Вища кваліфікаційна комісія суддів України у складі дисциплінарної палати: головуючого – Патрюка М.В.,
членів палати: Весельської Т.Ф., Заріцької А.О., Луцюка П.С., Макарчука М.А., Прилипка С.М. - доповідача, Устименко В.Є.
розглянувши питання про відкриття дисциплінарної справи стосовно судді Личаківського районного суду міста Львова Леньо Світлани Іванівни за зверненням Павловської Лідії Іванівни,
встановила:
У липні 2015 року на адресу Комісії надійшла скарга Павловської Л.І. щодо поведінки судді Личаківського районного суду міста Львова Леньо С.І.
Заявник скаржиться на істотні порушення норм процесуального права при постановленні ухвал від 02 серпня 2013 року у справі № 463/1782/13, пов'язані, зокрема, з відмовою у доступі особи до правосуддя з підстав, не передбачених законом, що виявилось у відкритті суддею провадження всупереч вимогам частини 1 статті 120 ЦПК України та у необгрунтованому вжитті заходів забезпечення позову.
З урахуванням викладених обставин скаржник просить Комісію притягнути суддю до дисциплінарної відповідальності,
Відповідно до статті 95 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» членом Комісії проведено перевірку викладених у зверненні даних та обставин.
Розглянувши висновок члена Комісії та зібрані в процесі перевірки матеріали, заслухавши доповідача, Комісія дійшла висновку, що у відкритті дисциплінарної справи стосовно судді Личаківського районного суду міста Львова Леньо С.І. необхідно відмовити з таких підстав.
Установлено, що у провадженні судді Личаківського районного суду міста Львова Леньо С.І. перебувала справа № 463/1782/13 за позовом ОСОБА_1 до Павловської Лідії Іванівни, ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів, яка надійшла до суду 18 липня 2013 року, і в якій, після виконання вимог частини 3 статті 122 ЦПК України щодо отримання інформації про зареєстроване місце проживання відповідачів, 02 серпня 2013 року відкрито провадження.
Стосовно зазначеної у скарзі обставини, що суддею Леньо С.І. у вказаній справі було відкрито провадження всупереч вимогам частини 1 статті 120 ЦПК України, а саме дане порушення виявилось у тому, що позивач при зверненні до суду не долучив до позовної заяви її копії та копії усіх документів, що додаються до неї відповідно до кількості відповідачів і третіх осіб слід зазначити, що з огляду на пояснення судді, що підтверджуються наданими копіями окремих матеріалів справи, вбачається, що така обставина не відповідає дійсності, а наведені з цього приводу мотиви не підтверджені фактами.
Так, на виконання вимог статті 119 ЦПК України, у тому числі вимог пункту 7 частини 2 даної статті, а також вимог статті 120 Кодексу, позивач не лише долучив до позовної заяви її копії та копії всіх документів, що додаються до неї, а й зазначив про це в самій позовній заяві в графі «Додатки», де під пунктом 3 зазначено, дослівно, «Копії даної позовної заяви, відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі».
За таких обставин у суду не було підстав для залишення вказаної позовної заяви без руху, і аргументи скаржника про порушення суддею вимог частини 1 статті 120 ЦПК України не підтверджено.
Суддею зазначено, що копії додатків до позовної заяви позивачем були долучені та направлені на адресу відповідачів згідно з супровідним листом від 02 серпня 2013 року № 5Л.
Крім того, підтвердженням даної обставини є той факт, що на таку ухвалу 30 вересня 2013 року представником Павловської Л.І. – ОСОБА_3 подано апеляційну скаргу, в мотивах якої згадується про не отримання Павловською Л.І. ухвали про відкриття провадження та копії позову з додатками, тобто не отримання цілого пакету документів, а не окремих його додатків, хоча станом на 30 серпня 2013 року, тобто перед першим судовим засіданням, яке мало відбутись 03 вересня 2013 року скаржник була обізнана про існування цивільно-правового спору за її участю, з приводу чого подала заяву про ознайомлення з матеріалами цивільної справи.
Зазначена апеляційна скарга, ухвалою колегії суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Львівської області від 03 грудню 2013 року відхилена, а ухвала про відкриття провадження залишено без змін.
Також, вказану ухвалу в подальшому ще раз було оскаржено стороною відповідачів, і ухвалою апеляційного суду Львівської області від 27 березня 2014 року знову підтверджено її відповідність вимогам ЦПК України, відсутність порушень норм ЦПК під час вирішення питання про відкриття провадження та відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги.
Стосовно необгрунтованого, на думку скаржника, вжиття заходів забезпечення позову, слід зазначити таке.
Під час звернення до суду з позовною заявою, позивачем одночасно подано заяву про вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на квартиру АДРЕСА_1, яку задоволено ухвалою Личаківського районного суду м, Львова від 02 серпня 2013 року, постановленою під головуванням судді Леньо С.І.
Як на порушення норм процесуального права при вжитті заходів забезпечення позову Павловська Л.І. посилається на те, що у заяві позивач зазначив про звернення не до Личаківського, а до Галицького районного суду м. Львова з вимогою до неї та ОСОБА_2 про стягнення коштів.
Однак, обґрунтування упередженості судді Леньо С.І. цими мотивами є безпідставним, оскільки з огляду на пояснення судді та матеріали справи, згадка про Галицький районний суд м. Львова в заяві про забезпечення позову була технічною опискою. Адже така заява адресувалась в Личаківський районний суд м. Львова, про що зазначено в її вступній частині, подавалась вона одночасно із самим позовом про стягнення коштів, в якому відповідачами значаться саме Павловська Л.І. та ОСОБА_2 і про подачу такої заяви згадується в графі «Додатки» самої позовної заяви.
Відповідно до частини 1 статті 153 ЦПК України, заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа, і оскільки позовна заява про стягнення коштів подавалась до Личаківського районного суду м. Львова, згадку про Галицький районний суд м. Львова у заяві про забезпечення позову слід було вважати очевидною, безсумнівною опискою.
Відмова судом у прийнятті такої заяви була б невиправданим затягуванням та зволіканням під час вирішення питання про вжиття заходів забезпечення позову, що було б порушенням вимог ЦПК України, а саме частини 1 статті 153 цього Кодексу.
Тому, така обставина під час постановлення ухвали від 02 серпня 2013 року судом не враховувалась при вирішенні заяви про забезпечення позову, а мотивація скарги цими аргументами, є безпідставною.
Стосовно порушень на думку скаржника вимог статтей 151, 152, 153, 154 ЦПК України та не врахування судом роз'яснень ВСУ, слід зазначити таке.
В абзаці 3 пункту 7 Постанови Пленуму ВСУ № 9 від 22 грудня 2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» містяться роз'яснення щодо змісту ухвали про забезпечення позову, в якій обов'язково слід зазначати мотиви обґрунтування вжиття таких заходів.
В ухвалі про забезпечення позову зазначено, що мотивами вжиття заходів забезпечення позову є сума, яку просить стягнути позивач, і можливість відповідачами, як власниками квартири АДРЕСА_1 її відчужити, що на переконання суду, беззаперечно могло утруднити або зробити неможливим виконання можливо рішення про задоволення позову.
У пункті 4 згаданої вище постанови міститься роз'яснення того, що необхідність вжиття заходів забезпечення позову виникає тоді коли між сторонами дійсно існує спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову.
Судом встановлено, що оскільки ціна позову є значною., а за змістом роз’яснень ВСУ вжиття заходів забезпечення позову є необхідним в тому числі, коли існує загроза невиконання можливого, а не наперед передбачуваного рішення суду про задоволення позову, суд прийшов до висновку, що вжиття заходів забезпечення позову повністю відповідало принципам цивільного судочинства щодо гарантій реалізації в майбутньому прав позивача у випадку задоволення його позовних вимог.
Водночас слід врахувати, що позивач наділений правом визначати, який спосіб забезпечення позову максимально гарантуватиме для нього виконання можливого рішення суду про задоволення позову, а відповідач, відповідно до частини 1 статті 154 ЦПК України, наділений правом звернення із заявою про зміну одного способу забезпечення позову іншим.
Під час розгляду вказаної справи зі сторони відповідачів, у тому числі скаржника Павловської Л.І. такої заяви не надходило, а дії по зміні об'єкту, який гарантуватиме виконання рішення суду не вчинялись.
Ухвала про забезпечення позову двічі оскаржувалась стороною відповідачів, у тому числі з тих мотивів, що останні не є її власниками, оскільки право власності на зазначену квартиру за відповідачами на той час не було зареєстровано.
Ухвалами колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Львівської області від 03 грудня 2013 року та від 23 жовтня 2014 року апеляційні скарги відхилені, а ухвала Личаківського районного суду м. Львова від 02 серпня 2013 року про забезпечення позову залишена без змін.
Підстави дисциплінарної відповідальності судді визначено статтею 92 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Оскільки матеріалами перевірки не підтверджено відомостей про наявність ознак дисциплінарного правопорушення в діях судді Личаківського районного суду міста Львова Леньо С.І., Комісією не встановлено підстав для відкриття дисциплінарної справи стосовно вказаної судді.
Керуючись статтями 93-95, 101, 108 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», Вища кваліфікаційна комісія суддів Україна у складі дисциплінарної палати
вирішила:
відмовити у відкритті дисциплінарної справи стосовно судді Личаківського районного суду міста Львова Леньо Світлани Іванівни за зверненням Павловської Лідії Іванівни.
Головуючий М.В. Патрюк
Члени Комісії: Т.Ф. Весельська
А.О. Заріцька
П.С. Луцюк
М.А. Макарчук
В.Є. Устименко
