24/ко-24

Вища кваліфікаційна комісія суддів України у пленарному складі:

головуючого – Руслана СИДОРОВИЧА,

членів Комісії: Михайла БОГОНОСА, Людмили ВОЛКОВОЇ, Віталія ГАЦЕЛЮКА, Ярослава ДУХА, Романа КИДИСЮКА, Надії КОБЕЦЬКОЇ, Олега КОЛІУША, Руслана МЕЛЬНИКА, Олексія ОМЕЛЬЯНА, Андрія ПАСІЧНИКА, Романа САБОДАША (доповідача), Сергія ЧУМАКА, Галини ШЕВЧУК,

за участі:

судді Солом’янського районного суду міста Києва Ади ПЕДЕНКО,

представника Громадської ради доброчесності Вероніки КРЕЙДЕНКОВОЇ,

про підтримку рішення колегії Комісії, ухваленого у межах процедури кваліфікаційного оцінювання суддів судді Солом’янського районного суду міста Києва Педенко Ади Михайлівни на відповідність займаній посаді,

встановила:

І. Стислий виклад інформації про кар’єру судді та проведену процедуру кваліфікаційного оцінювання судді.

1. Педенко Ада Михайлівна _____ року народження, громадянка України.
2. У 1995 році закінчила Київський національний університет імені Тараса Шевченка за спеціальністю «Правознавство» та здобула кваліфікацію спеціаліста юриста.
3. З вересня 1986 року до лютого 1996 року працювала на різних посадах у Залізничному районному народному суді міста Києва.
4. Указом Президента України від 10.02.1996 № 122/96 Педенко А.М. призначено на посаду судді Залізничного районного суду міста Києва; Постановою Верховної Ради України від 15.03.2001 № 2297-ІІІ її обрано суддею Залізничного районного народного суду міста Києва безстроково; Указом Президента України від 23.10.2001 № 1004/2001 – переведено на посаду судді Солом’янського районного суду міста Києва.
5. Рішенням зборів суддів Солом’янського районного суду міста Києва від 14.04.2014 № 3/2014 – обрано заступником голови суду на період з 14.04.2014 до 13.04.2015.
6. Відповідно до довідки про результати перевірки, передбаченої Законом України «Про очищення влади» до Педенко А.М. не застосовуються заборони, передбачені частинами третьою і четвертою статті 1 Закону України «Про очищення влади».
7. Судді Педенко А.М. визначено спеціалізацію з розгляду справ та матеріалів у порядку, передбаченому нормами Кримінального процесуального кодексу України, справ про адміністративні правопорушення, а також з 15.05.2018 надано повноваження слідчого судді.
8. Рішенням Комісії від 01.02.2018 № 8/зп-18 призначено кваліфікаційне оцінювання суддів місцевих та апеляційних судів на відповідність займаній посаді, зокрема судді Солом’янського районного суду міста Києва Педенко А.М.
9. Рішенням Комісії від 24.05.2018 № 114/зп-18 затверджено декодовані результати першого етапу «Іспит» кваліфікаційного оцінювання суддів на відповідність займаній посаді, зокрема Педенко А.М. Комісія вирішила допустити Педенко А.М. до другого етапу кваліфікаційного оцінювання суддів на відповідність займаній посаді – «Дослідження досьє та проведення співбесіди».
10. Рішенням Комісії від 25.05.2018 № 118/зп-18 призначено проведення тестування особистих морально-психологічних якостей і загальних здібностей, зокрема Педенко А.М.
11. За підсумками тестувань особистих морально-психологічних якостей і загальних здібностей психологом складено висновок.
12. Комісією 29.10.2019 проведено співбесіду із суддею Педенко А.М. в межах процедури кваліфікаційного оцінювання судді на відповідність займаній посаді.
13. За результатами кваліфікаційного оцінювання судді Солом’янського районного суду міста Києва Педенко А.М. Комісією у складі Колегії визначено, що суддя набрала 737,75 бала, а саме: за критеріями компетентності (професійної, особистої та соціальної) – 375,25 бала; за критерієм професійної етики – 172 бали; за критерієм доброчесності – 190 балів.
14. Рішенням Комісії у складі Колегії від 29.10.2019 № 1088/ко-19 суддю Солом’янського районного суду міста Києва Педенко А.М. визначено такою, що відповідає займаній посаді. Указане рішення набирає чинності відповідно до абзацу третього підпункту 4.10.5 пункту 4.10 розділу IV Регламенту Вищої кваліфікаційної комісії суддів України.
15. Питання щодо підтримки рішення Комісії у складі Колегії від 29.10.2019 № 1088/ко-19 внесено на розгляд Вищої кваліфікаційної комісії суддів України у пленарному складі на 18.01.2024.

ІІ. Правові підстави та загальний порядок проведення кваліфікаційного оцінювання судді на відповідність займаній посаді.

16. Згідно з підпунктом 4 пункту 16-1 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України відповідність займаній посаді судді, якого призначено на посаду строком на п’ять років або обрано суддею безстроково до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», має бути оцінена в порядку, визначеному законом.
17. Абзацами першим та другим пункту 20 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» в редакції Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законодавчих актів України щодо удосконалення процедур суддівської кар’єри» № 3511-IX (далі – Закон) передбачено, що відповідність займаній посаді судді, якого призначено на посаду строком на п’ять років або обрано суддею безстроково до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» оцінюється колегіями Вищої кваліфікаційної комісії суддів України в порядку, визначеному цим Законом, за правилами, які діяли до дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законодавчих актів України щодо удосконалення процедур суддівської кар’єри», та з урахуванням особливостей, передбачених цим розділом. За результатами такого оцінювання колегія Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, а у випадках, передбачених цим Законом, - пленарний склад Комісії, ухвалює рішення про відповідність або невідповідність судді займаній посаді. Таке рішення ухвалюється за правилами, передбаченими цим Законом для ухвалення рішення про підтвердження або про непідтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді.
18. У Пояснювальній записці до проєкту Закону України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», за результатами розгляду якого було внесено зміни до Конституції України (Закон - № 1401) і запроваджено процедуру кваліфікаційного оцінювання суддів на відповідність займаній посаді, зазначено, що проєкт передбачає «спеціальні механізми оновлення суддівського корпусу, що дасть змогу досягти необхідного балансу між суспільними очікуваннями, з одного боку, та захистом індивідуальних прав, з іншого. Зокрема, за рекомендаціями Венеціанської Комісії та Директорату з прав людини Головного директорату з прав людини та верховенства права Ради Європи, що викладені у Спільному висновку від 23.03.2015 (документ CDL-AD(2015)007), процедура кваліфікаційного оцінювання суддів, запроваджена в рамках Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд», отримає відповідне конституційне закріплення.
19. Так само, ухвалюючи Закон, законодавець у Пояснювальній записці до відповідного законопроєкту сформулював легітимну мету закону – здійснення трансформації системи судоустрою та оновлення суддівського корпусу відповідно до суспільних очікувань. Законодавець окремо звернув увагу на те, що до завдань законопроєкту також належить подолання корупційних ризиків при здійсненні суддею правосуддя та очищення судової системи від недоброчесних суддів.
20. Відповідно до рішення Великої Палати Верховного Суду від 04.11.2020 (справа № 200/9195/19-а) із запровадженням судової реформи та набранням чинності Законом для утвердження незалежності судової влади, зокрема, шляхом її деполітизації, для посилення відповідальності судової влади перед суспільством, а також для запровадження належних конституційних засад кадрового оновлення суддівського корпусу було запроваджено необхідність проходження суддями кваліфікаційного оцінювання. Запровадження кваліфікаційного оцінювання суддів було зумовлене істотною метою, що полягала у відновленні довіри до судової влади в Україні. Зміни, запроваджені в судовій системі України у зв’язку з її реформуванням, були схвалені світовою спільнотою, у тому числі Венеційською комісією (пункти 98–99 цього рішення).
21. Отже, функціонування судової влади, до складу суддівського корпусу якої входять судді, які не відповідають критеріям компетентності, професійної етики та доброчесності, є таким, що не відповідає зазначеним очікуванням суспільства та фактично ставить під загрозу інтереси національної безпеки, громадського порядку та захист прав і свобод людей. Іншими словами, кваліфікаційне оцінювання суддів на відповідність (невідповідність) займаній посаді є необхідним у демократичному суспільстві та відповідає нагальній суспільній потребі.
22. Водночас Комісія зважає і на те, що навіть у разі, коли втручання у приватне життя здійснюється відповідно до закону, відповідає легітимній меті та є необхідним у демократичному суспільстві, встановлення невідповідності судді займаній посаді за критеріями компетентності, професійної етики або доброчесності має своїм наслідком звільнення з посади, що є серйозним, якщо не найсерйознішим заходом, який може бути застосовано до особи. На відміну від процедур дисциплінарного провадження процедури кваліфікаційного оцінювання суддів не мають «ієрархії покарань», а мають своєрідний характер, спрямований на досягнення легітимної мети запровадження таких процедур. Викладене вимагає від Комісії пошуку справедливої рівноваги між інтересами суспільства загалом та правом судді на приватність.
23. Відповідність займаній посаді судді, якого призначено на посаду строком на п’ять років або обрано суддею безстроково до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», має бути оцінена в порядку, визначеному законом. Виявлення за результатами такого оцінювання невідповідності судді займаній посаді за критеріями компетентності, професійної етики або доброчесності чи відмова судді від такого оцінювання є підставою для звільнення судді з посади. Порядок та вичерпні підстави оскарження рішення про звільнення судді за результатами оцінювання встановлюватимуться законом.
24. Відповідна процедура здійснюється за критеріями та у порядку, визначеному Законом, з урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про забезпечення права на справедливий суд», та буде тим винятковим заходом, що застосовуватиметься до всіх суддів.
25. Відповідно до частини другої статті 83 Закону критеріями кваліфікаційного оцінювання є:
    1. компетентність (професійна, особиста, соціальна тощо);
    2. професійна етика;
    3. доброчесність.
26. Частиною п’ятою статті 83 Закону встановлено, що порядок та методологія кваліфікаційного оцінювання, показники відповідності критеріям кваліфікаційного оцінювання та засоби їх встановлення затверджуються Комісією.
27. Завдання, підстави, порядок проведення та етапи кваліфікаційного оцінювання визначено в главі 1 «Кваліфікаційне оцінювання суддів» розділу V «Кваліфікаційний рівень судді» Закону.
28. З метою проведення оцінювання суддів на відповідність займаній посаді за визначеними законом критеріями Комісією затверджено Положення про порядок та методологію кваліфікаційного оцінювання, показники відповідності критеріям кваліфікаційного оцінювання та засоби їх встановлення (рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 03.11.2016 № 143/зп-16, mutatis mutandis) (далі – Положення).
29. Пунктом 5 глави 6 розділу II Положення встановлено, що максимально можливий бал за критеріями компетентності (професійної, особистої, соціальної) становить 500 балів, за критерієм професійної етики – 250 балів, за критерієм доброчесності – 250 балів. Отже, сума максимально можливих балів за результатами кваліфікаційного оцінювання за всіма критеріями дорівнює 1 000 балів.
30. За змістом підпункту 5.1 пункту 5 глави 6 розділу ІІ Положення критерії компетентності оцінюються так: професійна компетентність (за показниками, отриманими під час іспиту) – 300 балів, з яких: рівень знань у сфері права – 90 балів (підпункт 5.1.1.1); рівень практичних навичок та умінь у правозастосуванні – 120 балів (підпункт 5.1.1.2); ефективність здійснення суддею правосуддя або фахова діяльність для кандидата на посаду судді – 80 балів (підпункт 5.1.1.3); діяльність щодо підвищення фахового рівня – 10 балів (підпункт 5.1.1.4); особиста компетентність – 100 балів (підпункт 5.1.2); соціальна компетентність – 100 балів (підпункт 5.1.3).
31. Пунктом 11 розділу V Положення встановлено, що рішення про підтвердження відповідності судді займаній посаді ухвалюється у разі отримання суддею мінімально допустимого і більшого бала за результатами іспиту, а також більше 67 відсотків від суми максимально можливих балів за результатами кваліфікаційного оцінювання всіх критеріїв за умови отримання за кожен з критеріїв бала, більшого за 0 (мінімально прийнятний рівень).
32. Показники, за якими оцінюється відповідність судді кожному з критеріїв, визначено в розділі ІІ Положення.
33. За результатами такого оцінювання колегія Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, а у випадках, передбачених цим Законом, – пленарний склад Комісії, ухвалює рішення про відповідність або невідповідність судді займаній посаді. Таке рішення ухвалюється за правилами, передбаченими цим Законом для ухвалення рішення про підтвердження або про непідтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді.
34. І хоча Комісія виходить із презумпції, що суддя відповідає критеріям компетентності, професійної етики та доброчесності як особа, яка згідно з Бангалорськими принципами поведінки суддів за родом своєї роботи вважається гарантом верховенства права, ця презумпція є спростовною, а рівень такої відповідності підлягає з’ясуванню у процесі кваліфікаційного оцінювання судді.
35. Процедура кваліфікаційного оцінювання на відповідність (невідповідність) судді займаній посаді є одноразовою процедурою, спрямованою на перевірку відповідності всіх суддів критеріям компетентності (професійної, особистої, соціальної тощо), професійної етики та доброчесності з метою відновлення та підвищення суспільної довіри до судової влади в Україні, і проводиться за правилами кваліфікаційного оцінювання суддів. Ця процедура, як вже зазначалось вище, була запроваджена у відповідь на ймовірну присутність в судовій владі некомпетентних та недоброчесних суддів.
36. Згідно з позицією, висловленою Великою Палатою Верховного Суду у рішенні від 10.11.2021 (справа № 9901/355/21), «доброчесність» – це необхідна морально-етична складова діяльності судді, яка, серед іншого, визначає межу і спосіб його поведінки, що базується на принципах об’єктивного ставлення до сторін у справах та чесності у способі власного життя, виконанні своїх обов’язків та здійсненні правосуддя. Члени Комісії, оцінюючи певні обставини стосовно кандидата, визначалися щодо їх відповідності суспільним уявленням про доброчесність на власний розсуд. Зважаючи на те, що доброчесність є морально-етичною, а не правовою категорією, обставини, що свідчать про недоброчесність, оцінюються, насамперед, з морально-етичного погляду. Навіть зовні правомірні і законні дії кандидата можуть оцінюватися як такі, що не узгоджуються з поняттям доброчесності.
37. За визначенням терміна, який подано у Сучасному словнику з етики, доброчесністю є позитивна моральна якість, зумовлена свідомістю і волею людини, яка є узагальненою стійкою характеристикою людини, її способу життя, вчинків; якість, що характеризує готовність і здатність особистості свідомо і неухильно орієнтуватись у своїй діяльності та поведінці на принципи добра і справедливості.
38. Авторитет та довіра до судової влади формуються залежно від персонального складу судів, від осіб, які обіймають посади суддів та формують суддівський корпус. Саме тому важливо, щоб суддя не допускав будь-якої неналежної (недоброчесної, неетичної) поведінки як у професійній діяльності, так і в особистому житті, яка може поставити під сумнів відповідність кандидата критерію доброчесності, що негативно вплине на суспільну довіру до судової влади у зв’язку з таким призначенням (пункт 23 цього рішення).
39. Статтею 1 Кодексу суддівської етики, затвердженого рішенням ХІ з’їзду суддів України від 22.02.2012, встановлено, що суддя повинен бути прикладом неухильного додержання вимог закону і принципу верховенства права, присяги судді, а також дотримання високих стандартів поведінки з метою зміцнення довіри громадян у чесність, незалежність, неупередженість та справедливість суду. Відповідно до статті 3 цього Кодексу саме суддя має докладати всіх зусиль, до того щоб, на думку обізнаного та розсудливого стороннього спостерігача, його поведінка була бездоганною. Роз’яснюючи зазначені положення, Рада суддів України в Коментарі до Кодексу суддівської етики, затвердженому рішенням Ради суддів України від 04.02.2016 № 1, відзначила, що суддя повинен уникати порушень етики та всього того, що виглядає як порушення етики, в усіх випадках його діяльності – як професійній, так і в приватній. Бездоганна поведінка суддів означає уникнення порушень норм етики та недопущення створення враження їх порушення. Враження порушення норм етики створюється, коли розважливі особи, яким стали відомі всі відповідні обставини, розкриті в ході резонансного їх з’ясування, можуть дійти висновку, що чесність, добросовісність, урівноваженість та професійна придатність судді поставлені під сумнів. Рада суддів України окремо наголосила на тому, що численними є ситуації, коли та чи інша дія прямо не заборонена законом, але є ризик такого сприйняття, формування враження, яке підірвало б довіру до суду.
40. Аналогічні вимоги є застосовними до встановлення відповідності судді критеріям професійної етики та доброчесності в процедурі кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді з тією особливістю, що такі обставини стають відомими під час дослідження досьє та проведення співбесіди.
41. У сукупності з положеннями розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону, в тому числі щодо наслідків відмови від проходження кваліфікаційного оцінювання чи ухилення від його проходження, Комісія вважає, що суддя зобов’язаний взяти участь у кваліфікаційному оцінюванні, зокрема активно реалізувати права бути заслуханим у контексті сумнівів Комісії, які можуть виникнути під час дослідження досьє та/або проведення співбесіди.
42. Таким чином, у разі наявності у Комісії обґрунтованого сумніву у відповідності судді критеріям компетентності, професійної етики або доброчесності спростування такого сумніву відбувається як внаслідок реалізації Комісією наданих їй законом повноважень, так і шляхом складання суддею кваліфікаційного іспиту, проходження тестування особистих морально-психологічних якостей і загальних здібностей, а також надання Комісії чітких та переконливих доказів під час дослідження досьє та проведення співбесіди, щоб спростувати такий сумнів.
43. Велика Палата Верховного Суду у рішенні від 16.06.2022 у справі № 9901/57/19 підкреслила, що на стадії кваліфікаційного оцінювання відповідний компетентний орган не встановлює і не кваліфікує наявності в діях судді ознак складу дисциплінарного проступку, що є обов’язковою складовою процедури дисциплінарного провадження. На цій стадії відбувається оцінювання фактів (явищ) минулої поведінки судді в сенсі виявлення і визначення [нових] якостей (характеристик, ознак чи рис) судді, на підставі яких формується висновок про його здатність бути суддею (пункт 18 цього рішення).
44. Згідно з пунктами 1, 2 глави 6 розділу II Положення встановлення відповідності судді критеріям кваліфікаційного оцінювання здійснюється членами Комісії за їх внутрішнім переконанням відповідно до результатів кваліфікаційного оцінювання. Показники відповідності судді критеріям кваліфікаційного оцінювання досліджуються окремо один від одного та в сукупності (зазначений підхід викладено у пункті 37 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.11.2018 у справі № 9901/623/18).
45. Водночас пунктом 34 розділу ІІІ «Порядок проведення кваліфікаційного оцінювання» Положення передбачено, що рішення Комісії, ухвалене за результатами кваліфікаційного оцінювання, має містити підстави його ухвалення або мотиви, з яких Комісія дійшла таких висновків, а за наявності висновку Громадської ради доброчесності про непідтвердження відповідності судді критеріям професійної етики та доброчесності – також мотиви його прийняття або відхилення.
46. З огляду на викладене звільнення судді з посади за результатами кваліфікаційного оцінювання на відповідність можливе за таких умов: 1) результати оцінювання мають відповідати критерію об’єктивності; 2) ці результати, на переконання Комісії, мають свідчити про нездатність або небажання судді виконувати свої обов’язки; 3) межа допустимості поведінки судді як такого, що відповідає займаній посаді, визначена як «мінімально прийнятний рівень», з урахуванням правил кваліфікаційного оцінювання, вимог до поведінки судді, визначених законом та зазначеними вище правилами професійної етики.
47.  Виявлення за результатами такого оцінювання невідповідності судді займаній посаді за критеріями компетентності, професійної етики або доброчесності чи відмова судді від такого оцінювання є підставою для звільнення судді з посади за рішенням Вищої ради правосуддя на підставі подання відповідної колегії або пленарного складу Вищої кваліфікаційної комісії суддів України.
48. Таким чином, запропоновані механізми дають змогу якісно оновити судову систему без ризику зупинення її функціонування, не створюючи при цьому істотних перешкод, які могли б спричинити порушення права особи на доступ до правосуддя.

ІII. Стислий виклад висновку Громадської ради доброчесності та пояснень судді, а також звернень стосовно судді, які надійшли до Комісії до проведення співбесіди із суддею.

49. Відповідно до статті 87 Закону з метою сприяння Комісії у встановленні відповідності судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності для цілей кваліфікаційного оцінювання утворюється Громадська рада доброчесності (далі – ГРД), яка, зокрема, надає Комісії інформацію стосовно судді (кандидата на посаду судді), а за наявності відповідних підстав – висновок про невідповідність судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності.
50. Пунктом 120 розділу II Регламенту Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, затвердженого рішенням Комісії від 13.10.2016 № 81/зп-16 (в редакції рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 19.10.2023 № 119/зп-23, далі – Регламент), передбачено, що висновок або інформація Громадської ради доброчесності розглядаються Комісією під час проведення співбесіди та дослідження досьє судді (кандидата на посаду судді) на відповідному засіданні з метою встановлення наявності або спростування обґрунтованого сумніву щодо відповідності судді (кандидата на посаду судді) критеріям доброчесності та професійної етики.
51. ГРД 06.04.2019 затверджено висновок про невідповідність судді критеріям доброчесності та професійної етики (далі – Висновок № 1). Мотивуючи свій Висновок № 1, ГРД вказує таке:
    1. Суддя ухвалювала незаконні рішення про стягнення штрафів із невинних осіб на підставі сфальсифікованих доказів у зв’язку із поїздкою до Межигір’я Віктора Януковича 29.12.2013. Зокрема суддя прийняла постанову від 13.02.2014 у справі № 760/1226/14-п, якою особу притягнуто до адміністративної відповідальності у виді штрафу. Постановою Апеляційного суду міста Києва від 21.03.2014 у справі № 760/1226/14-п цю особу звільнено від відповідальності на підставі Закону України «Про недопущення переслідування та покарання осіб з приводу подій, які мали місце під час проведення мирних зібрань, та визнання такими, що втратили чинність, деяких законів України» від 21.02.2014 № 743-VII. Крім цього, суддя прийняла постанову від 13.02.2014 у справі № 760/1246/14-п, якою особу також притягнуто до адміністративної відповідальності у виді штрафу.
    2. У декларації доброчесності судді за 2016 рік у пункті 19 суддя вказала, що до неї не застосовуються заборони, передбачені законом «Про очищення влади». Однак це не відповідає дійсності.
    3. Заповнюючи декларацію родинних зв’язків судді за 2012–2016 роки, суддя не підтвердила, що особи, з якими в неї є родинні зв’язки, за звітний період займали посади, визначені пунктом 2 частини другої статті 61 Закону. Проте подальша перевірка виявила, що рідний брат судді ОСОБА_1 здійснює адвокатську діяльність з 2003 року.
52. ГРД додатково надала інформацію, яка сама по собі не стала підставою для висновку, але має бути оцінена в сукупності з іншими обставинами, які характеризують суддю та можуть свідчити про невідповідність критеріям доброчесності та професійної етики.
53. Судді Педенко А.М. запропоновано ознайомитись з Висновком № 1 та надати Комісії свої пояснення щодо викладених у ньому обставин.
54. Комісією 14.05.2019 отримано письмові пояснення судді щодо обставин, викладених у Висновку № 1, в яких суддя вказує таке:
    1. У декларації доброчесності судді за 2016 рік у пункті 19 вказано достовірну інформацію, оскільки стосовно неї проведено перевірку, передбачену Законом України «Про очищення влади», за результатами якої 14.04.2016 складено відповідну довідку. 10.12.2015 надійшов лист Державної судової адміністрації України (далі – ДСА України) від 08.12.2015 № 4-07704/15, в якому зазначено, що станом на день перевірки ДСА України судові рішення у справах № 760/1226/14-п та № 760/1246/14-п опубліковано в Єдиному державному реєстрі судових рішень (далі – ЄДРСР).
    2. Нею вказано достовірні відомості в пункті 17 декларації доброчесності судді за 2016 рік щодо того, що нею одноособово або в колегії суддів не приймались судові рішення, передбачені статтею 3 Закону України «Про відновлення довіри до судової влади України», оскільки у вказаних вище справах про адміністративні правопорушення, особи були визнані винними у скоєнні адміністративного правопорушення та на них накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу, а не позбавлення права керування транспортними засобами на певний строк. Також суддя зазначила, що вказані особи не ідентифікували себе як учасники акції протесту «Автомайдан» або будь-яких інших мирних зібрань. Суддя звернула увагу на те, що вона ухвалювала й інші судові рішення, які мають відношення до подій 29.12.2013, які розглянуто за участі осіб, які притягались до адміністративної відповідальності, свідків та адвокатів. За результатами розгляду вказаних справ нею ухвалено рішення про закриття провадження у справі за статтею 247 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі – КУпАП).
    3. Нею помилково в декларації родинних зв’язків судді за 2012–2016 роки не зазначено брата ОСОБА_1, який має статус адвоката. Оскільки ці дані викладено в паперовій формі, то здійснити уточнення вона не мала можливості. Суддя стверджувала, що не мала наміру приховати вказаний факт, тим більше, що дані про здійснення її братом адвокатської діяльності є в загальному доступі.
    4. Стосовно інформації, викладеної у Висновку № 1, суддя у письмових поясненнях вказувала на те, що особисто вона не відвідувала територію росії останні десять років. Її мати дійсно один раз відвідувала росію у 2016 році, оскільки там проживає її рідна сестра та поховані її батьки. Цивільний чоловік судді має батьків похилого віку, які проживають у місті Душамбе (Таджикістан). Оскільки прямого рейсу до Таджикістану з міста Києва немає, він був змушений транзитом через росію здійснювати переліт до міста Душамбе. Останній його візит до міста Душамбе був пов’язаний з похованням його батька.
55. ГРД 11.12.2023 затвердила висновок про невідповідність судді Педенко А.М. критеріям доброчесності та професійної етики в новій редакції (далі – Висновок № 2), в якому, підтримавши Висновок № 1, послалась на таке.
    1. Будь-які рішення суду, прийняті щодо невинної особи, що обумовлено політичними чи іншими мотивами, не можуть вважатися прийнятними, незалежно від тяжкості накладеного на особу стягнення. Також такі рішення мають вплив не лише на конкретних осіб, які стали їх суб’єктами, але й на суспільну довіру та авторитет правосуддя загалом. Ухвалення рішень, обумовлених політичними мотивами, які сприйнятті суспільством як очевидно несправедливі, підриває довіру до судової влади та держави загалом, зважаючи на роль суду щодо захисту прав людини. Свідченням цього також є те, що законодавець прийняв Закону України «Про недопущення переслідування та покарання осіб з приводу подій, які мали місце під час проведення мирних зібрань, та визнання такими, що втратили чинність, деяких законів України», який мав екстраординарний характер та був націлений на подолання наслідків свавільних дій суддів. Масовість рішень щодо протестувальників Революції Гідності, незалежно від характеру та наслідків, спричинило значний суспільний резонанс та стало причиною запиту на очищення та оновлення судової влади. Рішення судді щодо протестувальників можливо і не спричинили для них гострих наслідків, зважаючи на характер стягнення, однак спричинило значні суспільні наслідки у вигляді підриву довіри до судової влади та авторитету правосуддя. ГРД також звернула увагу, що обидва рішення (справи № 760/1226/14-п та № 1246/14-п) невчасно надіслано для оприлюднення. Зокрема, у ЄДРСР вказана така інформація щодо них: «Надіслано судом: 25.12.2015. Зареєстровано: 28.12.2015. Оприлюднено: 31.12.2015». Тобто рішення оприлюднено майже через два роки після їх ухвалення. На думку ГРД, вказані рішення ухвалено у резонансних справах та мають нескладний характер їх змісту, що не потребувало значних часових ресурсів для їх виготовлення. Зважаючи на це, у ГРД є обґрунтоване переконання, що такий тривалий період для публікації пов’язаний із приховуванням факту їх прийняття.
    2. Суддя повинна була зазначити інформацію щодо ухвалених нею вказаних вище судових рішень у пункті 19 декларації доброчесності судді за 2016 рік, але не зазначила, що дає ГРД підстави вважати, що суддя діяла з метою приховати факт ухвалення цих судових рішень.
    3. Відсутності в судді наміру приховати відомості про рідного брата ОСОБА_1, який є адвокатом, у декларації родинних зв’язків за 2012– 2016 роки, не свідчить про те, що суддя не порушила вимоги законодавства у відповідній сфері, оскільки такі відомості підлягали декларуванню. На думку ГРД, такі дії судді могли бути наміром приховати зв’язок судді з її рідним братом.
    4. За даними декларацій особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2014–2016 роки, суддя задекларувала право власності житловим будинком загальною площею 67,5 кв.м, вартістю 40 700,00 грн, дата набуття – 29.10.2008, у АДРЕСА_1, який розташований на земельній ділянці (кадастровий номер НОМЕР_1), право власності на яку зареєстровано за суддею. З 2017 року, як вказано у Висновку № 2, суддя декларує вказаний будинок як об’єкт незавершеного будівництва, проте у ГРД виникають сумніви щодо цього, оскільки згідно з фото з ресурсу «Google Earth» за березень 2020 року будинок мав облаштований вигляд, який придатний для проживання. На думку ГРД, декларування будинку як об’єкт незавершеного будівництва може бути обумовлене спробою уникнути оподаткування нерухомості.
    5. У декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2015 рік суддею не вказано отримання доходу у вигляді заробітної плати за основним місцем роботи, у декларації за 2016 рік суддею не зазначено право користування квартирою, яка належить на праві власності ОСОБА_2: у 2017 році суддя задекларувала таке право користування, зазначивши дату набуття права – 01.01.2016. ГРД вважає, що вказані обставини можуть мати ознаки як приховування майна, так і нестаранного ставлення до заповнення декларацій.
    6. У ЄДРСР наявні постанови у справах про адміністративні правопорушення, передбачені частиною першою статті 130 КУпАП, від 19.11.2021 у справі № 760/28449/21 та від 19.05.2021 у справі № 760/6534/21, відповідно до яких суддя визнала винними осіб у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 130 КУпАП, проте, застосувавши положення статті 22 КУпАП, звільнила осіб від адміністративної відповідальності, обмежившись усним попередженням. ГРД окремо відзначає, що 17.03.2021 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення відповідальності за окремі правопорушення у сфері безпеки дорожнього руху» від 16.02.2021 № 1231-IX, яким внесено зміни до статті 22 КУпАП, відповідно до яких положення цієї статті не застосовуються до адміністративних правопорушень, передбачених статтею 130 КУпАП. Таким чином, на переконання ГРД, що суддя проігнорувавши характер правопорушення, всупереч вимогам чинного законодавства застосувала до осіб, які вчинили адміністративні правопорушення, передбачені частиною першою статті 130 КУпАП, положення статті 22 КУпАП. Такі дії судді, на думку ГРД, могли бути обумовлені намаганням допомогти особам уникнути адміністративної відповідальності за скоєнні правопорушення або можуть свідчити про грубу недбалість з боку судді.
    7. Суддя допускала судову тяганину у справах № 760/22282/18, № 127/3291/19, № 760/14265/19, № 760/17710/20, № 760/3599/17, № 760/12943/17, № 760/4972/22, № 760/22280/18, № 760/7731/17, № 760/28505/21, № 760/10374/21, № 760/20725/17, № 760/17333/18, № 760/20728/17, № 760/17006/18, № 760/20584/19, № 760/24243/19, №  760/4216/19, № 760/4573/19, № 760/17321/18 та № 760/19203/16-п, що породжує сумніви суспільства в чесності та непідкупності судових органів, негативно впливає на авторитет судової влади та є одним з найпоширеніших способів ухилення правопорушників від покарання за допомогою судді.
    8. Суддя допускала ухвалення судових рішень, не перебуваючи на робочому місці, зокрема 07.02.2022. За даними суддівського досьє, у період з 07.02.2022 до 11.02.2022 перебувала на навчанні в Національній школі суддів України.
56. ГРД надала також інформацію, яка само по собі не стала підставою для висновку, але потребує пояснень з боку судді, а саме:
    1.  У деклараціях особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2017–2019 роки суддя в розділі доходів свого співмешканця ОСОБА_2 вказала, що член сім’ї не надав інформацію. Це може мати ознаки приховування реального майнового стану близької особи судді, яка очевидно пов’язана з нею спільним побутом, або недостатню старанність судді у визначенні та відображенні майнового стану близьких осіб.
    2. Мати судді ОСОБА_3 та співмешканець судді ОСОБА_2 відвідували рф протягом 2014–2017 років.
    3. У 2002 році видання «Детектор Медіа» повідомляв про те, що суддя «відмовилася розглядати скаргу видавничого і поліграфічного центру «Такі справи» на незаконні обшуки підприємства представниками податкової міліції Солом’янського району міста Києва, посилаючись при цьому на статтю закону, яку Конституційний Суд України п’ять років тому визнав неконституційною і такою, що втратила чинність». Видання зазначає, що суддя «написала у своїй відмові, що «вказана скарга не підвідомча суду, оскільки законом встановлений виключно позасудовий порядок оскарження дій і актів службових осіб органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури, суду».
    4. Суддя відмовила у стягненні застави у розмірі 500 000 грн у дохід держави у резонансній справі щодо обвинуваченої в держзраді ексдиректорки Печерського ліцею ОСОБА_4, яка виїхала за кордон. ГРД не встановила у діях судді невідповідності критеріям доброчесності та професійної етики, однак ця інформація, на думку ГРД, може оцінюватися Комісією в сукупності з іншими обставинами.
57. Комісією запропоновано Педенко А.М. надати письмові пояснення щодо обставин, викладених у Висновку № 2.
58. Педенко А.М. на адресу Комісії надіслано письмові пояснення, в яких суддя послалась на обставини, аналогічні тим, що вже були нею викладені в письмових поясненнях на Висновок № 1, а також додатково зазначила таке.
    1. У неї не було умислу приховувати інформацію щодо ухвалених нею судових рішень у справах про адміністративні правопорушення № 760/1226/14-п та № 760/1246/14-п, що підтверджується листом ДСА України від 08.12.2015 про результатами проведеної перевірки відповідно до Закону України «Про очищення влади». Визнаючи факт несвоєчасності направлення постанов для оприлюднення у ЄДРСР, суддя послалась на велике судове навантаження.
    2. Стосовно недекларування свого рідного брата в декларації родинних зв’язків судді за 2012–2016 роки, суддя пояснила, що вказані обставини були предметом розгляду на засіданні Третьої дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя, рішенням якої від 24.07.2019 № 1935/3дп/15-19 відмовлено у притягнення судді до дисциплінарної відповідальності та встановлено, що суддя не мала наміру умисно приховати відомості стосовно брата, який здійснює адвокатську діяльність.
    3. Стосовно зазначення у деклараціях особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2014–2016 роки, житлового будинку як об’єкта незавершеного будівництва суддя повідомила, що на сьогодні комунікації до будинку не підведено в повному обсязі, внутрішні ремонтні роботи також в повному обсязі не виконані, як і не проведено дій щодо облаштування будинку для постійного проживання. Також суддя звернула увагу, що облаштування прибудинкової території та завершення зовнішнього оздоблення будівлі само по собі не може свідчити про готовність будинку до його введення в експлуатацію та завершення будівельних робіт.
    4. Стосовно тверджень ГРД про недекларування доходів у вигляді заробітної плати в декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2015 рік, суддя зазначила, що вказане не відповідає дійсності, оскільки ця інформація відображена у відповідній графі декларації, поданої в паперовій формі.
    5. Стосовно права користування квартирою, яка належить ОСОБА_2, суддя пояснила, що вона спільно проживає з останнім, відповідно має право користування цією квартирою.
    6. Стосовно постанов у справах про адміністративні правопорушення № 760/28449/21 та № 760/65354/21, в яких особи звільнені від адміністративної відповідальності за частиною першою статті 130 КУпАП із застосуванням до них положень статті 22 КУпАП, суддя зазначила, що ці постанови відповідають вимогам обґрунтованості та вмотивованості, прийняті відповідно до її внутрішнього переконання на основі безпосередньо досліджених доказів.
    7. Стосовно затягування строків розгляду справ, як про це зазначено у Висновку № 2, суддя вказала, що під час розгляду справ, перелік яких наведений у Висновку № 2, нею дотримано права та інтереси учасників справи. Крім того, існували об’єктивні підстави для відкладення судових засідань, а враховуючи велике судове навантаження, судові засідання призначались згідно з щільним графіком, тому, як стверджує суддя, закриття проваджень у справі у зв’язку зі спливом строків притягнення до адміністративної відповідальності не носило характер умисних дій.
    8. Стосовно ухвалення судових рішень поза межами робочого місця, суддя зазначила, що відповідно до наказу голови Солом’янського районного суду міста Києва від 28.12.2021 № 85-ОД її направлено для участі в підготовці для підтримання кваліфікації упродовж кожних трьох років перебування на посаді судді, що проводитиметься Національною школою суддів України, з 07.02.2022 до 11.02.2022; наказом голови цього суду від 01.02.2022 № 12-ОД участь судді в заняттях призупинено на один календарний день у зв’язку з необхідністю вирішення питання про продовження дії запобіжного заходу в кримінальному провадженні на підставі власної заяви судді. Таким чином, суддя стверджує, що їй ніщо не заважало 07.02.2022 ухвалювати судові рішення у справах, перелік яких надано ГРД.
    9. Стосовно посилань у Висновку № 2 на видання «Детектор Медіа», суддя вказала, що надати будь-які пояснення у справі за 2002 рік не має можливості, оскільки пройшло більше 21 року, матеріали не збереглись, рішення в ЄДРСР відсутні, сама публікація теж відсутня. Суддя підтвердила, що дійсно нею розглядалась у 2002 році кримінальна справа стосовно особи, яка здійснювала фіктивне підприємництво у співпраці з одним із видавничо-поліграфічних підприємств, така публікація могла свідчити про намагання вплинути на прийняття нею рішення, посіяти сумніви в суспільстві щодо її професійної діяльності. Педенко А.М. звернула увагу, що за її заявою вперше та одноразово за весь час перебування на посаді судді стосовно неї застосовано заходи безпеки.
    10. Стосовно відмови у стягненні застави в 500 000,00 грн в дохід держави суддя вказала, що на сьогодні триває судовий розгляд у кримінальному провадженні за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 111 Кримінального кодексу України, остаточного судового рішення не прийнято. Альтернативний запобіжний захід у вигляді застави визначено ухвалою слідчого судді від 26.04.2022. Під час судового розгляду прокурором заявлено клопотання про звернення застави у розмірі 500 000,00 грн на користь держави, відмовляючи у задоволенні цього клопотання колегія суддів виходила з того, що фактично у сторони обвинувачення були відсутні докази про місцезнаходження обвинуваченої, остання виходила в судове засідання за допомогою відеоконференцзв’язку з використанням власного електронного підпису, тобто підстави для звернення застави на користь держави були відсутні.

ІV. Стислий виклад пояснень судді, наданих Комісії у пленарному складі.

59. На засіданні Комісії у пленарному складі, яке відбулося 18.01.2024, Педенко А.М. підтримала обставини, викладені нею в письмових поясненнях, а також надані нею під час співбесіди з Комісією у складі Колегії 29.10.2019, додатково пояснивши та відповівши на уточнювальні питання Комісії у пленарному складі щодо підстав звільнення осіб від адміністративної відповідальності за частиною першою статті 130 КУпАП, зокрема щодо того, що особами було надано вичерпний перелік документів, які давали підстави вважати, що вони не намагались уникнути відповідальності, не чинили супротив поліцейським на місці скоєння адміністративного правопорушення, щиро розкаялись у скоєному, мали позитивні характеристики, що дозволило судді дійти висновку про наявність правових підстав для ухвалення таких судових рішень.
60. Надаючи пояснення щодо застосування статті 38 КУпАП, суддя послалась виключно на обов’язковість наявності доказів належного та своєчасного повідомлення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, про дату, час та місце розгляду справи.
61. Стосовно об’єкту незавершеного будівництва суддя пояснила, що через велике навантаження на роботі вона фізично не встигає завершити процедуру введення його в експлуатацію. Наразі нею запланована відпустка, яка буде присвячена вирішенню саме цього питання.

V. Висновки Комісії щодо обставин, які можуть свідчити про відповідність чи невідповідність судді займаній посаді.

62. Дослідивши інформацію, яка міститься в матеріалах суддівського досьє, відомості, надані суддею під час співбесіди, та рішення Комісії у складі Колегії, Комісія у пленарному складі не виявила відомостей про невідповідність витрат і майна судді та членів її сім’ї, а також близьких осіб задекларованим доходам, невідповідність судді вимогам законодавства у сфері запобігання корупції, вимогам стосовно політичної нейтральності, про недотримання Кодексу суддівської етики та обставини, передбачені підпунктами 1, 2, 3, 5–12, 13, 15–19 частини першої статті 106 Закону. До дисциплінарної відповідальності суддя Педенко А.М. не притягувалася.
63. У матеріалах суддівського досьє відсутні відомості щодо притягнення судді Педенко А.М. до відповідальності за вчинення проступків або правопорушень, які свідчать про недоброчесність та наявність незабезпечених зобов’язань майнового характеру, які можуть мати істотний вплив на здійснення нею правосуддя.
64. Даних щодо невідповідності судді Педенко А.М. антикорупційному критерію Комісією під час дослідження досьє не встановлено.
65. Аналіз обставин, викладених у Висновках № 1 та № 2, та пояснень судді. 
66. У своїх Висновках № 1 та № 2 ГРД відзначає, що суддя ухвалювала незаконні рішення про стягнення штрафів із невинних осіб на підставі сфальсифікованих доказів у зв’язку із поїздкою до Межигір’я В. Януковича 29.12.2013. Суддя, зокрема, прийняла постанову від 13.02.2014 у справі № 760/1226/14-п, якою особу притягнуто до адміністративної відповідальності у виді штрафу. Постановою Апеляційного суду міста Києва від 21.03.2014 у справі № 760/1226/14-п цю особу звільнено від відповідальності на підставі Закону України «Про недопущення переслідування та покарання осіб з приводу подій, які мали місце під час проведення мирних зібрань, та визнання такими, що втратили чинність, деяких законів України» від 21.02.2014 № 743-VII. Крім цього, суддя прийняла постанову від 13.02.2014 у справі № 760/1246/14-п, якою особу також притягнуто до адміністративної відповідальності у виді штрафу. У декларації доброчесності судді за 2016 рік у пункті 19 суддя вказала, що до неї не застосовуються заборони, передбачені законом «Про очищення влади».
67. Суддя пояснила, що ухвалені нею судові рішення у справах про адміністративні правопорушення № 760/1226/14-п та № 76/1246/14-п, не завдали шкоди демократичному, конституційному ладу, правам і свободам громадян, інтересам суспільства та держави, призначений вид покарання не був пов’язаний з позбавленням права керувати транспортними засобами, у матеріалах судових справ відсутні докази того, які притягнуті до адміністративної відповідальності особи прямо чи опосередковано були учасниками акції протесту «Автомайдан», а тому, на її думку, заборони, передбачені Законом України «Про очищення влади», до неї не застосовуються. Також зазначила, що в неї не було умислу приховувати інформацію щодо ухвалених нею судових рішень у справах про адміністративні правопорушення № 760/1226/14-п та № 760/1246/14-п, як стверджує ГРД, що, на переконання судді, підтверджується листом ДСА України від 08.12.2015 № 4-07704/15 про результатами проведеної перевірки відповідно до Закону України «Про очищення влади». Визнаючи факт несвоєчасності направлення цих постанов у ЄДРСР, суддя послалась на велике судове навантаження.
68. Не надаючи оцінку судовим рішенням, Комісія відзначає, що відповідно до статті 6 Закону суди здійснюють правосуддя самостійно. Здійснюючи правосуддя, суди є незалежними від будь-якого незаконного впливу. Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України, забезпечуючи при цьому верховенство права. Аналогічні вимоги містяться в статті 2 Кодексу суддівської етики.
69. Європейський суд з прав людини неодноразово звертав увагу на те, що для того щоб визначити, чи можна суд вважати «незалежним» у значенні статті 6 § 1 Конвенції про захист працю людини, слід враховувати, серед іншого, наявність гарантій проти стороннього тиску та питання про те, чи створює орган видимість незалежності. На переконання Європейського суду з прав людини існує два аспекти незалежності. По-перше, суд повинен бути суб’єктивно вільним від особистих упереджень або упередженості. По-друге, він також повинен бути неупередженим з об’єктивної точки зору, тобто він повинен пропонувати достатні гарантії, щоб виключити будь-які законні сумніви в цьому відношенні. У рамках об’єктивної перевірки має бути визначено, чи існують, окрім особистої поведінки суддів, певні факти, які можуть викликати сумніви щодо їх незалежності. На кону стоїть довіра, яку суди в демократичному суспільстві повинні викликати у громадськості та, насамперед, у сторін процесу. Вирішальним є те, чи можна вважати побоювання щодо незалежності суду сторони об’єктивно виправданими (пункти 59–63 рішення ЄСПЛ у справі № 65411/01 «ЄSACILOR LORMINES v. FRANCE»). Беручи до уваги те, що під час гострого соціального конфлікту в Україні з 21.11.2013 до 22.02.2014 на суд покладено визначальну роль у забезпеченні права на мирні зібрання та гарантуванні інших прав людини і основоположних свобод.
70. Суддя у межах своїх повноважень мала забезпечити дотримання об’єктивного, безстороннього, неупередженого, незалежного та справедливого розгляду справ та конституційних засад судочинства, а її судові рішення мали відповідати найвищим стандартам у частині їх обґрунтування.
71. Відповідно до статей 6, 7 Кодексу суддівської етики, затвердженого рішенням ХІ з’їзду суддів України від 22.02.2012, суддя повинен виконувати свої професійні обов’язки незалежно, виходячи виключно з фактів, установлених на підставі власної оцінки доказів, розуміння закону, верховенства права, що є гарантією справедливого розгляду справи в суді, не зважаючи на будь-які зовнішні впливи, стимули, загрози, втручання або публічну критику. Суддя повинен старанно й неупереджено виконувати покладені на нього обов’язки та вживати заходів для поглиблення своїх знань та вдосконалення практичних навичок.
72. Із судових рішень у справах про адміністративні правопорушення № 760/1226/14-п та № 760/1246/14-п вбачається, що суддя Педенко А.М. намагалась продемонструвати незалежність при ухвалені відповідних судових рішень, застосувавши до вказаних осіб адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі десяти  неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (170 грн.).
73. Водночас Комісія звертає увагу, що згідно з пунктом 13 частини другої статті 3 Закону України «Про очищення влади» заборона, передбачена частиною третьою статті 1 цього Закону, застосовується до осіб, які обіймали посаду (посади) у період з 21.11.2013 по 22.02.2014 та не були звільнені в цей період з відповідної посади (посад) за власним бажанням судді, який постановив ухвалу про дозвіл на затримання з метою приводу, про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, ухвалив рішення про притягнення до адміністративної або кримінальної відповідальності осіб, звільнених від кримінальної або адміністративної відповідальності відповідно до Закону України «Про усунення негативних наслідків та недопущення переслідування та покарання осіб з приводу подій, які мали місце під час проведення мирних зібрань» від 29.01.2014 № 737-VII, Закону України «Про недопущення переслідування та покарання осіб з приводу подій, які мали місце під час проведення мирних зібрань, та визнання такими, що втратили чинність, деяких законів України» від 21.02.2014 № 743-VII.
74. У пункті 19 декларації доброчесності судді за 2016 рік зазначено, що суддя має підтвердити або не підтвердити твердження щодо застосування до неї заборон, визначених Законом України «Про очищення влади».
75. Відповідно до статті 4 Закону України «Про недопущення переслідування та покарання осіб з приводу подій, які мали місце під час проведення мирних зібрань, та визнання такими, що втратили чинність, деяких законів України» від адміністративної відповідальності звільнялись особи, які були учасниками масових акцій протесту, що розпочалися 21.11.2013, за вчинення в період з 21.11.2013 по день набрання чинності цим Законом включно будь-яких адміністративних правопорушень, передбачених Кодексом України про адміністративні правопорушення, за умови, що ці правопорушення пов’язані з масовими акціями протесту, у порядку, визначеному цим Кодексом.
76. Як вже зазначалось раніше, суддя Педенко А.М. притягала до адміністративної відповідальності осіб, які були учасниками масових акцій протесту, що розпочалися 21.11.2013, що підтверджено, зокрема, її власним судовим рішенням від 05.03.2014 у справі № 760/1246/14-п. Комісія відзначає, що для статті 4 Закону України «Про недопущення переслідування та покарання осіб з приводу подій, які мали місце під час проведення мирних зібрань, та визнання такими, що втратили чинність, деяких законів України» на відміну від пункту 4 частини першої статі 3 Закону України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні» не має значення, який вид адміністративного стягнення було застосовано до особи, а кваліфікуючим є сам факт застосування адміністративного стягнення до особи, які були учасниками масових акцій протесту, що розпочалися 21.11.2013.
77. Таким чином, до судді Педенко А.М. застосовувались заборони, визначені Законом України «Про очищення влади», а отже, твердження ГРД про недостовірність відомостей, зазначених суддею у декларації доброчесності судді за 2016 рік, є обґрунтованими.
78. Щодо судових рішень у справах № 760/1226/14-п та № 1246/14-п, які за відомостями ЄДРСР надіслано судом до реєстру 25.12.2015, зареєстровано: 28.12.2015 та оприлюднено: 31.12.2015, Комісія відзначає таке.
79. Відповідно до частини третьої статті 3 Закону України «Про доступ до судових рішень» (у редакції, що діяла станом на момент ухвалення вказаних вище судових рішень) перелік судових рішень судів загальної юрисдикції, що підлягають включенню до Реєстру, затверджується Радою суддів України за погодженням з Державною судовою адміністрацією України.
80. Рішенням Ради суддів України від 17.02.2012 № 4, яке втратило чинність на підставі рішення Ради суддів України від 04.06.2015 № 49, затверджено Перелік судових рішень судів загальної юрисдикції, що підлягають включенню до ЄДРСР, відповідно до якого до ЄДРСР також включаються постанови у справах про порушення митних правил та у справах про притягнення до адміністративної відповідальності за вчинення корупційних діянь.
81. Рішенням Ради суддів України від 04.06.2015 № 49 передбачено, що згідно з вимогами Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» до ЄДРСР мають бути направленими та внесеними у шестимісячний строк з дня набрання чинності цим Законом, а саме до 28.09.2015, судові рішення судів загальної юрисдикції, які не були внесеними до ЄДРСР з 01.01.2010.
82. З ЄДРСР вбачається, що справи № 760/1226/14-п та № 1246/14-п стосувались скоєння особами адміністративних правопорушень, передбачених статтею 122-2 КУпАП (невиконання водіями вимог про зупинку), тобто не стосувались порушення митних правил, та осіб, які вчинили корупційні діяння, що свідчить про відсутність обов’язку оприлюднення цих постанов у ЄДРСР до 28.09.2015 (рішення Ради суддів України від 04.06.2015 № 49).
83. У зв’язку із цим Комісія поділяє стурбованість ГРД стосовно несвоєчасного внесення судових рішень до ЄДРСР, що могло бути зумовлено проходженням суддею процедури перевірки на застосування щодо неї заборон, визначених Законом України «Про очищення влади». Однак Комісія також враховує відомості суддівського досьє Педенко А.М. в частині судового навантаження на суддю, а також відсутність будь-яких доказів, які б прямо чи опосередковано підтверджували намір судді свідомо не внести зазначені судові рішення до ЄДРСР.
84. Стосовно декларації родинних зв’язків судді за 2012–2016 роки, де суддя не підтвердила, що особи, з якими в неї є родинні зв’язки, за звітний період займали посади, визначені пунктом 2 частини другої статті 61 Закону, Комісія відзначає таке.
85. Дійсно рідний брат судді ОСОБА_1 здійснює адвокатську діяльність з 2003 року.
86. Згідно з пунктом 2 частини восьмої статті 61 Закону та пунктом 6 Правил заповнення та подання декларації родинних зв’язків судді до осіб, з якими у судді є родинні зв’язки, для цілей цієї статті належать незалежно від зазначених у пункті 1 умов – чоловік, дружина, а також родичі кожного з подружжя чи родичі осіб, які спільно проживають, але не перебувають у шлюбі з суддею (батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, брат, сестра, дід, баба, прадід, прабаба, внук, внучка, правнук, правнучка, зять, невістка, тесть, теща, свекор, свекруха, племінник, племінниця, рідний дядько, рідна тітка, двоюрідний брат, двоюрідна сестра, усиновлювач, усиновлений).
87. Отже, інформація про ОСОБА_1 (рідного брата Педенко А.М.), який має статус адвоката, мала бути відображена суддею в декларації родинних зв’язків за 2012–2016 роки незалежно від того, чи проживав він спільно з суддею та чи були вони пов’язані спільним побутом.
88. Водночас Комісія підтримує рішення Третьої дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 24.07.2019 № 1935/3др/15-19, яким встановлено, що суддя не мала наміру умисно приховати відомості стосовно свого брата, який є адвокатом, при заповненні декларації родинних зв’язків за 2012–2016 роки, оскільки надалі зазначені відомості суддею було розкрито.
89. У Висновку № 2 ГРД вказує, що, за даними декларацій особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2014, 2015, 2016 роки, суддя задекларувала право власності житловим будинком загальною площею 67,5 кв.м, вартістю 40 700,00 грн, дата набуття – 29.10.2008, у АДРЕСА_1, який розташований на земельній ділянці (кадастровий номер НОМЕР_1), право власності на яку зареєстровано за суддею. З 2017 року, як вказано у Висновку № 2, суддя декларує вказаний будинок як об’єкт незавершеного будівництва, проте у ГРД виникають сумніви щодо цього, оскільки згідно з фото з ресурсу «Google Earth» за березень 2020 року, будинок мав облаштований вигляд, який придатний для проживання. На думку ГРД, декларування будинку як об’єкта незавершеного будівництва, може бути обумовлене спробою уникнути оподаткування нерухомості.
90. Комісія поділяє стурбованість ГРД щодо того, що ймовірно будівництво житлового будинку в АДРЕСА_1 є завершеним. Крім того, при розгляді питання Комісією у пленарному складі суддя цього не заперечувала та стверджувала, що не завершила введення його в експлуатацію через постійну зайнятість на роботі та у зв’язку з іншими обставинами, які не залежали від неї (введення карантину на всій території України, а надалі введення воєнного стану).
91. На переконання Комісії, сам факт зазначення відповідного об’єкта незавершеного будівництва в декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування свідчить про відсутність наміру судді приховати зазначений об’єкт. До введення відповідного об’єкту в експлуатацію суддя не могла задекларувати зазначене майно як нерухоме майно. Натомість тривале необґрунтоване перебування об’єкта у статусі незавершеного будівництва дійсно може за певних умов свідчити про намір порушення податкового законодавства. Водночас на момент розгляду цього питання Комісією у пленарному складі немає жодних відомостей, які б могли підтвердити намір судді ухилитись від сплати відповідних податків.
92. ГРД стверджує, що в декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2015 рік суддею не вказано отримання доходу у вигляді заробітної плати за основним місцем роботи, у такій декларації за 2016 рік – не зазначено право користування квартирою, яка належить на праві власності ОСОБА_2, у 2017 році суддя задекларувала таке право користування, вказавши дату набуття права – 01.01.2016.
93. Комісія зазначає, що в матеріалах суддівського досьє наявна щорічна декларація про майно, доходи, витрати і зобов’язання фінансового характеру за 2015 рік, подана суддею Педенко А.М., у розділі ІІ «Відомості про доходи» якої вказано про отримання суддею у 2015 році загальної суми сукупного доходу, який складається з заробітної плати, у розмірі 234 932,80 грн, що спростовує твердження ГРД в цій частині.
94. Стосовно недекларування у декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2016 рік права користування квартирою, яка належить на праві власності співмешканцю судді, Комісія відзначає, що зазначення в декларації місцем проживання судді квартири, належній співмешканцю, та помилкове незазначення права користування цією квартирою в розділі «Об’єкти нерухомого майна», хоч і свідчить про помилкове заповнення суддею декларації, однак не може свідчити про наявність умислу приховати нерухоме майно.
95. ГРД у Висновку № 2 вказує, що суддя допускала судову тяганину у справах № 760/22282/18, № 127/3291/19, № 760/14265/19, № 760/17710/20, № 760/3599/17, № 760/12943/17, № 760/4972/22, № 760/22280/18, № 760/7731/17, № 760/28505/21, № 760/10374/21, № 760/20725/17, № 760/17333/18, № 760/20728/17, № 760/17006/18, № 760/20584/19, № 760/24243/19, № 760/4216/19, № 760/4573/19, № 760/17321/18 та № 760/19203/16-п, що може породжувати сумніви суспільства в чесності та непідкупності судових органів, негативно впливає на авторитет судової влади та є одним з найпоширеніших способів ухилення правопорушників від покарання за допомогою судді.
96. Натомість суддя Педенко А.М. пояснила, що підстави застосування нею статті 38 КУпАП пов’язані виключно з обов’язковістю належного повідомлення осіб, які вчинили адміністративні правопорушення, про дату, час та місце розгляду справи, а також у конкретних випадках наявністю об’єктивних причин, які не дозволяли розглянути справу вчасно (клопотання про відкладення, виклик свідків, витребування документів тощо).
97. Не надаючи оцінку судовим рішенням, Комісія відзначає, що відповідно до статей 6, 7 Кодексу суддівської етики, затвердженого рішенням ХІ з’їзду суддів України від 22.02.2012, суддя повинен виконувати свої професійні обов’язки незалежно, виходячи виключно з фактів, установлених на підставі власної оцінки доказів, розуміння закону, верховенства права, що є гарантією справедливого розгляду справи в суді, не зважаючи на будь-які зовнішні впливи, стимули, загрози, втручання або публічну критику. Суддя повинен старанно й неупереджено виконувати покладені на нього обов'язки та вживати заходів для поглиблення своїх знань та вдосконалення практичних навичок.
98. Комісія беззастережно підтримує положення Коментаря до Кодексу суддівської етики, затвердженого рішенням Ради суддів України від 04.02.2016 № 1, у частині того, що довіра з формуванням суспільної думки націлена на правомірні очікування з боку громадськості певної моделі поведінки від суддів, що втілюється в ефективному відправленні судочинства та виступає мірою реалізації завдань справедливого суду.
99. Комісія відзначає, що мети юридичної відповідальності не буде досягнено, якщо особи, які керують транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, систематично не притягатимуться до адміністративної відповідальності через сплив строків накладення адміністративного стягнення.
100. Водночас Комісія також звертає увагу, що суди здебільшого прагнуть виконувати вимоги статті 268 КУпАП щодо розгляду справи про адміністративне правопорушення у присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. За відсутності зазначеної особи це можливо лише у випадках, коли є дані про своєчасне її сповіщення про місце та час розгляду і якщо від неї не надійшло клопотання про його відкладення.
101. Суддя фактично поставлений перед вибором забезпечити досягнення в таких випадках мети юридичної відповідальності, за наявності для цього відповідних підстав, чи порушити право особи на ефективну участь у процесі щодо неї, яке, як правило, включає не тільки право бути присутнім, але й слухати та стежити за провадженням. Особа також повинна мати можливість, серед іншого, пояснити свою версію подій, вказати на будь-які заяви, з якими вона не згодна, та поінформувати про будь-які факти на свій захист.
102. Розглядаючи справи, у яких національні суди поставали перед подібним вибором, Європейський суд з прав людини відзначав, що за усталеною практикою Суду вирішальним є те, чи свідчать факти справи однозначно про те, що заявник був достатньо обізнаний про можливість здійснення прав, гарантованих Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, в контексті конкретного провадження, порушеного проти нього, і чи може він вважатись таким, що відмовився від свого права з’являтися в суді (пункт 32 постанови у справі «STOYANOV v. BULGARIA», заява № 39206/07). Цей Суд також вказував, якби співобвинувачений міг би бути поставлений у положення, коли він або вона зможуть «заблокувати обвинувачення стосовно себе», не відповідаючи на запитання, то це могло б перешкодити дотриманню розумної вимоги щодо часу, що міститься в пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (пункт 39 постанови у справі «KASTE AND MATHISEN v. NORWAY» (заяви №№ 18885/04, 21166/04). Крім того, Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях, зокрема у справі «Юніон Аліментаріа Сендерс проти Іспанії», виходить з того, що у випадках, коли поведінка учасників судового засідання свідчить про умисний характер їхніх дій, направлений на невиправдане затягування процесу чи зловживання своїм процесуальним правом, суд має реагувати на вказані випадки законними засобами, щоб не було знівельовано ключовий принцип – верховенство права, у тому числі проводити судове засідання за відсутності особи, якщо таке затягування може нашкодити справі чи іншим учасникам справи.
103. Комісія наголошує, що положення статті 256 КУпАП дають достатні підстави для твердження про те, що особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, з моменту складання протоколу про адміністративне правопорушення є обізнаною про можливість здійснення прав, гарантованих цим Кодексом у контексті конкретного провадження, порушеного проти неї, та щодо самого провадження.
104. Таким чином, суддя має забезпечити рівновагу між суспільним та приватним інтересом при вирішені подібних справ та насамперед докласти всіх розумних заходів для повідомлення особи про дату, час та місце розгляду справи і за необхідності відкласти розгляд відповідної справи в межах строків накладення адміністративного стягнення, не допустивши при цьому «штучного блокування» досягнення мети адміністративної відповідальності (за наявності для цього підстав), забезпечивши таким чином ефективне відправлення судочинства.
105. Отже, неодноразові виклики особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, з метою забезпечення її права «бути почутою» самі по собі не можуть і не повинні розглядатись як допущення неефективного відправлення судочинства. Однак у всіх випадках, коли це призводить до звільнення особи від адміністративної відповідальності через сплив строків накладення адміністративного стягнення, такі випадки мають бути оцінені Комісією під час встановлення відповідності судді критерію професійної етики, ураховуючи системність таких дій судді, навантаження судді, наявність фінансової та технічної можливості суду забезпечити повідомлення особи про дату, час та місце розгляду справи, а також процесуальну поведінку особи, яка притягається до адміністративної відповідальності (або її представника).
106. Комісія погоджується з висновками ГРД, що незабезпечення ефективного відправлення судочинства у справах про адміністративні правопорушення може, за певних обставин, свідчити про невідповідність судді критеріям професійної етики та доброчесності. Однак, на переконання Комісії, під час кваліфікаційного оцінювання судді Педенко А.М. не встановлено обставин, які б у своїй сукупності давали підстави для такого висновку.
107. Крім того, у Висновку № 2 ГРД вказує на те, що у ЄДРСР наявні постанови у справах про адміністративні правопорушення, передбачені частиною першою статті 130 КУпАП, від 19.11.2021 у справі № 760/28449/21 та від 19.05.2021 у справі № 760/6534/21, відповідно до яких суддя визнала винними осіб у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 130 КУпАП, проте, застосувавши положення статті 22 КУпАП, звільнила осіб від адміністративної відповідальності, обмежившись усним попередженням.
108. Суддя Педенко А.М., обґрунтовуючи ухвалені нею судові рішення у цих справах, зазначила, що з урахуванням встановлених судом фактичних обставин справ (зокрема, особи не притягувались попередньо до адміністративної відповідальності, не вчиняли спроб затягувати судовий процес чи іншим чином ухилятись від відповідальності, вину визнали повністю, від проходження огляду на стан сп’яніння на місці вчинення правопорушення не відмовлялись, у них виявлено незначне відхилення від норми в кількості проміле алкоголю) нею було прийнято рішення про застосування статті 22 КУпАП та звільнення осіб від адміністративної відповідальності.
109. Не надаючи оцінку судовим рішенням у справах № 760/28449/21 та № 760/6534/21 Комісія звертає увагу на таке.
110. Як вже відзначалось Комісією, формування суспільної думки націлене на правомірні очікування громадськості певної моделі поведінки від суддів, що втілюється в ефективному відправленні судочинства та виступає мірою реалізації завдань справедливого суду.  Ефективність відправлення судочинства перебуває у системному зв’язку з досягненням мети юридичної відповідальності, яка полягає у притягненні до юридичної відповідальності осіб  за наявності для цього підстав, встановлених законом, та недопущенні необґрунтованого звільнення осіб від такої відповідальності.
111. Згідно зі статтею 23 КУпАП адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами. Відповідно до статті 33 КУпАП стягнення за адміністративне правопорушення накладається у межах, установлених цим Кодексом та іншими законами України.
112. Частиною першою статті 130 КУпАП передбачено, що за керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, водії притягуються до адміністративної відповідальності із накладенням штрафу та із строковим позбавленням права керування транспортними засобами.
113. Відповідно до положень статті 22 КУпАП при малозначності вчиненого адміністративного правопорушення орган (посадова особа), уповноважений вирішувати справу, може звільнити порушника від адміністративної відповідальності та обмежитись усним зауваженням. Водночас Комісія звертає увагу на те, що КУпАП не визначає поняття малозначності адміністративного правопорушення, його ознак чи критеріїв визначення такого правопорушення судом для застосування статті 22 цього Кодексу. У кожному конкретному випадку суд самостійно визначав можливість визнання вчиненого адміністративного правопорушення малозначним, ураховуючи всі обставини, що підлягали з’ясуванню судом під час розгляду справи про адміністративне правопорушення.
114. Однак Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення відповідальності за окремі правопорушення у сфері безпеки дорожнього руху» від 16.02.2021 № 1231-IX, який набрав чинності 17.03.2021, статтю 22 КУпАП доповнено приміткою такого змісту: «Положення цієї статті не застосовуються до правопорушень, передбачених частиною четвертою статті 121, частиною п’ятою статті 122, статтями 122-2, 122-4, частиною третьою статті 123, частинами другою – четвертою статті 126 та статтею 130 цього Кодексу».
115. Таким чином, ухваливши Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення відповідальності за окремі правопорушення у сфері безпеки дорожнього руху» від 16.02.2021 № 1231-IX законодавець чітко та однозначно вказав на недопустимість застосування приписів статті 22 КУпАП до правопорушень передбачених статтею 130 КУпАП.
116. Свідоме ігнорування суддею прямої заборони на застосування статті 22 КУпАП до правопорушень, передбачених статтею 130 КУпАП, на переконання Комісії, є порушенням вищезазначених норм професійної етики, яке має негативний вплив на авторитет правосуддя загалом.
117. Попри це Комісія бере до уваги, що суддя Педенко А.М., розглянувши велику кількість справ про адміністративні правопорушення за статтею 130 КУпАП, лише у двох випадках застосувала положення статті 22 КУпАП та звільнила особу від адміністративної відповідальності, зважаючи, з-поміж іншого, на незначне перевищення алкоголю у крові водія та обставини вчинення цього порушення. І тільки один із цих випадків мав місце бути після вступу в дію Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення відповідальності за окремі правопорушення у сфері безпеки дорожнього руху» від 16.02.2021 № 1231-IX.
118. Комісія враховує й пояснення судді, надані нею на засіданні Комісії, що ухвалення згаданих судових рішень пов’язано виключно з її внутрішнім переконанням, що ґрунтувалося на конкретних обставинах справи. Зважаючи, що такі дії судді не мали повторень, Комісія доходить висновку, що вони не свідчать про явну зневагу до положень закону.
119. У Висновку № 2 вказано, що суддя допускала ухвалення судових рішень, не перебуваючи на робочому місці, зокрема 07.02.2022. За даними суддівського досьє, у період з 07.02.2022 до 11.02.2022 вона перебувала на навчанні в Національній школі суддів України.
120. За матеріалами суддівського досьє, Педенко А.М. дійсно перебувала на навчанні в Національній школі суддів України в період з 07.02.2022 до 11.02.2022, проте наказом голови Солом’янського районного суду міста Києва від 01.02.2022 № 12-ОД призупинено участь судді Педенко А.М. у заняттях, що проводяться Національною школою суддів України у межах підготовки для підтримання кваліфікації упродовж кожних трьох років перебування на посаді судді, на один календарний день, а саме: 07.02.2022, для вирішення питання про продовження дії запобіжного заходу в кримінальному провадженні.
121. Комісія відхиляє доводи ГРД щодо ухвалення суддею Педенко А.М. судових рішень поза приміщення суду та зазначає, що інших відомостей, які б прямо чи опосередковано могли підтвердити, що суддя дійсно ухвалювала судові рішення, не перебуваючи в приміщенні суду, у Комісії відсутні.
122. Стосовно інформації, яка сама по собі не стала підставою для висновку, але потребує пояснень з боку судді, зокрема, відвідування матір’ю та співмешканцем судді території рф, Комісія зазначає, що вказані поїздки були покликані виключними обставинами, як пояснила суддя, а тому Комісія не поділяє стурбованості ГРД в цих поїздках.

VI. Результати голосування Комісією у пленарному складі.

123. Абзацом другим пункту 20 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону передбачено, що за результатами оцінювання колегія Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, а у випадках, передбачених цим Законом, – пленарний склад Комісії, ухвалює рішення про відповідність або невідповідність судді займаній посаді. Таке рішення ухвалюється за правилами, передбаченими цим Законом для ухвалення рішення про підтвердження або про непідтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді.
124. Відповідно до частини першої статті 88 Закону Вища кваліфікаційна комісія суддів України ухвалює мотивоване рішення про підтвердження або непідтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді. Якщо Громадська рада доброчесності у своєму висновку встановила, що суддя (кандидат на посаду судді) не відповідає критеріям професійної етики та доброчесності, Вища кваліфікаційна комісія суддів України може ухвалити вмотивоване рішення про підтвердження здатності такого судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді лише у разі, якщо таке рішення підтримане двома третинами голосів призначених членів Комісії, але не менше ніж дев’ятьма голосами.
125. За результатами засідання 18.01.2024 Комісії у пленарному складі відповідність судді Солом’янського районного суду міста Києва Педенко А.М. займаній посаді підтримано одинадцятьма голосами призначених членів Комісії.
126. Ураховуючи викладене, керуючись підпунктом 4 пункту 16-1 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України, статтями 83–86, 88, 93, 101, пунктом 20 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів», Регламентом Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Положенням про порядок та методологію кваліфікаційного оцінювання, показники відповідності критеріям кваліфікаційного оцінювання та засоби їх встановлення, Вища кваліфікаційна комісія суддів України «ОДИНАДЦЯТЬМА» голосами «ЗА», «ТРЬОМА» голосами «ПРОТИ»

вирішила:

визнати суддю Солом’янського районного суду міста Києва Педенко Аду Михайлівну такою, що відповідає займаній посаді.

Головуючий                                                                               Руслан СИДОРОВИЧ («ЗА»)

Члени Комісії:                                                                           Михайло БОГОНІС («ПРОТИ»)

                                                                                                      Людмила ВОЛКОВА(«ЗА»)

                                                                                                      Віталій ГАЦЕЛЮК («ЗА»)

                                                                                                      Ярослав ДУХ («ЗА»)

                                                                                                      Роман КИДИСЮК («ЗА»)

                                                                                                      Надія КОБЕЦЬКА(«ЗА»)

                                                                                                      Олег КОЛІУШ(«ЗА»)

                                                                                                      Руслан МЕЛЬНИК(«ЗА»)

                                                                                                      Олексій ОМЕЛЬЯН («ПРОТИ»)

                                                                                                      Андрій ПАСІЧНИК («ЗА»)

                                                                                                      Роман САБОДАШ («ЗА»)

                                                                                                      Сергій ЧУМАК («ПРОТИ»)

                                                                                                      Галина ШЕВЧУК («ЗА»)