Про розгляд питання щодо відповідності судді Приморського районного суду міста Одеси Бойчука Андрія Юрійовича займаній посаді

Вища кваліфікаційна комісія суддів України у пленарному складі:

головуючого: Олексія ОМЕЛЬЯНА,

членів Комісії: Михайла БОГОНОСА (доповідач), Людмили ВОЛКОВОЇ, Віталія ГАЦЕЛЮКА, Ярослава ДУХА, Романа КИДИСЮКА, Надії КОБЕЦЬКОЇ, Олега КОЛІУША, Володимира ЛУГАНСЬКОГО, Руслана МЕЛЬНИКА, Романа САБОДАША, Руслана СИДОРОВИЧА, Сергія ЧУМАКА, Галини ШЕВЧУК,

розглянувши питання щодо відповідності судді Приморського районного суду міста Одеси Бойчука Андрія Юрійовича займаній посаді,

встановила:

Стислий виклад інформації про кар’єру та кваліфікаційне оцінювання судді.

Указом Президента України від 17 січня 2014 року № 13/2014 Бойчука А.Ю. призначено на посаду судді Кіровського районного суду міста Кіровограда строком на п’ять років.

Указом Президента України від 16 грудня 2015 року № 707/2015 Бойчука А.Ю. переведено на посаду судді Приморського районного суду міста Одеси у межах п’ятирічного строку.

Рішенням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 01 лютого 2018 року № 8/зп-18 призначено кваліфікаційне оцінювання суддів місцевих та апеляційних судів на відповідність займаній посаді, зокрема судді Приморського районного суду міста Одеси Бойчука А.Ю.

Рішенням Комісії від 07 червня 2018 року № 130/зп-18 визначено результати першого етапу «Іспит» кваліфікаційного оцінювання суддів на відповідність займаній посаді. Відповідно до цього рішення Бойчука А.Ю. допущено до другого етапу кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді – «Дослідження досьє та проведення співбесіди».

Бойчук А.Ю. пройшов тестування особистих морально-психологічних якостей та загальних здібностей, за результатами якого складено висновок та визначено рівні показників критеріїв особистої, соціальної компетентності, професійної етики та доброчесності.

До Комісії 30 травня 2019 року надійшов висновок Громадської ради доброчесності (далі – ГРД) про невідповідність судді Приморського районного суду міста Одеси Бойчука А.Ю. критеріям доброчесності та професійної етики, затверджений 29 травня 2019 року.

Рішенням Комісії у складі колегії від 04 липня 2019 року № 566/ко-19 визначено, що суддя Приморського районного суду міста Одеси Бойчука А.Ю. за результатами кваліфікаційного оцінювання суддів місцевих та апеляційних судів на відповідність займаній посаді набрав 709 балів, визнано його таким, що відповідає займаній посаді.

У рішенні вказано, що воно набирає чинності відповідно до абзацу третього підпункту 4.10.8 пункту 4.10 розділу IV Регламенту Вищої кваліфікаційної комісії суддів України.

Рішенням Комісії від 07 серпня 2019 року № 731/ко-19 виправлено допущену описку в тексті рішення Комісії від 04 липня 2019 року № 566/ко-19: слова та цифри «підпункту 4.10.8» замінено словами та цифрами «підпункту 4.10.5».

01 жовтня 2020 року Комісія надіслала до Вищої ради правосуддя копії рішень колегії Комісії про визнання 46 суддів, повноваження яких припинилися у зв’язку із закінченням строку, на який їх було призначено, такими, що відповідають займаним посадам, зокрема стосовно судді Приморського районного суду міста Одеси Бойчука А.Ю.

Ухвалою Вищої ради правосуддя від 18 липня 2023 року № 727/0/15-23 матеріали щодо внесення Президентові України подання про призначення Бойчука А.Ю. на посаду судді Приморського районного суду міста Одеси залишено без розгляду та повернуто до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України.

Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законів України щодо діяльності органів суддівського врядування» від 16 жовтня 2019 року № 193-ІХ (набрав чинності 07 листопада 2019 року) повноваження членів Вищої кваліфікаційної комісії суддів України припинено.

Повноважний склад Вищої кваліфікаційної комісії суддів України сформовано 01 червня 2023 року.

З метою вирішення питання щодо продовження процедур оцінювання, передбачених Законом України «Про судоустрій і статус суддів» (далі – Закон), на підставі рішення Комісії від 20 липня 2023 року № 34/зп-23 здійснено повторний автоматизований розподіл справ між членами Вищої кваліфікаційної комісії суддів України стосовно: осіб, п’ятирічний строк повноважень яких на посаді судді закінчився; осіб, призначених (обраних) на посаду судді та яких колегіями Вищої кваліфікаційної комісії суддів України визнано такими, що відповідають займаній посаді судді, проте відповідне питання винесено на розгляд Вищої кваліфікаційної комісії суддів України у пленарному складі у зв’язку з надходженням висновку ГРД про невідповідність судді критеріям професійної етики та доброчесності; осіб, призначених (обраних) на посаду судді та стосовно яких накладено дисциплінарне стягнення, що передбачає проходження кваліфікаційного оцінювання для підтвердження здатності судді здійснювати правосуддя у відповідному суді; осіб, стосовно яких необхідно продовжити кваліфікаційне оцінювання на виконання судового рішення.

Згідно з протоколом повторного розподілу між членами Комісії від 24 липня 2023 року доповідачем у справі визначено члена Комісії Богоноса М.Б.

Для оновлення даних, що містяться в суддівському досьє, Комісією в межах повноважень надіслано запити до таких органів державної влади: Державної прикордонної служби України, Національної поліції України, Служби безпеки України, Державної податкової служби України, Спеціалізованої антикорупційної прокуратури, Приморського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки міста Одеси.

Крім того, для цілей повного та об’єктивного кваліфікаційного оцінювання Комісією додатково надсилалися запити до Вищої ради правосуддя, Державного бюро розслідування, Головного управління Національної поліції в Одеській області, Державного підприємства «Інформаційні судові системи», Приморського районного суду міста Одеси та судді Бойчука А.Ю.

У відповідь на запити отримано інформацію стосовно судді, яку долучено до матеріалів досьє.

На адресу Комісії 13 січня 2025 року надійшов висновок ГРД у новій редакції про невідповідність судді Бойчука А.Ю. критеріям доброчесності та професійної етики, затверджений 10 січня 2025 року.

Комісією у пленарному складі 13 січня 2025 року задоволено клопотання судді та відкладено розгляд питання щодо його відповідності займаній посаді. Підставою заявлення клопотання стала необхідність ознайомлення із висновком для надання пояснень у відповідь.

На адресу Комісії надійшли пояснення судді щодо висновку ГРД у новій редакції. До пояснень суддя долучив документи, які підтверджують викладені обставини.

03 лютого 2025 року продовжено співбесіду з Бойчуком А.Ю.

Усним рішенням Комісії від 03 лютого 2025 року, занесеним до протоколу пленарного засідання, задоволено клопотання судді та оголошено перерву в розгляді питання (у зв’язку з погіршенням самопочуття судді).

Комісією у пленарному складі 24 лютого 2025 року проведено співбесіду із суддею, під час якої обговорено рішення Комісії, ухвалене у складі колегії, висновок ГРД у новій редакції про невідповідність судді Бойчука А.Ю. критеріям доброчесності та професійної етики та пояснення судді.

Стислий виклад висновку Громадської ради доброчесності.

У висновку ГРД про невідповідність судді Бойчука А.Ю. критеріям доброчесності та професійної етики, затвердженому 10 січня 2025 року, зазначено таке.

1.    Суддя не відповідає критеріям доброчесності та професійної етики за показником сумлінності. Суддя допускав поведінку, яка призвела до істотних порушень правил процесу. 
     1.1.    ГРД зазначає про рішення Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 27 березня 2019 року № 966/3дп/15-19 «Про притягнення судді Приморського районного суду міста Одеси Бойчука А.Ю. до дисциплінарної відповідальності». 

Рішення стосується дисциплінарного провадження щодо судді за скаргою громадянина Пленського В.В. Основні зауваження заявника стосувалися дій судді під час розгляду справи № 522/541/18 про позбавлення батьківських прав відповідача (ІНФОРМАЦІЯ_1) і стягнення аліментів.

Під час розгляду цієї справи суддею Бойчуком А.Ю. було ухвалено заочне рішення, яким задоволено позовні вимоги в повному обсязі.

Апеляційний суд скасував рішення суду першої інстанції в частині позбавлення батьківських прав через недостатність доказів для застосування такого заходу. Крім того, сума аліментів була зменшена.

У своєму рішенні Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя дійшла висновку, що дії судді порушили принципи справедливості, змагальності, право сторін на доступ до правосуддя та були розцінені як грубі процесуальні порушення, які підривають довіру до судової системи. Суддю притягнуто до дисциплінарної відповідальності та застосовано стягнення у вигляді суворої догани з позбавленням права на отримання доплат до посадового окладу протягом трьох місяців.

     1.2. ГРД зазначає про рішення Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 11 листопада 2020 року № 3083/3дп/15-20 «Про відмову у притягненні до дисциплінарної відповідальності судді Приморського районного суду міста Одеси Бойчука А.Ю.».

Відмова була обумовлена закінченням строку притягнення до дисциплінарної відповідальності, водночас Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя констатувала наявність ознак дисциплінарного порушення.

ГРД зазначає, що до Вищої ради правосуддя надійшла скарга Територіального управління Державного бюро розслідування у місті Миколаєві щодо дій судді, в якій йшлося про допущення суддею істотних порушень норм процесуального права при розгляді справи № 522/23012/16-ц. Зокрема суддя:

1) об’єднав вимоги, які підлягають розгляду за різними видами судочинства;

2) прийняв до спільного розгляду зустрічний позов, що належав до юрисдикції господарського суду;

3) ухвалив заочне рішення про визнання недійсним договору іпотеки, укладеного між банком та юридичною особою, що спричинило неможливість звернення стягнення на заставне майно.

Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя дійшла висновку, що строки притягнення судді до відповідальності завершилися, водночас констатувала такі порушення:

- порушення юрисдикційних правил: вимоги первісного позову фізичної особи про стягнення грошових коштів із іншої особи та ТОВ «Адікт» виникли з цивільних правовідносин, тому їхній розгляд мав відбутися у порядку цивільного судочинства. Водночас зустрічний позов ТОВ «Адікт» щодо визнання недійсними договорів, укладених між юридичними особами, та інших господарських спорів підлягав розгляду в порядку господарського судочинства. Суддя, приймаючи зустрічний позов до спільного розгляду з первісним, порушив вимоги закону, який чітко визначає, що юрисдикція справ визначається за характером правовідносин і суб’єктним складом учасників;

- порушення правил об’єднання позовів в одне провадження: вимоги первісного та зустрічного позовів не були пов’язані між собою. Первісний позов стосувався боргових зобов’язань, зустрічний позов стосувався правомірності укладених договорів та права власності на нерухоме майно. Таке об’єднання порушило вимоги закону, який дозволяє прийняття зустрічного позову лише за умови їхньої взаємопов’язаності, що не було дотримано.

Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя вказала, що суддя допустив грубу недбалість, порушуючи процесуальні норми, що не допускають неоднозначного тлумачення, водночас доказів умисності дій судді не виявлено. При цьому зауважено на наслідках рішення: заочне рішення судді, яким визнано недійсним договір іпотеки, призвело до виключення запису про обтяження з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Це фактично унеможливило виконання рішення господарського суду, яким звернуто стягнення на заставне майно.

     1.3. У двох справах про адміністративні правопорушення за статтею 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі – КУпАП) суддя закрив провадження до реального спливу строків накладення стягнення.

Зокрема, справи № 522/9773/18 та 522/9389/18 були закриті у зв’язку із закінченням тримісячного строку, однак на момент ухвалення рішення такий строк фактично не  завершився.

У постанові у справі № 522/9773/18 не вказано дати вчинення порушення, водночас зазначено дату складення протоколу: «протокол про адміністративне правопорушення складений 24.05.2018 року». При цьому у постанові суддя вказує, що «справа (...) до провадження до судді Бойчука А.Ю. надійшла тільки 21.08.2018 року, тобто за 3 дні до закінчення строків притягнення до адміністративної відповідальності, та з них припало 1 один вихідних». Тобто суддя сам констатував у постанові від 22 серпня 2018 року, що до кінця строку ще 2 дні. Єдиний державний реєстр судових рішень (далі – ЄДРСР) не містить ухвали про виправлення описки у цій справі.

Також у постанові у справі № 522/9389/18 не вказано дати вчинення порушення, зазначено лише дату складення протоколу: «протокол про адміністративне правопорушення складений 19.05.2018 року». Суддя також вказує: «справа про адміністративне правопорушення надійшла до Приморського районного суду м. Одеси 30.05.2018 року, а до провадження до судді Бойчука А.Ю. надійшла тільки 13.08.2018 року тобто вже після закінчення строку притягнення до адміністративної відповідальності».

ГРД звертає увагу, що в кількох справах суддя повертав матеріали провадження на доопрацювання з однакових підстав, які потребують пояснення судді. Зокрема, з приводу нечіткого друку приладу «Драгер», відсутності відомостей про його калібрування у справах № 522/9773/18, 522/8108/18, 522/9389/18, 522/7001/18, 522/5637/18. Згодом провадження були закриті через закінчення строків накладення стягнення.

2. Суддя не відповідає критеріям доброчесності та професійної етики за показником сумлінність. У досьє та поясненнях судді відсутня переконлива інформація про джерела походження ліквідного майна. Пов’язана з суддею особа набула майно з ознаками заниження його вартості.

Згідно з матеріалами суддівського досьє батько судді 24 лютого 2015 року придбав квартиру в місті Івано-Франківську площею 36,1 кв.м за адресою: АДРЕСА_1. Згідно з даними досьє вартість квартири становила 149 877 грн (~5 200 дол. США за курсом на дату укладення договору). У договорі зазначено, що розрахунок відбувався повною мірою одразу.

ГРД звертає увагу, що з 2013 до 2017 року Національний банк України встановив ліміт на готівкові розрахунки фізичних осіб за договорами купівлі-продажу – не більше 150 000 грн. Розрахунки, що перевищували цю суму, потрапляли під обов’язковий фінансовий моніторинг.

ГРД зазначає про сумніви щодо фінансової спроможності батьків судді придбати квартиру та у достовірності договірної вартості квартири, посилаючись на те, що ринкова вартість схожих квартир мала б бути втричі більшою, ніж указано в договорі купівлі-продажу квартири, тобто від ~480 000 грн.

Крім того, ГРД додатково надала Комісії інформацію, яка не стала підставою для висновку, але потребувала пояснень судді.

1. ГРД вказує про отримання суддею грошового забезпечення від Одеського обласного ТЦК та СП (2019, 2020 роки) та заробітної плати за основним місцем роботи, виплаченої Центром оборонних закупівель Міністерства оборони України.

ГРД зазначає, що в матеріалах досьє судді міститься інформація про його мобілізацію у 2014 році. Хоча ГРД за загальною практикою не вказує інформацію, яка позитивно характеризує особу, однак вважає, що в цьому випадку така інформація є важливою для врахування задля досягнення мети кваліфікаційного оцінювання.

2. ГРД повідомляє про наявність у суддівському досьє Бойчука А.Ю. характеристики від 17 листопада 2014 року, яка надана йому в.о. голови Кіровського районного суду міста Кіровограда Павелко І.Л. в межах процедури переведення. Обставини надання цієї характеристики та наведені в ній судження, потребують пояснення судді, адже на момент її оформлення суддя не розглянув жодної справи у Кіровському районному суді міста Кіровоград, а тому голова суду не могла оцінити професійні та інші компетенції судді для того щоб об’єктивно його охарактеризувати.

Джерела права та їх застосування.

Кваліфікаційне оцінювання судді проводиться на виконання підпункту 4 пункту 16-1 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України і пункту 20 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону.

Відповідна процедура здійснюється за критеріями та в порядку, визначеними Законом, з урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про забезпечення права на справедливий суд», та є тим винятковим заходом, що застосовуватиметься до всіх суддів.

Згідно з частиною другою статті 83 Закону критеріями кваліфікаційного оцінювання є:

1. Компетентність (професійна, особиста, соціальна тощо).

2. Професійна етика.

3. Доброчесність.

Частиною п’ятою статті 83 Закону встановлено, що порядок та методологія кваліфікаційного оцінювання, показники відповідності критеріям кваліфікаційного оцінювання та засоби їх встановлення затверджуються Комісією.

Завдання, підстави, порядок проведення та етапи кваліфікаційного оцінювання визначено у главі 1 «Кваліфікаційне оцінювання суддів» розділу V «Кваліфікаційний рівень судді» Закону.

З метою проведення оцінювання суддів на відповідність займаній посаді за визначеними законом критеріями рішенням Комісії від 03 листопада 2016 року № 143/зп-16 (у редакції рішення Комісії від 13 лютого 2018 року № 20/зп-18) затверджено Положення про порядок та методологію кваліфікаційного оцінювання, показники відповідності критеріям кваліфікаційного оцінювання та засоби їх встановлення (далі – Положення).

Пунктом 5 глави 6 розділу II Положення встановлено, що максимально можливий бал за критеріями компетентності (професійної, особистої, соціальної) становить 500 балів, за критерієм професійної етики – 250 балів, за критерієм доброчесності – 250 балів. Отже, сума максимально можливих балів за результатами кваліфікаційного оцінювання за всіма критеріями дорівнює 1000 балів.

За змістом підпункту 5.1 пункту 5 глави 6 розділу ІІ Положення критерії компетентності оцінюються так: професійна компетентність (за показниками, отриманими під час іспиту) – 300 балів, з яких: рівень знань у сфері права – 90 балів (підпункт 5.1.1.1); рівень практичних навичок та умінь у правозастосуванні – 120 балів (підпункт 5.1.1.2); ефективність здійснення суддею правосуддя або фахова діяльність для кандидата на посаду судді – 80 балів (підпункт 5.1.1.3); діяльність щодо підвищення фахового рівня – 10 балів (підпункт 5.1.1.4); особиста компетентність – 100 балів (підпункт 5.1.2); соціальна компетентність – 100 балів (підпункт 5.1.3).

Пунктом 11 розділу V Положення встановлено, що рішення про підтвердження відповідності судді займаній посаді ухвалюється у разі отримання суддею мінімально допустимого і більшого бала за результатами іспиту, а також більше 67 відсотків від суми максимально можливих балів за результатами кваліфікаційного оцінювання всіх критеріїв за умови отримання за кожен з критеріїв бала, більшого за 0 (мінімально прийнятний рівень).

Показники, за якими оцінюється відповідність судді кожному з критеріїв, визначено в розділі ІІ Положення.

За результатами такого оцінювання колегія Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, а у випадках, передбачених цим Законом, – пленарний склад Комісії, ухвалює рішення про відповідність або невідповідність судді займаній посаді. Таке рішення ухвалюється за правилами, передбаченими цим Законом для ухвалення рішення про підтвердження або про непідтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді.

І хоча Комісія виходить із презумпції, що суддя відповідає критеріям компетентності, професійної етики та доброчесності як особа, яка згідно з Бангалорськими принципами поведінки суддів від 19 травня 2006 року, схваленими Резолюцією Економічної та Соціальної Ради ООН від 27 липня 2006 року № 2006/23 (далі – Бангалорські принципи), за родом своєї роботи вважається гарантом верховенства права, ця презумпція є спростовною, а рівень такої відповідності підлягає з’ясуванню у процесі кваліфікаційного оцінювання судді.

Процедура кваліфікаційного оцінювання на відповідність (невідповідність) судді займаній посаді є одноразовою процедурою, спрямованою на перевірку відповідності всіх суддів критеріям компетентності (професійної, особистої, соціальної тощо), професійної етики та доброчесності з метою відновлення та підвищення суспільної довіри до судової влади в Україні, і проводиться за правилами кваліфікаційного оцінювання суддів. Ця процедура, як вже зазначалось вище, була запроваджена у відповідь на ймовірну присутність в судовій владі некомпетентних та недоброчесних суддів.

Доброчесність – це необхідна морально-етична складова діяльності судді, яка, серед іншого, визначає межу і спосіб його поведінки, що базується на принципах об’єктивного ставлення до сторін у справах та чесності у способі власного життя, виконанні своїх обов’язків та здійсненні правосуддя. Члени Комісії, оцінюючи певні обставини стосовно судді (кандидата), визначалися щодо їх відповідності суспільним уявленням про доброчесність на власний розсуд. Зважаючи на те, що доброчесність є морально-етичною, а не правовою категорією, обставини, що свідчать про недоброчесність, оцінюються насамперед з морально-етичного погляду. Отже, навіть зовні правомірні та законні дії судді (кандидата) можуть оцінюватися як такі, що не узгоджуються з поняттям доброчесності.

Авторитет та довіра до судової влади формуються залежно від персонального складу судів, від осіб, які обіймають посади суддів та формують суддівський корпус. Саме тому важливо, щоб суддя не допускав будь-якої неналежної (недоброчесної, неетичної) поведінки як у професійній діяльності, так і в особистому житті, яка може поставити під сумнів відповідність кандидата критерію доброчесності, що негативно вплине на суспільну довіру до судової влади у зв’язку з таким призначенням.

Статтею 1 Кодексу суддівської етики, затвердженого рішенням ХX з’їзду суддів України від 18 вересня 2024 року, встановлено, що суддя як носій судової влади повинен бути прикладом неухильного дотримання принципу верховенства права і вимог закону, присяги судді, а також має усвідомлювати постійну увагу суспільства та демонструвати високі стандарти поведінки з метою зміцнення довіри до судової влади та утвердження авторитету правосуддя. Відповідно до статті 3 цього Кодексу саме суддя має докладати зусиль, щоб, на думку звичайної розсудливої людини (законослухняної людини, яка, будучи достатньою мірою поінформованою про факти та процеси, що відбуваються, об’єктивно сприймає інформацію та обставини зі сторони), його поведінка відповідала високому статусу посади та не викликала обґрунтованих сумнівів у його доброчесності. Суддя не повинен допускати поведінки, що створює враження про недотримання ним етичних стандартів судді.

Комісія підтримує Раду суддів України у її твердженні про те, що враження порушення норм етики створюється, коли розважливі особи, яким стали відомі всі відповідні обставини, розкриті в ході резонансного їх з’ясування, можуть дійти висновку, що чесність, добросовісність, урівноваженість та професійна придатність судді поставлені під сумнів. Рада суддів України окремо наголосила на тому, що численними є ситуації, коли та чи інша дія прямо не заборонена законом, але є ризик такого сприйняття, формування враження, яке підірвало б довіру до суду (Коментар до Кодексу суддівської етики, затверджений рішенням Ради суддів України від 04 лютого 2016 року № 1).

Аналогічні вимоги є застосовними до встановлення відповідності судді критеріям професійної етики та доброчесності в процедурі кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді з тією особливістю, що такі обставини стають відомими під час дослідження досьє та проведення співбесіди.

У сукупності з положеннями розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону, у тому числі щодо наслідків відмови від проходження кваліфікаційного оцінювання чи ухилення від його проходження, Комісія вважає, що суддя зобов’язаний взяти участь у кваліфікаційному оцінюванні, зокрема активно реалізовувати право бути заслуханим у контексті сумнівів Комісії, які можуть виникнути під час дослідження досьє та/або проведення співбесіди.

Таким чином, у разі наявності в Комісії обґрунтованого сумніву у відповідності судді критеріям компетентності, професійної етики або доброчесності спростування такого сумніву відбувається як внаслідок реалізації Комісією наданих їй законом повноважень, так і шляхом складання суддею кваліфікаційного іспиту, проходження тестування особистих морально-психологічних якостей і загальних здібностей, а також надання Комісії чітких та переконливих пояснень під час дослідження досьє та проведення співбесіди, щоб спростувати такий сумнів.

Комісія підкреслює, що на стадії кваліфікаційного оцінювання Комісія не встановлює і не кваліфікує наявні в діях судді ознаки складу дисциплінарного проступку чи вчинення суддею будь-якого правопорушення. На цій стадії відбувається оцінювання фактів (явищ) минулої поведінки судді в сенсі виявлення і визначення [нових] якостей (характеристик, ознак чи рис) судді, на підставі яких формується висновок про його здатність бути суддею.

Згідно з пунктами 1, 2 глави 6 розділу II Положення встановлення відповідності судді критеріям кваліфікаційного оцінювання здійснюється членами Комісії за їх внутрішнім переконанням відповідно до результатів кваліфікаційного оцінювання. Показники відповідності судді критеріям кваліфікаційного оцінювання досліджуються окремо один від одного та в сукупності.

Водночас пунктом 34 розділу ІІІ «Порядок проведення кваліфікаційного оцінювання» Положення передбачено, що рішення Комісії, ухвалене за результатами кваліфікаційного оцінювання, має містити підстави його ухвалення або мотиви, з яких Комісія дійшла таких висновків, а за наявності висновку Громадської ради доброчесності про непідтвердження відповідності судді критеріям професійної етики та доброчесності – також мотиви його прийняття або відхилення.

З огляду на викладене звільнення судді з посади за результатами кваліфікаційного оцінювання можливе за таких умов: 1) результати оцінювання мають відповідати критерію об’єктивності; 2) ці результати, на переконання Комісії, мають свідчити про нездатність або небажання судді виконувати свої обов’язки; 3) межа допустимості поведінки судді як такого, що відповідає займаній посаді, визначена як «мінімально прийнятний рівень» з урахуванням правил кваліфікаційного оцінювання, вимог до поведінки судді, визначених законом та зазначеними вище правилами професійної етики.

Виявлення за результатами такого оцінювання невідповідності судді займаній посаді за критеріями компетентності, професійної етики або доброчесності чи відмова судді від такого оцінювання є підставою для звільнення судді з посади за рішенням Вищої ради правосуддя на підставі подання відповідної колегії або пленарного складу Вищої кваліфікаційної комісії суддів України.

Таким чином, запропоновані механізми дають змогу якісно оновити судову систему без ризику зупинення її функціонування, не створюючи при цьому істотних перешкод, які могли б спричинити порушення права особи на доступ до правосуддя.

Мотиви, якими керується Комісія при ухваленні рішення.

Рішенням Комісії у складі колегії від 04 липня 2019 року № 566/ко-19 визначено, що суддя Приморського районного суду міста Одеси Бойчук А.Ю. за результатами кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді набрав 709 балів, що становить більше 67 відсотків від суми максимально можливих балів за результатами кваліфікаційного оцінювання всіх критеріїв, та визнано його таким, що відповідає займаній посаді.

Рішення обґрунтовано тим, що Бойчук А.Ю. за результатами анонімного письмового тестування набрав 58,5 бала, виконаного практичного завдання – 79 балів; на етапі складення іспиту – 137,5 бала; за критеріями компетентності (професійної, особистої та соціальної) – 374 бали, за критеріями професійної етики та доброчесності – 335 балів.

Дослідивши матеріали суддівського досьє Бойчука А.Ю., зокрема висновок ГРД у новій редакції про невідповідність судді критеріям доброчесності та професійної етики, пояснення судді, Комісія у пленарному складі встановила таке.

Щодо розгляду справ про адміністративні правопорушення, передбачені статтею 130 КУпАП.

ГРД звернула увагу Комісії, що в провадженні судді перебували справи про адміністративні правопорушення № 522/9773/18 та № 522/9389/18, у яких ухвалено рішення про закриття провадження у зв’язку із закінченням тримісячного строку накладення адміністративного стягнення. ГРД акцентує увагу на тому, що на момент закриття провадження строк накладення стягнень фактично не завершився.

Також ГРД звертає увагу, що у справах про адміністративні правопорушення № 522/9773/18, 522/8108/18, 522/9389/18, 522/7001/18, 522/5637/18 суддя повертав матеріали на доопрацювання із сумнівних підстав: нечіткий друк приладу «Драгер», відсутність відомостей про його калібрування. Згодом провадження були закриті у зв’язку із закінченням строків накладення стягнення.

Суддя пояснив, що у справах № 522/9773/18, № 522/9389/18 ним допущено описки при оформленні постанов про закриття провадження, а саме, помилково вказано дати «14.08.2018» (справа № 522/9389/18) та «22.08.2018» (справа № 522/9773/18). Описки не були своєчасно виявлені та виправлені. Просив врахувати, що правильною датою постанов про закриття провадження у справах № 522/9773/18 та № 522/9389/18 є «27.08.2018», про що свідчить дата її підписання електронним цифровим підписом. На підтвердження цих пояснень суддя надав скріншот сторінки програми діловодства суду Д-3.

Також суддя повідомив, що надати копії матеріалів справ № № 522/9773/18, 522/8108/18, 522/9389/18, 522/7001/18, 522/5637/18 не можливо, оскільки матеріалів в архіві суду немає. Ці пояснення судді підтверджуються інформацією Приморського районного суду міста Одеси від 11 січня 2025 року.

Комісія встановила, що в постанові у справі № 522/9389/18 зазначено: «протокол про адміністративне правопорушення складений 19.05.2018 року, справа про адміністративне правопорушення надійшла до Приморського районного суду м. Одеси 30.05.2018 року, а до провадження до судді Бойчука А.Ю. надійшла тільки 13.08.2018 року тобто вже зі спливом строку притягнення до адміністративної відповідальності».

У постанові у справі № 522/9773/18 зазначено: «протокол про адміністративне правопорушення складений 24.05.2018 року, справа про адміністративне правопорушення надійшла до Приморського районного суду м. Одеси 04.06.2018 року, а до провадження до судді Бойчука А.Ю. надійшла тільки 21.08.2018 року тобто за 3 дні до закінчення строків притягнення до адміністративної відповідальності...».

Із урахуванням інформації, зазначеної у тексті постанов у справах № 522/9389/18 та № 522/9773/18, аргументів судді, відомостей із ЄДРСР та комп’ютерної програми діловодства суду Комісія не може виключати як допущення суддею помилки при обчисленні строків накладення стягнень у цих справах так і описки в даті ухвалення постанов.

На момент ухвалення цього рішення закінчились строки зберігання справ про адміністративні правопорушення, що унеможливило більш детальне дослідження цього питання. Враховуючи, що рішення про результати оцінювання судді не може ґрунтуватися на припущеннях, Комісія вважає зазначену інформацію недостатньою для висновку про порушення суддею правил сумлінності при розгляді цих справ, а тому не може стверджувати про існування підстав для обґрунтованого сумніву у його відповідності критерію доброчесності чи професійної етики.

Стосовно повернення матеріалів справ про адміністративні правопорушення на доопрацювання з однакових підстав суддя пояснив, що причиною таких рішень було недотримання поліцейськими процедури документування порушення.

Крім того, суддя просив врахувати відсутність на той час єдиної судової практики щодо оцінки  газоаналізатора «Drager Alcotest 6810» як допустимого приладу для встановлення на місці зупинки транспортних засобів стану алкогольного сп’яніння водіїв. На підтвердження цього суддя зіслався на ухвалену пізніше постанову Київського апеляційного суду від 07 лютого 2020 року у справі № 759/21201/19, якою констатовано, що вказаний прилад не повірений, не зареєстрований у встановлений спосіб та не містить оцінки відповідності.

Комісія враховує, що згідно зі статтею 251 КУпАП доказами у справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Комісія зазначає, що суд під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, передбачені статтею 130 КУпАП, з огляду, в тому числі, на характер суспільної шкоди, нанесеної внаслідок таких правопорушень, зобов’язаний вживати належних, дієвих заходів для їх розгляду, не допускати безпідставних зволікань із таким провадженням, оскільки несвоєчасність розгляду справи може мати наслідком ухилення особи від передбаченої законом відповідальності та не сприятиме досягненню мети юридичної відповідальності.

Проте Комісія не може вдаватися до переоцінки висновків суду із питань оцінки доказів у справах про адміністративні правопорушення. Тому, враховуючи нечіткість судової практики із спірних питань, пояснення судді про причини повернення матеріалів на доопрацювання, Комісія не вбачає підстав вважати, що суддею було свавільно чи з грубою недбалістю застосовано встановлені правила провадження у справах про адміністративні правопорушення.

Щодо обставин набуття батьком судді нерухомого майна (квартири).

ГРД зазначає, що ОСОБА_1 (батько судді) 24 лютого 2015 року придбав квартиру в місті Івано-Франківську поруч з центром міста, площею 36,1 кв.м та вартістю 149 877 грн (~5 200 дол. США за курсом на дату укладення договору).

При цьому ГРД звертає увагу, що з 2013 до 2017 року Національний банк України встановив ліміт на готівкові розрахунки фізичних осіб за договорами купівлі-продажу – не більше 150 000 гривень. Розрахунки від 150 000 гривень потрапляли під обов’язковий фінансовий моніторинг Держфінмоніторингу.

ГРД допустила, що сторони договору намагалися уникнути обов’язкового фінансового моніторингу операції купівлі-продажу нерухомості. Крім того, ГРД висловила сумнів у фінансовій спроможності ОСОБА_1 придбати вказану квартиру, посилаючись на недостатність доходів.

Суддя пояснив, що квартира площею 36,1 кв.м. у місті Івано-Франківську була придбана батьками за рахунок їх заробітку та заощаджень.

Бойчук А.Ю. зазначив, що вартість квартири не є заниженою. Купівля здійснювалась безпосередньо у власників квартири за договором купівлі-продажу. Також суддя повідомив, що будинок збудований у 1962 році як гуртожиток, згодом у 2012 році його було передано в комунальну власність. На момент купівлі квартири будинок перебував у занедбаному стані. Придбана квартира це переобладнана кімната в гуртожитку. На момент купівлі квартира була без ремонту, меблів, гарячого водопостачання. 

Суддя просив врахувати, що договірна вартість квартири визначена на підставі звіту про оцінку майна № 393351_19022015_2, дата оцінки – 19 лютого 2015 року, виконаного оцінювачем ОСОБА_2, та на дату укладення договору купівлі-продажу становила 149 887,00 грн.

Стосовно фінансової спроможності батьків придбати квартиру Бойчук А.Ю. зазначив, що дохід батьків за 2013 – 2014 роки становив 295 230 грн. На придбання квартири батьками було витрачено половину отриманих коштів за відповідний період. Крім того, суддя зазначив, що батьки отримували кошти і до цього періоду та надав копію довідки про дохід батька з 2009 до 2015 року.

На підтвердження своїх пояснень суддя надав копії таких документів (матеріалів): фотографії квартири, характеристику будинку АДРЕСА_1, договір купівлі-продажу квартири від 24 лютого 2015 року, копію довідки Приватного акціонерного товариства «Барвапромтара» від 13 липня 2025 року, де працював його батько, копії договорів купівлі-продажу земельних ділянок від 01 грудня 2012 року та від 04 лютого 2015 року.

Оцінивши надані Бойчуком А.Ю. пояснення та долучені до них документи, Комісія вважає їх переконливими.

Безспірно встановлено, що на підставі договору купівлі-продажу квартири від 24 лютого 2015 року ОСОБА_1 придбав квартиру площею 36,1 кв.м. у місті Івано-Франківську вартістю 149 887 грн.

У пункті 4 вказаного договору є посилання на звіт про оцінку майна № 3 93351_19022015_2, дата оцінки – 19 лютого 2015 року, виконаний оцінювачем ОСОБА_2 (посвідчення про підвищення кваліфікації оцінювача МФ №Л-1214-пк, видане 06 квітня 2013 року Фондом державного майна України). Згідно з вказаним звітом ринкова вартість квартири становить 149 887,00 грн.

Відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Під час кваліфікаційного оцінювання судді Комісією не отримано інформації, за наявності якої презумпція правомірності вказаного правочину вважалась би спростованою.

Матеріали суддівського досьє не містять відомостей, які б вказували на те, що суддя прямо чи опосередковано здійснював правомочності володіння чи користування цим об’єктом нерухомого майна.

Комісією досліджено відомості з Державного реєстру фізичних осіб – платників податків стосовно доходів батьків судді (за період з 1998 до 2015 року), а також довідку про доходи, видану Приватним акціонерним товариством «Барвапромтара». Із цих документів встановлено, що дохід батька судді за період з 01 січня 2009 до 31 грудня 2015 року становив 456 080, 64 грн, тобто був достатнім для придбання квартири.

Крім того, суддею надано докази відчуження його батьками двох земельних ділянок сумарною вартістю 98 173,87 грн, що підтверджено копіями договорів купівлі-продажу земельних ділянок від 01 грудня 2012 року та від 04 лютого 2015 року.

За встановлених обставин Комісія не вбачає підстав для обґрунтованого сумніву у відповідності судді критерію доброчесності чи професійної етики у зв’язку з придбанням його батьком квартири у місті Івано-Франківську площею 36,1 кв.м вартістю 149 877 грн.

Щодо інформації про факти отримання суддею доходів не за основним місцем роботи.

Учасниками процедури кваліфікаційного оцінювання не заперечувалося, що Бойчук А.Ю. отримував у 2019 та 2020 роках грошове забезпечення, що нараховувалося Одеським обласним ТЦК та СП, а в 2022 та 2023 роках отримував дохід у вигляді заробітної плати, нарахований та виплачений Центром оборонних закупівель Міністерства оборони України.

На запит Комісії від 05 лютого 2025 року № 31кп-1383/18 суддею надано пояснення щодо проходження ним військової служби, із яких встановлені підстави виплати грошового забезпечення (заробітної плати).

Отримані пояснення не залишають сумнівів у правомірності цих виплат та відповідності судді критеріям професійної етики та доброчесності у зв’язку з отриманням цих доходів.

Щодо інформації про отримання суддею характеристики, наданої в.о. голови Кіровського районного суду міста Кіровограда Павелко І.Л.

ГРД зазначає, що до матеріалів досьє долучена характеристика в.о. голови Кіровського районного суду міста Кіровограда Павелко І.Л. від 17 листопада 2014 року. Оформлено її в процесі процедури переведення судді із Кіровського районного суду міста Кіровограда до Приморського районного суду міста Одеси. На думку ГРД, обставини надання цієї характеристики та судження, наведені в ній, потребують пояснення судді, адже на момент її оформлення суддя не розглянув жодної справи в Кіровському районному суді міста Кіровограда, оскільки не мав повноважень здійснювати правосуддя, не склавши присягу судді.

Бойчук А.Ю. пояснив, що пакет документів, який був необхідний для розгляду питання про його переведення до іншого суду, передбачав наявність, зокрема, характеристики з місця роботи. У зв’язку з цим він звернувся до в.о. голови Кіровського районного суду міста Кіровограда Павелко І.Л. з проханням надати таку характеристику. Суддя погодився із тим, що на момент надання характеристики не розглянув жодної справи у Кіровському районному суді міста Кіровограда, і просив врахувати, що характеристика не містить оцінки його компетенцій при здійсненні правосуддя.

Комісією досліджено характеристику від 17 листопада 2014 року, надану в.о. голови Кіровського районного суду міста Кіровограда Павелко І.Л. Заслуговує на увагу той факт, що характеристика містить загальні судження щодо професійної компетентності Бойчука А.Ю., такі як «висококваліфікований юрист», «добросовісне ставлення до обов’язків», «висока працездатність».

Факт отримання суддею характеристики такого змісту не може бути причиною обґрунтованого сумніву у його відповідності критеріям доброчесності чи професійної етики.

Щодо поведінки судді, яка призвела до істотних порушень правил процесу.

У процесі кваліфікаційного оцінювання у поле зору Комісії потрапили дисциплінарні провадження стосовно судді Приморського районного суду міста Одеси Бойчука А.Ю.

У першому з них Третьою Дисциплінарною палатою Вищої ради правосуддя ухвалено рішення від 27 березня 2019 року № 966/3дп/15-19 «Про притягнення судді Приморського районного суду міста Одеси Бойчука А.Ю. до дисциплінарної відповідальності» (залишено без змін рішенням Вищої ради правосуддя від 16 лютого 2021 року № 363/0/15-21), а в іншому – рішення від 11 листопада 2020 року № 3083/3дп/15-20 «Про відмову у притягненні до дисциплінарної відповідальності судді Приморського районного суду міста Одеси Бойчука А.Ю.».

Під час співбесіди суддя висловив думку, що дослідження фактів притягнення його до дисциплінарної відповідальності у процесі кваліфікаційного оцінювання може набути ознак подвійного притягнення його до відповідальності за одне й те саме порушення. Обґрунтовував він свою позицію тим, що у дисциплінарній процедурі він вже поніс відповідальність за вчинені проступки, а тому покладення цих обставин в основу рішення за результатами кваліфікаційного оцінювання суперечитиме вказаному вище принципу.

Комісія вважає за необхідне зауважити, що відповідь на це питання знаходиться як у площині нормативного регулювання так і відображена в усталеній судовій практиці.

Згідно з підпунктами 8.4 та 8.5 пункту 8 глави 2 розділу ІІ Положення відповідність судді критерію професійної етики оцінюється (встановлюється) за такими показниками: дотримання поведінки, що забезпечує довіру до суддівської посади та авторитет правосуддя; дотримання суддівської етики та наявність обставин, передбачених підпунктами 3, 5–8, 13 частини першої статті 106 Закону.

Згідно з підпунктом 9.4 пункту 9 глави 2 розділу ІІ Положення відповідність судді критерію доброчесності оцінюється (встановлюється) за таким показником: наявність обставин, передбачених підпунктами 1, 2, 9−12, 15−19 частини першої статті 106 Закону.

Статтею 106 Закону передбачено підстави притягнення судді до дисциплінарної відповідальності в порядку дисциплінарного провадження.

Отже, Комісія не лише має на це повноваження, але й зобов’язана надати оцінку усім релевантним показникам, у тому числі, фактам та підставам притягнення судді до дисциплінарної відповідальності для всебічного, повного та об’єктивного встановлення результатів кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді.

У рішенні Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2022 року № 9901/57/19 вказано, що інформація із суддівського досьє використовується під час проведення кваліфікаційного оцінювання суддів для цілей встановлення відповідності його займаній посаді судді чи продовження кар’єри з метою зайняття посади в іншому суді.

Використання інформації про притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, а також про закриття провадження у дисциплінарній справі у зв`язку із закінченням строку притягнення до дисциплінарної відповідальності є формою (елементом) охоплення і застосування значеннєвих обставин, котрі за професійними та морально-етичними ознаками характеризують здатність бути суддею.

Кваліфікаційне оцінювання за законом не є дисциплінарним провадженням; це, попри певну схожість, сутнісно різні, відмінні процедури. На стадії кваліфікаційного оцінювання відповідний компетентний орган не встановлює і не кваліфікує наявності в діях судді ознак складу дисциплінарного проступку, що є обов’язковою складовою процедури дисциплінарного провадження. На цій стадії відбувається оцінювання фактів (явищ) минулої поведінки судді в сенсі виявлення і визначення [нових] якостей (характеристик, ознак чи рис) судді, на підставі яких формується висновок про його здатність бути суддею.

Отже, Комісія не вдається до перевірки та оцінювання постановлених суддею рішень, обставин справи та зауважує, що на стадії кваліфікаційного оцінювання відбувається оцінювання фактів (явищ) минулої поведінки судді в сенсі виявлення і визначення (нових) якостей (характеристик, ознак чи рис) судді, на підставі яких формується висновок про його здатність бути суддею, у тому числі за критеріями доброчесності та професійної етики. Такими фактами (явищами) минулої поведінки і є випадки притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, які Комісія повинна врахувати та проаналізувати задля досягнення мети кваліфікаційного оцінювання на відповідність судді займаній посаді.

У контексті обставин, що склалися в процесі кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді судді Бойчука А.Ю., необхідно згадати, що однією із гарантій незалежності судді при здійсненні правосуддя є обмеження оцінки мотивів та підстав ухвалення судових рішень поза процедурою їх процесуального перегляду.

У Висновку № 3 (2002) та Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (далі – КРЄС) до уваги Комітету Міністрів Ради Європи зазначено, що є неприйнятною можливість притягнення судді до відповідальності за здійснення своїх обов’язків, крім випадку умисного правопорушення при здійсненні судових функцій. КРЄС підкреслює, що зміст конкретних судових рішень контролюється головним чином за допомогою процедур апеляції або перегляду рішень у національних судах та за допомогою права на звернення до Європейського суду з прав людини.

Тлумачення закону, оцінювання фактів та доказів, які здійснюють судді для вирішення справи, не повинні бути приводом для цивільної або дисциплінарної відповідальності, за винятком випадків злочинного наміру або грубої недбалості (пункт 66 Рекомендацій CM/Rec (2010) 12 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов’язки).

У пункті 22 Декларації щодо принципів незалежності судової влади, прийнятої Конференцією голів верховних судів країн Центральної та Східної Європи 14 жовтня 2015 року, вказано, що жоден суддя не повинен притягатися до дисциплінарної відповідальності чи звільнятися за винесені ним судові рішення, окрім як у разі грубої недбалості чи навмисного порушення закону.

Беручи до уваги наведені засади та стандарти, Комісія дотримується принципів незалежності правосуддя та не вдається до оцінки судових рішень.

Водночас Комісія виходить із того, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне дотримання прав та їх поновлення. Отже, у кожному випадку необхідно звернути увагу, що предметом перевірки в межах кваліфікаційного оцінювання судді на відповідність займаній посаді є поведінка судді під час розгляду справи та ухвалення рішення на предмет дотримання завдань відповідного виду судочинства. З цією метою Комісія повинна переконатися у тому, що правосуддя у тій чи іншій ситуації відбулося і в діях судді при ухваленні рішення немає ознак свавілля чи грубої недбалості, які б завдавали шкоди справедливому та незалежному судовому розгляду.

Із урахуванням наведених стандартів Комісія наголошує на тому, що обставини дисциплінарних проваджень щодо судді Бойчука А.Ю. та їх наслідки будуть оцінюватися крізь призму наявності у його професійній діяльності явищ та ознак, існування яких підриває довіру до суддівської посади та авторитет правосуддя, що є несумісним із подальшим зайняттям посади судді.

До матеріалів суддівського досьє Бойчука А.Ю. долучено рішення Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 27 березня 2019 року № 966/3дп/15-19 яким притягнуто суддю Приморського районного суду міста Одеси Бойчука А.Ю. до дисциплінарної відповідальності та застосовано до нього дисциплінарне стягнення у виді суворої догани – з позбавленням права на отримання доплат до посадового окладу судді протягом трьох місяців.

Підставою дисциплінарного провадження стала скарга Пленського В.В. на дії судді Бойчука А.Ю. під час розгляду справи № 522/541/18 про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів.

У цій справі суд під головуванням Бойчука А.Ю. ухвалив заочне рішення від 13 лютого 2018 року, яким повністю задоволено позов ОСОБА_3 та позбавлено ОСОБА_4 батьківських прав стосовно його малолітньої доньки ОСОБА_5. Крім того, із ОСОБА_4 стягнуто на користь ОСОБА_3 аліменти на утримання доньки у твердій грошовій сумі 2 000 грн щомісяця починаючи із дня народження до досягнення повноліття ОСОБА_5 з урахуванням індексу інфляції.

У рішенні Третя дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя констатувала, що суддею Бойчуком А.Ю. допущено численні порушення норм процесуального права, які не лише були істотними та перешкодили ІНФОРМАЦІЯ_2 у реалізації його процесуальних прав і обов’язків, але фактично призвели до його повного усунення від судового розгляду.

Серед встановлених дисциплінарним органом порушень були такі:

- суддя не звернувся до відповідного органу реєстрації місця перебування та місця проживання особи для отримання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) відповідача;

- суддя не забезпечив належне повідомлення учасників справи про дату, час і місце судового засідання (судом у встановленому порядку не лише не надіслано судових повісток та копії позовної заяви на адресу відповідача, але й жодного процесуального документа у справі та копії заочного рішення);

- суддя переклав у позапроцесуальний спосіб обов’язок повідомлення учасників справи про дату, час та місце судового засідання на сторону позивача;

- суддя залишив поза увагою наслідки неналежного повідомлення учасників справи;

- після отримання клопотання представника позивача про витребування доказів суддя призначив його розгляд того самого дня у відкритому засіданні суду, про що не повідомив учасників процесу;

- суддя проігнорував явні ознаки підробки документів (накладні служби кур’єрської доставки ТОВ «Двадцять п’ять годин»), що нібито свідчили про відмову відповідача (ОСОБА_4) отримати поштове відправлення;

- суддя фактично усунув сторону відповідача від судового процесу, не надав можливості подати докази та довести їх переконливість;

- у мотивувальній частині рішення не наведено підстав необхідності застосування такого крайнього заходу до відповідача, як позбавлення батьківських прав.

На численні порушення норм матеріального та процесуального права при ухваленні рішення від 13.02.2018 у справі № 522/541/18 звернув увагу суд апеляційної інстанції при його перегляді.

Зокрема, Апеляційний суд Одеської області при скасуванні рішення суду першої інстанції у мотивувальній частині своєї постанови зазначив, що, ухвалюючи рішення про позбавлення ОСОБА_4 батьківських прав, суд першої інстанції не перевірив докази, які свідчать про ухилення відповідача ОСОБА_4 від виконання своїх обов’язків щодо виховання дитини, не надав оцінки, у чому полягає винна поведінка відповідача, свідоме нехтування ним своїми обов’язками, у рішенні суд не зазначив підстав для застосування такого заходу, як позбавлення батьківських прав.

У мотивувальній частині цієї постанови апеляційного суду також зазначено про те, що ОСОБА_4 не був сповіщений про судове засідання, призначене на 13 лютого 2018 року, що не перешкодило суду ухвалити заочне рішення у справі.

Підсумовуючи встановлені порушення норм процесуального та матеріального права при розгляді справи № 522/541/18, Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя дійшла висновку, що внаслідок допущених судом порушень ОСОБА_4 був повністю усунутий від судового розгляду (достатньо швидкоплинного, адже провадження відкрито 24 січня 2018 року, а заочне рішення ухвалено 13 лютого 2018 року) з дня відкриття провадження у справі № 522/541/18 до моменту ухвалення судом рішення у справі.

Окремо дисциплінарний орган звернув увагу і на грубі порушення суддею статей 280, 281, 283 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) стосовно підстав ухвалення заочного рішення. Зокрема, за відсутності належного повідомлення відповідача (ОСОБА_4) про дату та час судового засідання суддя дійшов висновку про можливість проведення заочного розгляду справи та ухвалення заочного рішення. Крім того, ухвали про заочний розгляд справи судом не постановлено. У тексті заочного рішення зазначено: «позивач, будучи сповіщеною належним чином, до суду не з’явилась, надавши суду письмову заяву, по якій просить суд позов задовольнити, справу розглянути за її відсутності». При цьому матеріали справи не містили заяви позивача ОСОБА_3, про яку згадує суд.

У рішенні Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя вказано, що встановлені під час перевірки обставини свідчать про порушення суддею Бойчуком А.Ю. низки приписів цивільного процесуального законодавства (статей 187, 128–130, 263–265 ЦПК України стосовно перевірки зареєстрованого місця проживання (перебування) відповідача, належного повідомлення сторін у справі, надсилання їм процесуальних документів та судових рішень у справі, вмотивованості судового рішення).

У рішенні Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя міститься висновок і про те, що без фактичного залучення до судового розгляду ІНФОРМАЦІЯ_3 (ОСОБА_4) судом здійснено втручання в його основоположне право – право на повагу до особистого та сімейного життя (стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод) шляхом позбавлення його батьківських прав.

Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя виснувала, що втручання у гарантоване статтею 8 Конвенції право здійснено судом під головуванням судді Бойчука А.Ю. не «відповідно до закону» в розумінні цієї статті з огляду на допущені численні порушення норм процесуального права.

Ураховуючи очевидність порушень суддею Бойчуком А.Ю. норм процесуального права та їх множинність, Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя констатувала, що вчинені порушення не мають характеру простої суддівської помилки, а свідчать про допущення ним очевидно недбалого ставлення до виконання своїх службових обов’язків, причому допущена недбалість є грубою.

Як наслідок, дисциплінарний орган дійшов висновку, що поведінка судді Бойчука А.Ю. свідчить про наявність у його діях складу дисциплінарних проступків, передбачених підпунктами «а», «б» пункту 1, пунктом 4 частини першої статті 106 Закону, а саме: істотне порушення норм процесуального права під час здійснення правосуддя, що унеможливило реалізацію учасниками судового процесу наданих їм процесуальних прав та виконання процесуальних обов’язків; незазначення в судовому рішенні мотивів прийняття або відхилення аргументів сторін щодо суті спору; допущення суддею, який брав участь в ухваленні судового рішення, порушення прав людини і основоположних свобод (права на повагу до приватного і сімейного життя). Вказані проступки допущені суддею Бойчуком А.Ю. внаслідок грубої та очевидної недбалості.

Комісія вважає за необхідне звернути увагу, що в ЄДРСР наявна ухвала від 10 квітня 2018 року у справі № 522/541/18, з якої з’ясовано, що ОСОБА_4, дізнавшись про заочне рішення суду 26 березня 2018 року через свого представника звернувся до Приморського районного суду міста Одеси із заявою про його перегляд.

В обґрунтування заяви представник відповідача зазначив, що не згоден з рішенням суду від 13 лютого 2018 року, оскільки заявник не отримував копії позовної заяви, у зв’язку з чим був позбавлений можливості бути присутнім у судовому засіданні та подати відзив на позов, а також має докази та відомості, які мають істотне значення для справи.

Відповідно до частини першої статті 288 ЦПК України заочне рішення підлягає скасуванню, якщо судом буде встановлено, що відповідач не з’явився в судове засідання та (або) не повідомив про причини неявки, а також не подав відзив на позовну заяву з поважних причин, і докази, на які він посилається, мають істотне значення для правильного вирішення справи.

З огляду на висновки дисциплінарного органу та обставини, встановлені в межах дисциплінарного провадження, існування підстав для скасування заочного судового рішення від 13 лютого 2018 року видається очевидним.

Однак судом під головуванням Бойчука А.Ю. відмовлено у задоволенні заяви відповідача та у мотивувальній частині ухвали вказано: «Відповідно до ч. 1 ст. 288 ЦПК України, заочне рішення підлягає скасуванню, якщо судом буде встановлено, що відповідач не з’явився в судове засідання та (або) не повідомив про причини неявки, а також не подав відзив на позовну заяву з поважних причин, і докази, на які він посилається, мають істотне значення для правильного вирішення справи.

Для скасування заочного рішення необхідно встановити не лише поважність причин неявки відповідача в судове засідання, в якому було ухвалене заочне рішення, а й те, що його аргументи щодо обставин справи впливали на правильне її вирішення. Лише за сукупністю двох умов можна вважати, що наявні підстави для скасування заочного рішення і призначення справи до розгляду в загальному порядку.

Наявність вищенаведених обставин повинна бути у їх сукупності, при відсутності хоча б однієї з них, заочне рішення скасуванню не підлягає.

Разом з тим, суд вважає, що докази, на які посилається заявник у заяві про перегляд заочного рішення, не мають істотного значення для вирішення даної справи, оскільки вони не спростовують встановлені судом обставини у справі.

Таким чином, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що заява представника відповідача про перегляд заочного рішення не підлягає задоволенню».

За встановлених обставин Комісія доходить висновку, що порушення, вчинені Бойчуком А.Ю. під час розгляду справи № 522/541/18 про позбавлення батьківських прав, свідчать про його нездатність справедливо та безсторонньо розглядати і вирішувати судові справи відповідно до закону з дотриманням засад і правил цивільного судочинства.

До матеріалів суддівського досьє долучено копію рішення Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 11 листопада 2020 року № 3083/3дп/15-20 «Про відмову у притягненні до дисциплінарної відповідальності судді Приморського районного суду міста Одеси Бойчука А.Ю.».

Відмова у притягненні була обумовлена закінченням строку притягнення до дисциплінарної відповідальності, водночас дисциплінарний орган дійшов висновку про наявність у діях Бойчука А.Ю. складу дисциплінарного проступку.

Підставою відкриття дисциплінарної справи щодо судді стала скарга Територіального управління ДБР у місті Миколаєві, а предметом скарги – дії судді під час розгляду справи № 522/23012/16-ц.

В обґрунтування доводів скаржником зазначено, що суддя допустив істотні порушення норм процесуального права, зокрема об’єднав вимоги, які підлягають розгляду за різними видами судочинства; прийняв до спільного розгляду зустрічний позов, що належав до юрисдикції господарського суду; ухвалив заочне рішення про визнання недійсним договору іпотеки, укладеного між банком та юридичною особою, що спричинило неможливість звернення стягнення на заставне майно.

У процесі кваліфікаційного оцінювання судді Комісія листом від 05 лютого 2025 року № 31кп-1383/18 звернулась до Вищої ради правосуддя з проханням надати копії матеріалів дисциплінарного провадження № 3083/3дп/15-20 стосовно судді Бойчука А.Ю. Листом Вищої ради правосуддя від 11 лютого 2025 року № 2442/0/9-25 надано відповідні матеріали.

Дослідивши отримані матеріали, Комісія встановила, що 29 листопада 2016 року до Приморського районного суду міста Одеси надійшов цивільний позов ОСОБА_6 до ОСОБА_7, ТОВ «Адікт» про стягнення грошових коштів за договором купівлі-продажу частки у статутному капіталі ТОВ «Адікт».

Позов обґрунтовано тим, що 21 жовтня 2016 року між ОСОБА_6 і ОСОБА_7 було укладено договір купівлі-продажу частки у статутному капіталі ТОВ «Адікт». Відповідно до умов вказаного договору позивач передає, а відповідач приймає у власність частку у розмірі 100 відсотків статутного капіталу ТОВ «Адікт» (місцезнаходження: 65065, Одеська обл., місто Одеса, вул. Космонавта Комарова, 14), вартість якої становить 522 600,00 грн та яку він зобов’язується сплатити. Згідно з пунктом 1.3 договору купівлі-продажу (з урахуванням змін та доповнень) ціна продажу частки, що відчужується, за домовленістю сторін, визначена у розмірі 850 000,00 гривень. Окрім того, 24 жовтня 2016 року між ОСОБА_6 та ТОВ «Адікт» укладено договір поруки, згідно з умовами якого ТОВ «Адікт» поручилось перед ОСОБА_6 за виконання ОСОБА_7 зобов’язань за договором купівлі-продажу від 21 жовтня 2016 року. Як зазначив ОСОБА_6 у позові, до підписання договору ОСОБА_7 передала йому частину коштів у сумі 522 600,00 грн, а іншу частину коштів була зобов’язана сплатити до 15 листопада 2016 року. Оскільки станом на дату звернення до суду з позовом ОСОБА_7 обов’язки зі сплати частини коштів у розмірі 327 400,00 грн не виконала, позивач просив стягнути солідарно з ОСОБА_7 та ТОВ «Адікт» на його користь грошові кошти у розмірі 327 400,00 гривень.

Ухвалою судді Приморського районного суду міста Одеси Бойчука А.Ю. від 29 листопада 2016 року відкрито провадження у справі. Призначено розгляд справи на 05 грудня 2016 року о 14:50.

02 грудня 2016 року до Приморського районного суду міста Одеси надійшла заява ОСОБА_6 про розгляд справи за його відсутності.

05 грудня 2016 року до Приморського районного суду міста Одеси надійшов зустрічний позов ТОВ «Адікт», відповідачами за яким зазначено ОСОБА_6, ОСОБА_7, приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Запольську О.В., приватне підприємство «АТП-15101» (далі – ПП «АТП-15101»), Товариство з обмеженою відповідальністю «Фортуна Інвест» (далі – ТОВ «Фортуна Інвест»), ПАТ «АКБ «Київ».

У позові ТОВ «Адікт» просило:

визнати недійсним договір про поділ об’єкта нерухомого майна від 9 лютого 2010 року, укладений між ТОВ «Адікт» та ПП «АТП-15101»;

визнати недійсним договір купівлі-продажу нежилих будівель загальною площею 413,9 кв. м від 16 серпня 2010 року, укладений між ПП «АТП-15101» та ТОВ «Фортуна Інвест»;

зобов’язати приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Запольську О.В. видати ТОВ «Адікт» свідоцтво про право власності від 12 травня 2005 року на 951/1000 частину об’єкта спільної часткової власності, а саме нежилих будівель у будинку № 14 на вулиці Комарова Космонавта у місті Одесі загальною площею 10763 кв. метри;

зобов’язати приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Запольську О.В. видати ПП «АТП-15101» договір купівлі-продажу від 22 грудня 2009 року на 49/1000 частин об’єкта спільної часткової власності, а саме нежилих будівель у будинку № 14 на вулиці Комарова Космонавта у місті Одесі загальною площею 10763 кв. метри;

поновити право спільної часткової власності за ТОВ «Адікт» на 951/1000 частину об’єкта спільної часткової власності, а саме нежилих будівель у будинку № 14 на вулиці Комарова Космонавта у місті Одесі загальною площею 10763 кв.м, шляхом проведення державної реєстрації права спільної часткової власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно;

поновити право спільної часткової власності за ПП «АТП-15101» на 49/1000 частин об’єкта спільної часткової власності, а саме нежилих будівель у будинку № 14 на вулиці Комарова Космонавта у місті Одесі загальною площею 10763 кв.м, шляхом проведення державної реєстрації права спільної часткової власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно;

визнати недійсним договір іпотеки від 26 лютого 2010 року, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Запольською О.В., реєстровий номер 198, укладений між ПАТ «АКБ «Київ» та ТОВ «Адікт» на забезпечення виконання ТОВ «ИНТЕР ЛТД» зобов’язань за договором про надання відновлюваної кредитної лінії № 004/10 від 26 лютого 2010 року;

зобов’язати приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Запольську О.В. або іншого державного реєстратора внести відомості про припинення іпотеки за договором іпотеки від 26 лютого 2010 року до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна шляхом скасування заборони відчуження спірних нежитлових будівель, скасування запису про іпотеку;

скасувати арешт та заборону відчуження нерухомого майна – нежитлових будівель та споруд загальною площею 10349,1 кв. м за адресою: Одеська область, місто Одеса, вулиця Комарова Космонавта, будинок 14 (які належать ТОВ «Адікт»), накладені постановами державного виконавця від 25 травня 2011 року та 26 травня 2014 року.

Слід зазначити, що відповідно до частини другої статті 123 ЦПК України зустрічний позов приймається до спільного розгляду з первісним позовом, якщо обидва позови взаємопов’язані і спільний їх розгляд є доцільним, зокрема, коли вони виникають з одних правовідносин або коли вимоги за позовами можуть зараховуватися, або коли задоволення зустрічного позову може виключити повністю або частково задоволення первісного позову.

Таким чином, зустрічний позов є матеріально-правовою вимогою відповідача до позивача, яка заявляється для сумісного розгляду з первісним позовом, оскільки задоволення його вимог унеможливлює задоволення вимог позивача.

Умовою пред’явлення зустрічного позову є його взаємопов’язаність із первісним. Взаємопов’язаність позовів виявляється у тому, що вони: 1) виникають із одних правовідносин; 2) коли вимоги за позовами можуть зараховуватися; 3) коли задоволення зустрічного позову може виключити повністю або частково задоволення первісного позову.

В ухваленому щодо Бойчука А.Ю. рішенні Третьої дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 11 листопада 2020 року зазначено, що вимоги про стягнення коштів за первісним позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7 та ТОВ «Адікт» жодним чином не були пов’язані з вимогами про визнання договорів недійсними, поновлення права власності та скасування обтяжень нерухомого майна за зустрічним позовом ТОВ «Адікт». Вказані позови виникли із зовсім різних правовідносин, вимоги за позовами не могли бути зараховані, а також задоволення зустрічного позову не могло виключати повністю або частково задоволення первісного позову.

Із цих підстав орган, який здійснював дисциплінарне провадження, дійшов висновку, що у судді Бойчука А.Ю. були відсутні правові підстави для прийняття зустрічного позову до спільного розгляду з первісним позовом.

Відповідач – це особа, яка має безпосередній зв’язок із спірними матеріальними правовідносинами та, на думку позивача, порушила, не визнала або оспорила його права, свободи чи інтереси і тому притягується до участі у цивільній справі для відповіді за пред’явленими вимогами.

Комісія зауважує, що хоча ОСОБА_6 та ОСОБА_7 формально зазначено відповідачами за зустрічним позовом, жодної позовної вимоги до них не пред’явлено та не вказано у позові, якими діями чи бездіяльністю ці фізичні особи порушили його права.

Вимоги зустрічного позову ТОВ «Адікт» були спрямовані виключно на визнання недійсними договорів, укладених юридичними особами у 2010 році, а саме договорів поділу нерухомого майна, купівлі-продажу частки цього майна та іпотеки, а також зняття обтяжень із нерухомого майна – нежитлових будівель та споруд загальною площею 10349,1 кв. м за адресою: Одеська область, місто Одеса, вулиця Комарова Космонавта, будинок 14.

Як вбачається з довідки секретаря судового засідання, що міститься в матеріалах справи, в судове засідання, призначене на 05 грудня 2016 року, сторони не прибули. У судовому засіданні оголошено перерву до 10:00 12 грудня 2016 року.

Всупереч вимогам процесуального закону судом, до складу якого входив Бойчук А.Ю. постановлено ухвалу від 05 грудня 2016 року, якою зустрічну позовну заяву ТОВ «Адікт» об’єднано в одне провадження з первісним позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7, ТОВ «Адікт».

Вказана ухвала не містить пропозиції відповідачам подати заперечення проти зустрічного позову та не встановлює строку для вчинення таких процесуальних дій.

У матеріалах справи міститься копія супровідного листа від 06 грудня 2016 року про надіслання учасникам справи копії ухвали від 05 грудня 2016 року та копії зустрічної позовної заяви з додатками.

Також із матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_6 06 грудня 2016 року отримав зустрічну позовну заяву з додатками.

09 грудня 2016 року до Приморського районного суду міста Одеси надійшло клопотання ТОВ «Адікт» про розгляд справи за відсутності представника товариства.

У матеріалах справи містяться розписки про вручення судових повісток, із яких вбачається, що ОСОБА_6 судову повістку про виклик у судове засідання, призначене на 12 грудня 2016 року, отримав 05 грудня 2016 року, а приватний нотаріус Запольська О.В., ОСОБА_7 та ТОВ «Адікт» – 06 грудня 2016 року.

Водночас до матеріалів долучено довідку секретаря суду Палагіна В.Є. (адресована керівнику апарату Приморського районного суду міста Одеси Німас І.Я.) в якій вказано, що в період з 01 грудня 2016 року до 31 грудня 2016 року згідно з реєстраційними картками вихідних документів в електронних реєстрах комп’ютерної програми «Д-3» направлення судової кореспонденції у справі № 522/23012/16 не здійснювалось.

Комісією встановлено, що в матеріалах судової справи містяться накладні кур’єрської служби доставки «Пост Експрес Таврія», посилаючись на які суддя стверджував, що 06 грудня 2016 року судову повістку у справі № 522/23012/16-ц про виклик у судове засідання на 10:00 12 грудня 2016 року та зустрічну позовну заяву з додатками надіслано ПП «АТП-15101», ТОВ «Фортуна Інвест» та ПАТ «АКБ «Київ».

За результатами дослідження зазначених накладних кур’єрської служби доставки встановлено, що у кожній із них відправником указано Приморський районний суд міста Одеси. Однак у накладних не проставлено печатки (штампа) відправника, не вказано прізвища, імені та по батькові уповноваженої особи відправника. У розділі «отримувач» вказано найменування організації (ПП «АТП-15106», ТОВ «Фортуна інвест», ПАТ «АКБ «Київ»), зазначено дату отримання 06 грудня 2016 року (ПП «АТП-15106», ТОВ «Фортуна інвест»), 07 грудня 2016 року (ПАТ «АКБ «Київ»), посаду та прізвище працівника отримувача (наприклад у накладній, оформленій для відправки ПАТ «АКБ «Київ», указано особу, яка отримала відправлення: «спеціаліст Литвинчук»). Водночас рядок накладної: «відомості пред’явленого отримувачем документа» не заповнений, що перешкоджає ідентифікації особи, що, ймовірно, отримала відправлення, та перевірку її повноважень.

У розділі накладної «послуги оплачуються» зазначено, що відправлення оплачено у безготівковій формі відправником (Приморським районним судом міста Одеси).

Комісія звернулась до Приморського районного суду міста Одеси із запитом від 21 лютого 2025 року № 31кп-1383/18 у якому просила надати інформацію про те, чи надавались у 2016 – 2018 роках Приморському районному суду міста Одеси послуги із кур’єрської доставки поштової кореспонденції, зокрема судових повісток, копій судових рішень та інших документів, пов’язаних із розглядом судових справ.

Листом від 21 лютого 2025 року № С-09 Приморський районний суд міста Одеси повідомив, що з наявної інформації послуги із кур’єрської доставки поштової кореспонденції у визначений період надавались компанією «Укрпошта», однак стосувались вони лише відправлення габаритної поштової кореспонденції до судів вищих інстанцій та експертних установ і не стосувались відправки судових повісток, копій судових рішень та інших окремих документів, пов’язаних із розглядом судових справ. 

Крім того, в листі від 21 лютого 2025 року № С-09 повідомлено, що суд не має повноважень на укладення договорів із надавачами кур’єрських послуг, оскільки розпорядником бюджетних коштів є Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Одеській області.

Отримана інформація ставить під сумнів належність та допустимість досліджених накладних як доказів, що підтверджують факт повідомлення відповідачів про надходження зустрічного позову, прийняття його до розгляду та дату, час і місце призначеного судового засідання.

Під час співбесіди суддя не зміг чітко та переконливо пояснити, на якій підставі він дійшов висновку, що учасники справи належно повідомлені про судове засідання, призначене на 12 грудня 2016 року, а також не зміг відповісти на запитання, ким та на якій підставі організовувалось надсилання кореспонденції кур’єрською службою доставки і хто оплачував такі послуги. Як наслідок залишилось незрозумілим як суддя допустив, що у непередбачений спосіб, невстановлені особи від імені суду замовляли та оплачували послуги кур’єрської доставки кореспонденції у справі, яка перебувала у його провадженні.

У довідці, складеній секретарем судового засідання, зазначено, що судове засідання у справі № 522/23012/16-ц відбулось 12 грудня 2016 року (початок о 10:00). Сторони в судове засідання не прибули, про день та місце розгляду справи повідомлені належним чином. Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного пристрою не здійснювалось. У справі ухвалено заочне рішення.

Комісія зауважує, що оформлення такої довідки не звільняє головуючого від обов’язку дотримуватися при виконанні своїх повноважень норм статті 160 ЦПК України (у редакції, чинній на момент розгляду справи) та вирішити у спосіб, передбачений ЦПК України, питання про можливість розгляду справи за відсутності учасників справи, перевіривши факт їх належного повідомлення про дату, час і місце судового засідання.

Навіть якщо дотримуватися позиції судді, що згідно з накладними кур’єрської служби доставки ухвала та зустрічна позовна заява із додатками отримані відповідачами за зустрічним позовом 06 та 07 грудня 2016 року, залишається незрозумілим, як вони могли реалізувати процесуальне право висловити власні заперечення на зустрічну позовну заяву у строк до 12 грудня 2016 року з огляду на час, необхідний для формування певної правової позиції, та час, необхідний для надсилання кореспонденції між областями (нормативні строки пересилання рекомендованих поштових відправлень між областями – 4 дні).

Попри це 12 грудня 2016 року Приморським районним судом міста Одеси (суддя Бойчук А.Ю.) ухвалено заочне рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_6 до ОСОБА_7, ТОВ «Адікт» про стягнення грошових коштів відмовлено, а зустрічний позов ТОВ «Адікт» до ОСОБА_6, ОСОБА_7, приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Запольської О.В., ПП «АТП-15101», ТОВ «Фортуна Інвест», ПАТ «АКБ «Київ» задоволено.

Заочним рішенням визнано недійсними:

договір про поділ об’єкта нерухомого майна в натурі та припинення спільної часткової власності, укладений між ТОВ «Адікт» та ПП «АТП-15101», від 09 лютого 2010 року, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Запольською О.В., реєстровий № 125;

договір купівлі-продажу нежилих будівель загальною площею 413,9 кв.м від 16 серпня 2010 року, укладений між ПП «АТП-15101» та ТОВ «Фортуна Інвест», посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Іллічовою Н.А., реєстровий № 8600.

Тим самим рішенням суду зобов’язано приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Запольську О.В.: видати ТОВ «Адікт» свідоцтво про право власності від 12 травня 2005 року на 951/1000 частину об’єкта спільної часткової власності, а саме нежилих будівель у будинку № 14 на вулиці Комарова Космонавта у місті Одесі загальною площею 10 763 кв.м; видати ПП «АТП-15101» договір купівлі-продажу від 22 грудня 2009 року на 49/1000 частин об’єкта спільної часткової власності, а саме нежилих будівель у будинку № 14 на вулиці Комарова Космонавта у місті Одесі загальною площею 10 763 кв.м. Поновлено право спільної часткової власності за ТОВ «Адікт» на 951/1000 частину об’єкта спільної часткової власності, а саме нежилих будівель у будинку № 14 на вулиці Комарова Космонавта у місті Одесі загальною площею 10 763 кв.м, шляхом проведення державної реєстрації права спільної часткової власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Поновлено право спільної часткової власності за ПП «АТП-15101» на 49/1000 частин об’єкта спільної часткової власності, а саме нежилих будівель у будинку № 14 на вулиці Комарова Космонавта у місті Одесі загальною площею 10 763 кв.м, шляхом проведення державної реєстрації права спільної часткової власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Також вказаним рішенням суду визнано недійсним договір іпотеки від 26 лютого 2010 року, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Запольською О.В., реєстровий номер 198, укладений між ПАТ «АКБ «Київ» та ТОВ «Адікт» на забезпечення виконання ТОВ «ИНТЕР ЛТД» зобов’язань за договором про надання відновлюваної кредитної лінії № 004/10 від 26 лютого 2010 року. Зобов’язано приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Запольську О.В. або іншого державного реєстратора внести відомості про припинення іпотеки за договором іпотеки від 26 лютого 2010 року, посвідченим приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Запольською О.В., реєстровий номер 198, до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна шляхом: скасування заборони відчуження спірних нежитлових будівель до припинення іпотеки, реєстровий номер 199, накладеної у зв’язку із посвідченням приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Запольською О.В. іпотечного договору від 26 лютого 2010 року, реєстровий номер 198, та скасування запису про заборону на нерухоме майно – нежитлові будівлі та споруди загальною площею 10349,1 кв.м за адресою: Одеська область, місто Одеса, вулиця Космонавта Комарова, будинок 14, які належать ТОВ «Адікт», Одеська область, місто Одеса, вулиця Космонавта Комарова, будинок 14; скасування запису про іпотеку, реєстраційний номер іпотеки 9566168, об’єкт обтяження – нежилі будівлі, адреса: Одеська область, місто Одеса, вулиця Космонавта Комарова, будинок 14, майновий поручитель – ТОВ «Адікт». Скасовано арешти, накладені на нерухоме майно – нежитлові будівлі та споруди загальною площею 10349,1 кв. м за адресою: Одеська область, місто Одеса, вулиця Комарова Космонавта, будинок 14, які належать ТОВ «Адікт», накладені постановою головного державного виконавця Другого Приморського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції Степаненко Г.Є. від 24 травня 2011 року № 26711228 та постановою Відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України від 22 травня 2014 року № 40056879.

Комісія зауважує, що заочне провадження є особливим порядком розгляду та вирішення цивільної справи за відсутності відповідача.

Метою інституту заочного провадження є встановлення додаткових процесуальних гарантій позивачеві, у разі якщо відповідач демонструє недобросовісну поведінку, спрямовану на зловживання процесуальними правами задля затягування процесу.

Чинна на момент ухвалення рішення стаття 224 ЦПК України передбачала умови проведення заочного розгляду справи.

Частиною першою статті 224 ЦПК України передбачалося, що у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений і від якого не надійшло заяви про розгляд справи за його відсутності або якщо повідомлені ним причини неявки визнані неповажними, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

У разі участі у справі кількох відповідачів заочний розгляд справи можливий у випадку неявки в судове засідання всіх відповідачів (частина друга статті 224 ЦПК України).

Згідно з частиною першою статті 225 ЦПК України про заочний розгляд справи суд постановляє ухвалу.

Як зазначено раніше, у матеріалах судової справи відсутні належні та допустимі докази повідомлення відповідачів (зокрема, ПАТ «АКБ «Київ» як особу, майнових інтересів якої стосується заочне рішення) про дату, час і місце розгляду справи, заява позивачів із згодою на проведення заочного розгляду, а також ухвала суду про заочний розгляд справи.

Під час співбесіди суддя стверджував, що така ухвала могла бути помилково не долучена до матеріалів справи, однак Комісією встановлено, що в ЄДРСР ухвала про заочний розгляд справи № 522/23012/16-ц теж відсутня, що ставить під сумнів чесність судді при наданні відповідних пояснень.

Отже, за встановлених обставин Комісія дійшла висновку, що заочне провадження здійснено суддею всупереч меті цього процесуального інституту та із істотним порушенням норм процесуального закону які встановлюють підстави його проведення.

Отже, однією із цілей, задля досягнення якої у процесуальному законі передбачено інститут заочного провадження, є запобігання недобросовісному затягуванню судового процесу стороною відповідача. Водночас Комісія вказує, що попри відсутність процесуальних підстав для заочного розгляду справи № 522/23012/16-ц жодних загроз затягування її розгляду теж не було. Більше того, Комісія вважає за необхідне звернути увагу на нетипово швидкий розгляд Бойчуком А.Ю. справи № 522/23012/16-ц.

Як зазначалося, первісний позов надійшов до Приморського районного суду міста Одеси 29 листопада 2016 року і цього ж дня ухвалою судді Бойчука А.Ю. відкрито провадження у справі та призначено розгляд справи на 14:50 5 грудня 2016 року.

Ухвалою від 05 грудня 2016 року прийнято до розгляду зустрічну позовну заяву ТОВ «Адікт» та об’єднано її в одне провадження з первісним позовом.

12 грудня 2016 року судом постановлено заочне рішення про задоволення зустрічного позову.

Тобто з моменту надходження позову до ухвалення заочного рішення минуло 14 днів.

Суддя пояснив, що розгляд усіх справ, які перебувають у його провадженні, він намагається організовувати у максимально стислі строки і ситуація із темпами розгляду справи № 522/23012/16-ц є звичною в його практиці.  Він просив врахувати, що правова та фактична складність справи не вимагала вчинення додаткових дій. У зв’язку з надмірною завантаженістю іншими справами додаткове відкладення розгляду справи було б не тільки невиправданим, а й спричинило б невиправдані затримки у провадженні.

Однак Комісія ставить під сумнів правдивість таких пояснень, адже методом випадкової вибірки справ, що перебували у провадженні Бойчука А.Ю. та відомості про які внесено до ЄДРСР, встановлено, що інші справи у цей період, як правило, розглядалися Бойчуком А.Ю. в істотно більш тривалі строки (зокрема, справи №№ 522/15279/16-ц; 522/16235/16-ц; 522/12904/16-ц; 522/4973/16-ц; 522/12429/16-ц; 522/6327/16-ц; 522/9155/16-ц; 522/4926/16-ц; 522/6287/16-ц; 522/14364/16-ц; 522/14835/16-ц; 522/9573/16-ц).

08 вересня 2017 року до Приморського районного суду міста Одеси надійшла заява уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «АКБ «Київ» Кічук О.І. про перегляд заочного рішення Приморського районного суду міста Одеси від 12 грудня 2016 року.

У заяві зазначено, що у ПАТ «АКБ «Київ» дізналися про вказане рішення суду лише 28 серпня 2017 року, про що свідчить відповідна відмітка за вхідним № 696 на супровідному листі Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби за вихідним № 20.1/53961253/3 від 15 серпня 2017 року. У постанові про повернення виконавчого документа стягувачу від 15 серпня 2017 року ВП № 53961253 зазначено, що право власності ТОВ «Адікт» на майно, яке є предметом іпотеки, погашено 26 грудня 2016 року на підставі рішення Приморського районного суду міста Одеси від 12 грудня 2016 року у справі № 522/23012/16-ц.

Отже, відповідач (ПАТ «АКБ «Київ») дізнався про наявність заочного рішення Приморського районного суду міста Одеси від 12 грудня 2016 року лише 28 серпня 2017 року (через 8 місяців).

Як зазначалось раніше, в матеріалах дисциплінарного провадження міститься довідка секретаря суду Палагіна В.Є. (адресована керівнику апарату Приморського районного суду міста Одеси Німас І.Я.) про те, що в період з 01 грудня 2016 року до 31 грудня 2016 року згідно з реєстраційними картками вихідних документів в електронних реєстрах комп’ютерної програми «Д-3» направлення судової кореспонденції у справі № 522/23012/16 не здійснювалось.

За встановлених обставин Комісія доходить висновку, що суддею не лише не виконано вимоги процесуального закону про належне інформування учасників справи для забезпечення їм можливості подати заперечення на зустрічну позовну заяву та взяти участь у судовому засіданні, але й порушено право на отримання копії заочного рішення у встановлений спосіб та строк.

Ухвалою Приморського районного суду міста Одеси від 28 листопада 2017 року заяву представника ПАТ «АКБ «Київ» задоволено, заочне рішення Приморського районного суду міста Одеси від 12 грудня 2016 року скасовано, справу призначено до судового розгляду.

Як вбачається з ухвали, суд встановив, що причина неявки відповідача в судове засідання 12 грудня 2016 року є поважною. Крім того, у заяві про перегляд заочного рішення заявник посилається на обставини, які мають істотне значення для вирішення справи.

Ухвалою Приморського районного суду міста Одеси від 27 листопада 2018 року позов ОСОБА_6 до ОСОБА_7, ТОВ «Адікт» про стягнення грошових коштів та зустрічний позов ТОВ «Адікт» до ОСОБА_6 та ОСОБА_7, приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Запольської О.В., ПП «АТП-15101», ТОВ «Фортуна Інвест», ПАТ «АКБ «Київ» про визнання договору поділу недійсним, визнання договору купівлі-продажу недійсним, визнання договору іпотеки недійсним, вилучення заборони та скасування арештів залишено без розгляду у зв’язку з повторною неявкою позивачів у судове засідання.

Також під час дисциплінарного провадження встановлено, що рішенням Господарського суду Одеської області від 22 листопада 2010 року у справі № 15/148-10-4045, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 23 липня 2013 року, було задоволено позов ПАТ «АКБ «Київ» до ТОВ «Адікт» та звернуто стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором від 26 лютого 2010 року, посвідченим приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Запольською О.В., а саме на нежитлові будівлі та споруди загальною площею 10349,1 кв.м за адресою: Одеська область, місто Одеса, вулиця Космонавта Комарова, будинок 14, які належать ТОВ «Адікт», для задоволення вимог ПАТ «АКБ «Київ».

30 липня 2013 року Господарський суд Одеської області видав наказ на виконання цього рішення.

Отже, нерухоме майно, а саме нежитлові будівлі та споруди загальною площею 10349,1 кв. м за адресою: Одеська область, місто Одеса, вулиця Космонавта Комарова, 14, щодо якого судом під головуванням Бойчука А.Ю. ухвалено заочне рішення 12 грудня 2016 року про зобов’язання внести до реєстрів відомості про припинення іпотеки, скасування арешту та заборони відчуження, знаходилося під відповідним обтяженням як об’єкт,  на який звернуто стягнення на підставі рішення Господарського суду Одеської області від 22 листопада 2010 року.

Після ухвалення заочного рішення 12 грудня 2016 року та набрання ним чинності ТОВ «Адікт» отримало можливість розпорядитися нерухомим майном, після чого Товариством відчужено комплекс нежитлових будівель та споруд загальною площею 10349,1 кв.м. Це стало підставою для прийняття головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Думанською А.Л. постанови від 15 серпня 2017 року (у виконавчому провадженні щодо виконання рішення господарського суду) про повернення виконавчого документа стягувачу у зв’язку з тим, що «право власності ТОВ «Адікт» на зазначене майно погашено 26 грудня 2016 року на підставі рішення Приморського районного суду міста Одеси від 12 грудня 2016 року у справі № 522/23012/16-ц».

Із матеріалів дисциплінарного провадження встановлено, що наслідком ухвалення Бойчуком А.Ю. заочного рішення від 12 грудня 2016 року стала реєстрація кримінального провадження НОМЕР_1 за зверненням Громадської організації «Комітет з питань захисту прав потерпілих від злочину» із правовою кваліфікацією кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 375 Кримінального кодексу України. Надалі кримінальне провадження закрито у зв’язку із декриміналізацією кримінального правопорушення.

З огляду на висновки органу, що здійснював дисциплінарне провадження щодо судді, та самостійно встановлені у процесі кваліфікаційного оцінювання обставини Комісія зауважує, що суддею Бойчуком А.Ю. при розгляді справи № 522/23012/16-ц допущено істотні порушення правил судочинства, які виходять за межі простої суддівської помилки, і за своїм характером свідчать про грубу недбалість як при застосуванні норм процесуального закону так і свавільне тлумачення норм окремих інститутів цивільного процесуального права.

Комісія зазначає, що відповідно до пунктів 10, 12 Висновку № 1 (2001) Консультативної ради європейських суддів (далі – КРЄС) незалежність судів є передумовою верховенства права та основоположною гарантією справедливого суду. На суддів «покладається відповідальність за прийняття остаточного рішення стосовно життя людини, свобод, прав, обов’язків та власності громадян». Незалежність суддів є прерогативою чи привілеєм не для захисту власних інтересів, а в інтересах верховенства права та тих, хто шукає й очікує правосуддя.

Судова незалежність передбачає повну безсторонність з боку суддів. При розгляді справи між будь-якими сторонами судді повинні бути безсторонніми, тобто вільними від будь-яких зв’язків, прихильностей, упередженості, які впливають або можуть створювати враження впливу на спроможність суддів здійснювати судочинство незалежно. Судовій владі повинні довіряти не лише сторони окремої справи, а й суспільство в цілому. Таким чином, суддя не просто повинен насправді бути вільним від будь-яких зв’язків, прихильностей, упередженості, він чи вона також повинні вважатися вільними від цього з точки зору розсудливого спостерігача. У протилежному випадку довіру до судової влади може бути підірвано.

У пунктах 23, 24 Висновку № 3 (2002) КРЄС звертається увага на те, що судді повинні виконувати свої обов’язки, уникаючи фаворитизму та проявів упередженості. Вони не повинні приймати рішення, беручи до уваги щось, що виходить за рамки застосування юридичних норм. Поки судді розглядають справу або готуються до її розгляду, вони не повинні свідомо робити будь-яких коментарів, які можуть розглядатися як винесення рішення наперед або які можуть вплинути на справедливість судового розгляду. Вони повинні демонструвати однакове ставлення по відношенню до всіх осіб (сторін, свідків, адвокатів тощо) без відмінностей, що ґрунтуються не неправомірних підставах або є несумісними з належним виконанням суддівських функцій. Судді також повинні забезпечити, щоб їхня професійність не ставилася під сумнів під час виконання ними своїх функцій.

Судді також повинні виконувати свої функції, керуючись принципом рівноправного ставлення до сторін, уникаючи будь-якої упередженості або будь-якої дискримінації, підтримуючи баланс між сторонами та забезпечуючи справедливий розгляд справи для кожної із сторін

Узагальнюючи свої рекомендації, КРЄС у пункті 50 Висновку № 3 (2002) відзначає: i) кожний окремий суддя повинен робити все можливе для підтримання судової незалежності на інституційному та особистому рівнях; ii) судді повинні поводитися гідно при виконанні посадових обов’язків та в особистому житті; iii) вони повинні завжди обирати такий підхід, який є безстороннім та виглядає таким ззовні; iv) вони повинні виконувати свої обов’язки, не допускаючи проявів фаворитизму або дійсної чи видимої упередженості; v) судді повинні приймати свої рішення з урахуванням усіх моментів, важливих для застосування відповідних юридичних норм, та без урахування усіх питань, що не стосуються суті справи; vi) вони повинні демонструвати увагу до всіх осіб, які беруть участь у судовому процесі або на яких такий процес впливає; vii) вони повинні виконувати свої обов’язки з повагою до рівноправного ставлення до сторін, уникаючи будь-якої упередженості та будь-якої дискримінації, підтримуючи баланс між сторонами та забезпечуючи чесний розгляд для кожної зі сторін.

Повертаючись до обставин, які встановлені у рішенні Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 27 березня 2019 року № 966/3дп/15-19 Комісія зауважує, що суддя Бойчук А.Ю. не забезпечив розгляд цивільної справи № 522/541/18 із дотриманням стандартів, які б, на думку звичайної розсудливої людини, свідчили про незалежність та безсторонність суду та справедливий судовий розгляд. Зокрема, дисциплінарним органом встановлено порушення принципів рівності та змагальності, гласності та відкритості судового процесу, в результаті чого одна із сторін хоча і брала формальну участь у розгляді справи в суді першої інстанції, однак внаслідок дій суду була позбавлена можливості представити свої аргументи та довести їх переконливість в умовах, які б не ставили її у менш сприятливе становище порівняно із процесуальним опонентом.

Під час співбесіди Комісія звернула увагу на нечіткість та непослідовність позиції судді щодо встановлених у його діях порушень, їх змісту та наслідків. Всупереч чинному рішенню Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя суддя намагався заперечувати факти порушення ним норм матеріального та процесуального закону при розгляді справи № 522/541/18. Однак коли суддя переконувався у неспроможності власних аргументів, він у маніпулятивний спосіб стверджував про їх визнання та отримання  певних «уроків» внаслідок притягнення його до дисциплінарної відповідальності.

Крім того суддя стверджував про тиск, який чинився на нього під час розгляду справи № 522/541/18, однак на уточнюючі запитання членів Комісії про форми цього тиску, а також заходи, які ним вживались у відповідь, Бойчук А.Ю. не зміг надати чітких та переконливих пояснень.

Рішення Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 11 листопада 2020 року № 3083/3дп/15-20 «Про відмову у притягненні до дисциплінарної відповідальності судді Приморського районного суду міста Одеси Бойчука А.Ю.» та встановлені Комісією обставини також ставлять під сумнів здатність судді незалежно, безсторонньо розглядати справи, ухвалювати рішення із дотриманням засад та правил судочинства, породжують обґрунтований сумнів у відповідності судді критеріям доброчесності та професійної етики.

За своєю суттю вказані порушення є істотними, свідчать про грубу недбалість судді при здійсненні правосуддя, адже:

суддя свавільно тлумачив норми процесуального інституту «зустрічного позову», що призвело до  прийняття зустрічного позову ТОВ «Адікт» до спільного розгляду з первісним позовом у справі № 522/23012/16-ц всупереч тому, що такі позови не були взаємопов’язані і спільний їх розгляд не був доцільним;

суддя всупереч закону прийняв зустрічний позов ТОВ «Адікт» до спільного розгляду з первісним позовом, проігнорувавши вимоги щодо підвідомчості (юрисдикції) спорів та неприпустимості об’єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства;

суддя продемонстрував свавільне тлумачення норм процесуального інституту «заочного провадження», грубо порушив норми процесуального закону, які встановлюють підстави та умови заочного розгляду цивільної справи;

суддя, постановивши заочне рішення у нетипово стислі для своєї практики строки не забезпечив умови для реалізації учасниками цивільного процесу їх процесуальних прав і виконання ними обов’язків, не забезпечив під час судового розгляду повне, всебічне та об’єктивне з’ясування обставин справи;

судові повістки та кореспонденція надсилались у спосіб, який не відповідав процесуальному закону;

суддя, постановивши заочне рішення від 12 грудня 2016 року, вирішив спір за зустрічним позовом, підвідомчий господарському суду;

внаслідок набрання чинності заочним рішенням суду  ТОВ «Адікт» отримало можливість розпорядитися, а згодом і розпорядилося нежитловими будівлями та спорудами загальною площею 10349,1 кв.м за адресою: Одеська область, місто Одеса, вулиця Космонавта Комарова, будинок 14, на які було звернуто стягнення рішенням Господарського суду Одеської області від 22 листопада 2010 року у справі № 15/148-10-4045, що унеможливило виконання вказаного рішення господарського суду, яке набрало законної сили та перебувало у процесі примусового виконання. Отже, заочне рішення призвело до порушення права власності ПАТ АКБ «Київ».

Комісія вважає за доцільне зауважити і на тому, що незважаючи на чинність рішення Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 11 листопада 2020 року № 3083/3дп/15-20 та строк, який минув з моменту його ухвалення, під час співбесіди  суддя Бойчук А.Ю. не лише продемонстрував нерозуміння допущених ним порушень та їх наслідків, але й намагався заперечити їх. Така поведінка судді ставить під сумнів його здатність надалі справедливо та безсторонньо розглядати і вирішувати судові справи, керуючись законом та дотримуючись засад судочинства.

Відповідно до пунктів 1, 2 частини сьомої статті 56 Закону суддя зобов’язаний справедливо, безсторонньо та своєчасно розглядати і вирішувати судові справи відповідно до закону з дотриманням засад і правил судочинства; дотримуватися правил суддівської етики, у тому числі виявляти та підтримувати високі стандарти поведінки у будь-якій діяльності з метою укріплення суспільної довіри до суду, забезпечення впевненості суспільства в чесності та непідкупності суддів.

Враховуючи численність та характер допущених суддею Бойчуком А.Ю. порушень процесуального закону, Комісія вважає, що у справах, проаналізованих у процесі дослідження досьє та проведення співбесіди, ним було лише формально створено видимість судового процесу.

Як наслідок, Комісія вважає, що поведінка судді Бойчука А.Ю. при виконанні професійних обов’язків викликає обґрунтовані сумніви в його здатності безсторонньо виконувати свої функції та завдає шкоди авторитету судової влади, а отже, є підставою для висновку про невідповідність судді займаній посаді за критеріями професійної етики та доброчесності.

Висновки Комісії за результатами розгляду.

Абзацом другим пункту 20 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону визначено, що за результатами оцінювання колегія Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, а у випадках, передбачених цим Законом, – пленарний склад Комісії, ухвалює рішення про відповідність або невідповідність судді займаній посаді. Таке рішення ухвалюється за правилами, передбаченими цим Законом для ухвалення рішення про підтвердження або про непідтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді.

Відповідно до частини першої статті 88 Закону Вища кваліфікаційна комісія суддів України ухвалює мотивоване рішення про підтвердження або непідтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді. Якщо Громадська рада доброчесності у своєму висновку встановила, що суддя (кандидат на посаду судді) не відповідає критеріям професійної етики та доброчесності, Вища кваліфікаційна комісія суддів України може ухвалити вмотивоване рішення про підтвердження здатності такого судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді лише у разі, якщо таке рішення підтримане двома третинами голосів призначених членів Комісії, але не менше ніж дев’ятьма голосами.

У процесі ухвалення рішення за пропозицію про визнання судді таким, що відповідає займаній посаді, не проголосував жоден член Комісії, що є підставою для ухвалення рішення про невідповідність судді Бойчука А.Ю. займаній посаді.

Керуючись підпунктом 4 пункту 16-1 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України, статтями 83–86, 88, 93, 101, пунктом 20 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів», Регламентом Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Вища кваліфікаційна комісія суддів України одноголосно

вирішила:

Визнати суддю Приморського районного суду міста Одеси Бойчука Андрія Юрійовича таким, що не відповідає займаній посаді.

Внести подання до Вищої ради правосуддя про звільнення судді Приморського районного суду міста Одеси Бойчука Андрія Юрійовича із займаної посади.

Головуючий                                                                        Олексій ОМЕЛЬЯН

Члени Комісії:                                                                    Михайло БОГОНІС

                                                                                              Людмила ВОЛКОВА

                                                                                              Віталій ГАЦЕЛЮК

                                                                                              Ярослав ДУХ

                                                                                              Роман КИДИСЮК

                                                                                              Надія КОБЕЦЬКА

                                                                                              Олег КОЛІУШ

                                                                                              Володимир ЛУГАНСЬКИЙ

                                                                                              Руслан МЕЛЬНИК

                                                                                              Роман САБОДАШ

                                                                                              Руслан СИДОРОВИЧ

                                                                                              Сергій ЧУМАК

                                                                                              Галина ШЕВЧУК