32/ко-24

Вища кваліфікаційна комісія суддів України у пленарному складі:

головуючого – Ігнатова Р.М.,

членів Комісії: Богоноса М.Б., Гацелюка В.О. (доповідач), Духа Я.М., Кидисюка Р.А., Кобецької Н.Р., Коліуша О.Л., Мельника Р.І., Омельяна О.С., Пасічника А.В., Сабодаша Р.Б., Сидоровича Р.М., Чумака С.Ю., Шевчук Г.М.,

розглянувши питання щодо відповідності судді Святошинського районного суду міста Києва Васильєвої Катерини Олександрівни займаній посаді,

встановила:

І. Інформація про кар’єру судді та проходження кваліфікаційного оцінювання.

Указом Президента України від 27 червня 2013 року № 352/2013 Васильєву К.О. призначено на посаду судді Чутівського районного суду Полтавської області строком на п’ять років, Указом Президента України від 06 вересня 2013 року № 503/2013 переведено на посаду судді Святошинського районного суду міста Києва у межах п’ятирічного строку.

У Васильєвої К.О. 27 червня 2018 року закінчився п’ятирічний строк повноважень судді.

Рішенням Комісії від 20 жовтня 2017 року № 106/зп-17 призначено кваліфікаційне оцінювання 999 суддів місцевих та апеляційних судів на відповідність займаній посаді, зокрема судді Святошинського районного суду міста Києва Васильєвої К.О.

Васильєва К.О. склала анонімне письмове тестування, за результатами якого набрала 75,375 бала. За результатами виконаного практичного завдання Васильєва К.О. набрала 78,5 бала. На етапі складення іспиту суддя загалом набрала 153,875 бала.

Васильєва К.О. пройшла тестування особистих морально-психологічних якостей та загальних здібностей, за результатами якого складено висновок та визначено рівні показників критеріїв особистої, соціальної компетентності, професійної етики та доброчесності.

Рішенням Комісії від 16 березня 2018 року № 54/зп-18 затверджено результати першого етапу «Іспит» кваліфікаційного оцінювання суддів місцевих та апеляційних судів на відповідність займаній посаді, зокрема судді Святошинського районного суду міста Києва Васильєвої К.О., яку допущено до другого етапу кваліфікаційного оцінювання суддів місцевих та апеляційних судів на відповідність займаній посаді «Дослідження досьє та проведення співбесіди».

До Комісії 13 березня 2018 року електронною поштою надійшов Висновок Громадської ради доброчесності (далі – ГРД) про невідповідність судді Святошинського районного суду міста Києва Васильєвої Катерини Олександрівни критеріям доброчесності та професійної етики. (далі – Висновок).

Комісія у складі колегії встановила, що Висновок складено та подано без дотримання вимог підпункту 4.10.3 пункту 4.10 розділу IV Регламенту Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, затвердженого рішенням Комісії від 13 жовтня 2016 року № 81 /зп-16 (у редакції чинній на момент розгляду Комісією у складі колегії).

За результатами засідання Комісії 27 квітня 2018 року оголошено перерву у проведенні співбесіди із суддею Васильєвою К.О. та запропоновано Громадській раді доброчесності усунути недоліки в зазначеному висновку протягом 10 днів.

Комісією було проведено співбесіду із суддею 22 травня 2019 року, під час якої обговорено показники Васильєвої К.О. за критеріями компетентності, професійної етики та доброчесності.

Представники Громадської ради доброчесності на засідання Комісії не з’явилися.

Станом на день проведення співбесіди до Комісії жодних документів щодо усунення недоліків у Висновку не надходило. Однак 19 березня 2019 року до Комісії надійшов висновок про невідповідність судді Васильєвої К.О. у новій редакції, який за змістом ідентичний попередньому висновку.

Комісія у складі колегії встановила, що зазначений висновок складено та подано без дотримання вимог підпунктів 4.10.1, 4.10.3 пункту 4.10 розділу IV Регламенту (у редакції, чинній на момент надходження висновку), і, врахувавши думку судді, вирішила залишити його без розгляду.

Під час дослідження досьє судді Васильєвої К.О. Комісією у складі колегії встановлено та обговорено питання ефективності здійснення суддею правосуддя, майнового характеру, задекларованого майна та доходів судді, членів її сім’ї, а також інформацію, отриману від Національного антикорупційного бюро України та інше.

Так, у 2014 – 2015 роках суддя Васильєва К.О. проходила періодичне навчання у Національній школі суддів України, і саме в періоди навчання нею ухвалювалися судові рішення, що могло свідчити про те, що вона фактично не проходила навчання, а продовжувала здійснювати правосуддя.

Суддя Васильєва К.О. у своїх усних та письмових поясненнях звернула увагу, що у 2014 році відбувались масові акції протесту, а доставлення обвинувачених із слідчого ізолятора здійснювалась проблематично та нерегулярно. Саме через це в неї виникала необхідність під час навчання здійснювати правосуддя. Навчання проходило в приміщенні апеляційного суду міста Києва, яке розташоване на незначній відстані від приміщення Святошинського районного суду міста Києва – на вулиці Жилянській, 142, та тривало з 10:00 до 16:30–17:00 години, обідня перерва з 13:00 до 14:00. Це надавало змогу відлучатись на нетривалий час та здійснювати правосуддя до початку навчання, під час обідньої перерви та після закінчення навчання.

Комісією у складі колегії досліджено обставини щодо фактів недекларування права власності на житло чи права користування таким у місті Києві в електронних деклараціях за 2015–2016 роки. Суддя зазначила, що вона зареєстрована з 01 лютого 2014 року в гуртожитку АДРЕСА_1. Проте за зазначеною адресою вона не проживала, оскільки з вересня 2013 року до грудня 2015 року мешкала у своїх знайомих за адресою: АДРЕСА_2, виїжджаючи щотижнево на вихідні до міста Харкова. Нею не декларувалось право власності на житло чи право користування житлом у місті Києві, оскільки вона таких прав не мала та не має. З 31 грудня 2015 року місцем її постійного проживання було місто Харків, що відображено в електронних деклараціях за 2015-2018 роки. Проживання у місті Києві станом на час проведення кваліфікаційного оцінювання відображено нею в електронній декларації за 2019 рік.

Також Комісією у складі колегії встановлено, що у декларації судді про майно, доходи і витрати за 2015 рік не задекларовано внесок її чоловіка у статутний капітал ТОВ «Харківський двірний завод», яке було зареєстроване 07 вересня 2015 року.

За даними Національного антикорупційного бюро України, чоловіком судді ОСОБА_1 видано довіреність 19 жовтня 2016 року на ім’я ОСОБА_2 та
ОСОБА_3 на представництво інтересів з питань заснування комерційного товариства в Республіці Естонія. Стосовно цього суддя пояснила, що 08 листопада 2016 року в Естонії зареєстровано підприємство «Samarbete OU», код 14142778, в якому частка чоловіка судді становить 15%, сума статутного внеску 375 євро. Відомості про наявність у ОСОБА_1 корпоративних прав іноземного товариства в електронній декларації судді за 2016 рік відсутні, оскільки вони не були своєчасно їй надані. Крім того, чоловік не отримував дохід від діяльності зазначеного підприємства протягом 2016–2017 років. У зв’язку з цим суддя Васильєва К.О. з власної ініціативи звернулася до Національного агентства з питань запобігання корупції про проведення повної перевірки її майнової декларації за 2016 рік, надавши агентству відповідні пояснення, на що НАЗК своїм листом від 08 січня 2019 року повідомило суддю, що рішення про проведення повної перевірки декларації особи приймається на визначених Законом України «Про запобігання корупції» підставах, стосовно неї таке рішення ще не приймалося.

Суддя Васильєва К.О. зауважила, що у майнових деклараціях за 2017–2018 роки декларує згадані вище корпоративні права чоловіка у ТОВ «Samarbete OU», однак дохід від нього за роки його існування так і не було отримано.

Отже, Комісія у складі колегії дійшла висновку, що невідображення 15% статутного капіталу ТОВ «Samarbete OU» в електронній декларації за 2016 рік та подальше їх відображення в електронних деклараціях за 2017–2018 роки не могло свідчити про умисність або неправдивість внесення відомостей до відповідної декларації, як не може свідчити і про можливе приховування отриманого доходу членом сім’ї судді Васильєвої К.О.

Ураховуючи викладене, Комісія у складі колегії вважала, що суддею
Васильєвою К.О. не приховувалися дані, які могли б вплинути на майновий стан декларанта.

Також суддею були надані пояснення щодо заниженої вартості квартири чоловіка в місті Харкові площею 34 кв. м. Так, Васильєва К.О. зауважила, що ця інформація не відповідає дійсності. Квартира була подарована чоловіку рідною бабусею. При укладенні договору дарування загальна вартість квартири в розмірі 24 068 грн була визначена згідно з витягом з Реєстру прав власності на нерухоме майно, виданим
КП «Харківське міське бюро технічної інвентаризації». Задекларована вартість квартири визначалась на підставі даних, зазначених у договорі дарування від 11 червня 2010 року, а окрема експертна оцінка житла не проводилась за відсутності такої необхідності. Крім того, квартира розташована у віддаленому від центра спальному районі міста Харкова і її вартість значно нижча за вартість квартир, розташованих у центрі міста.

З урахуванням викладеного Комісія у складі колегії дійшла висновку, що пояснення судді Васильєвої К.О., надані підтверджувальні документи із зазначених вище питань заслуговують на увагу, а тому є підстави стверджувати про відсутність у цих випадках недотримання нею вимог доброчесності та професійної етики.

Рішенням Комісії від 22 травня 2019 року № 268/ко-19 визначено, що суддя Святошинського районного суду міста Києва Васильєва Катерина Олександрівна за

результатами кваліфікаційного оцінювання суддів місцевих та апеляційних судів на відповідність займаній посаді набрала 762,875 бала, зокрема за критерієм компетентності (професійної, особистої та соціальної) – 362,875 бала, за критерієм професійної етики – 220 балів, за критерієм доброчесності – 200 балів.

Суддю Святошинського районного суду міста Києва Васильєву Катерину Олександрівну визнано такою, що відповідає займаній посаді.

Вказане рішення набирає чинності відповідно до підпункту 4.10.5 пункту 4.10 розділу ІV Регламенту (у редакції, чинній на момент ухвалення рішення).

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законів України щодо діяльності органів суддівського врядування» з дня набрання чинності цим законом (07 листопада 2019 року) припинено повноваження членів Вищої кваліфікаційної комісії суддів України.

Відповідно до абзацу шостого пункту 13 розділу III «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Вищу раду правосуддя» за результатами кваліфікаційного оцінювання суддя, призначений на посаду строком на п’ять років до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», повноваження якого припинилися із закінченням строку, на який його було призначено, може бути призначений на посаду за поданням Вищої ради правосуддя за умови підтвердження відповідності цій посаді згідно з підпунктами 2, 4 пункту 161 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України.

Згідно зі статтею 36 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» призначення на посаду судді здійснюється Президентом України за поданням Вищої ради правосуддя. Вища рада правосуддя ухвалює рішення щодо внесення Президентові України подання про призначення судді на посаду за результатами розгляду рекомендації Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, до якої обов’язково додається особова справа (досьє) кандидата на посаду судді.

Підпунктом 3 пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 4 червня 2020 року № 679-ІХ «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» щодо відрядження суддів та врегулювання інших питань забезпечення функціонування системи правосуддя в період відсутності повноважного складу Вищої кваліфікаційної комісії суддів України», який набрав чинності 20 червня 2020 року, визначено, що Вища рада правосуддя у період відсутності повноважного складу Вищої кваліфікаційної комісії суддів України ухвалює без рекомендації чи подання Вищої кваліфікаційної комісії суддів України рішення про внесення Президенту України подання про призначення на посаду судді, повноваження якого припинилися у зв’язку із закінченням строку, на який його було призначено, якщо до набрання чинності цим Законом колегією Вищої кваліфікаційної комісії суддів України було визнано суддю таким, що відповідає займаній посаді.

Рішенням Вищої ради правосуддя від 19 листопада 2020 року № 3195/0/15-20 внесено Президентові України подання про призначення Васильєвої Катерини Олександрівни на посаду судді Святошинського районного суду міста Києва.

Вища рада правосуддя, керуючись власною оцінкою обставин, пов’язаних із кандидатурою судді Васильєвої К.О., у тому числі тих, які наведені у висновках ГРД, у своєму рішенні дійшла висновку про відсутність обґрунтованого сумніву щодо відповідності судді Васильєвої К.О. критерію доброчесності чи професійної етики або інших обставин, які можуть негативно вплинути на суспільну довіру до судової влади у зв’язку з призначенням її на посаду судді.

За результатами розгляду наявних у розпорядженні Вищої ради правосуддя матеріалів, зокрема суддівського досьє, не встановлено обставин, які відповідно до закону могли б бути підставою для відмови у внесенні Президентові України подання про призначення Васильєвої К.О. на посаду судді Святошинського районного суду міста Києва.

Указом Президента України від 16 грудня 2021 року № 664/2021 суддя Васильєва К.О. призначена на посаду судді Святошинського районного суду міста Києва безстроково.

Рішенням Комісії від 20 липня 2023 року № 34/зп-23 продовжено кваліфікаційне оцінювання суддів, п’ятирічний строк призначення яких на посаду судді закінчився; призначених (обраних) на посаду судді та яких колегіями Вищої кваліфікаційної комісії суддів України визнано такими, що відповідають займаній посаді судді, проте відповідне питання винесено на розгляд Вищої кваліфікаційної комісії суддів України у пленарному складі через надходження висновку Громадської ради доброчесності про невідповідність судді критеріям професійної етики та доброчесності; призначених (обраних) на посаду судді та стосовно яких накладено дисциплінарне стягнення, що передбачає проходження кваліфікаційного оцінювання для підтвердження здатності судді здійснювати правосуддя у відповідному суді; стосовно яких необхідно продовжити кваліфікаційне оцінювання на виконання судового рішення.

Абзацом другим частини першої статті 88 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що якщо Громадська рада доброчесності у своєму висновку встановила, що суддя (кандидат на посаду судді) не відповідає критеріям професійної етики та доброчесності, то Вища кваліфікаційна комісія суддів України може ухвалити рішення про підтвердження здатності такого судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді лише у разі, якщо таке рішення підтримане не менше ніж одинадцятьма її членами.

Підпунктом 4.10.6 пункту 4.10 розділу IV Регламенту Вищої кваліфікаційної комісії суддів України затвердженим рішенням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 13 жовтня 2016 року № 81/зп-16 (в редакції рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України 19 жовтня 2023 року № 119/зп-23, зі змінами, далі – Регламент) встановлено, що на засіданні Комісії у пленарному складі з підстави, визначеної абзацом другим частини першої статті 88 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», розгляду підлягають рішення Комісії, ухвалені у складі колегії про підтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді, висновок та пояснення судді (кандидата на посаду судді), інші обставини, документи та матеріали.

Згідно з частиною десятою статті 131 Конституції України відповідно до закону в системі правосуддя утворюються органи та установи для забезпечення добору суддів, прокурорів, їх професійної підготовки, оцінювання, розгляду справ щодо їх дисциплінарної відповідальності, фінансового та організаційного забезпечення судів.

Для здійснення конституційних функцій добору та оцінювання суддів на підставі статті 92 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» утворено Вищу кваліфікаційну комісію суддів України, яка є державним колегіальним органом суддівського врядування та діє на постійній основі у системі правосуддя України. Повноваження Вищої кваліфікаційної комісії суддів України визначені в статті 93 цього закону.

Аналіз статті 131 Конституції України, статей 92, 93 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» дає підстави стверджувати, що жоден інший орган чи установа не уповноважені здійснювати конституційні функції добору та оцінювання суддів, у тому числі Вища рада правосуддя, яка відповідно до пунктів 1, 8 частини першої статті 131 Основного Закону України вносить подання про призначення судді на посаду, ухвалює рішення про переведення судді з одного суду до іншого. (Рішення Конституційного суду України від 11 березня 2020 року № 4-р/2020 у справі за конституційним поданням Верховного Суду щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень законів України «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016 року № 1402-VIII, «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законів України щодо діяльності органів суддівського врядування» від 16 жовтня 2019 року № 193-ІХ, «Про Вищу раду правосуддя» від 21 грудня 2016 року № 1798-VIII).

Таким чином, Комісією взято до уваги рішення Вищої ради правосуддя про внесення Президентові України подання про призначення Васильєвої Катерини Олександрівни на посаду судді Святошинського районного суду міста Києва, водночас, враховуючи норми чинного законодавства, Комісія вирішила продовжити процедуру кваліфікаційного оцінювання, зокрема стосовно Васильєвої К.О. з стадії підтримки рішення колегії пленарним складом Комісії.

Згідно з протоколом повторного розподілу між членами Комісії від 24 липня
2023 року доповідачем у справі визначено члена Комісії – Гацелюка В.О.

З метою оновлення даних, що містяться в суддівському досьє, Комісією в межах наданих повноважень надіслано запити до Національного агентства з питань запобігання корупції, Офісу генерального прокурора, Департаменту інформаційно-аналітичної підтримки Національної поліції України, Державної прикордонної служби України, Міністерства юстиції України, Бюро економічної безпеки України, Державної прикордонної служби України, Державної податкової служби України.

Комісією проаналізовано отриману інформацію та долучено її до матеріалів суддівського досьє.

Відповідно до інформації, наданої Державною судовою адміністрацією України, щодо несвоєчасності направлення судових рішень до Єдиного державного реєстру судових рішень суддею з порушенням строку у 2022 році внесено 311 рішень, у
2023 році (січень – серпень) – 340 рішень.

Згідно з інформацією наданою керівником апарату Святошинського районного суду міста Києва, Васильєвою К.О. у 2022 році розглянуто 702 справи та матеріали.

Судді направлено запит із проханням надати інформацію щодо кількості розглянутих справ та матеріалів за 2023 рік (січень – серпень) і пояснення з приводу порушення строку внесення судових рішень до ЄДРСР.

На запит Комісії суддею Васильєвою К.О. було надано інформацію про підстави зміни та скасування судових рішень, ухвалених у період з 2013 до 2023 року.

Судді направлено запит із проханням надати інформацію, чи проводився нею аналіз підстав скасування зазначених судових рішень, та про причини допущення порушення норм процесуального права.

Суддею 01 листопада 2023 року направлено на адресу Комісії пояснення з приводу запитуваної інформації.

22 січня 2024 року до Комісії надійшов висновок ГРД у новій редакції, в якому новий склад ГРД, проаналізувавши інформацію про суддю Святошинського районного суду міста Києва Васильєву К.О., виявила дані, які дають підстави для висновку про невідповідність судді критеріям доброчесності та професійної етики. Додатково ГРД надано інформацію, яка сама по собі не стала підставою для висновку, проте потребувала пояснення з боку судді.

22 січня 2024 року Комісія надіслала судді Катерині Васильєвій копію цього висновку та запропонувала надати пояснення з приводу викладених у ньому обставин.

Також Комісією 24 січня 2024 року надіслано запит до Святошинського районного суду міста Києва щодо підтвердження інформації про перебування судді у відпустці з 21 до 27 квітня 2022 року та надання копії наказів про відкликання судді з відпусток за вказаний період.

26 січня до Комісії надійшла відповідь Святошинського районного суду міста Києва.

Суддя скористалась правом на надання пояснень щодо обставин, викладених у висновку ГРД, та 26 січня 2024 року надіслала їх до Комісії.

У засіданні Комісії у пленарному складі 29 січня 2024 року розглянуто питання про відповідність судді Святошинського районного суду міста Києва Васильєвої Катерини Олександрівни займаній посаді, представлено доповідь, у якій викладено зміст висновку ГРД та пояснень судді, заслухано усні пояснення судді, її відповіді на запитання членів Комісії та представника ГРД.

Клопотань про відкладення засідання Комісії для надання додаткових пояснень чи документів від судді Васильєвої К.О. під час пленарного засідання Комісії від судді та представника ГРД не надходило.

ІІ. Норми права та їх застосування.

Згідно з підпунктом 4 пункту 16-1 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України відповідність займаній посаді судді, якого призначено на посаду строком на п’ять років або обрано суддею безстроково до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», має бути оцінена в порядку, визначеному законом.

Пунктом 20 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» в редакції Закону України № 3511-IX «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законодавчих актів України щодо удосконалення процедур суддівської кар’єри» (далі – Закон) передбачено, що відповідність займаній посаді судді, якого призначено на посаду строком на п’ять років або обрано суддею безстроково до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», оцінюється колегіями Вищої кваліфікаційної комісії суддів України в порядку, визначеному цим Законом, за правилами, які діяли до дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законодавчих актів України щодо удосконалення процедур суддівської кар’єри», та з урахуванням особливостей, передбачених цим розділом.

За результатами такого оцінювання колегія Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, а у випадках, передбачених цим Законом, – пленарний склад Комісії, ухвалює рішення про відповідність або невідповідність судді займаній посаді. Таке рішення ухвалюється за правилами, передбаченими цим Законом для ухвалення рішення про підтвердження або про непідтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді.

Виявлення за результатами такого оцінювання невідповідності судді займаній посаді за критеріями компетентності, професійної етики або доброчесності чи відмова судді від такого оцінювання є підставою для звільнення судді з посади за рішенням Вищої ради правосуддя на підставі подання відповідної колегії або пленарного складу Вищої кваліфікаційної комісії суддів України.

Згідно з частиною першою статті 83 Закону кваліфікаційне оцінювання проводиться Вищою кваліфікаційною комісією суддів України з метою визначення здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді за визначеними законом критеріями.

Відповідно до частини другої статті 83 Закону критеріями кваліфікаційного оцінювання є:

•          компетентність (професійна, особиста, соціальна тощо);

•          професійна етика;

•          доброчесність.

Частиною п’ятою статті 83 Закону встановлено, що порядок та методологія кваліфікаційного оцінювання, показники відповідності критеріям кваліфікаційного оцінювання та засоби їх встановлення затверджуються Комісією.

Завдання, підстави, порядок проведення та етапи кваліфікаційного оцінювання визначено в главі 1 «Кваліфікаційне оцінювання суддів» розділу V «Кваліфікаційний рівень судді» Закону.

З метою проведення кваліфікаційного оцінювання суддів за визначеними законом критеріями Комісією затверджено Положення про порядок та методологію кваліфікаційного оцінювання, показники відповідності критеріям кваліфікаційного оцінювання та засоби їх встановлення (рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 03 листопада 2016 року № 143/зп-16 в редакції рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 13 лютого 2018 року № 20/зп-18, mutatis mutandis) (далі  –  Положення).

Відповідно до пункту 1 розділу V Положення організація та проведення кваліфікаційного оцінювання судді для підтвердження відповідності судді займаній посаді здійснюється за правилами, встановленими цим Положенням, з урахуванням особливостей, передбачених цим розділом.

Пунктом 5 глави 6 розділу II Положення встановлено, що максимально можливий бал за критеріями компетентності (професійної, особистої, соціальної) становить 500 балів, за критерієм професійної етики – 250 балів, за критерієм доброчесності – 250 балів. Отже, сума максимально можливих балів за результатами кваліфікаційного оцінювання за всіма критеріями дорівнює 1000 балів.

За змістом підпункту 5.1 пункту 5 глави 6 розділу ІІ Положення критерії компетентності оцінюються так: професійна компетентність (за показниками, отриманими під час іспиту) – 300 балів, з яких: рівень знань у сфері права – 90 балів (підпункт 5.1.1.1); рівень практичних навичок та умінь у правозастосуванні – 120 балів (підпункт 5.1.1.2); ефективність здійснення суддею правосуддя або фахова діяльність для кандидата на посаду судді – 80 балів (підпункт 5.1.1.3); діяльність щодо підвищення фахового рівня – 10 балів (підпункт 5.1.1.4); особиста компетентність – 100 балів (підпункт 5.1.2); соціальна компетентність – 100 балів (підпункт 5.1.3).

Пунктом 11 розділу V Положення встановлено, що рішення про підтвердження відповідності судді займаній посаді ухвалюється у разі отримання суддею мінімально допустимого і більшого бала за результатами іспиту, а також більше 67 відсотків від суми максимально можливих балів за результатами кваліфікаційного оцінювання всіх критеріїв за умови отримання за кожен з критеріїв бала, більшого за 0.

У главі 3 Розділу ІІ Положення визначено показники, за якими оцінюється відповідність судді кожному критерію.

Відповідність критерію професійної компетентності визначається за показниками: рівень знань у сфері права (оцінюється на підставі результатів складання анонімного письмового тестування під час іспиту), рівень практичних навичок та умінь у правозастосуванні (оцінюється на підставі результатів виконання практичного завдання під час іспиту), ефективність здійснення правосуддя (оцінюється за результатами дослідження інформації, яка міститься у суддівському досьє, та співбесіди), діяльність щодо підвищення фахового рівня (оцінюється за результатами дослідження інформації, яка міститься у суддівському досьє, та співбесіди).

Відповідність критерію особистої компетентності визначається за показниками особистих морально-психологічних якостей та загальних здібностей, такими як когнітивні якості особистості, емотивні якості особистості, мотиваційно-вольові якості особистості (оцінюється на підставі висновку про підсумки таких тестувань та за результатами дослідження інформації, яка міститься у суддівському досьє, і співбесіди).

Відповідність судді критерію соціальної компетентності визначається за показниками тестувань особистих морально-психологічних якостей та загальних здібностей, такими як комунікативність, організаторські здібності, управлінські властивості особистості, моральні риси особистості, чесність, порядність, розуміння та дотримання правил та норм, відсутність схильності до контрпродуктивних дій, дисциплінованість (оцінюється на підставі висновку про підсумки тестувань та за результатами дослідження інформації, яка міститься у суддівському досьє, і співбесіди).

Відповідність судді критерію професійної етики визначається за показниками: відповідність витрат і майна судді та членів його сім’ї, а також близьких осіб задекларованим доходам; відповідність судді вимогам законодавства у сфері запобігання корупції; політична нейтральність; дотримання поведінки, що забезпечує довіру до суддівської посади та авторитет правосуддя; дотримання суддівської етики та наявність обставин, передбачених підпунктами 3, 5–8, 13 частини першої статті 106 Закону; інші дані, які можуть вказувати на відповідність судді критерію професійної етики. Ці показники оцінюються за результатами дослідження інформації, яка міститься у суддівському досьє, і співбесіди.

Відповідність судді критерію доброчесності визначається за показниками: відповідність витрат і майна судді та членів його сім’ї задекларованим доходам; відповідність способу (рівня) життя судді та членів його сім’ї задекларованим доходам; відповідність поведінки судді іншим вимогам законодавства у сфері запобігання корупції; наявність обставин, передбачених підпунктами 1, 2, 9–12, 15–19 частини першої Закону; наявність фактів притягнення судді до відповідальності за вчинення проступків або правопорушень, які свідчать про недоброчесність судді; наявність незабезпечених зобов’язань майнового характеру, які можуть мати істотний вплив на здійснення правосуддя суддею; інші дані, які можуть вказувати на відповідність судді критерію доброчесності.

При цьому, оцінюючи відповідність судді критеріям професійної етики та доброчесності, Комісія мала би виходити із таких засадничих положень.

Пунктом 34 розділу ІІІ Положення передбачено, що рішення Комісії, ухвалене за результатами кваліфікаційного оцінювання, має містити підстави його ухвалення або мотиви, з яких Комісія дійшла таких висновків, а за наявності висновку ГРД про непідтвердження відповідності судді критеріям професійної етики та доброчесності – також мотиви його прийняття або відхилення.

Відповідно до пункту 120 параграфа 9 розділу ІІІ Регламенту Комісії висновок або інформація Громадської ради доброчесності розглядаються Комісією під час проведення співбесіди та дослідження досьє судді (кандидата на посаду судді) на відповідному засіданні з метою встановлення наявності або спростування обґрунтованого сумніву щодо відповідності судді (кандидата на посаду судді) критеріям доброчесності та професійної етики.

Згідно з позицією, висловленою Великою Палатою Верховного Суду у рішенні від 10 листопада 2021 року (справа № 9901/355/21): «доброчесність – це необхідна морально-етична складова діяльності судді, яка, серед іншого, визначає межу і спосіб його поведінки, що базується на принципах об`єктивного ставлення до сторін у справах та чесності у способі власного життя, виконанні своїх обов`язків та здійсненні правосуддя.

За визначенням терміна, який подано у Сучасному словнику з етики, доброчесністю є позитивна моральна якість, зумовлена свідомістю і волею людини, яка є узагальненою стійкою характеристикою людини, її способу життя, вчинків; якість, що характеризує готовність і здатність особистості свідомо і неухильно орієнтуватись у своїй діяльності та поведінці на принципи добра і справедливості.

Авторитет та довіра до судової влади формуються залежно від персонального складу судів, від осіб, які обіймають посади суддів та формують суддівський корпус. Саме тому важливо, щоб кандидат на посаду судді, як і суддя, не допускав будь-якої неналежної (недоброчесної, неетичної) поведінки як у професійній діяльності, так і в особистому житті, яка може поставити під сумнів відповідність кандидата критерію доброчесності, що негативно вплине на суспільну довіру до судової влади у зв’язку з таким призначенням» (пункт 23).

Статтею 1 Кодексу суддівської етики, затвердженого рішенням ХІ З’їзду суддів України від 22 лютого 2012 року, встановлено, що суддя повинен бути прикладом неухильного додержання вимог закону і принципу верховенства права, присяги судді, а також дотримання високих стандартів поведінки з метою зміцнення довіри громадян у чесність, незалежність, неупередженість та справедливість суду. Відповідно до статті 3 цього Кодексу саме суддя має докладати всіх зусиль до того, щоб, на думку обізнаного та розсудливого стороннього спостерігача, його поведінка була бездоганною. Роз’яснюючи зазначені положення, Рада суддів України в Коментарі до Кодексу суддівської етики, затвердженому рішенням Ради суддів України від 04 лютого
2016 року № 1, відзначила, що суддя повинен уникати порушень етики та всього того, що виглядає як порушення етики, в усіх випадках його діяльності – як професійній, так і в приватній. Бездоганна поведінка суддів означає уникнення порушень норм етики та недопущення створення враження їх порушення. Враження порушення норм етики створюється, коли розважливі особи, яким стали відомі всі відповідні обставини, розкриті в ході резонансного їх з’ясування, можуть дійти висновку, що чесність, добросовісність, урівноваженість та професійна придатність судді поставлені під сумнів. Рада суддів України окремо наголосила на тому, що численними є ситуації, коли та чи інша дія прямо не заборонена законом, але є ризик такого сприйняття, формування враження, яке підірвало б довіру до суду.

У Пояснювальній записці до проєкту Закону України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», за результатами розгляду якого було внесено зміни до Конституції України (Закон № 1401) і запроваджено процедуру кваліфікаційного оцінювання суддів на відповідність займаній посаді, зазначено, що проєкт передбачає «спеціальні механізми оновлення суддівського корпусу, що дасть змогу досягти необхідного балансу між суспільними очікуваннями, з одного боку, та захистом індивідуальних прав, з іншого. Зокрема, за рекомендаціями Венеціанської Комісії та Директорату з прав людини Головного директорату з прав людини та верховенства права Ради Європи, що викладені у Спільному висновку від 23 березня 2015 року (документ CDL-AD(2015)007), процедура кваліфікаційного оцінювання суддів, запроваджена в рамках Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд», отримає відповідне конституційне закріплення.

Так, відповідність займаній посаді судді, якого призначено на посаду строком на п’ять років або обрано суддею безстроково до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», має бути оцінена в порядку, визначеному законом. Виявлення за результатами такого оцінювання невідповідності судді займаній посаді за критеріями компетентності, професійної етики або доброчесності чи відмова судді від такого оцінювання є підставою для звільнення судді з посади. Порядок та вичерпні підстави оскарження рішення про звільнення судді за результатами оцінювання встановлюватимуться законом.

Відповідна процедура здійснюватиметься виключно за вказаними критеріями та у порядку, визначеному Законом, з урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про забезпечення права на справедливий суд», та буде тим винятковим заходом, що застосовуватиметься до всіх суддів, про який зазначили експерти Венеціанської комісії в Остаточному висновку від 26 жовтня 2015 року (документ CDL-AD(2015)027) і який «вимагає надзвичайної обережності: паралельне виконання різних процедур, що їх здійснюють різні органи, навряд чи забезпечить дотримання найвищих гарантій для тих суддів, що відповідають цим критеріям».

За пропозицією Венеціанської комісії, яка викладена в Остаточному висновку від 26 жовтня 2015 року (документ CDL-AD(2015)027), у Перехідних положеннях законопроєкту передбачено, що у випадку реорганізації чи ліквідації окремих судів, утворених до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», судді цих судів мають право подати заяву про відставку або заяву про участь у конкурсі на іншу посаду в порядку, визначеному законом. Особливості переведення судді на посаду в іншому суді можуть бути визначені законом.

Таким чином, запропоновані механізми дадуть змогу якісно оновити судову систему без ризику зупинення її функціонування, не створюючи при цьому істотних перешкод, які могли б спричинити порушення права особи на доступ до правосуддя».

Так само, ухвалюючи Закон України «Про судоустрій і статус суддів», законодавець в Пояснювальній записці до відповідного законопроєкту сформулював легітимну мету закону – здійснення трансформації системи судоустрою та оновлення суддівського корпусу відповідно до суспільних очікувань. Законодавець окремо звернув увагу на те, що до завдань законопроєкту також належить подолання корупційних ризиків при здійсненні суддею правосуддя та очищення судової системи від недоброчесних суддів.

Відповідно до рішення Великої Палати Верховного Суду від 04 листопада
2020 року (справа № 200/9195/19-а) із започаткуванням судової реформи та набранням чинності Законом для утвердження незалежності судової влади, зокрема шляхом її деполітизації, для посилення відповідальності судової влади перед суспільством, а також для запровадження належних конституційних засад кадрового оновлення суддівського корпусу необхідно запровадити кваліфікаційне оцінювання суддів. Кваліфікаційне оцінювання суддів зумовлене істотною метою, що полягає у відновленні довіри до судової влади в Україні. Зміни, запроваджені в судовій системі України у зв’язку з її реформуванням, схвалені світовою спільнотою, у тому числі Венеційською комісією (п. 98-99).

Водночас, коли втручання у приватне життя здійснюється відповідно до закону, відповідає легітимній меті та є необхідним у демократичному суспільстві, звільнення судді внаслідок невідповідності судді займаній посаді за критеріями компетентності, професійної етики або доброчесності має своїм наслідком звільнення з посади, що є серйозним, якщо не найсерйознішим заходом, який може бути застосовано до особи. Отже, застосування такого заходу, який негативно позначається на приватному житті судді, вимагає пошуку справедливої рівноваги між інтересами суспільства та правом судді на приватність.

І хоча слід зважати на презумпцію, відповідно до якої суддя відповідає критеріям компетентності, професійної етики та доброчесності як особа, яка згідно з Бангалорськими принципами поведінки суддів за родом своєї роботи вважається гарантом верховенства права, ця презумпція є спростовною, а рівень такої відповідності підлягає з’ясуванню у процесі кваліфікаційного оцінювання судді.

Процедура кваліфікаційного оцінювання на відповідність (невідповідність) судді займаній посаді є одноразовою процедурою, спрямованою на перевірку відповідності всіх суддів критеріям компетентності (професійної, особистої, соціальної тощо), професійної етики та доброчесності з метою відновлення та підвищення суспільної довіри до судової влади в Україні, і проводиться за правилами кваліфікаційного оцінювання суддів. Ця процедура, як вже зазначалось вище, була запроваджена у відповідь на ймовірну присутність в судовій владі некомпетентних та недоброчесних суддів.

Велика Палата Верховного Суду у рішенні від 16 червня 2022 року у справі
№ 9901/57/19 сформувала відмінність між процедурами кваліфікаційного оцінювання та притягнення до дисциплінарної відповідальності: «Інформація із суддівського досьє використовується під час проведення кваліфікаційного оцінювання суддів для цілей встановлення відповідності його займаній посаді судді чи продовження кар’єри з метою зайняття посади в іншому суді. Використання інформації про притягнення судді до дисциплінарної відповідальності є формою (елементом) охоплення і застосування значеннєвих обставин, котрі за професійними та морально-етичними ознаками характеризують здатність позивача бути суддею. Потрібно ще раз нагадати, що кваліфікаційне оцінювання за законом не є дисциплінарним провадженням; це, попри певну схожість, сутнісно різні, відмінні процедури. На стадії кваліфікаційного оцінювання відповідний компетентний орган не встановлює і не кваліфікує наявності в діях судді ознак складу дисциплінарного проступку, що є обов`язковою складовою процедури дисциплінарного провадження. На цій стадії відбувається оцінювання фактів (явищ) минулої поведінки судді в сенсі виявлення і визначення [нових] якостей (характеристик, ознак чи рис) судді, на підставі яких формується висновок про його здатність бути суддею» (пункт 18).

В цьому ж рішенні Велика Палата Верховного Суду встановила критерії оцінки судді за процедурою кваліфікаційного оцінювання на відповідність: «Мета, процедура та правові наслідки кваліфікаційного оцінювання суддів чітко визначені та врегульовані Конституцією України, законами № 1402-VIII та № 1798-VIII. Положення цих законів, що регулюють спірні правовідносини, є зрозумілими, точними і передбачуваними. Цим законодавством, зокрема, передбачена можливість звільнення судді в тому випадку, коли об`єктивні результати його оцінювання прямо підтверджують нездатність чи небажання судді виконувати свої обов’язки на мінімально прийнятному рівні»
(пункт 15).

З цього випливає, що звільнення судді з посади за результатами КО на відповідність можливе за таких умов: 1) результати оцінювання мають відповідати критерію об’єктивності; 2) ці результати мають прямо підтверджувати нездатність або небажання судді виконувати свої обов’язки; 3) межа допустимості поведінки судді як такого, що відповідає займаній посаді, визначена як «мінімально прийнятний рівень» з урахуванням правил кваліфікаційного оцінювання, вимог до поведінки судді, визначених законом та зазначеними вище правилами професійної етики (далі – трискладовий тест кваліфікаційного оцінювання на відповідність).

У справі «Джоджай проти Албанії» (Xhoxhaj v. Albania) ЄСПЛ зазначив: звільнення з посади є серйозним, якщо не найсерйознішим дисциплінарним покаранням, яке може бути застосовано до особи. Застосування такого заходу, який негативно позначається на приватному житті людини, вимагає розгляду переконливих доказів, що стосуються етичних норм, доброчесності та професійної компетентності людини
(пункт 403).

Відповідно до частини дев’ятої статті 69 Закону, кандидат на посаду судді відповідає критерію доброчесності, якщо відсутні обґрунтовані сумніви у його незалежності, чесності, неупередженості, непідкупності, сумлінності, у дотриманні ним етичних норм, у його бездоганній поведінці у професійній діяльності та особистому житті, а також щодо законності джерел походження його майна, відповідності рівня життя кандидата на посаду судді або членів його сім’ї задекларованим доходам, відповідності способу життя кандидата на посаду судді його попередньому статусу.

Відповідно до пункту 10 частини сьомої статті 56 Закону, суддя зобов’язаний  підтверджувати законність джерела походження майна у зв’язку з проходженням кваліфікаційного оцінювання або в порядку дисциплінарного провадження щодо судді, якщо обставини, що можуть мати наслідком притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, викликають сумнів у законності джерела походження майна або доброчесності поведінки судді.

У сукупності з положеннями розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону, в тому числі щодо наслідків відмови від проходження кваліфікаційного оцінювання, слід тлумачити цю норму як обов’язок судді взяти у ньому участь шляхом, зокрема, активної реалізації права бути заслуханим у разі виникнення сумнівів Комісії в його відповідності критеріям кваліфікаційного оцінювання під час дослідження досьє та/або проведення співбесіди.

Таким чином, у разі наявності у Комісії обґрунтованого сумніву у відповідності судді критеріям компетентності, професійної етики або доброчесності, спростування такого сумніву відбувається в результаті реалізації Комісією наданих їй законом повноважень, так і шляхом складання суддею кваліфікаційного іспиту, проходження тестування особистих морально-психологічних якостей і загальних здібностей, а також шляхом реалізації суддею права на надання Комісії чітких та переконливих доказів під час дослідження досьє та проведення співбесіди з метою, спростування такого сумніву.

Відповідно до пунктів 1, 2 глави 6 розділу II Положення відповідність судді критеріям кваліфікаційного оцінювання встановлюється членами Комісії за їх внутрішнім переконанням відповідно до результатів кваліфікаційного оцінювання. Показники відповідності судді критеріям кваліфікаційного оцінювання досліджуються окремо один від одного та у сукупності.

Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада
2018 року (справа № 9901/623/18), установлена легітимна мета дій Комісії щодо з’ясування відповідності судді критеріям кваліфікаційного оцінювання здійснюється членами ВККС за їх внутрішнім переконанням відповідно до результатів кваліфікаційного оцінювання (пункт 37).

III. Зміст висновку Громадської ради доброчесності у новій редакції та пояснення судді.

У висновку ГРД про невідповідність судді Васильєвої К.О. критеріям доброчесності та професійної етики у новій редакції від 21 січня 2024 року зазначено таке:

1. Суддя (кандидат на посаду судді) використовував родинні, дружні та інші неформальні зв'язки для здійснення кар’єри.

(п. 15 Переліку індикаторів Комісії і ГРД, які вказують на недоброчесність, затверджених 09 листопада 2023 року; підпункт 1.6 п. 1 Індикаторів визначення невідповідності суддів (кандидатів на посаду судді) критеріям доброчесності та професійної етики, затверджених рішенням ГРД від 16 грудня 2020 року).

ГРД констатує, що 18 липня 2013 року, через 9 днів після того як суддю
Васильєву К.О. було зараховано до штату Чутівського районного суду Полтавської області, суддя звертається із проханням до Голови Вищої кваліфікаційної комісії суддів України рекомендувати її на посаду судді Святошинського районного суду міста Києва у зв’язку з бажанням розглядати більш різноманітні категорії справ для підвищення кваліфікаційного рівня.

Цього ж дня, 18 липня 2013 року, Васильєва К.О. надсилає заяву до Президента України з проханням перевести її на посаду судді Святошинського районного суду міста Києва у зв’язку з бажанням розглядати більш різноманітні категорії справ для підвищення кваліфікаційного рівня.

Саме 18 липня 2013 року голова Чутівського районного суду Полтавської області Лисенко В.М. надає позитивну характеристику судді Васильєвій К.О. При цьому за вказані дев’ять днів роботи суддя розглянула 3 цивільні справи та 5 адміністративних справ (адміністративні правопорушення).

30 липня 2013 року Вища кваліфікаційна комісія суддів України  вирішила рекомендувати Васильєву К.О. для переведення на посаду судді Святошинського районного суду міста Києва в межах п’ятирічного строку.

03 вересня 2013 року Васильєву К.О. переведено на посаду судді Святошинського районного суду міста Києва в межах п’ятирічного строку.

Суддя Васильєва К.О. у відповідь на звернення ГРД надала пояснення, в якому зазначила, що не вважає розвиток своєї кар’єри стрімким. У 2005 році вона закінчила Національну юридичну академію України ім. Ярослава Мудрого та отримала диплом із відзнакою. Крім того, з 2004 року Васильєва К.О. працювала у районному суді
м. Харкова на посаді секретаря судового засідання, потім помічника судді. З 2007 до 2013 року працювала помічником судді у суді апеляційної інстанції. Процедура відбору судді, в якій вона брала участь, розпочалась у 2011 році, тривала близько двох років.

За твердженнями ГРД, суддя оминула інформацію, яка може свідчити про порушення критерію незалежності судді: за 9 днів роботи в Чутівському районному суді Полтавської області вона виявила бажання бути переведеною до Святошинського районного суду міста Києва, того ж дня за її зверненням голова суду виготовляє позитивну характеристику, а за менше ніж 2 тижні суддя отримує рекомендацію для переведення. З цих обставин пояснень не надано.

У письмових поясненнях, наданих Комісії 26 січня 2024 року, суддя
Васильєва К.О. зазначила, що мала майже десятирічний досвід роботи на посадах секретаря судових засідань та помічника судді у судах різних інстанцій, розташованих у місті-мільйоннику, звикла працювати з великим навантаженням, працювала помічником судді апеляційного суду, в тому числі у складі колегії, яка розглядала цивільні справи як касаційна інстанція (2008 рік), виготовляючи проєкти рішень будь-якої складності, тому вважала, що має здібності та необхідний досвід для розгляду більш різноманітних категорій справ. Стосовно кількості розглянутих під час роботи в Чутівському районному суді Полтавської області справ, то вона є пропорційною наявному у судді навантаженню.

Суддя Васильєва К.О. зазначила, що скористалася своїм правом на переведення, відповідно до статті 73 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» в редакції від 09 червня 2013 року, якою передбачено, що суддя у межах п'ятирічного строку може бути переведений на роботу на посаді судді до іншого місцевого суду за його письмовою заявою до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про рекомендування його на посаду судді відповідного суду.

Із пояснень судді було з’ясовано, що за період 2010–2011 років зі Святошинського районного суду міста Києва було звільнено з різних підстав, в тому числі у відставку та у зв’язку з переведенням до інших судів, 8 суддів, а призначено за 2011–2012 роки тільки шість суддів, тому Васильєва К.О. вирішила звернутись до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України із письмовою заявою про рекомендування на вакантну посаду судді Святошинського районного суду міста Києва.

2. Суддя (кандидат на посаду судді) або пов’язана з ним особа, отримали майно, дохід або вигоду, легальність походження яких, на думку розсудливого спостерігача, викликає обґрунтовані сумніви. Суддя вчинив корупційне або пов’язане з корупцією правопорушення, у т.ч. у тих випадках, коли встановлені порушення не мають складу адміністративного чи кримінального правопорушення у зв’язку з тим, що вартість майна є меншою, ніж та, з якої наступає така відповідальність.

(п. 2 Переліку індикаторів Комісії і ГРД, які вказують на недоброчесність, затверджених 09 листопада 2023 року; підпункт 4.2 п. 4 Індикаторів визначення невідповідності суддів (кандидатів на посаду судді) критеріям доброчесності та професійної етики, затверджених рішенням ГРД від 16 грудня 2020 року).

2.1. Відповідно до декларацій особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2015 рік, за 2016 рік та за 2017 рік суддя зазначала місцем фактичного проживання (поштову адресу, на яку НАЗК може надсилати кореспонденцію судді) місто Харків. Також у розділі 3 «Об’єкти нерухомості» суддя декларувала лише 2 квартири у місті Харкові.

ГРД у своєму висновку зазначає, що відповідно до декларації за 2018 рік суддя мала інше право користування (тип права «Реєстрація місця проживання») на гуртожиток, площею 1 кв. м, а також вказувала квартири у місті Харкові. Місцем фактичного проживання (поштову адресу, на яку НАЗК може надсилати кореспонденцію судді) Катерина Васильєва зазначала місто Харків.

При цьому суддя Катерина Васильєва у цей час здійснювала правосуддя у Святошинському районному суді міста Києва.

На думку ГРД, викликає обґрунтований сумнів відсутність жилої нерухомості в місті Києві у судді Катерини Васильєвої, або, навпаки, здійснення нею правосуддя у Святошинському районному суді міста Києва у разі проживання в місті Харкові.

Суддя Васильєва К.О. у своїх письмових поясненнях зазначила, що у період з січня до травня 2016 року перебувала ІНФОРМАЦІЯ_1, та з травня 2016 року перебувала у відпустці ІНФОРМАЦІЯ_2, яку перервала у січні 2019 року. В цей період суддя Васильєва К.О. не здійснювала правосуддя у Святошинському районному суді міста Києва та проживала у місті Харкові, про що і було зазначено у деклараціях особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування за відповідні періоди. На підтвердження зазначених обставин суддею надано копію наказу Святошинського районного суду міста Києва від 12 травня 2016 року про надання відпустки ІНФОРМАЦІЯ_3.

2.2. ГРД зазначає, що з 2018 року чоловік судді ОСОБА_1 почав отримувати відповідно до зазначеної декларації заробітну плату від ТОВ «БФ Інжинірінг» та ТОВ «Українська холдингова лісопильна компанія», від яких тоді загалом отримав 47 920.00 гривень заробітної плати.

Водночас суддею у 2019 році задекларовано право тимчасового проживання судді, її чоловіка та сина у квартирі в місті Києві загальною площею 55 кв. м та вартістю більше півмільйона гривень. Зазначена квартира належала ТОВ «Ярославів Вал» та орендувалась ТОВ «БФ Інжинірінг».

Також відповідно до декларації судді за 2019 рік чоловік Катерини Васильєвої мав право користування як працівник підприємства автомобілем Opel Mokka 2017 року випуску, який належав ТОВ «БФ Завод» (код 35512066) та перебував в оренді у ТОВ «БФ Інжинірінг» (код 42508472).

ГРД, оцінюючи доходи чоловіка судді на підставі відомостей з Державного реєстру фізичних осіб – платників податків за 23 роки, вважає, що доходи, отримані від ТОВ «БФ Інжинірінг», є несистемно високими порівняно з іншими періодами, легальність їхнього одержання викликає сумнів у зв`язку з декларуванням цією компанією чистого збитку упродовж періодів, в яких здійснювались нарахування.

Також ГРД зазначає, що чоловік судді ОСОБА_1 з 2015 року є власником та керівником ТОВ «Текодор» (попередня назва – «Харківський двірний завод»), яка веде господарську діяльність у місті Харкові. Отже, проживання судді Катерини Васильєвої у 2019 році в задекларованій квартирі викликає обґрунтований сумнів. Йдеться про легальність таких юридичних дій та вигоду у вигляді фактичного подарунку для судді Катерини Васильєвої.

Суддя Васильєва К.О. у своїх письмових поясненнях зазначила, що її чоловік ОСОБА_1 починаючи з 2007 року працював у сфері виготовлення дверей на керівних посадах та мав значний досвід роботи, у зв’язку з чим йому в жовтні 2018 року запропонували посаду директора ТОВ «БФ Інжинірінг», де він і працював на підставі контракту від 08 листопаду 2018 року, укладеного між ТОВ «БФ Інжинірінг» в особі представника власників ОСОБА_4 та фізичною особою ОСОБА_1, та звільнився із займаної посади 31 січня 2020 року, отримавши всі виплати при звільненні, передбачені чинним законодавством.

Суддя зазначила, що відповідно до підпунктів 4, 7 вказаного контракту директору забезпечуються всі умови, що необхідні для продуктивної праці, в тому числі автомобіль та житло, які були надані у користування моєму чоловіку як керівнику вказаної компанії, деякі виробничі площі якої були розташовані за межами м. Києва та Київської області.

ТОВ «БФ Інжинірінг» було новоствореною юридичною особою, тому потрібен був певний час (3-5 років) для організації та запуску виробництва до стадії, коли компанія буде отримувати прибутки від діяльності.

Крім ОСОБА_1, у вказаній компанії працювали та отримували дохід інші працівники, а заробітна плата чоловіка судді була співрозмірною із заробітною платою директорів інших крупних компаній міста  Києва.

Суддя звернула увагу, що у період з січня 2019 до 16 грудня 2021 року не здійснювала правосуддя у зв’язку із закінченням п’ятирічного строку призначення на посаду судді, що виключає будь-які вигоди у вигляді фактичного подарунку для судді Васильєвої К.О. та її родини.

2.3. ГРД зазначає, що у декларації за 2020 рік суддя Васильєва К.О. вже декларувала інше право користування (тип «Тимчасове проживання») квартирою в Києві загальною площею 69 кв. м, яка належить громадянці ОСОБА_5. При цьому у декларації за 2021 та 2022 роки тип права користування було змінено на позичку.

Відповідно до частини другої статті 23 Закону «Про запобігання корупції» особам, уповноваженим на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, (зокрема і суддям) дозволено приймати подарунки, не пов’язані зі здійсненням повноважень, та від осіб, які не перебувають у підпорядкуванні, якщо вартість таких подарунків одноразово не перевищує одного прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених на день прийняття подарунка, а сукупна вартість таких подарунків, отриманих від однієї особи (групи осіб) протягом року, не перевищує двох прожиткових мінімумів для працездатних осіб, встановлених на 1 січня року, в якому прийнято подарунки (положення Закону наводяться у редакції, чинній у 2019–2022 роках).

Відповідно до частини першої статті 1 Закону «Про запобігання корупції» подарунком вважаються грошові кошти або інше майно, переваги, пільги, послуги, нематеріальні активи, які надають/одержують безоплатно або за ціною, нижчою мінімальної ринкової. Як зазначає Печерський районний суд міста Києва у постанові у справі № 757/50993/23-п, подарунок у такому випадку може полягати у збереженні власних коштів.

До прикладу, за даними пошукової системи ринку нерухомості, вартість оренди двокімнатної квартири у місті Києві у червні–грудні 2021 року становила у середньому 12 800.00 гривень на місяць, а у січні–грудні 2022 року – у середньому 11 225.00 гривень.

З урахуванням зазначеного вище ГРД вважає, що суддя Васильєва К.О. та її сім’я, проживаючи безоплатно у вказаних квартирах щонайменше у 2019–2022 роках, заощадила орієнтовно 494 700 гривень, що перевищило 2 прожиткові мінімуми для працездатних осіб, встановлених на відповідний рік.

Суддя Васильєва К.О. у своїх письмових поясненнях зазначила, що вона та її родина проживають безоплатно у квартирі, що належить ОСОБА_5, яка є давнім другом її батьків. Власниця даної квартири за сімейними обставинами проживає в іншому регіоні України, придбала вказану квартиру, щоб у майбутньому, коли вийде на пенсію, проживати в одному місті із доньками.

У декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2020 рік суддя дійсно зазначила інше право користування вказаною квартирою (тимчасове користування). Проте після оприлюднення роз’яснень НАЗК в 2021 році суддею змінено тип права користування на позичку, оскільки це було більш точним визначенням відносин. Суддя зазначила, що разом із родиною проживає у вказаній квартирі, доглядає її, зокрема вчасно виявила затоплення квартири та проблеми з електрикою, сплачує всі комунальні платежі та інші витрати.

3. Суддя (кандидат на посаду судді) безпідставно не задекларував майно і (або) повну інформацію, що підлягає декларуванню, як цього вимагає закон, або занизив і (або) завищив обсяг і (або) вартість майна, або безпідставно не подав інформацію для декларування членом сім’ї, або здійснив ці дії з порушенням встановлених законодавством строків.

(п. 1 Переліку індикаторів Комісії і ГРД, які вказують на недоброчесність, затверджених 09 листопада 2023 року; підпункт 4.6 п. 4 Індикаторів визначення невідповідності суддів (кандидатів на посаду судді) критеріям доброчесності та професійної етики, затверджених рішенням ГРД від 16 грудня 2020 року).

ГРД у своєму висновку зазначає, що суддя Васильєва К.О. у розділі «11. Доходи, у тому числі подарунки» декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2016 рік зазначила сукупний дохід сім`ї (у складі судді, її чоловіка та двох синів) у сумі 163 489.00 гривень, а також у розділі «13. Фінансові зобов'язання» – розмір сплачених коштів в рахунок основної суми позики (кредиту) у сукупній сумі 102 535.00 гривень. Таким чином, на думку ГРД, можна обґрунтовано припустити, що бюджет сім’ї судді із чотирьох осіб у 2016 році становив 5 079.50 гривень на місяць.

При цьому у вказаній декларації та в декларації за 2015 рік розділи «7. Цінні папери», «10. Нематеріальні активи», «12. Грошові активи» не заповнено, з чого можна припустити, зокрема, що сім’я судді не мала заощаджень, готівкових коштів тощо у сумі, визначеній законодавством України як такою, що передбачає декларування.

ГРД зазначає, що відповідно до чинного на той момент законодавства України не підлягали декларуванню грошові активи, сукупна вартість яких не перевищує 50 прожиткових мінімумів, встановлених для працездатних осіб на 01 січня 2016 року, тобто 68 900.00 гривень згідно з Закону України «Про Державний бюджет України на 2016 рік».

Також суддя Васильєва К.О. у розділі «11. Доходи, у тому числі подарунки» декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2017 рік зазначила сукупний дохід сім’ї (у складі судді, її чоловіка та двох синів) у сумі 35 470.00 гривень. Таким чином, на думку ГРД, можна обґрунтовано припустити, що бюджет сім’ї судді із чотирьох осіб у 2017 році становив 2 955.83 гривень на місяць.

Враховуючи те, що у вказаній декларації та декларації за 2016 рік розділи «7. Цінні папери», «10. Нематеріальні активи», «12. Грошові активи» не заповнено, а у попередньому звітному періоді відбулося погашення кредиту, то, на думку ГРД, можна припустити, зокрема, що сім’я судді не мала заощаджень, готівкових коштів тощо у сумі, визначеній законодавством України як такою, що передбачає декларування. Відповідно до чинного на той момент законодавства України не підлягали декларуванню грошові активи, сукупна вартість яких не перевищує 50 прожиткових мінімумів, встановлених для працездатних осіб на 01 січня 2017 року, тобто 80 000.00 гривень згідно із Закону України «Про Державний бюджет України на 2017 рік».

На той момент сім`я судді мала ІНФОРМАЦІЯ_4 дітей, 2 квартири в Харкові, сукупною загальною площею 99 кв. м та автомобіль Skoda Octavia A7 2013 року випуску.

Догляд за дітьми, утримання нерухомості (сплата коштів за комунальні послуги та здійснення інших платежів), використання та обслуговування автомобіля потребували значних витрат. При цьому, сім’я мала здійснювати й інші витрати на звичайну життєдіяльність, сплату податків, зборів та платежів, єдиного внеску тощо.

Суддя у відповідь на звернення ГРД у межах забезпечення права на відповідь надала свої пояснення, у яких зазначила, що у зв’язку із скрутним матеріальним становищем у 2016 та 2017 роках її сім’я була вимушена економити на звичайній життєдіяльності, їй допомагали батьки судді та чоловіка судді, в тому числі продуктами харчування.

При цьому суддя у розділі «11. Доходи, у тому числі подарунки» декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування за 2015 рік зазначила сукупний дохід сім’ї (суддя, чоловік та син) у сумі 1 860 228 гривень, а також у розділі «13. Фінансові зобов’язання» – зобов’язання за договорами страхування у сумі 16 223.00 гривні та розмір сплачених коштів в рахунок основної суми позики (кредиту) у сумі 82 116.00 гривень, тобто загалом на суму 98 339.00 гривень. Таким чином, на думку ГРД, бюджет сім’ї судді із трьох осіб у 2015 році становив щонайменше 146 824.00 гривні на місяць.

Окремо ГРД зазначає, що в декларації за 2015 рік відсутня інформації про самі кредити (тіло кредитів), хоча в декларації за 2016 рік вказувалися суми коштів, сплачених в рахунок основної суми позики (кредиту).

Така різниця у задекларованому в 2015, 2016 та 2017 роках способі життя, на думку ГРД, викликає обґрунтований сумнів відповідності судді критеріям доброчесності та професійної етики.

У розділі «11. Доходи, у тому числі подарунки» декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2018 рік суддя зазначила сукупний дохід сім’ї (суддя, чоловік та двоє синів) у сумі 246 560,00 гривень.

Таким чином, можна обґрунтовано припустити, що бюджет сім’ї судді із чотирьох осіб у 2018 році становив 20 546.67 гривень на місяць.

Також у розділі «11. Доходи, у тому числі подарунки» суддя декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за
2019 рік суддя зазначила сукупний дохід сім’ї (суддя, чоловік та двоє синів) у сумі
1 069 042.00 гривні.

При цьому у розділі «12. Грошові активи» суддя зазначила, що її чоловік має
10 000,00 доларів США готівкових коштів, що, за офіційним курсом НБУ, станом на
31 грудня 2019 року становило 236 86.00 гривні, а сама суддя – 100 000. 00 гривень, що сукупно становить 336 862 гривні.

Таким чином, можна обґрунтовано припустити, що бюджет сім’ї судді (чотири особи) на життєдіяльність (тобто за вирахуванням заощаджень у формі готівкових коштів) у 2019 році становив щонайменше 61 015.00 гривень на місяць.

Суддя у відповідь на звернення ГРД у межах забезпечення права на відповідь надала своє пояснення, у якому зазначила, що різниця у її сім’ї задекларованому способі життя у 2015–2019 роках пояснюється тим, що вони мали збереження у готівкових коштах у сумі, визначеній законодавством України як такою, що не передбачає декларування.

У письмових поясненнях, наданих Комісії, суддя Васильєва К.О. зазначила, що у 2016 році ІНФОРМАЦІЯ_5, чоловік звільнився з попереднього місця роботи, намагався організувати власний бізнес. Вони мали збереження у готівкових коштах у сумі, визначеній законодавством України як такою, що не передбачала декларування станом на момент подання декларацій за 2016–2017 роки. Дійсно було дуже скрутне матеріальне становище у вказаний період, сім’я вимушена була економити на звичайній життєдіяльності, не було змоги купувати одяг та взуття, в повному обсязі сплачувати комунальні послуги, допомагали батьки судді та чоловіка, в тому числі продуктами харчування.

Крім того, суддя звернула увагу, що нею своєчасно подано електронні декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за вказаний період, з приводу яких не надходило будь-яких рішень стосовно неповноти та недостовірності зазначених відомостей.

4. Суддя надав завідомо неправдиву чи викривлену інформацію під час процедури кваліфікаційного оцінювання для отримання позитивного результату при оцінці критеріїв професійної етики чи доброчесності.

(п. 15 Переліку індикаторів Комісії і ГРД, які вказують на недоброчесність, затверджених 09 листопада 2023 року; підпункт 3.5 п. 3 Індикаторів визначення невідповідності суддів (кандидатів на посаду судді) критеріям доброчесності та професійної етики, затверджених рішенням ГРД від 16 грудня 2020 року).

ГРД зазначає, що рішенням Комісії у складі колегії про результати кваліфікаційного оцінювання судді Святошинського районного суду міста Києва Васильєвої Катерини Олександрівни на відповідність займаній посаді було встановлено, що невідображення 15% статутного капіталу ТОВ «Samarbete OU» в електронній декларації за 2016 рік та подальше їх відображення в електронних деклараціях за
2017–2018 роки не може свідчити про умисність або неправдивість внесення відомостей до відповідної декларації, як не може свідчити і про можливе приховування отриманого доходу членом сім’ї судді Васильєвої К.О. Стосовно цього суддя пояснила, що 08 листопада 2016 року в Естонії зареєстровано підприємство «Samarbete OU», код 14142778, в якому частка чоловіка складає 15%, сума статутного внеску 375 євро. Відомості щодо наявності у ОСОБА_1 корпоративних прав іноземного товариства в електронній декларації судді за 2016 рік відсутні, оскільки вони не були своєчасно їй надані.

Натомість ГРД встановила нові факти, які викликають обґрунтований сумнів відповідності судді критеріям доброчесності та професійної етики.

Під час співбесіди, зафіксованої та опублікованої на YouTube-каналі «Вища кваліфікаційна комісія суддів України», на запитання «Чим займається?» суддя відповіла: ««Samarbete» Не працює. Ні. Заснували. Були певні плани, але не працює».

Однак, за даними The e-Business Register, який є офіційним державним порталом Естонії, підприємство «Samarbete OÜ», код 14142778, у своїй річній звітності за 2017 рік (31 жовтня 2016 року – 31 грудня 2017 року) вказало 94 047.00 євро чистого прибутку, а в річній звітності за 2018 рік (01 січня 2018 року – 31 грудня 2018 року) вказало
4 281.00 євро чистого прибутку. Натомість у річній звітності компанії за 2019 рік
(01 січня 2019 року – 31 грудня 2019 року) підприємство зазначає нерозподілений прибуток (збиток) за попередні періоди у сумі 98 328.00 євро, а також збиток у сумі
98 328.00 євро. До того ж ОСОБА_1 як член правління підприємства підписував зазначену річну звітність, зокрема за 2017 рік – 22 червня 2018 року, за
2018 рік – 25 червня 2018 року.

ГРД у межах забезпечення права на відповідь звернулося до судді із запитаннями: «Чи дійсно, як Ви зазначали під час співбесіди 22 травня 2019 року, підприємство «Samarbete OÜ», код 14142778, не працювало до та станом на момент Вашої співбесіди? Чому Ви повідомили під час співбесіди, що зазначене підприємство не працює?». Суддя пояснила: «До моменту надходження даного звернення від ГРД мені не було відомо про здійснення будь-якої діяльності підприємством «Samarbete OÜ», код 14142778».

При цьому, суддя ухилилася від відповіді на запитання «Чому Ви повідомили під час співбесіди, що зазначене підприємство не працює?».

Також ГРД встановила, що згідно з даними з Thee-Business Register естонське підприємство «Samarbete OÜ», код 14142778, зазначало у своїй річній звітності за 2017, 2018, 2019 та 2020 роки співзасновниками компанії ОСОБА_6 із Казахстана, ОСОБА_7 із України та ОСОБА_1 з України. ОСОБА_1 як член правління підприємства підписував зазначену річну звітність, зокрема за 2017 рік – 22 червня 2018 року, за 2018 рік – 25 червня 2018 року, а звітність за 2019 та 2020 роки  підписував ОСОБА_7.

При цьому відповідно до наявної у ГРД інформації чоловік судді, ОСОБА_1
31 березня 2016 року видав довіреність ОСОБА_8 на продаж за ціною та на умовах на свій розсуд частки в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «Дверні техгології» в розмірі 25 % на суму 37 800.00 тенге.

Суддя у своїй декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2018 рік, указала, що її чоловік отримав заробітну плату за роботу за сумісництвом від Товариства з обмеженою відповідальністю «Дверні технології» (місцезнаходження юридичної особи: 040800, Республіка Казахстан, Алматинська область, місто Капчагай, 20, будинок 11, квартира 6) у розмірі 174 720 грн.

Відповідно до інформації з ресурсу importgenius.com одним із бізнес-партнерів («TOP TRADING PARTNERS») підприємства «Дверні технології» є український ФОП ОСОБА_7. Також згідно з інформацією з міжнародної бізнес-платформи Flagma, комерційним директором зазначеної компанії в Казахстані є ОСОБА_6.

Суддя у своїй заяві до Комісії від 25 травня 2018 року просила не призначати стосовно неї проведення співбесіди повторно у межах процедури кваліфікаційного оцінювання у період з 28 травня 2018 року по 24 серпня 2018 року (майже 3 місяці) у зв’язку з тим, що у вказаний період вона заплановано буде перебувати за сімейними обставинами за межами України – в Казахстані.

Суддя у відповідь на звернення ГРД у межах забезпечення права на відповідь надала пояснення, в яких зазначила, що вона відвідувала Казахстан тричі: у серпні
2006 року протягом приблизно 10 днів із метою туризму, з 28 травня 2018 року до
24 серпня 2018 року та з 07 вересня 2018 року до 08 вересня 2018 року; упродовж майже 3 місяців, із 28 травня 2018 року до 24 серпня 2018 року вона перебувала в Республіці Казахстан разом із дітьми та чоловіком з метою збереження та зміцнення сімейних відносин, оздоровлення дітей під час літніх канікул та відпочинку. У цей період її чоловік, ОСОБА_1, працював за сумісництвом в ТОВ «Дверні технології», з місцезнаходженням в Республіці Казахстан.  Суддя познайомилася із ОСОБА_6, директором ТОВ «Дверні технології», коли приїхала до Республіки Казахстан 28 травня 2018 року, з моменту повернення з Республіки Казахстан із ним не спілкувалася та не зустрічалася.

Таким чином, на думку ГРД, існує обґрунтований сумнів у тому, що суддя під час співбесіди із Вищою кваліфікаційною комісією суддів України, яка відбулася 22 травня 2019 року, не знала і не могла знати про здійснення чи нездійснення будь-якої діяльності підприємством «Samarbete OÜ», код 14142778, а натомість повідомила Комісії у складі колегії під час кваліфікаційного оцінювання неправдиві відомості з метою приховування, умисного внесення неправдивих відомостей до відповідної електронної декларації, про що було зазначено у висновку попереднього складу ГРД, і отже, для отримання позитивного результату при оцінці критеріїв професійної етики чи доброчесності або в межах інших юридичних процедур, які стосуються або не стосуються професійної діяльності чи кар’єри. Прямим наслідком таких дій судді стало ухвалення Комісією у складі колегії рішення № 268/ко-19 «Про результати кваліфікаційного оцінювання судді Святошинського районного суду міста Києва Васильєвої Катерини Олександрівни на відповідність займаній посаді» від 22 червня 2019 року.

На думку ГРД, суддя і надалі намагається приховувати своє діяння, ухиляючись від відповіді на запитання, чому вона повідомила під час співбесіди, що зазначене підприємство не працює.

Суддя Васильєва К.О. у свої письмових поясненнях зазначила, що у березні
2016 року ІНФОРМАЦІЯ_6, тому суддя не мала часу та фізичної можливості з’ясовувати у чоловіка будь-які відомості стосовно доходів або наявних у нього корпоративних прав, крім тих, що він їй надавав.

Станом на момент проведення співбесіди 22 травня 2019 року та до моменту надходження звернення від ГРД в жовтні 2023 року судді не було відомо про здійснення будь-якої діяльності підприємством «Samarbete OÜ», код 14142778, про що суддя повідомила під час співбесіди.

На думку судді, наявність трьох операцій протягом трьох років, про які судді стало відомо лише в жовтні 2023 року, не свідчить про те, що підприємство працює, тобто здійснює підприємницьку діяльність та отримує дохід від цієї діяльності, який був би розподілений між засновниками.

Стосовно підписання чоловіком судді річної звітності зазначеного підприємства у червні 2018 року за 2017 та 2018 роки, за твердженнями судді, він їй про ці факти не проінформував. В цей час вони перебували в Республіці Казахстан, де чоловік працював за сумісництвом, а суддя доглядала дітей, ІНФОРМАЦІЯ_7.

5. Суддя (кандидат на посаду судді) не вжив достатніх заходів для з’ясування майнового стану осіб, стосовно яких він повинен подавати відповідні декларації, або дати пояснення у зв’язку з проходженням відповідних процедур (конкурс, кваліфікаційне оцінювання, дисциплінарні провадження тощо), внаслідок чого вказав неправдиву (у тому числі неповну) інформацію або вказав її з порушенням встановлених строків.

(підпункт 4.8 п. 4 Індикаторів визначення невідповідності суддів (кандидатів на посаду судді) критеріям доброчесності та професійної етики, затверджених рішенням ГРД від 16 грудня 2020 року).

Відповідно до наявної у ГРД інформації чоловік судді ОСОБА_1 31 березня 2016 року видав довіреність ОСОБА_8 на продаж за ціною та на умовах на свій розсуд частки в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «Дверні технології» в розмірі 25 % на суму 37 800 тенге.

На думку ГРД, суддя у декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2016 рік мала задекларувати Товариство з обмеженою відповідальністю «Дверні технології» у розділі 8 «Корпоративні права». Проте така інформація у зазначеній декларації відсутня.

Натомість суддя у своїй декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2018 рік, вказала те, що її чоловік отримав заробітну плату за сумісництвом від Товариства з обмеженою відповідальністю
«Дверні технології» (місцезнаходження юридичної особи: 040800, Республіка Казахстан, Алматинська область, місто Капчагай, 20, будинок 11, квартира 6) у розмірі 174 720 грн.

Враховуючи зазначене, ГРД у межах забезпечення права на відповідь направила до судді запитання, щодо недекларувала корпоративних прав чоловіка у Товаристві з обмеженою відповідальністю «Дверні технології» або іншої інформації, яка стосується зазначеного підприємства, насамперед у деклараціях за 2015 та 2016 роки.

Суддя у відповідь на звернення ГРД надала пояснення, у якому зазначила, що не задекларувала корпоративні права свого чоловіка у Товаристві з обмеженою відповідальністю «Дверні технології» або іншу інформацію, яка стосується зазначеного підприємства, у деклараціях за 2015 та 2016 роки, тому що не була поінформована про це.

За висновками ГРД суддя вже використовувала раніше – під час кваліфікаційного оцінювання у 2019 році – схоже пояснення щодо недекларування корпоративних прав естонського підприємства «Samarbete OU», код 14142778, які належали її чоловіку ОСОБА_1, у декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за  2016 рік.

На думку ГРД, суддя не вжила достатніх заходів (проактивних дій), щоби дізнатися у свого чоловіка про наявність чи відсутність корпоративних прав, зокрема у Товаристві з обмеженою відповідальністю «Дверні технології», для внесення повної і достовірної інформації в декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування. При цьому суддя у своїх поясненнях не зазначила про будь-які свої проактивні дії, вчинені з такою метою, навіть після встановлення факту недекларування корпоративних прав іноземного підприємства, які належали чоловіку судді, під час кваліфікаційного оцінювання у 2019 році.

У письмових поясненнях, наданих Комісії, суддя Васильєва К.О. зазначила, що не задекларувала корпоративні права свого чоловіка у Товаристві з обмеженою відповідальністю «Дверні технології» або іншу інформацію, яка стосується зазначеного підприємства, у деклараціях за 2015 та 2016 роки, тому що їй не була відома така інформація.

Крім того, у  2015 році суддя працювала в Києві, з чоловіком зустрічалась тільки у вихідні, свята та відпустки, тому у деклараціях зазначала тільки ті відомості, які надавав чоловік, і не мала можливості будь-яким чином отримати відомості, про які не знала і не могла знати.

ІНФОРМАЦІЯ_8, суддя не мала фізичної змоги з’ясувати будь-яку інформацію з цього приводу.

Перебуваючи в Республіці Казахстан у 2018 році, суддя також не мала доступу до будь-якої інформації, адже за її словами, патріархальні засади цієї країни не допускають, щоб чоловік обговорював із жінкою будь-які справи, якщо вона не є бізнес-партнером.

Також ГРД надано інформацію, яка сама по собі не стала підставою для висновку. Втім, ця інформація потребувала пояснення з боку судді:

1. Суддя у відповідь на звернення ГРД надала копію документа, а саме наказ голови Святошинського районного суду міста Києва № 208/в від 21 квітня 2022 року, яким, зокрема, відкликано суддю з основної щорічної відпустки за період роботи з
03 січня 2021 року до 02 січня 2022 року, у зв’язку з виробничою необхідністю з
21 квітня 2021 року. ГРД вважає, що суддя має надати пояснення щодо цього документа, який має ознаки підробки, а саме: дата формування документу – 21 квітня 2022 року – не відповідає даті виникнення виробничої необхідності (з 21 квітня 2021 року) та відповідним діям, що мають бути вчинені у майбутньому, тобто після ухвалення такого наказу (відкликання з відпустки з січні 2021 до січня 2022).

Як пояснила суддя Васильєва К.О.  у вказаному наказі допущено описку, яка була виправлена наказом від 23 січня 2024 № 22/в, а саме пункт 1 наказу викладено у такій редакції: «Суддю Святошинського районного суду м. Києва Васильєву Катерину Олександрівну відкликати з основної щорічної відпустки за період роботи з 03 січня 2021 року по 02 січня 2022 року, в зв’язку з виробничою необхідністю з 21 квітня 2022 року».

IV. Мотиви ухвалення рішення та висновки Комісії.

1. Стосовно того, що суддя Васильєва К.О. використовувала родинні, дружні та інші неформальні зв’язки для здійснення кар’єрного просування Комісія зазначає таке (обставини, викладені у пункті 1 висновку ГРД).

Заяву про переведення до Святошинського районного суду міста Києва суддею Васильєвою К.О. подано через 9 днів після зарахування її до штату Чутівського районного суду Полтавської області. При цьому станом на 18 липня 2013 року оголошення про наявні вакансії на сайті Комісії не публікувалися.

Під час пленарного засідання Комісії суддя повідомила, що про вакантні посади дізналася з інтернету аналізуючи кількість призначених та звільнених суддів, і вирішила подати заяву на переведення. Як саме відбувався конкурс суддя не пам’ятає, тому що дуже хвилювалася. На думку судді, конкурс на переведення полягав лише у поданні заяви та документів.

Відповідно до частини першої статті 73 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (у редакції станом на липень 2013 року) суддя у межах п’ятирічного строку може бути переведений на роботу на посаді судді до іншого місцевого суду за його письмовою заявою до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про рекомендування його на посаду судді відповідного суду. 

Згідно з частиною другою статті 73 цього Закону в тій же редакції переведення судді на роботу на посаді судді до іншого суду здійснюється за результатами конкурсу на заміщення вакантної посади судді.

Разом із тим матеріали суддівського досьє не містять інформації про результати участі судді Васильєвої К.О. в конкурсах на зайняття посади судді.

З рішення Комісії від 30 липня 2013 року № 188/пс-13, яким суддю Васильєву К.О. рекомендовано для переведення на посаду судді Святошинського районного суду міста Києва в межах п’ятирічного строку, вбачається, що інших заяв про рекомендування для переведення на роботу до цього суду до Комісії не надходило.

На офіційному вебсайті Комісії оголошення про конкурс на вакантну посаду судді Святошинського районного суду міста Києва не розміщувалося. За даними обліку Комісії, суддя заяву про участь у конкурсі не подавала. Відповідно до даних розділу 3 суддівського досьє суддя Васильєва К.О. за час перебування на посаді судді в жодних конкурсних процедурах участі не брала. Таким чином, Комісія критично сприймає версію судді щодо обставин та її поведінки під час переведення на посаду судді Святошинського районного суду міста Києва в межах п’ятирічного строку і вважає, що ця версія не відповідає фактичним обставинам.

З огляду на встановлені обставини та пояснення судді, оцінені сукупно, Комісія вважає, що обґрунтований сумнів щодо дотримання суддею норм професійної етики під час участі судді Васильєвої К.О. у конкурсі на заміщення вакантної посади у Святошинському районному суді міста Києва не був спростований і таке порушення слід вважати доведеним.

Водночас, Комісія не може надати беззаперечних доказів того, що суддя Васильєва К.О. використовувала саме родинні, дружні та інші неформальні зв’язки для кар’єрного просування, незважаючи на явні процедурні порушення при зайнятті посади судді Святошинського районного суду міста Києва.

2. Щодо обставин викладених у п.2.1 висновку ГРД.

Комісія дослідивши відомості, зазначенні суддею Васильєвою К.О. у деклараціях особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2015–2018 роки щодо фактичного місця проживання у місті Харкові, взявши до уваги пояснення судді, вважає їх достатніми та прийнятними.

3. Щодо обставин, викладених у пунктах 2.2 та 2.3 висновку ГРД Комісія зазначає таке.

Комісією встановлено, що з 2018 року чоловік судді ОСОБА_1 відповідно до декларації за 2018 рік, отримав дохід від ТОВ «БФ Інжинірінг» та ТОВ «Українська холдингова лісопильна компанія» у сумі 47 920.00 гривень, що не заперечувалося суддею під час пленарного засідання.

ГРД вказує, що однією з обставин, що може свідчити про вчинення суддею корупційного або пов’язаного з корупцією правопорушення, а отже, доказом невідповідності судді критеріям доброчесності та професійної етики, є безоплатне користування Васильєвою К.О. квартирою площею 55 кв. м у місті Києві за адресою: АДРЕСА_3 (у декларації за 2020 рік суддя вказує як тимчасове проживання, «інше право користування»). Зазначена квартира належала ТОВ «Ярославів Вал» та перебувала в оренді ТОВ «БФ Інжинірінг».

Відповідно до декларації судді за 2019 рік чоловік Катерини Васильєвої як працівник підприємства мав право користування автомобілем Opel Mokka 2017 року випуску, який належав ТОВ «БФ Завод» (код ЄДРПОУ 35512066) та перебував в оренді у ТОВ «БФ Інжинірінг» (код ЄДРПОУ 42508472).

У 2019 році чоловік судді ОСОБА_1 отримав 630 000,00 гривень заробітної плати від ТОВ «БФ Інжинірінг».

У своїх поясненнях суддя Васильєва К.О. зазначила, що її чоловік працював на підставі контракту директором цього товариства. За умовами контракту директор забезпечується всім необхідним для продуктивної праці, в тому числі автомобілем та житлом. Водночас копії зазначеного контракту суддею надано не було.

Під час пленарного засідання судді Васильєвій К.О. було запропоновано надати пояснення стосовно виду діяльності товариства, місця його реєстрації та місцезнаходження юридичної особи, враховуючи те, що воно створене та знаходиться у місті Коростень Житомирської області.

Суддя у пленарному засіданні пояснила, що підприємство було зареєстроване у місті Коростені лише на початку його створення, потім виробничі потужності було розміщено у місті Києві.

Комісія критично оцінює пояснення судді щодо забезпечення її чоловіка житлом у місті Києві, оскільки підприємство створене та знаходиться у місті Коростень Житомирської області, доказів, які б підтверджували відкриття офісу чи знаходження виробничих потужностей у місті Києві, суддею надано не було.

Суддя Васильєва К.О. у декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2020 рік задекларувала інше право користування (тип «Тимчасове проживання») квартирою в Києві загальною площею 69 кв. м, за адресою: АДРЕСА_4, яка належить громадянці ОСОБА_5. При цьому у деклараціях за 2021 та за 2022 роки тип права користування було змінено на «позичку».

Посилаючись на приписи частини першої статті 1 та частини другої статті 23 Закону України «Про запобігання корупції», ГРД вважає безоплатне користування суддею квартирами – подарунком, отримання якого може свідчити про вчинення корупційних дій.

Надаючи оцінку зазначеним обставинам, Комісія передусім повинна встановити правову природу укладених правочинів. 08 листопада 2018 року на підставі контракту між ТОВ «БФ Інжинірінг» в особі представника власника ОСОБА_4 та фізичною особою ОСОБА_1 та договору між суддею Васильєвою К.О. та ОСОБА_5 виникло право безоплатного користування квартирами.

Із пояснень судді вбачається, що з ОСОБА_5 був укладений договір позички в усній формі.

Відповідно до статті 827 Цивільного кодексу України за договором позички одна сторона (позичкодавець) безоплатно передає або зобов’язується передати другій стороні (користувачеві) річ для користування протягом встановленого строку. Користування річчю вважається безоплатним, якщо сторони прямо домовилися про це або якщо це випливає із суті відносин між ними. До договору позички застосовуються положення глави 13 цього кодексу.

Стосовно контракту від 08 листопада 2018 року між ТОВ «БФ Інжинірінг» та чоловіком судді, Комісія позбавлена можливості надати оцінку його умовам, оскільки суддею не було надано його копію на підтвердження вказаних нею обставин.

Суддя Васильєва К.О. не пояснила причину ненадання копії контракту.

Особливий статус Васильєвої К.О. спонукає дослідити отриману нею можливість безоплатного користування нерухомим майном з точки зору антикорупційних заборон та обмежень.

Слід зазначити, що вирішення питання наявності або відсутності в діях особи корупційного порушення належить до повноважень компетентних органів. Однак Комісією в межах процедури кваліфікаційного оцінювання, з урахуванням мети і завдань його проведення вказана обставина перевіряється з точки зору відповідності судді критеріям професійної етики та доброчесності.

Частиною першою статті 1 Закону України «Про запобігання корупції» передбачено, що подарунок – грошові кошти або інше майно, переваги пільги, послуги, нематеріальні активи, які надають/одержують безоплатно або за ціною, нижчою мінімальної ринкової.

Обмеження щодо одержання подарунків визначені статтею 23 вказаного закону, частинами першою та другою якої встановлено, що особам, зазначеним у пунктах 1, 2 частини першої статті 3 цього закону, забороняється безпосередньо або через інших осіб вимагати, просити, одержувати подарунки для себе чи близьких їм осіб від юридичних або фізичних осіб: 1) у зв’язку із здійсненням такими особами діяльності, пов’язаної із виконанням функцій держави або місцевого самоврядування; 2) якщо особа, яка дарує, перебуває в підпорядкуванні такої особи.

Особи, зазначені в пунктах 1, 2 частини першої статті 3 вказаного вище закону, можуть приймати подарунки, які відповідають загальновизнаним уявленням про гостинність, крім випадків, передбачених частиною першою цієї статті, якщо вартість таких подарунків одноразово не перевищує двох прожиткових мінімумів для працездатних осіб, встановлених на день прийняття подарунка, а сукупна вартість таких подарунків, отриманих від однієї особи (групи осіб) протягом року, не перевищує чотирьох прожиткових мінімумів для працездатних осіб, встановлених на 1 січня року, в якому прийнято подарунки.

Комісія зауважує, що легальна цивільно-правова природа договірних відносин не виключає наявності в такій поведінці судді порушень антикорупційних заборон та обмежень, визначених статтею 23 Закону України «Про запобігання корупції».

Проте не кожне діяння, навіть за умови наявності ознак корупційного правопорушення чи правопорушення, пов’язаного з корупцією, є підставою для визнання судді такою, що не відповідає займаній посаді, наслідком чого є звільнення із займаної посади.

Однак Васильєвою К.О. не надано підтверджувальних документів щодо надання ТОВ «БФ Інжиніринг» соціального пакету, а тому Комісія вважає, що безоплатне користування квартирами може викликати у стороннього спостерігача обґрунтований сумнів щодо приховування дійсних витрат на оренду житла та або отримання благ незаконним шляхом.

Також сумнівними є твердження судді щодо надання їй громадянкою ОСОБА_5 права користування протягом трьох років квартирою, оскільки суддею не надано
будь-яких доказів на підтвердження викладених у її поясненнях обставин, що викликає обґрунтовані сумніви щодо правдивості цих тверджень.

Проаналізувавши інформацію, яка міститься у суддівському досьє, Комісія встановила розбіжності між доходами чоловіка судді Васильєвої К.О., зазначеними у деклараціях особи, уповноваженої на виконання функції держави або місцевого самоврядування та, відомостям Державного реєстру фізичних осіб – платників податків за 2015-2021 роки.

Суддя Васильєва К.О. під час пленарного засідання не змогла пояснити зазначені розбіжності. Ці суми вона вказувала у деклараціях до довідок із місяця роботи її чоловіка. Однак на підтвердження цих обставин доказів надано не було.

Комісія зауважує, що вид доходів має суттєве значення для встановлення способу життя судді, членів її сім’ї та близьких осіб, забезпечення його достатньої прозорості.

У контексті відповідності критеріям професійної етики та доброчесності чинне законодавство висуває дві вимоги, щодо яких суддя має обов’язок підтвердження законності джерела (пункт 6 частини шостої статті 126 Конституції України, пункт 10 частини сьомої статті 56 Закону) та відповідності витрат і майна судді задекларованим доходам (частина третя статті 62, підпункт «а» пункту 11, пункт 12 частини четвертої, пункт 3 частини п’ятої статті 85, пункт 12 частини першої статті 106, пункт 3 частини дев’ятої статті 109 Закону), що означає порівняння розміру доходів із розміром витрат і вартості майна.

Таким чином, неправильне зазначення виду чи наявність розбіжностей у розмірі доходів за умови їх законності та відповідності дійсному розмірові не може вважатися достатньою самостійною підставою для висновку про невідповідність критеріям професійної етики і доброчесності.

Комісією встановлено, що розбіжності в доходах указані у деклараціях особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за
2015–2017 роки, були незначними, походження джерел коштів встановлено, а тому наміру судді приховати доходи Комісією не вбачається.

Однак у розділі «11 Доходи, у тому числі подарунки» декларації особи уповноваженої на виконання функції держави або місцевого самоврядування, за 2018 рік суддею зазначено дохід чоловіка від зайняття підприємницькою діяльністю у розмірі 10320 грн, заробітну плату, отриману за основним місцем роботи в ТОВ «БФ Інжиніринг» у розмірі 45 818 грн та заробітну плату, отриману за роботу за сумісництвом від юридичної особи, зареєстрованої за кордоном, ТОВ «Дверні технології» у розмірі – 174720 грн.

Водночас, за даними Державного реєстру фізичних осіб – платників податків, чоловіком судді ОСОБА_1 у 2018 році отримано дохід лише за основним місцем роботи в ТОВ «БФ Інжиніринг» у розмірі 45 818 грн.

 З пояснень судді неможливо встановити походження інших джерел коштів, отриманих її чоловіком у 2018 році.

Комісія вважає, що доходи чоловіка судді у 2018 році від зайняття підприємницькою діяльністю та за роботу за сумісництвом у загальному розмірі
185040 грн отримані з джерел, законність походження яких викликає обґрунтований сумнів. Недекларування доходів дозволяє уникнути податкових зобов’язань.

4. Щодо обставин викладених у пункті 3 висновку ГРД, Комісія, критично сприймає пояснення судді щодо можливості існування родини із чотирьох осіб протягом періоду 2016-2017 років на задекларовані кошти.

5. Щодо обставин, викладених у пункті 4 Висновку ГРД.

За даними Національного антикорупційного бюро України, чоловіком судді ОСОБА_1 видано довіреність від 19 жовтня 2016 року на представництво інтересів з питань заснування комерційного товариства в Республіці Естонія.

Під час співбесіди 22 червня 2019 року суддя пояснила, що 08 листопада 2016 року в Естонії зареєстровано підприємство «Samarbete OU», код 14142778, в якому частка чоловіка становив 15%, сума статутного внеску – 375 євро. Відомості щодо наявності у ОСОБА_1 корпоративних прав іноземного товариства в електронній декларації судді за 2016 рік відсутні, оскільки вони не були своєчасно їй надані. Крім того, чоловік не отримував дохід від діяльності зазначеного підприємства протягом 2016–2017 років.

Суддя Васильєва К.О. зауважила, що у деклараціях за 2017–2018 роки декларує згадані вище корпоративні права чоловіка у ТОВ «Samarbete OU», однак доходу від нього за роки його існування так і не було отримано.

ГРД вважає, що під час співбесіди суддя Васильєва К.О. надала завідомо неправдиву чи викривлену інформацію для отримання позитивного результату при оцінці критеріїв професійної етики та доброчесності.

Чоловік судді, як член правління (відповідно до даних The e-Business Register, який є офіційним державним порталом Естонії, підприємство «Samarbete OÜ», код 14142778 (https://ariregister.rik.ee/eng/company/14142778/Samarbete OÜ?search_id=cf5dc09&pos=1) підписував річні звітності: за 2017 рік вказало 94 047.00 євро чистого прибутку, за
2018 рік – 4 281.00 євро чистого прибутку. Натомість у річній звітності компанії за
2019 рік підприємство зазначає нерозподілений прибуток (збиток) за попередні періоди у сумі 98 328.00 євро, а також збиток у сумі 98 328.00 євро.  

Комісією встановлено, що чоловік судді Васильєвої К.О. як співвласник та член правління Естонської компанії «Samarbete OU» підписав річну фінансову звітність за 2017 рік з фінансовим результатом у розмірі 94047.00 євро чистого прибутку. З даних фінансової звітності можна припустити активну діяльність підприємства та участь чоловіка в його управлінні. Враховуючи частку чоловіка судді, дивіденди могли складати у розмірі орієнтовно 13000 євро (без гонорару члена правління), що є суттєвим розміром, враховуючи майновий стан судді у 2016–2017 роках. Однак суддя
Васильєва К.О. стверджує те, що їй не було відомо про корпоративні права її чоловіка в естонській компанії.

Крім того, складається враження про завідомо фіктивну роботу даного підприємства та маніпуляції з фінансовими результатами його діяльності. Фінансовий результат підприємства за 2017 та 2018 роки сумарно становить 98328 євро чистого прибутку, а за 2019 рік збиток становить ті ж 98328 євро, що своєю чергою є фактичним сторнуванням фінансового результату діяльності компанії за попередні роки.

Таким чином, Комісія критично оцінює пояснення судді Васильєвої К.О. що вона не володіла інформацією про наявність у чоловіка корпоративних прав естонської компанії.

6. Щодо обставин, викладених у пункті 5 висновку ГРД.

Комісією встановлено, що чоловік судді ОСОБА_1 31 березня 2016 року видав довіреність ОСОБА_8 на продаж за ціною та на умовах на свій розсуд частки в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «Дверні технології» в розмірі 25 % на суму 37 800 тенге.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 46 Закону України «Про запобігання корупції» у декларації зазначаються відомості про інші корпоративні права, що належать суб’єкту декларування або членам його сім’ї, із зазначенням найменування кожного суб’єкта господарювання, його організаційно-правової форми, коду Єдиного державного реєстру підприємств і організацій України, частки у статутному (складеному) капіталі товариства, підприємства, організації у грошовому та відсотковому вираженні.

У розділі 8 «Корпоративні права» декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2016 рік відсутня інформація про частку в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «Дверні технології» в розмірі 25 % на суму 37 800 тенге.  

У наданих Комісії письмових поясненнях суддя Васильєва К.О. зазначила, що не задекларувала корпоративні права свого чоловіка у Товаристві з обмеженою відповідальністю «Дверні технології» або іншу інформацію, яка стосується зазначеного підприємства, у деклараціях за 2015 та 2016 роки, тому що їй не була відома така інформація.

У пленарному засіданні суддя підтримала надані нею письмові пояснення.

Водночас Комісія звертає увагу, що Комісією у складі колегії вже було встановлено факт невідображення 15 % статутного капіталу естонського товариства «Samarbete OU» в електронній декларації за 2016 рік на підставі даних Національного антикорупційного бюро України, які містяться у суддівському досьє.

Крім того, за даними з The e-Business Register, співзасновником естонського підприємства «Samarbete OÜ», код 14142778, як зазначено у своїй річній звітності за 2017, 2018, 2019 та 2020 роки, зокрема був ОСОБА_6 з Казахстана. Також ОСОБА_6, за даними з міжнародної бізнес-платформи Flagma, є комерційним директором компанії «Дверні технології» в Казахстані.

Інформація про наявність довіреності від 31 березня 2016, наданої ОСОБА_8 на продаж за ціною та на умовах на свій розсуд частки в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «Дверні технології» в розмірі 25 % на суму 37 800 тенге наявна також і в довідці Національного антикорупційного бюро України, яка містяться у суддівському досьє.

Комісія вважає необґрунтованими пояснення судді Васильєвої К.О. щодо недекларування розмірів внесків до статутного капіталу товариства, підприємства, організації, що перебувають у власності членів її сім’ї за 2015-2016 роки, у зв’язку із тим, що їй не була відома така інформація.

Відповідно до даних Комісії суддя Васильєва К.О. ознайомлювалась із матеріалами суддівського досьє 13 березня та 16 серпня 2018 року. Востаннє суддя Васильєва К.О. ознайомлювалася з матеріалами суддівського досьє 25 жовтня 2023 року.

Таким чином, судді Васильєвій К.О. було достеменно відомо про наявність довіреності, виданої її чоловіком ОСОБА_1 31 березня 2016 на ім’я ОСОБА_8 на продаж за ціною та на умовах на свій розсуд частки в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «Дверні технології» в розмірі 25 % на суму 37 800 тенге, зокрема, з довідки Національного антикорупційного бюро України (надійшла до Комісії 09 січня 2018 року), та з витягу з Єдиного реєстру довіреностей.

Особливу увагу необхідно звернути на той факт, що так само не було задекларовано розмір внесків до статутного капіталу іншого товариства за аналогічний період, що вже було предметом оцінки Комісією у складі колегії. Отже такі дії мають системний характер.

У пункті 12 частини четвертої статті 85 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що відповідність витрат і майна судді та членів його сім’ї задекларованим доходам, у тому числі копії відповідних декларацій, належить до даних суддівського досьє про відповідність судді критерію доброчесності.

Згідно з підпунктом «а» пункту 11 частини четвертої статті 85 Закону відомості про відповідність витрат і майна судді, членів його сім’ї і близьких осіб задекларованим доходам, у тому числі копії відповідних декларацій, належать до інформації суддівського досьє щодо дотримання суддею правил професійної етики, а тому підлягають оцінці під час встановлення відповідності цьому критерію.

Комісія доходить висновку, що зазначені обставини, є достатньою та самостійною підставою для встановлення невідповідності судді критеріям доброчесності (зокрема, таким показникам, як достовірність відомостей, зазначених у декларації особи, уповноваженої на виконання функції держави або місцевого самоврядування; відповідність витрат і майна судді та членів його сім’ї задекларованим доходам) та професійної етики (відповідність витрат і майна задекларованим доходам; відповідність судді вимогам законодавства у сфері запобігання корупції).

Оцінюючи відповідність судді Васильєвої К.О. займаній посаді за критеріями професійної етики та доброчесності, Комісія виходить також із вимог Кодексу суддівської етики, затвердженого XI з’їздом суддів України 22 лютого 2013 року.

У статтях 1-3, 18-19 цього Кодексу встановлено вимоги до поведінки судді під час здійснення правосуддя та поза професійною діяльністю. Зокрема, суддя повинен бути прикладом неухильного додержання вимог закону і принципу верховенства права, присяги судді, а також дотримання високих стандартів поведінки з метою зміцнення довіри громадян у чесність, незалежність, неупередженість та справедливість суду.

Суддя має докладати всіх зусиль до того, щоб, на думку розсудливої, законослухняної та поінформованої людини, його поведінка була бездоганною. Суддя повинен бути обізнаним про свої майнові інтереси та вживати розумних заходів для того, щоб бути обізнаним про майнові інтереси членів своєї сім’ї.

Відповідно до роз’яснень Кодексу суддівської етики, затверджених рішенням Ради суддів України від 04 лютого 2016 року № 1, суддя добровільно приймає на себе обмеження, пов’язані з виконанням ним своїх професійних обов’язків, які унеможливлюють створення умов, що викликатимуть сумніви у доброчесності поведінки судді та його безсторонності, незалежності і об’єктивності.

За загальним правилом суддівської етики суддя повинен бути прикладом законослухняності, завжди поводитися так, аби зміцнювати віру громадян у чесність, незалежність, неупередженість та справедливість суду, докладати всіх зусиль, щоб, на думку розсудливої, законослухняної та поінформованої людини, його поведінка була бездоганною.

Поняттю «законослухняна людина» відповідає таке визначення: це людина, яка здатна (спроможна) шанобливо ставитись до існуючих рішень, настанов, законів, дотримуватись їх, визнавати і шанувати суспільні авторитети, виконувати свої громадські, суспільні обов’язки.

Бездоганна поведінка суддів означає уникнення порушень норм етики та недопущення створення враження їх порушення як під час виконання професійних обов’язків, так і в особистому житті. Враження порушення норм етики створюється, коли розважливі особи, яким стали відомі всі відповідні обставини, розкриті в ході резонансного їх з’ясування, можуть дійти висновку, що чесність, добросовісність, неупередженість, урівноваженість та професійна придатність судді поставлені під сумнів.

Суддя зобов’язаний встановлювати для себе, додержуватися і змушувати всіх інших осіб зі свого оточення додержуватися бездоганних правил поведінки, підтримуючи і утверджуючи на власному прикладі доброчесність у судовій владі. Він має докладати всіх зусиль до того, щоб його поведінка була бездоганною.

Доброчесна поведінка судді має стосуватися всіх сфер його життя, зокрема і матеріальної (майнової) сфери. Йдеться про добросовісну поведінку судді в реалізації обов’язку бути обізнаним про свої майнові інтереси та здійсненні активних дій щодо вжиття розумних (адекватних) заходів для того, щоб бути обізнаним про майнові інтереси членів своєї сім’ї та близьких осіб, виявляючи повагу до законів і лояльність до публічних фінансових інтересів держави.

У справі «Джоджай проти Албанії» (Xhoxhaj v. Albania) ЄСПЛ зазначив, що варто також враховувати особливості широко застосовних процесів аудиту активів. На думку Суду, з урахуванням того, що особисті або сімейні статки зазвичай накопичуються протягом трудового життя, встановлення жорстких часових обмежень для оцінювання статків значно обмежило б і вплинуло на здатність органів влади оцінювати законність усіх статків, набутих протягом професійної кар’єри особою, яка проходить перевірку. У зв’язку з цим оцінювання статків має певні особливості на відміну від звичайних дисциплінарних розслідувань, які потребують надання державі-відповідачу більшої гнучкості в застосуванні встановлених законом обмежень, сумісних із метою відновлення та зміцнення довіри суспільства до системи правосуддя та забезпечення високого рівня доброчесності, якого очікують від представників судової системи. …Суд вважає, що, беручи до уваги процес оцінювання особистих або сімейних статків, накопичених протягом професійного життя судді, пом’якшувальні обставини, передбачені в Законі про перевірку, неподання заявницею документів, що підтверджують об’єктивну неможливість продемонструвати законний характер доходу її партнера та її власне неповідомлення про майно в момент його придбання, порушення пункту 1 статті 6 Конвенції щодо стверджуваного порушення принципу правової визначеності не було.

Тобто, ЄСПЛ сформував загальний принцип, застосовний у цій процедурі оцінювання з огляду на визначені законом обов’язки судді щодо підтвердження законності джерел походження майна та відповідності витрат доходам. Цей принцип полягає у допустимості оцінки майнового стану судді без часових обмежень та у сукупності із майновим станом його (її) партнера. Безумовно, цей принцип варто застосовувати з урахуванням положень законодавства України, що регулює процедури кваліфікаційного оцінювання суддів.

Комісія враховує, що всупереч викладеному вище суддя Васильєва К.О. не спонукала осіб зі свого оточення додержуватися бездоганних правил поведінки, повідомивши її про всі свої майнові інтереси, а отже, не вжила всіх розумних заходів для того, щоб бути обізнаною про майнові інтереси членів своєї сім’ї.

Комісія також бере до уваги, що порушення суддею обов’язку декларування корпоративних прав мали місце в один період, при цьому інформацію про них суддя могла дізнатися із відомостей, наявних у суддівському досьє. Все це може свідчити про приховування інформації та недоброчесну поведінку судді.

З огляду на зазначене Комісія у пленарному складі вважає, що рішення Комісії у складі колегії Комісії від 22 травня 2019 року № 268/ко-19 про визнання судді Святошинського районного суду міста Києва Васильєвої К.О. такою, що відповідає займаній посаді, є необґрунтованим, а тому це рішення Комісією не підтримується.

Стосовно інших обставин, зазначених у висновку ГРД, суддею, на думку Комісії, надані переконливі докази та пояснення на їх спростування, тому вони не впливають на рішення Комісії про невідповідність судді займаній посаді.

Висновок Комісії за результатами розгляду справи.

Комісія у пленарному складі, заслухавши доповідача, дослідивши рішення Комісії у складі колегії від 22 травня 2019 року № 268/ко-19, висновок ГРД у новій редакції, пояснення судді Васильєвої К.О., інші, зазначені вище обставини, дійшла висновку про невідповідність судді Васильєвої К.О. займаній посаді за критеріями професійної етики та доброчесності.  

Керуючись статтями 88, 93, 101, пунктом 20 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів», Вища кваліфікаційна комісія суддів України одноголосно

вирішила:

Визнати суддю Святошинського районного суду міста Києва Васильєву Катерину Олександрівну такою, що не відповідає займаній посаді.

Внести подання до Вищої ради правосуддя про звільнення судді Святошинського районного суду міста Києва Васильєвої Катерини Олександрівни із займаної посади.

Головуючий                                                                                                   Р.М. Ігнатов

Члени Комісії:                                                                                              М.Б. Богоніс

                                                                                                                      В.О. Гацелюк

                                                                                                                     Я.М. Дух

                                                                                                                      Р.А. Кидисюк

                                                                                                                      Н.Р. Кобецька

                                                                                                                      О.Л. Коліуш

                                                                                                                      Р.І. Мельник

                                                                                                                      О.С. Омельян

                                                                                                                      А.В. Пасічник

                                                                                                                      Р.Б. Сабодаш

                                                                                                                      Р.М. Сидорович

                                                                                                                      С.Ю. Чумак

                                                                                                                      Г.М. Шевчук