальним законодавством, а також детально окреслені у судовій практиці.
Так, Комісія звертає увагу на норму частини четвертої статті 36 Кодексу адміністративного судочинства України, яка встановлює, що незгода сторони з процесуальними рішеннями судді, рішення або окрема думка судді в інших справах, висловлена публічно думка судді щодо того чи іншого юридичного питання не може бути підставою для відводу. Аналогічна норма міститься і в інших процесуальних кодексах.
Також Комісія ураховує практику Європейського суду з прав людини. Зокрема, у рішенні від 01 жовтня 1982 року у справі П’єрсак проти Бельгії (Piersack v. Belgium) суд визначив критерії неупередженості (безсторонності): суб’єктивний – беруться до уваги особисті переконання та поведінка окремого судді, тобто чи виявляв суддя упередженість або безсторонність у даній справі; об’єктивний – визначається, серед інших аспектів, чи забезпечував суд як такий та його склад відсутність будь-яких сумнівів у його безсторонності. Суд зазначає, що незважаючи на те, що безсторонність зазвичай означає відсутність упередження чи схильності, її відсутність чи, навпаки, наявність може бути перевірена різними способами відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції. У даному контексті можна провести розмежування між суб’єктивним підходом, що відображає особисті переконання конкретного судді з конкретної справи, і об’єктивним підходом, який визначає, чи були достатні гарантії, щоб виключити будь-який сумнів з цього приводу.
Наведені положення набули статусу засадничих і знайшли свій розвиток в інших рішеннях ЄСПЛ.
Зокрема, у рішенні у справі Ветштайн проти Швейцарії (Wettstein v. Switzerland) від 07 серпня 1996 року суд вказує, що при вирішенні того, чи є у цій справі обґрунтовані причини побоюватися, що певний суддя був небезстороннім, позиція заінтересованої особи є важливою, але не вирішальною. Вирішальним же є те, чи можна вважати такі побоювання об’єктивно обґрунтованими. У цьому ж рішенні суд вказує, що у контексті суб’єктивного критерію особиста безсторонність судді презюмується, поки не доведено протилежного.
Комісія вважає допустимим врахувати передбачені процесуальним законодавством підходи до процедури визначення безсторонності як певної ознаки уповноваженої особи, а також окремі положення судової практики з цього питання, оскільки йдеться про тотожні правові відносини.
Водночас Комісія звертає увагу, що не всі аспекти судової практики з означеного питання застосовні у діяльності органу, оскільки він має відмінний від суду статус, функції і процедури реалізації повноважень.
Важливе значення у процедурі розгляду заяви Вовка П.В. має і передбачене пунктом 92 Регламенту Вищої кваліфікаційної комісії суддів України положення, згідно з яким рішення про відвід (самовідвід) кількох членів Комісії ухвалюється щодо кожного з них окремо.
4. У заяві від 07 лютого 2024 року про відвід членам Комісії Мельнику Р.І., Богоносу М.Б., Гацелюку В.О., Кобецькій Н.Р., Пасічнику А.В., Шевчук Г.М., Сидоровичу Р.М., Чумаку С.Ю., Волковій Л.М., Духу Я.М., Кидисюку Р.А., Коліушу О.Л., Омельяну О.С., Сабодашу Р.Б., як на підставу своїх вимог суддя посилається виключно на бездіяльність Комісії, що полягала у неприйнятті рішення щодо поновлення його кваліфікаційного оцінювання. Інших підстав та відповідних доказів і аргументів у заяві не наводиться.
Комісія вважає, що складовою системи гарантій незалежності члена Комісії є нормативно визначені, чіткі і передбачувані процедури оскарження рішень Комісії.
Так, наприклад, відповідно до частини першої статті 88 Закону, Вища кваліфікаційна комісія суддів України ухвалює мотивоване рішення про підтвердження або непідтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді. А у частині третій статті 88 Закону наводиться вичерпний перелік підстав такого оскарження.
Разом з тим інші юридично значимі акти, дії чи бездіяльність Комісії оскаржуються у загальному порядку згідно з процесуальними нормами Кодексу адміністративного судочинства України.
Комісія вважає, що у разі незгоди судді з діями чи бездіяльністю органу під час процедури кваліфікаційного оцінювання він має право звернутися з відповідним позовом до суду. А кваліфікація таких дій Комісії як обставин, що зумовлюють конфлікт інтересів чи упередженість членів Комісії, може бути витлумачена як спроба втручання у незалежність інституції.
Розуміючи важливість дотримання прав і законних інтересів кожного суб’єкта процесу кваліфікаційного оцінювання та необхідність забезпечення безсторонності і незалежності кожного члена Комісії під час ухвалення рішень, Комісія в рамках наведених у заяві обставин дослідила питання наявності приватного інтересу, об’єктивних і суб’єктивних обставин, що могли б викликати сумнів у безсторонності члена Комісії.
Член Комісії Богоніс М.Б. під час розгляду заяви про відвід повідомив, що не відчуває упередженості стосовно розгляду питання щодо підтвердження або непідтвердження здатності кандидата на посаду судді Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду Вовка Павла Вячеславовича здійснювати правосуддя у відповідному суді.
Комісія не встановила доказів, які б свідчили про наявність обставин, що викликають сумнів у безсторонності Богоноса М.Б., чи наявність у нього приватного інтересу у відповідній сфері.
Також Комісія вважає, що не існує обставин, які б могли викликати у стороннього спостерігача враження, що рішення може бути прийнято упереджено.
Таким чином, Комісія дійшла висновку, що зазначені обставини не є підставою для відводу у розумінні статті 100 Закону.
Жодних доказів щодо наявності обставин, що викликають сумнів у безсторонності члена Комісії Богоноса М.Б., заявником не надано.
Зазначене достатньою мірою обумовлює необґрунтованість заяви судді Вовка П.В. про відвід члену Комісії Богоносу М.Б.
Інших підстав для відводу заявником не наведено.
Розглянувши заяву судді Вовка П.В. про відвід членам Комісії, зокрема Богоносу М.Б., Комісія дійшла висновку про відмову у задоволенні зазначеної заяви.
Керуючись статтями 93, 100, 101 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», пунктом 92 Регламенту Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Вища кваліфікаційна комісія суддів України одноголосно
вирішила:
відмовити у задоволенні заяви судді Вовка Павла Вячеславовича про відвід члену Комісії Богоносу Михайлу Богдановичу.
Головуючий Сидорович Р.М.
Гацелюк В.О.
Дух Я.М.
Кидисюк Р.А.
Кобецька Н.Р.
Коліуш О.Л.
Мельник Р.І.
Омельян О.С.
Пасічник А.В.
Сабодаш Р.Б.
Чумак С.Ю.
Шевчук Г.М.
