Вища кваліфікаційна комісія суддів України у складі колегії:
головуючого – Михайла БОГОНОСА (доповідач),
членів Комісії: Надії КОБЕЦЬКОЇ, Галини ШЕВЧУК,
розглянувши питання про дослідження досьє, проведення співбесіди та визначення результатів кваліфікаційного оцінювання судді Фастівського міськрайонного суду Київської області Бончева Ігоря Володимировича на відповідність займаній посаді,
встановила:
Стислий виклад інформації про кар’єру та кваліфікаційне оцінювання судді.
Указом Президента України від 12 березня 2012 року № 193/2012 Бончева І.В. призначено на посаду судді Фастівського міськрайонного суду Київської області строком на п’ять років.
Рішенням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 01 лютого 2018 року № 8/зп-18 призначено кваліфікаційне оцінювання суддів місцевих та апеляційних судів на відповідність займаній посаді.
Цим рішенням встановлено черговість етапів кваліфікаційного оцінювання, визначено графік проведення іспиту в межах кваліфікаційного оцінювання та призначено іспит для суддів місцевих судів, у тому числі для Бончева І.В.
Рішенням Комісії від 20 червня 2018 року №148/зп-18 визначено результати першого етапу «Іспит» кваліфікаційного оцінювання суддів на відповідність займаній посаді. Відповідно до цього рішення Бончева І.В. допущено до другого етапу кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді – «Дослідження досьє та проведення співбесіди».
26 вересня 2019 року Комісією у складі колегії проведено співбесіду із суддею Бончевим І.В., за наслідками якої оголошено перерву. Судді запропоновано надати додаткові пояснення з питань, що були предметом обговорення, зокрема щодо законності джерел походження майна.
Бончев І.В. пройшов тестування особистих морально-психологічних якостей та загальних здібностей, за результатами якого складено висновок та визначено рівні показників критеріїв особистої, соціальної компетентності, професійної етики та доброчесності.
Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законів України щодо діяльності органів суддівського врядування» від 16 жовтня 2019 року № 193-ІХ (набрав чинності 07 листопада 2019 року) повноваження членів Вищої кваліфікаційної комісії суддів України припинено.
01 червня 2023 року сформовано повноважний склад Вищої кваліфікаційної комісії суддів України.
З метою вирішення питання щодо продовження процедур оцінювання, передбачених Законом України «Про судоустрій і статус суддів» (далі – Закон), на підставі рішення Комісії від 20 липня 2023 року № 34/зп-23 здійснено повторний автоматизований розподіл справ між членами Вищої кваліфікаційної комісії суддів України стосовно: осіб, п’ятирічний строк повноважень яких на посаді судді закінчився; осіб, призначених (обраних) на посаду судді та яких колегіями Вищої кваліфікаційної комісії суддів України визнано такими, що відповідають займаній посаді судді, проте відповідне питання винесено на розгляд Вищої кваліфікаційної комісії суддів України у пленарному складі у зв’язку з надходженням висновку Громадської ради доброчесності про невідповідність судді критеріям професійної етики та доброчесності; осіб, призначених (обраних) на посаду судді та стосовно яких накладено дисциплінарне стягнення, що передбачає проходження кваліфікаційного оцінювання для підтвердження здатності судді здійснювати правосуддя у відповідному суді; осіб, стосовно яких необхідно продовжити кваліфікаційне оцінювання на виконання судового рішення.
Згідно з протоколом повторного розподілу між членами Комісії від 24 липня 2023 року доповідачем у справі визначено члена Комісії Богоноса М.Б.
На підставі викладеного вище процедуру кваліфікаційного оцінювання судді Бончева І.В. продовжено з етапу «Дослідження досьє та проведення співбесіди».
З метою оновлення даних, що містяться в суддівському досьє, Комісією в межах повноважень надіслано запити до таких органів державної влади: Національного агентства з питань запобігання корупції, Державної прикордонної служби України, Національної поліції України, Офісу Генерального прокурора, Київського міського територіального центру комплектування та соціальної підтримки, Державної податкової служби України, Служби безпеки України.
У відповідь на запити отримано інформацію стосовно судді, яку долучено до матеріалів досьє.
09 квітня 2024 року на адресу Комісії від фізичної особи Гончарука С.М. надійшло звернення, в якому вказано, що суддя Бончев І.В. у період відсутності в нього повноважень здійснювати правосуддя, не виконує визначених законом обов’язків, зокрема не з’являється на робочому місці у Фастівському міськрайонному суді Київської області.
18 червня 2024 року на адресу Комісії також надійшов висновок Громадської ради доброчесності (далі – ГРД) про невідповідність судді Бончева І.В. критеріям доброчесності та професійної етики.
20 червня 2024 року на адресу Комісії надійшли пояснення судді, в яких зазначено, що інформація, викладена у зверненні фізичної особи Гончарука С.М., є недостовірною.
З метою перевірки деяких обставин, викладених у зверненні фізичної особи та висновку ГРД, Комісія 20 червня 2024 року надіслала запит до голови Фастівського міськрайонного суду Київської області.
25 червня 2024 року на адресу Комісії від голови Фастівського міськрайонного суду Київської області надійшла запитувана інформація. У листі наведено статистичні показники та інформацію про хід розгляду справ про адміністративні правопорушення, передбачені статтею 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі – КУпАП). Також повідомлено про те, у який спосіб суддя Бончев І.В бере участь у роботі Фастівського міськрайонного суду Київської області в період відсутності в нього повноважень здійснювати правосуддя (із 12 березня 2017 року до цього часу).
25 червня 2024 року на адресу Комісії надійшли пояснення судді стосовно висновку ГРД.
Комісією у складі колегії 25 червня 2024 року проведено співбесіду із суддею, досліджено матеріали досьє, зокрема висновок ГРД, письмові пояснення судді, інші обставини, документи та матеріали.
Стислий виклад висновку (інформації) Громадської ради доброчесності.
18 червня 2024 року на адресу Комісії надійшов висновок ГРД про невідповідність судді Бончева І.В. критеріям доброчесності та професійної етики.
У висновку ГРД вказує на те, що в досьє та/або поясненнях судді відсутня переконлива інформація про джерела походження ліквідного майна, витрат, отриманих благ (його, членів сім’ї чи близьких осіб) і/або легальні доходи, що, на думку розсудливого спостерігача, викликає сумнів щодо їх достатності для набуття такого майна, здійснення таких витрат, отримання благ.
Зокрема, у 2018 році суддя отримав від колишньої дружини ОСОБА_1 подарунок у розмірі 500 000 грн, що підтверджується розпискою останньої. У розписці ОСОБА_1 вказала, що джерело коштів – її доходи за 2017 рік. Спільний прибуток подружжя за 2017 рік становив 1 279 713 грн, з них дохід судді – 807 839 грн, а дружини – 471 874 грн. На кінець 2017 року збереження дружини у готівці становили 90 000 грн. Таким чином, ні за декларацією судді за 2017 рік, ні за інформацією Державного реєстру фізичних осіб – платників податків ОСОБА_1 не мала достатніх доходів для такого подарунка.
Крім того, у ГРД виникли сумніви щодо здатності ОСОБА_1 накопичити таку суму коштів за інший період, оскільки сума 500 000 грн – це більше половини її доходу за 4 роки.
ГРД наголошує, що на момент отримання подарунка шлюб було розірвано, а тому колишня дружина ОСОБА_1 не була близькою особою судді Бончева І.В. у розумінні Закону України «Про запобігання корупції» (далі – Закон № 1700-VII). Вартість подарунка перевищувала обмеження, встановлені статтею 23 Закону № 1700-VII, тому суддя не мав права його отримувати. Зауважує, що відповідальність за порушення встановлених законом обмежень щодо одержання подарунків передбачено статтею 172-5 КУпАП.
Як один з аргументів щодо неможливості колишньої дружини судді заощадити кошти для подарунку, ГРД акцентує увагу на тому, що ОСОБА_1 була кінцевим бенефіціарним власником ТОВ «Его». Їй належала частка у статутному капіталі цього Товариства, що зобов’язувало її внести в період з 2012 року до 2016 року до статутного капіталу суму, еквівалентну 900 000 грн.
Зіставивши суму отриманих доходів та розмір понесених витрат, ГРД дійшло висновку про неможливість заощадження дружиною судді коштів для подарунка судді у розмірі 500 000 грн.
ГРД просить врахувати, що в декларації про майно, доходи, витрати і зобов’язання фінансового характеру за 2012 рік суддя задекларував внесок дружини до статутного фонду в розмірі 12 000 грн, у 2013 році – 79 778 грн. У деклараціях за 2014–2015 роки інформація про цей внесок відсутня. У електронних деклараціях за 2015–2016 роки статутний капітал підприємства задекларовано в сумі 1 800 000 грн, з яких 900 000 грн належали дружині.
Питання щодо розміру внеску до статутного капіталу, на думку ГРД, потребує додаткових пояснень судді.
Додатково ГРД надала інформацію, яка сама по собі не стала підставою для висновку, але потребує пояснень судді, а саме:
- щодо невідображення суддею в розділі 14 декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування (далі – Декларація, Декларації), за 2017 рік правочину стосовно відчуженого рухомого майна, а саме автомобіля марки «Toyota Camry», 2011 року випуску, вартістю 540 000 грн;
- несвоєчасне подання повідомлення про суттєві зміни в майновому стані у зв’язку з продажем автомобіля марки «Toyota Camry», 2011 року випуску;
- щодо невідображення в розділі 1 декларацій про майно, доходи, витрати і зобов’язання фінансового характеру за 2012–2015 роки (у паперовій формі) відомостей про дітей;
- придбання автомобіля та квартири у 2018 році за відсутності підтвердженого прибутку;
- заниження ціни придбаного автомобіля марки «Toyota Camry», 2011 року випуску;
- безпідставне затягування суддею розгляду справ, наслідком чого стало уникнення правопорушниками відповідальності.
Джерела права та їх застосування.
Згідно з пунктом 16-1 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України відповідність займаній посаді судді, якого призначено на посаду строком на п’ять років або обрано суддею безстроково до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», має бути оцінена в порядку, визначеному законом. Виявлення за результатами такого оцінювання невідповідності судді займаній посаді за критеріями компетентності, професійної етики або доброчесності чи відмова судді від такого оцінювання є підставою для звільнення судді з посади.
Пунктом 20 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону передбачено, що відповідність займаній посаді судді, якого призначено на посаду строком на п’ять років або обрано суддею безстроково до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», оцінюється колегіями Вищої кваліфікаційної комісії суддів України в порядку, визначеному цим Законом, за правилами, які діяли до дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законодавчих актів України щодо удосконалення процедур суддівської кар’єри», та з урахуванням особливостей, передбачених цим розділом.
У Пояснювальній записці до проєкту Закону України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», за результатами розгляду якого було внесено зміни до Конституції України (Закон № 1401) і запроваджено процедуру кваліфікаційного оцінювання суддів на відповідність займаній посаді, зазначено, що проєкт передбачає «спеціальні механізми» оновлення суддівського корпусу, що дасть змогу досягти необхідного балансу між суспільними очікуваннями, з одного боку, та захистом індивідуальних прав, з іншого. Зокрема, за рекомендаціями Венеціанської Комісії та Директорату з прав людини Головного директорату з прав людини та верховенства права Ради Європи, що викладені у Спільному висновку від 23 березня 2015 року (документ CDL-AD(2015)007), процедура кваліфікаційного оцінювання суддів, запроваджена в рамках Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд», отримає відповідне конституційне закріплення».
Так само, ухвалюючи Закон, законодавець у Пояснювальній записці до відповідного законопроєкту сформулював легітимну мету нормативно-правового акта – здійснення трансформації системи судоустрою та оновлення суддівського корпусу відповідно до суспільних очікувань. Законодавець окремо звернув увагу на те, що до завдань законопроєкту також належить подолання корупційних ризиків при здійсненні суддею правосуддя та очищення судової системи від недоброчесних суддів.
Відповідно до рішення Великої Палати Верховного Суду від 04 листопада 2020 року (справа № 200/9195/19-а) із запровадженням судової реформи та набранням чинності Законом України «Про судоустрій і статус суддів» для утвердження незалежності судової влади, зокрема, шляхом її деполітизації, для посилення відповідальності судової влади перед суспільством, а також для запровадження належних конституційних засад кадрового оновлення суддівського корпусу було запроваджено необхідність проходження суддями кваліфікаційного оцінювання. Запровадження кваліфікаційного оцінювання суддів було зумовлене істотною метою, що полягала у відновленні довіри до судової влади в Україні. Зміни, запроваджені в судовій системі України у зв’язку з її реформуванням, були схвалені світовою спільнотою, у тому числі Венеціанською комісією (пункти 98, 99).
Отже, функціонування судової влади, до складу суддівського корпусу якої входять судді, які не відповідають критеріям компетентності, професійної етики та доброчесності, є таким, що не відповідає зазначеним очікуванням суспільства та фактично ставить під загрозу інтереси національної безпеки, громадського порядку та захист прав і свобод людей. Іншими словами, кваліфікаційне оцінювання суддів на відповідність (невідповідність) займаній посаді є необхідним у демократичному суспільстві та відповідає нагальній суспільній потребі.
Водночас Комісія зважає і на те, що навіть у разі, коли втручання у приватне життя здійснюється відповідно до закону, відповідає легітимній меті та є необхідним у демократичному суспільстві, встановлення невідповідності судді займаній посаді за критеріями компетентності, професійної етики або доброчесності має своїм наслідком звільнення з посади, що є доволі серйозним заходом, який може бути застосовано до особи. Однак, на відміну від дисциплінарного провадження, процедура кваліфікаційного оцінювання не має шкали вибору покарань, що обумовлено своєрідністю цієї процедури. Отже, застосування такого заходу, який негативно позначається на приватному житті судді, вимагає пошуку справедливої рівноваги між інтересами суспільства загалом та правом судді надалі займати посаду.
Процедура кваліфікаційного оцінювання здійснюється виключно за вказаними критеріями та в порядку, визначеному Законом, з урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про забезпечення права на справедливий суд», та є тим винятковим заходом, що застосовуватиметься до всіх суддів, про який зазначили експерти Венеціанської комісії в Остаточному висновку від 26 жовтня 2015 року (документ CDL-AD(2015)027) і який «вимагає надзвичайної обережності: паралельне виконання різних процедур, що їх здійснюють різні органи, навряд чи забезпечить дотримання найвищих гарантій для тих суддів, що відповідають цим критеріям».
За результатами такого оцінювання колегія Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, а у випадках, передбачених цим Законом, – пленарний склад Комісії, ухвалює рішення про відповідність або невідповідність судді займаній посаді. Таке рішення ухвалюється за правилами, передбаченими цим Законом для ухвалення рішення про підтвердження або про непідтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді.
І хоча Комісія виходить із презумпції, відповідно до якої суддя відповідає критеріям компетентності, професійної етики та доброчесності як особа, яка згідно з Бангалорськими принципами поведінки суддів за родом своєї роботи вважається гарантом верховенства права, ця презумпція є спростовною, а рівень такої відповідності підлягає з’ясуванню у процесі кваліфікаційного оцінювання судді.
Процедура кваліфікаційного оцінювання на відповідність судді займаній посаді є одноразовою процедурою, спрямованою на перевірку відповідності всіх суддів критеріям компетентності (професійної, особистої, соціальної тощо), професійної етики та доброчесності з метою відновлення та підвищення суспільної довіри до судової влади в Україні, і проводиться за правилами кваліфікаційного оцінювання суддів. Ця процедура, як вже зазначалось вище, була запроваджена у відповідь на ймовірну присутність в судовій владі некомпетентних та недоброчесних суддів.
Відповідно до частини дев’ятої статті 69 Закону кандидат на посаду судді відповідає критерію доброчесності, якщо відсутні обґрунтовані сумніви у його незалежності, чесності, неупередженості, непідкупності, сумлінності, у дотриманні ним етичних норм, у його бездоганній поведінці у професійній діяльності та особистому житті, а також щодо законності джерел походження його майна, відповідності рівня життя кандидата на посаду судді або членів його сім’ї задекларованим доходам, відповідності способу життя кандидата на посаду судді його попередньому статусу.
Як зазначено в рішенні Великої Палати Верховного Суду від 10 листопада 2021 року (справа № 9901/355/21), доброчесність – це необхідна морально-етична складова діяльності судді, яка, серед іншого, визначає межу і спосіб його поведінки, що базується на принципах об’єктивного ставлення до сторін у справах та чесності у способі власного життя, виконанні своїх обов’язків та здійсненні правосуддя.
Члени Комісії, оцінюючи певні обставини стосовно кандидата, визначаються щодо їх відповідності суспільним уявленням про доброчесність на власний розсуд. Зважаючи на те, що доброчесність є ще й морально-етичною категорією, обставини, які свідчать про недоброчесність, оцінюються насамперед з морально-етичного погляду. Навіть зовні правомірні і законні дії можуть оцінюватися як такі, що не узгоджуються з поняттям доброчесності.
За визначенням терміна, який подано в Сучасному словнику з етики, доброчесністю є позитивна моральна якість, зумовлена свідомістю і волею людини, яка є узагальненою стійкою характеристикою людини, її способу життя, вчинків; якість, що характеризує готовність і здатність особистості свідомо і неухильно орієнтуватись у своїй діяльності та поведінці на принципи добра і справедливості.
Авторитет та довіра до судової влади формуються залежно від персонального складу судів, від осіб, які обіймають посади суддів та формують суддівський корпус. Саме тому важливо, щоб суддя не допускав будь-якої неналежної (недоброчесної, неетичної) поведінки як у професійній діяльності, так і в особистому житті, яка може поставити під сумнів відповідність кандидата критерію доброчесності, що негативно вплине на суспільну довіру до судової влади у зв’язку з таким призначенням» (пункт 23).
Статтею 1 Кодексу суддівської етики, затвердженого рішенням ХІ з’їзду суддів України від 22 лютого 2012 року, встановлено, що суддя повинен бути прикладом неухильного додержання вимог закону і принципу верховенства права, присяги судді, а також дотримання високих стандартів поведінки з метою зміцнення довіри громадян у чесність, незалежність, неупередженість та справедливість суду. Відповідно до статті 3 цього кодексу саме суддя має докладати всіх зусиль, до того щоб, на думку обізнаного та розсудливого стороннього спостерігача, його поведінка була бездоганною.
Роз’яснюючи зазначені положення, Рада суддів України в Коментарі до Кодексу суддівської етики, затвердженому рішенням Ради судді України від 04 лютого 2016 року № 1, відзначила, що суддя повинен уникати порушень етики та всього того, що виглядає як порушення етики, в усіх випадках його діяльності – як професійній, так і в приватній. Бездоганна поведінка суддів означає уникнення порушень норм етики та недопущення створення враження їх порушення. Враження порушення норм етики створюється, коли розважливі особи, яким стали відомі всі відповідні обставини, розкриті в ході резонансного їх з’ясування, можуть дійти висновку, що чесність, добросовісність, урівноваженість та професійна придатність судді поставлені під сумнів. Рада суддів України окремо наголосила на тому, що численними є ситуації, коли та чи інша дія прямо не заборонена законом, але є ризик такого сприйняття, формування враження, яке підірвало б довіру до суду.
Аналогічні вимоги є застосовними до встановлення відповідності судді критеріям професійної етики та доброчесності в процедурі кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді з тією особливістю, що такі обставини стають відомими під час дослідження досьє та проведення співбесіди.
У сукупності із положеннями розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону, в тому числі щодо наслідків відмови від проходження кваліфікаційного оцінювання чи ухилення від його проходження, Комісія вважає, що суддя зобов’язаний взяти участь у кваліфікаційному оцінюванні, зокрема у формі активної реалізації права бути заслуханим в контексті змісту сумнівів Комісії, які можуть виникнути в ході дослідження досьє та/або проведення співбесіди, у його відповідності критеріям кваліфікаційного оцінювання.
Таким чином, у разі наявності в Комісії обґрунтованого сумніву у відповідності судді критеріям компетентності, професійної етики або доброчесності спростування такого сумніву відбувається як внаслідок реалізації Комісією наданих їй законом повноважень, так і шляхом складання суддею кваліфікаційного іспиту, проходження тестування особистих морально-психологічних якостей і загальних здібностей, а також надання Комісії під час дослідження досьє та проведення співбесіди переконливої інформації з тією метою, щоб спростувати такий сумнів.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду в рішенні від 16 червня 2022 року у справі № 9901/57/19 підкреслила, що на стадії кваліфікаційного оцінювання відповідний компетентний орган не встановлює і не кваліфікує наявності в діях судді ознак складу дисциплінарного проступку, що є обов’язковою складовою процедури дисциплінарного провадження. На цій стадії відбувається оцінювання фактів (явищ) минулої поведінки судді в сенсі виявлення і визначення [нових] якостей (характеристик, ознак чи рис) судді, на підставі яких формується висновок про його здатність бути суддею (пункт 18).
Виявлення за результатами такого оцінювання невідповідності судді займаній посаді за критеріями компетентності, професійної етики або доброчесності чи відмова судді від такого оцінювання є підставою для звільнення судді з посади за рішенням Вищої ради правосуддя на підставі подання відповідної колегії або пленарного складу Вищої кваліфікаційної комісії суддів України. Відмовою від проходження оцінювання судді на відповідність займаній посаді вважається систематична (тричі) неявка судді на будь-який з етапів такого оцінювання за відсутності для цього поважних причин або за відсутності інформації про причини неявки.
Частиною п’ятою статті 83 Закону встановлено, що порядок та методологія кваліфікаційного оцінювання, показники відповідності критеріям кваліфікаційного оцінювання та засоби їх встановлення затверджуються Комісією.
Згідно з пунктом 1 глави 1 розділу ІІ Положення про порядок та методологію кваліфікаційного оцінювання, показники відповідності критеріям кваліфікаційного оцінювання та засоби їх встановлення, затвердженого рішенням Комісії від 03 листопада 2016 року № 143/зп-16 (у редакції рішення Комісії від 13 лютого 2018 року № 20/зп-18) (далі – Положення), критеріями кваліфікаційного оцінювання є:
- компетентність (професійна, особиста, соціальна);
- професійна етика;
- доброчесність.
Відповідно до пунктів 1, 2 глави 6 розділу II Положення встановлення відповідності судді критеріям кваліфікаційного оцінювання здійснюється членами Комісії за їх внутрішнім переконанням відповідно до результатів кваліфікаційного оцінювання. Показники відповідності судді критеріям кваліфікаційного оцінювання досліджуються окремо один від одного та в сукупності.
Пунктом 5 глави 6 розділу II Положення встановлено, що максимально можливий бал за критеріями компетентності (професійної, особистої, соціальної) становить 500 балів, за критерієм професійної етики – 250 балів, за критерієм доброчесності – 250 балів. Отже, сума максимально можливих балів за результатами кваліфікаційного оцінювання за всіма критеріями дорівнює 1 000 балів.
За змістом підпункту 5.1 пункту 5 глави 6 розділу ІІ Положення критерії компетентності оцінюються так: професійна компетентність (за показниками, отриманими під час іспиту) – 300 балів, з яких: рівень знань у сфері права – 90 балів (підпункт 5.1.1.1); рівень практичних навичок та умінь у правозастосуванні – 120 балів (підпункт 5.1.1.2); ефективність здійснення суддею правосуддя або фахова діяльність для кандидата на посаду судді – 80 балів (підпункт 5.1.1.3); діяльність щодо підвищення фахового рівня – 10 балів (підпункт 5.1.1.4); особиста компетентність – 100 балів (підпункт 5.1.2); соціальна компетентність – 100 балів (підпункт 5.1.3).
Пунктом 11 розділу V Положення встановлено, що рішення про підтвердження відповідності судді займаній посаді ухвалюється у разі отримання суддею мінімально допустимого і більшого бала за результатами іспиту, а також більше 67 відсотків від суми максимально можливих балів за результатами кваліфікаційного оцінювання всіх критеріїв за умови отримання за кожен з критеріїв бала, більшого за 0.
Оцінювання відповідності судді за критерієм професійної компетентності.
Пунктом 1 глави 2 розділу II Положення передбачено, що відповідність судді критерію професійної компетентності оцінюється (встановлюється) за такими показниками: рівень знань у сфері права; рівень практичних навичок та умінь у правозастосуванні; ефективність здійснення правосуддя; діяльність щодо підвищення фахового рівня.
Згідно з абзацом шостим пункту 2 глави 2 розділу II Положення рівень знань у сфері права оцінюється на підставі результатів складення анонімного письмового тестування під час іспиту.
Абзацом тринадцятим пункту 3 глави 2 розділу II Положення передбачено, що рівень практичних навичок та умінь у правозастосуванні оцінюється на підставі результатів виконання практичного завдання під час іспиту.
За результатами складення анонімного письмового тестування суддя набрав 82,125 бала, за виконання практичного завдання – 71 бал.
Отже, за вказаними показниками суддя набрав 153,125 бала.
Ефективність здійснення правосуддя Комісією оцінено за результатами перевірки інформації, яка міститься в суддівському досьє, та проведеної співбесіди шляхом дослідження загальної кількості розглянутих суддею справ, кількості скасованих та змінених судових рішень, підстав скасування та/або зміни судових рішень, дотримання строків розгляду справ, судового навантаження порівняно з іншими суддями у відповідному суді, а також інших передбачених пунктом 4 глави 2 розділу II Положення релевантних засобів встановлення цього показника.
У межах оцінювання ефективності здійснення правосуддя Комісією досліджено інформацію щодо дотримання суддею строків надсилання (оприлюднення) електронних копій судових рішень до Єдиного державного реєстру судових рішень (далі – Реєстр).
Згідно з інформацією Державного підприємства «Інформаційні судові системи» суддею несвоєчасно внесено до Реєстру (оприлюднено) 109 судових рішень за період з 01 грудня 2016 року до 31 березня 2017 року. Середнє значення перевищення строків надсилання (днів) за цей період становить 8,5 дня.
Під час співбесіди суддя надав пояснення щодо вказаних обставин.
У підсумку Комісія дійшла висновку, що ефективність здійснення правосуддя суддею Бончевим І.В. необхідно оцінити в 60 балів.
Діяльність судді щодо підвищення фахового рівня Комісією оцінено за результатами перевірки інформації, яка міститься в суддівському досьє, та співбесіди шляхом дослідження даних про підготовку та підвищення кваліфікації судді впродовж перебування на посаді, участь у професійних заходах (дискусіях, круглих столах, конференціях тощо), а також інших передбачених пунктом 5 глави 2 розділу II Положення засобів встановлення цього показника, що можуть бути застосовні в конкретному випадку.
Під час співбесіди суддя надав пояснення про свою участь у заходах підтримання кваліфікації. Однак Бончев І.В. не зміг надати чітких відповідей щодо пройдених ним курсів, що викликало обґрунтований сумнів у сумлінному виконанні суддею своїх обов’язків.
Комісія дійшла висновку, що показник діяльності судді щодо підвищення фахового рівня оцінюється у 2 бали.
Оцінювання відповідності судді за критерієм особистої компетентності.
Згідно з пунктом 6 глави 2 розділу II Положення відповідність судді критерію особистої компетентності визначається за показниками тестувань особистих морально-психологічних якостей та загальних здібностей, такими як когнітивні якості особистості, емотивні якості особистості, мотиваційно-вольові якості особистості, і оцінюється на підставі висновку про підсумки таких тестувань (у разі їх проведення), за результатами дослідження інформації, яка міститься в суддівському досьє, і співбесіди.
Комісією встановлено, що Бончев І.В. пройшов тестування особистих морально-психологічних якостей та загальних здібностей, за результатами якого складено висновок та визначено рівні показників за критеріями особистої, соціальної компетентності, професійної етики та доброчесності. На підставі аналізу висновку, дослідження інформації, що міститься в досьє, та співбесіди відповідність судді за критерієм особистої компетентності оцінено у 61 бал.
Оцінювання відповідності судді за критерієм соціальної компетентності.
Згідно з пунктом 7 глави 2 розділу II Положення відповідність судді критерію соціальної компетентності визначається за показниками тестувань особистих морально-психологічних якостей та загальних здібностей, такими як комунікативність, організаторські здібності, управлінські властивості особистості, моральні риси особистості, чесність, порядність, розуміння і дотримання правил та норм, відсутність схильності до контрпродуктивних дій, дисциплінованість, і оцінюються на підставі висновку про підсумки таких тестувань (у разі їх проведення), за результатами дослідження інформації, яка міститься у суддівському досьє, і співбесіди.
На підставі дослідження інформації, яка міститься в матеріалах суддівського досьє, та співбесіди із суддею, ураховуючи вказані показники, Комісія визначила, що за критерієм соціальної компетентності суддя набрав 88 балів.
У підсумку за критерієм компетентності (професійної, особистої та соціальної) суддя Бончев І.В. набрав 364,125 бала.
Оцінювання відповідності судді за критеріями професійної етики та доброчесності.
Пунктами 8–9 глави 2 розділу II Положення передбачено, що відповідність судді критерію професійної етики та доброчесності оцінюється (встановлюється) за такими показниками: відповідність витрат і майна судді та членів його сім’ї, а також близьких осіб задекларованим доходам; відповідність поведінки судді іншим вимогам законодавства у сфері запобігання корупції; політична нейтральність; дотримання поведінки, що забезпечує довіру до суддівської посади та авторитет правосуддя; наявність фактів притягнення судді до відповідальності за вчинення проступків або правопорушень, які свідчать про недоброчесність; наявність незабезпечених зобов’язань майнового характеру, які можуть мати істотний вплив на здійснення правосуддя суддею; дотримання суддівської етики, наявність обставин, передбачених пунктами 1, 2, 3, 5–12, 13, 15–19 частини першої статті 106 Закону, та інші дані, які можуть вказувати на відповідність судді критерію доброчесності.
Ці показники оцінюються за результатами співбесіди та дослідження інформації, яка міститься в суддівському досьє, зокрема:
1) інформації, наданої центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом, який забезпечує формування та реалізує державну антикорупційну політику, органом державного фінансового контролю в Україні, іншими органами державної влади;
2) декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування;
3) результатів перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування (за наявності);
4) декларації родинних зв’язків судді та декларації доброчесності судді;
5) результатів регулярного оцінювання;
6) результатів перевірки декларації родинних зв’язків судді та декларації доброчесності судді (за наявності);
7) висновків або інформації ГРД (за наявності);
8) іншої інформації, що включена до суддівського досьє.
Дослідивши інформацію, яка міститься в матеріалах суддівського досьє, Комісія виявила відомості, які потребують додаткового аналізу та пояснень судді щодо невідповідності витрат і майна судді та членів його сім’ї, а також близьких осіб задекларованим доходам, невідповідності судді вимогам законодавства у сфері запобігання корупції, недотримання Кодексу суддівської етики та обставин, передбачених пунктами 1, 2, 3, 5–12, 13, 15–19 частини першої статті 106 Закону.
У матеріалах суддівського досьє відсутні відомості щодо притягнення судді Бончева І.В. до відповідальності за вчинення проступків або правопорушень, які свідчать про недоброчесність та наявність незабезпечених зобов’язань майнового характеру, які можуть мати істотний вплив на здійснення ним правосуддя. До дисциплінарної відповідальності суддя Бончев І.В. не притягувався.
При оцінюванні відповідності судді критеріям професійної етики та доброчесності Комісією враховуються істотність будь-якої обставини чи порушення, які можуть свідчити про його невідповідність цим критеріям.
Ураховуючи наведене, Комісія зауважує, що у сферу дослідження під час кваліфікаційного оцінювання Бончева І.В. потрапили висновок ГРД від 18 червня 2024 року, письмові пояснення судді, надіслані на адресу Комісії, усні пояснення, надані під час співбесіди, а також інформація, надана державними органами на запити Комісії стосовно судді.
У межах процедури кваліфікаційного оцінювання з урахуванням мети і завдань його проведення може виникнути обґрунтований сумнів, який для обізнаного та розсудливого спостерігача вказує на наявність показника, що свідчить про невідповідність судді критеріям професійної етики та доброчесності. Водночас під терміном «розсудливий спостерігач» для цілей кваліфікаційного оцінювання необхідно розуміти людину, чиї уявлення, стандарти поведінки відповідають тим, які зазвичай прийняті серед звичайних людей у нашому суспільстві.
У випадку виникнення такого сумніву обов’язком (повноваженням) Комісії є з’ясування й оцінка всіх аспектів життя і діяльності судді не лише професійного характеру, але й морально-етичного. Комісія з огляду на свій правовий статус повинна визначити, чи відповідає поведінка судді/кандидата на посаду судді основоположним принципам її регламентації, високі стандарти якої визначено, зокрема, у Бангалорських принципах поведінки суддів від 19 травня 2006 року (схвалені резолюцією Економічної та соціальної ради ООН від 27 липня 2006 року № 2006/23), а також у Кодексі суддівської етики (пункт 12 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2022 року у справі № 9901/57/19).
Обґрунтований сумнів вважається таким, що виник, у тому числі, з моменту надання ГРД мотивованого висновку про невідповідність судді критеріям професійної етики та доброчесності або інформації стосовно судді.
І хоча Комісія вважає себе зобов’язаною вжити заходів для перевірки обставин, які стали підставою для надання висновку (інформації) ГРД, суддя повинен брати активну участь у спростуванні сумніву в його доброчесності. Використовуючи чіткі та переконливі докази, суддя може розвіяти обґрунтований сумнів у наявності індикатора (показника), що свідчить про його невідповідність критеріям професійної етики та доброчесності. Водночас під стандартом доказування – «чіткі та переконливі докази», Комісією для цілей кваліфікаційного оцінювання розуміються докази, які залишають в обізнаного та розсудливого стороннього спостерігача тверду віру або переконання, що є висока ймовірність того, що фактичні твердження судді є правдою.
Якщо суддя не в змозі спростувати існування обставин, що можуть свідчити про його невідповідність критеріям професійної етики та доброчесності, то факти, які підтверджують наявність обґрунтованих сумнівів, мають бути надалі оцінені Комісією, оскільки вони мають вплив на авторитет судової влади і суддя усвідомлює необхідність його підтримання за тих чи інших обставин.
Отже, Комісія має виключити наявність будь-яких сумнівних фактів щодо поведінки судді не лише з точки зору вимог законодавства, але й з метою зміцнення переконання суспільства у чесності, незалежності, неупередженості та справедливості суддівського корпусу та з огляду на необхідність того, щоб, на думку розсудливої, законослухняної та поінформованої людини, поведінка та репутація судді були бездоганними (постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 травня 2021 року у справі № 9901/124/19).
Надаючи оцінку обставинам щодо відсутності переконливої інформації про джерела походження ліквідного майна, витрат, отриманих благ (його, членів сім’ї чи близьких осіб) і/або легальні доходи, що на думку розсудливого спостерігача, викликає обґрунтований сумнів щодо їх достатності для набуття такого майна, здійснення витрат, отримання благ, що стали підставою для надання висновку ГРД стосовно доброчесності та професійної етики судді, Комісія виходить із такого.
Відповідно до частин першої, другої статті 23 Закону № 1700-VII (у редакції, чинній станом на 03 серпня 2017 року) особам, уповноваженим на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, забороняється безпосередньо або через інших осіб вимагати, просити, одержувати подарунки для себе чи близьких їм осіб від юридичних або фізичних осіб:
1) у зв’язку зі здійсненням такими особами діяльності, пов’язаної із виконанням функцій держави або місцевого самоврядування;
2) якщо особа, яка дарує, перебуває в підпорядкуванні такої особи.
Особи, уповноважені на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, можуть приймати подарунки, які відповідають загальновизнаним уявленням про гостинність, крім випадків, передбачених частиною першою цієї статті, якщо вартість таких подарунків не перевищує один прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на день прийняття подарунка, одноразово, а сукупна вартість таких подарунків, отриманих від однієї особи (групи осіб) протягом року, не перевищує двох прожиткових мінімумів, встановлених для працездатної особи на 01 січня того року, в якому прийнято подарунки.
Передбачене цією частиною обмеження щодо вартості подарунків не поширюється на подарунки, які: 1) даруються близькими особами; 2) одержуються як загальнодоступні знижки на товари, послуги, загальнодоступні виграші, призи, премії, бонуси.
Відповідно до частини першої статті 1 Закону № 1700-VII близькі особи – особи, які спільно проживають, пов’язані спільним побутом і мають взаємні права та обов’язки із суб’єктом, зазначеним у частині першій статті 3 цього Закону (крім осіб, взаємні права та обов’язки яких із суб’єктом не мають характеру сімейних), у тому числі особи, які спільно проживають, але не перебувають у шлюбі, а також (незалежно від зазначених умов) – чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, рідний брат, рідна сестра, дід, баба, прадід, прабаба, внук, внучка, правнук, правнучка, зять, невістка, тесть, теща, свекор, свекруха, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, особа, яка перебуває під опікою або піклуванням згаданого суб’єкта.
Згідно з частиною першою статті 1 Закону № 1700-VII подарунком є грошові кошти або інше майно, переваги, пільги, послуги, нематеріальні активи, які надають/одержують безоплатно або за ціною, нижчою мінімальної ринкової.
Безспірно встановлено, що в червні 2018 року Бончев І.В. отримав від ОСОБА_1 (колишня дружина, шлюб розірвано заочним рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 23 листопада 2017 року у справі № 752/13403/17) подарунок у грошовій формі розміром 500 000 грн. На виконання вимог антикорупційного законодавства Бончев І.В. подав повідомлення про суттєві зміни в майновому стані, яким підтвердив факт отримання такого подарунку 25 червня 2018 року.
У ГРД виникли сумніви щодо здатності ОСОБА_1 накопичити таку суму коштів за інший період, оскільки сума 500 000 грн становить більше половини її доходу за 4 роки. Водночас подарунок від колишньої дружини, яка не є близькою особою в розумінні Закону № 1700-VII, за вартістю перевищував обмеження, встановлені статтею 23 Закону № 1700-VII, а тому суддя не мав його отримувати.
Суддя зазначив, що факт отримання подарунка підтверджується розпискою ОСОБА_1, в якій вказано, що ці кошти були отримані нею як дохід та, відповідно, задекларовані в його Декларації за 2017 рік.
Перевіряючи викладені обставини, Комісією встановлено, що подарунок у грошовій формі розміром 500 000 грн був отриманий Бончевим І.В. від ОСОБА_1 25 червня 2018 року, що підтверджується розпискою останньої.
У розписці від 25 червня 2018 року ОСОБА_1 вказала, що джерелом подарованих коштів є її доходи за 2017 рік.
Як зазначалося раніше, заочним рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 23 листопада 2017 року у справі № 752/13403/17 шлюб між Бончевим І.В. та ОСОБА_1 розірвано. Відтак на момент отримання суддею подарунка ОСОБА_1 (дарувальниця) не була його близькою особою в розумінні Закону № 1700-VII, що не заперечується Бончевим І.В. Тому отримання такого подарунку порушує заборони, передбачені Законом № 1700-VII.
За словами судді, кошти в розмірі 500 000 грн були подаровані для придбання ним квартири площею 40,4 кв.м, місцезнаходження: Київська область, Києво-Святошинський район, село Ходосівка, АДРЕСА_1.
Дослідивши відомості про доходи судді та членів сім’ї, вказаних у Деклараціях за 2014–2017 роки, Комісією встановлено таке.
Загальний дохід подружжя за 2014 рік становив 378 032 грн, з них дохід судді – 340 461 грн, а дружини ОСОБА_1 – 37 571 грн. Фінансові зобов’язання судді: утримання зазначеного в розділах III–V майна в розмірі 8 160 грн, погашення основної суми позики (кредиту) в розмірі 132 768 грн. Фінансові зобов’язання дружини – утримання зазначеного у розділах III–V майна в розмірі 47 000 грн. Грошові збереження не задекларовано.
Загальний дохід подружжя за 2015 рік складав 347 729 грн, з них дохід судді – 238 771 грн, а дружини ОСОБА_1 – 108 958 грн. Фінансові зобов’язання судді: утримання зазначеного у розділах III–V майна в розмірі 14 280 грн. Фінансові зобов’язання дружини - утримання зазначеного у розділах III–V майна в розмірі 53 400 грн. Грошові збереження не задекларовані.
Загальний дохід подружжя за 2016 рік складав 672 688 грн, з них дохід судді – 212 368 грн, а дружини ОСОБА_1 – 460 320 грн. Грошові збереження не задекларовані.
Загальний дохід подружжя за 2017 рік становив 1 279 713 грн, з них дохід судді – 807 839 грн, а дружини ОСОБА_1 – 471 874 грн. На кінець 2017 року збереження дружини у готівці становили 90 000 грн, а чоловіка – 120 000 грн.
Суддя наполягав на тому, що застосування математичного методу вказує, що отримані ОСОБА_1 у 2017 році доходи разом із її заощадженнями на кінець 2017 року були достатніми для надання йому подарунка у сумі 500 000 грн.
Однак Комісія зауважує, що відповідно до пункту 7 частини першої статті 46 Закону № 1700-VII (у редакції від 03 серпня 2017 року) у декларації зазначаються відомості про отримані (нараховані) доходи, у тому числі доходи у вигляді заробітної плати (грошового забезпечення), отримані як за основним місцем роботи, так і за сумісництвом, гонорари, дивіденди, проценти, роялті, страхові виплати, благодійна допомога, пенсія, доходи від відчуження цінних паперів та корпоративних прав, подарунки та інші доходи.
Доходи у вигляді заробітної плати, нараховані (виплачені) платнику податку на доходи фізичних осіб відповідно до умов трудового договору (контракту), належать до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку, який є базою оподаткування (пункт 164.1, підпункт 164.2.1 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України (у редакції від 01 січня 2018 року).
Таким чином, в Деклараціях зазначаються відомості про отриману заробітну плату, включаючи податки і збори.
З огляду на викладене Комісія дійшла висновку, що задекларований дохід ОСОБА_1 в Декларації за 2017 рік вказаний з урахуванням податків і зборів. Отже, сума фактично отриманого доходу є меншою від задекларованої на суму сплачених податків і зборів (більше як на 20 %).
Крім того, слід врахувати той факт, що з моменту розірвання шлюбу на утриманні у ОСОБА_1 перебували двоє малолітніх дітей. Таким чином, при оцінці доходу ОСОБА_1 за 2017 рік не можна не враховувати хоча б мінімальні витрати необхідні для проживання трьох осіб, які встановлені державою в розмірі прожиткового мінімуму.
При застосуванні такого підходу Комісія враховує висновки Європейського суду з прав людини, викладені в рішенні від 04 липня 2023 року у справі «Занза проти Албанії», де суд погодився із тим, що загальний залишок доходу повинен зменшуватися на мінімальну суму витрат для забезпечення життєдіяльності суб’єкта декларування.
З матеріалів суддівського досьє вбачається, що основою для заощаджених коштів, задекларованих у Декларації за 2017 рік, був дохід у 2017 році, оскільки у 2016 році задекларованих заощаджень у ОСОБА_1 не було.
Дослідивши вказані обставини та беручи до уваги задекларовані доходи без урахування податків, зборів та мінімальних витрат на проживання, у Комісії виник обґрунтований сумнів щодо можливості ОСОБА_1 заощадити кошти для подарунка в розмірі 500 000 грн та законності їх походження.
Крім того, викликає обґрунтований сумнів те, що ОСОБА_1 усі свої доходи, отримані із законних джерел у 2017 році, подарувала судді (колишньому чоловіку) в той час, коли шлюбні відносини у них припинилися.
ГРД додатково зауважила, що ОСОБА_1 (на той час дружина судді) була кінцевим бенефіціарним власником ТОВ «Его». ЇЇ частка у статутному капіталі була еквівалентною 900 000 грн. Ця сума підлягала внесенню в період із 2012 року до 2016 року. Це вказувало не лише на неможливість дружини судді заощадити кошти для надання судді подарунка, але й породжує сумніви в достатності в неї (на той час члена сім’ї судді) коштів для формування статутного капіталу.
Суддя в письмових поясненнях, поданих 07 жовтня 2019 року, зазначив, що задекларовані відомості в паперових деклараціях про майно, доходи, витрати і зобов’язання фінансового характеру є достовірними, оскільки, за словами його дружини ОСОБА_1, вона вносила кошти готівкою. Щодо даних Національного антикорупційного бюро України про те, що частка дружини судді в статутному капіталі товариства в розмірі 900 000 грн була сформована ще у 2011 році, суддя вказав, що це відповідає дійсності. Просив врахувати, що на той час зазначення частки носило виключно декларативний характер, пов’язаний з передачею до фіскального органу протоколів зборів товариства, у якому вона була учасником. Фактичне наповнення статутного капіталу відбулось пізніше і в розмірах, зазначених у деклараціях про майно, доходи, витрати і зобов’язання фінансового характеру.
Комісією під час дослідження суддівського досьє встановлено таке.
Відповідно до даних аналітичної онлайн-системи «YouControl» ОСОБА_1 16 грудня 2003 року стала засновником (учасником) ТОВ «Его» із розміром внеску в статутний фонд – 5 000 грн. З 13 липня 2011 року до 24 травня 2017 року розмір внеску ОСОБА_1 в статутний фонд товариства становив 900 000 грн.
Суддя Бончев І.В. у розділі V «Відомості про вклади у банках, цінні папери та інші активи, що перебувають у власності членів сім’ї декларанта» декларації про майно, доходи, витрати і зобов’язання фінансового характеру за 2012 рік задекларував розмір внесків до статутного (складеного) капіталу товариства, підприємства, організації – 12 000 грн.
У розділі V «Відомості про вклади у банках, цінні папери та інші активи, що перебувають у власності членів сім’ї декларанта» декларації про майно, доходи, витрати і зобов’язання фінансового характеру за 2013 рік задекларував розмір внесків до статутного (складеного) капіталу товариства, підприємства, організації – 79 776 грн.
У деклараціях про майно, доходи, витрати і зобов’язання фінансового характеру за 2014–2015 роки суддею не задекларовано відомостей про вклади у банках, цінні папери та інші активи, що перебувають у власності членів сім’ї декларанта.
Утім в електронних Деклараціях за 2015–2016 роки в розділі 8 «Корпоративні права» суддя декларує ОСОБА_1 як власницю 50% статутного капіталу ТОВ «Его» у розмірі 1 800 000 грн. Також у розділі 9 «Юридичні особи, кінцевим бенефіціарним власником (контролером) яких є суб’єкт декларування або члени його сім’ї» цих Декларацій вказує, що ОСОБА_1 є кінцевим бенефіціарним власником.
Надалі в розділі 8 «Корпоративні права» Декларації за 2017 рік суддя декларує те, що ОСОБА_1 є 100% власником статутного капіталу ТОВ «Его» в розмірі 900 000 грн.
Відтак перед Комісією постало питання про дослідження джерел походження коштів дружини судді для забезпечення сплати внесків до статутного фонду вказаного Товариства.
Однак з огляду на попередній аналіз отриманих доходів дружини (на той час) судді ОСОБА_1, суддею не доведено законність джерел походження коштів, внесених до статутного фонду товариства у період з 2014 року до 2017 року в розмірі 900 000 грн та подарованих судді в червні 2017 року в розмірі 500 000 грн.
Слід зауважити, що етап дослідження досьє та проведення співбесіди із суддею було розпочато ще 26 вересня 2019 року. У цей день Комісією у складі колегії проведено співбесіду із Бончевим І.В., за наслідками якої оголошено перерву. Судді запропоновано надати додаткові пояснення з питань, що були предметом обговорення, зокрема щодо законності джерел походження коштів для сплати членом його сім’ї внеску до статутного фонду ТОВ «Его». Однак суддя покладеного на нього законом обов’язку не виконав та не зміг надати чітких і переконливих пояснень як 26 вересня 2019 року так і 26 червня 2024 року.
Відповідно до пункту 10 частини сьомої статті 56 Закону суддя зобов’язаний підтверджувати законність джерела походження майна у зв’язку з проходженням кваліфікаційного оцінювання або в порядку дисциплінарного провадження щодо судді, якщо обставини, що можуть мати наслідком притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, викликають сумнів у законності джерела походження майна або доброчесності поведінки судді.
Комісія не отримала ні обґрунтованих пояснень від судді щодо джерел доходу, які були використані для подарунку в грошовій формі в сумі 500 000 грн та для внесення статутного капіталу у розмірі 900 000 грн, ні документів, які підтверджували б законність цих джерел, тому не можна вважати обов’язок, визначений статтею 56 Закону виконаним.
У Бангалорських принципах поведінки суддів зазначено, зокрема, що постійна увага з боку суспільства покладає на суддю обов’язок прийняти низку обмежень, і, незважаючи на те, що пересічному громадянину ці обов’язки могли б здатися обтяжливими, суддя приймає їх добровільно та охоче. Поведінка судді має відповідати високому статусу його посади (пункт 4.2).
Кодексом суддівської етики на суддів покладено обов’язок докладати всіх зусиль до того, щоб, на думку розсудливої, законослухняної та поінформованої людини, їх поведінка була бездоганною (стаття 3).
Відповідно до статті 18 Кодексу суддівської етики суддя повинен бути обізнаним про свої майнові інтереси та вживати розумних заходів для того, щоб бути обізнаним про майнові інтереси членів своєї сім’ї.
За змістом роз’яснень, наведених у Коментарі до Кодексу суддівської етики, затвердженому рішенням Ради суддів України від 4 лютого 2016 року № 1, доброчесна поведінка судді має торкатися всіх сфер його життя, зокрема матеріальної (майнової) сфери. Обов’язок судді бути поінформованим про матеріальні інтереси тісно пов’язаний з його законодавчо закріпленим податковим і антикорупційним обов’язком зазначити у декларації відомості про доходи, наявне майно та зобов’язання фінансового характеру, як свої, так і членів сім’ї.
Суддя Бончев І.В. не виконав покладений на нього обов’язок: не зібрав інформацію для доведення законності джерел походження доходів членів сім’ї, не надав її на адресу Комісії протягом 5 років, тобто не вжив активних дій для спростування обґрунтованого сумніву щодо їх законності джерел походження доходів.
Комісія також враховує висновки Європейського суду з прав людини, у справі «Джоджай проти Албанії», які є релевантними в цьому випадку. У пунктах 406–409 цього рішення Суд дійшов висновку, що неможливість судді обґрунтувати основні законні джерела, які були підставою для набуття статків, а також ненадання доказів, які підтверджують їх походження (як суддею, так і його близькими особами) може бути підставою для звільнення судді з посади. Європейський суд з прав людини зазначає, що згідно з Бангалорськими принципам поведінки суддів судді, які за родом своєї роботи вважаються гарантами верховенства права, повинні відповідати особливо високим стандартам доброчесності в особистих справах поза судом – бути «бездоганними з погляду розумного спостерігача» – для того, щоб зберегти та зміцнити довіру суспільства й «підтвердити віру людей у доброчесність судової влади».
У пункті 97 рішення у справі «Занза проти Албанії» Європейський суд з прав людини підкреслив, що суддя зобов’язаний обґрунтувати висновки та довести правомірність і законність джерел походження майна.
Ураховуючи наведене, Комісія дійшла висновку, що суддя не надав повних, обґрунтованих та достатніх пояснень щодо джерел походження його майна, що є одним з обов’язків судді згідно зі статтею 56 Закону, а зміст його пояснень свідчить, що він не доклав належних зусиль до того, щоб, на думку розсудливої, законослухняної та поінформованої людини, його поведінка була бездоганною, та не вжив належних і достатніх заходів для того, щоб бути обізнаним про майнові інтереси членів своєї сім’ї та антикорупційні обов’язки.
Суперечливий зміст наданих суддею пояснень дають підстави для висновку про недостатнє сприйняття й утвердження суддею у своєму житті фундаментальних засад доброчесності.
Стосовно невідображення у розділі 1 декларацій про майно, доходи, витрати і зобов’язання фінансового характеру за 2012–2015 року (у паперових формах) відомостей про дітей.
Суддя визнав факт недекларування в деклараціях про майно, доходи, витрати і зобов’язання фінансового характеру за 2012–2015 роки сина _______ року народження та доньки ______ року народження.
Водночас суддя наголосив на відсутності умислу приховати інформацію про дітей.
Відповідно до частини першої статті 12 Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції» від 07 квітня 2011 року (у редакції, чинній станом на 12 серпня 2012 року) судді зобов’язані щорічно до 1 квітня подавати за місцем роботи (служби) декларацію про майно, доходи, витрати і зобов’язання фінансового характеру за минулий рік за формою, що додається до цього Закону.
Згідно із додатком до Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції» декларація про майно, доходи, витрати і зобов’язання фінансового характеру містить пункт 4 у розділі 1 «Члени сім’ї декларанта».
Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції» (у редакції, чинній станом на 12 серпня 2012 року) членами сім’ї є особи, які перебувають у шлюбі, їхні діти, особи, які перебувають під опікою і піклуванням, інші особи, які спільно проживають, пов’язані спільним побутом, мають взаємні права та обов’язки, у тому числі особи, які спільно проживають, але не перебувають у шлюбі.
Отже, суддя порушив правила декларування, не зазначивши в деклараціях про майно, доходи, витрати і зобов’язання фінансового характеру за 2012–2015 роки інформації про своїх дітей.
Крім того, Комісією самостійно встановлено, що в розділі 2.2 «Інформація про членів сім’ї суб’єкта декларування» Декларації за 2018 рік суддя не задекларував членів сім’ї та майнові права цих осіб.
Відповідно до абзацу шістнадцятого частини першої статті 1 Закону № 1700-VII (у редакції від 31 серпня 2018 року) члени сім’ї – особи, які перебувають у шлюбі, а також їхні діти, у тому числі повнолітні, батьки, особи, які перебувають під опікою і піклуванням, інші особи, які спільно проживають, пов’язані спільним побутом, мають взаємні права та обов’язки (крім осіб, взаємні права та обов’язки яких не мають характеру сімейних), у тому числі особи, які спільно проживають, але не перебувають у шлюбі.
Положеннями пункту 2 частини першої статті 46 Закону № 1700-VII (у редакції від 31 серпня 2018 року) передбачено, що у Декларації зазначаються відомості про об’єкти нерухомості, що належать суб’єкту декларування та членам його сім’ї на праві приватної власності, включаючи спільну власність, або знаходяться у них в оренді чи на іншому праві користування, незалежно від форми укладення правочину, внаслідок якого набуте таке право.
Отже, встановлені Комісією обставини свідчать про несумлінне ставлення судді до обов’язку декларування.
Стосовно невідображення суддею в розділі 14 Декларації за 2017 рік правочину щодо відчуження рухомого майна, а саме автомобіля марки «Toyota Camry», 2011 року випуску, вартістю 540 000 грн, та несвоєчасного подання повідомлення про суттєві зміни в майновому стані у зв’язку з продажем автомобіля.
Cуддя зазначив, що помилка при заповнені Декларації за 2017 рік, а саме недекларування інформації про вчинений ним правочин, є незначною. Водночас він наголосив, що про факт відчуження автомобіля можна дізнатися із інших розділів цієї Декларації.
Відповідно до пункту 10 частини першої статті 46 Закону № 1700-VII (у редакції від 03 серпня 2017 року) у декларації зазначаються відомості про видатки та всі правочини, вчинені у звітному періоді, на підставі яких у суб’єкта декларування виникає або припиняється право власності, володіння чи користування, у тому числі спільної власності, на нерухоме або рухоме майно, нематеріальні та інші активи, а також виникають фінансові зобов’язання, які зазначені в пунктах 2–9 частини першої цієї статті.
Під час дослідження суддівського досьє Комісія зауважує, що в розділі 11 «Доходи, у тому числі подарунки» Декларації за 2017 рік Бончев І.В. декларує дохід від відчуження рухомого майна (крім цінних паперів та корпоративних прав) у розмірі 540 000 грн, джерело доходу – фізична особа ОСОБА_2.
У розділі 14 «Видатки та правочини суб’єкта декларування» Декларації за 2017 рік зазначено про відсутність об’єктів для декларування у цьому розділі.
Указане свідчить про невиконання обов’язку, визначеного статтею 46 Закону № 1700-VII. Водночас факт декларування доходу від відчуження майна в розділі 11 Декларації за 2017 рік свідчить про відсутність умислу в діях судді, спрямованого на приховування правочину.
Суддя визнав несвоєчасне подання повідомлення про суттєві зміни в майновому стані у зв’язку з продажем автомобіля. Зауважив, що причиною стала необхідність отримання роз’яснень Національного агентства з питань запобігання корупції стосовно визначення вартості майна, зумовлена тим, що ціна автомобіля, встановлена в договорі купівлі-продажу транспортного засобу від 15 грудня 2017 року № 8044/2017/750777 у розмірі 301 311,34 грн, не відповідала фактичній – 540 000 грн.
Згідно з частиною другою статті 52 Закону № 1700-VII (у редакції від 03 серпня 2017 року) у разі суттєвої зміни у майновому стані суб’єкта декларування, а саме отримання ним доходу, придбання майна на суму, яка перевищує 50 прожиткових мінімумів, встановлених для працездатних осіб на 1 січня відповідного року, зазначений суб’єкт у десятиденний строк з моменту отримання доходу або придбання майна зобов’язаний письмово повідомити про це Національне агентство з питань запобігання корупції. Зазначена інформація вноситься до Єдиного державного реєстру декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, та оприлюднюється на офіційному вебсайті Національного агентства.
Згідно з договором купівлі-продажу транспортного засобу від 15 грудня 2017 року № 8044/2017/750777 ціна автомобіля марки «Toyota Camry», 2011 року випуску, становить 301 311,34 грн, тоді як в розписці покупця ОСОБА_2 зазначено, що автомобіль придбано за фактичною ціною – 540 000 грн.
Національним агентством з питань запобігання корупції (лист від 19 січня 2018 року) підтверджено факт звернення Бончева І.В. щодо надання роз’яснення щодо суми грошових коштів, яку необхідно зазначити в повідомленні про суттєві зміни в майновому стані, що відбулися внаслідок відчуження автомобіля.
Згідно з інформацією з Єдиного державного реєстру декларацій Бончев І.В. 20 січня 2018 року, тобто на наступний день після отримання відповіді, подав повідомлення про суттєві зміни в майновому стані.
Оцінивши вказані обставини, Комісія встановила, суддя не дотримався десятиденного строку для подання повідомлення про суттєві зміни у майновому стані. Проте, ураховуючи причини порушення строку, Комісія відзначає, що суддя намагався діяти добросовісно з метою коректного заповнення такого повідомлення.
Стосовно безпідставного, на думку ГРД, затягування суддею розгляду справ: №№ 381/605/15-п, 381/2815/16-п, 381/2698/16-п, 381/4991/16-п, 381/4796/16-п, 381/32/17, що призвело до уникнення правопорушниками відповідальності, суддя Бончев І.В. у письмових поясненнях зазначив, що в цих справах правопорушники умисно ухилялися від явки до суду. Встановлений тримісячний строк для накладення стягнення унеможливлював розшук таких правопорушників.
З метою встановлення причин несвоєчасного розгляду та загальної кількості розглянутих суддею Бончевим І.В. справ про адміністративні правопорушення, передбачені статтею 130 КУпАП, Комісія звернулась до голови Фастівського міськрайонного суду Київської області. Голова суду повідомив (лист від 25 червня 2024 року), що згідно із інформацією, яка міститься в КПР «Д-3» за період з 2012 року до 2017 року суддею Бончевим І.В.:
- розглянуто 569 справ про адміністративні правопорушення, передбачені статтею 130 КУпАП;
- винесено 477 постанов про накладення адміністративного стягнення;
- винесено 26 постанов про закриття провадження у справах.
Крім того, в листі зазначено про те, що справи про адміністративні правопорушення №№ 381/605/15-п, 381/2815/16-п, 381/2698/16-п, 381/4991/16-п, 381/4796/16-п, 381/32/17 відкладалися у зв’язку з неявкою осіб, які притягувались до адміністративної відповідальності. Голова суду повідомив, що додаткову інформацію про заходи, що вживалися судом для належного повідомлення осіб, які притягувались до адміністративної відповідальності, неможливо надати з огляду на знищення відповідних справ.
Комісія зауважує, що функціональні недоліки механізму своєчасного, всебічного, повного і об’єктивного розгляду та вирішення справ про притягнення до адміністративної відповідальності осіб, винних у вчиненні правопорушень, передбачених статтею 130 КУпАП, неможливість вирішення питання про притягнення до відповідальності вказаних осіб із причин спливу строку накладення адміністративного стягнення набули певного резонансу в суспільстві та викликали занепокоєння як у громадськості, так і в законодавця. Однак було б недоцільно ототожнювати ці недоліки виключно із діяльністю суду при розгляді адміністративних справ, адже усунення їх причин потребувало внесення змін до КУпАП.
З цією метою Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення відповідальності за окремі правопорушення у сфері безпеки дорожнього руху» від 16 лютого 2021 року № 1231-IX внесено зміни до КУпАП у частині, що стосується строків накладення адміністративних стягнень за вчинення правопорушень, передбачених статтею 130 КУпАП, та визначено, що адміністративне стягнення може бути накладено протягом одного року з дня його вчинення, впроваджено більш сувору відповідальність за вчинення такого правопорушення.
Предметом уваги законодавця було також питання про можливість застосування статті 21 КУпАП «Передача матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації або трудового колективу» до правопорушень, передбачених статтею 130 КУпАП.
Як наслідок, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення відповідальності за окремі правопорушення у сфері безпеки дорожнього руху» від 16 лютого 2021 року № 1231-IX правопорушення, передбачене статтею 130 КУпАП, віднесено до переліку тих, на які не поширюється дія статті 21 КУпАП. Надалі Законом України «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення щодо посилення адміністративної відповідальності за незаконну торгівлю пальним» від 06 жовтня 2022 року № 2657-IX статтю 21 виключено із КУпАП.
Підсумовуючи встановлені та досліджені обставини, Комісія вважає переконливими пояснення судді про те, що причини з яких закрито провадження у справах, що привернули увагу ГРД, здебільшого мали об’єктивний характер. Тому є необґрунтованим висновок про допущення суддею судової тяганини, яка призвела до систематичного порушення встановлених строків розгляду справ та стала причиною уникнення порушниками покарання у зв’язку із закінченням строків притягнення їх до відповідальності.
Відтак Комісія не вбачає підстав для того, аби вважати дії судді при розгляді вказаних справ свавільними, такими, що суперечать засадам провадження у справах про адміністративні правопорушення, або такими, що були неправомірно вчиненими з метою надання правопорушникам можливості уникнути відповідальності.
Оцінюючий дотримання суддею правил доброчесності (крізь призму показника сумлінності), Комісія зауважує, що серед обставин, які увійшли до предмету дослідження, були ті, що стосувались несвоєчасного надсилання (оприлюднення) електронних копій судових рішень до Реєстру. У відповідь суддя повідомив, що делегував помічнику функцію підписання кваліфікованим електронним підписом судових рішень та надсилання таких рішень до Реєстру. Бончев І.В. зауважив, що у відсотковому співвідношенні лише 20% судових рішень він підписував самостійно, тоді як 80% підписував помічник кваліфікованим електронним підписом судді.
Комісія стурбована практикою незаконного доступу третіх осіб до електронних ключів суддів та їхнього подальшого неналежного використання помічниками суддів.
Статтею 124 Конституції України передбачено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються.
Статтею 127 Основного Закону України визначено, що правосуддя здійснюють судді.
Згідно із процесуальними кодексами суди ухвалюють рішення іменем України негайно після закінчення судового розгляду. Рішення суду ухвалюється, оформлюється письмово і підписується в нарадчій кімнаті суддею, а в разі колегіального розгляду – суддями, які розглядали справу.
Статтею 1 Закону встановлено, що судова влада в Україні відповідно до конституційних засад поділу влади здійснюється незалежними та безсторонніми судами, утвореними законом. Судову владу реалізовують судді та, у визначених законом випадках, присяжні шляхом здійснення правосуддя у рамках відповідних судових процедур.
Згідно з частиною першою статті 157 Закону кожний суддя має помічника (помічників), статус і умови діяльності якого (яких) визначаються цим Законом та Положенням про помічника судді, затвердженим Радою суддів України.
У Висновку Консультативної ради європейських суддів «Роль помічників суддів» від 07 листопада 2019 року № 22 (2019), у пунктах 19, 23, 31 зазначено, що роль помічника судді випливає з ролі судді. Помічники суддів мусять підтримувати, а не замінювати суддів у виконанні ними своїх функцій. Якими б не були їхні обов’язки, вони мусять перебувати під керівництвом судді або суддів, які відповідають за всі аспекти ухвалення рішень. Однак, підтримуючи суддів протягом судового процесу, помічники суддів беруть участь у виконанні судових завдань.
Крім того, наголошує помічники суддів можуть виконувати різноманітні обов’язки різного ступеня відповідальності. Якщо помічники суддів активно працюють у рамках процесу ухвалення рішень, держави-члени мусять гарантувати, що суддя зберігає контроль заради забезпечення прав сторін відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. До інших обов’язків помічників суддів може бути віднесено редагування тексту рішення, перевірку посилань або підготовку рішення до публікації (особливо у зв’язку з потребою у видаленні персональних даних).
Проте можливість делегування окремих повноважень суддів їхнім помічникам Конституцією України, Законом не передбачена та суперечить засадничим принципам організації роботи судової влади в Україні.
Суддя несе персональну відповідальність за судові рішення, які приймаються, складаються і підписуються в нарадчій кімнаті.
Відповідно до статті 7 Закону України «Про електронний цифровий підпис» (чинного на момент здійснення правосуддя) підписувач зобов’язаний зберігати особистий ключ у таємниці.
З огляду на викладене делегування помічнику судді повноважень судді щодо підписання кваліфікованим електронним підписом рішення суду та надсилання такого рішення до Реєстру не узгоджується з відповідними нормами чинного законодавства.
Комісія дотримується позиції, згідно з якою метою існування електронного ключа є належна ідентифікація особи. Саме такий підхід забезпечує функціонування системи електронної ідентифікації та дотримання презумпції, що документ насправді виготовлено та підписано конкретною особою.
Суддя Бончев І.В. не лише визнав, що абсолютну більшість ухвалених судом рішень підписував його помічник. Незважаючи на те, що це свідчить про усунення судді від виконання покладеного на нього обов’язку, Бончев І.В. такий стан речей сприймав як належну поведінку.
Комісія вважає, що така поведінка судді є несумісною із показником сумлінності та свідчить про недотримання ним важливих правил які є складовою суддівської доброчесності та професійної етики.
Комісія також з’ясувала, що з 12 березня 2017 року суддя не здійснює правосуддя у зв’язку із закінченням п’ятирічного строку його повноважень. Проблема такої категорії суддів набула загальнодержавного масштабу. Судді такої категорії тривалий час не здійснюють правосуддя переважно через причини, що не залежать від їх волі (відсутність повноважного складу Комісії, значна кількість суддів, щодо яких проводиться процедура оцінювання, тощо). Однак, незважаючи на це, такі особи володіють високим статусом судді, отримують суддівську винагороду та зобов’язані виконувати інші обов’язки, не пов’язані зі здійсненням правосуддя.
Як наслідок, одне із питань, що увійшло до предмету дослідження, стосувалося виконання суддею обов’язків у період відсутності повноважень здійснювати правосуддя.
Відповідаючи на це запитання, суддя повідомив, що з’являється до суду з періодичністю 1–2 рази на тиждень. За словами судді, в інші дні він займається самоосвітою та покращенням професійного рівня. Однак на уточнюючі запитання Комісії щодо форм та способів підтримання чи підвищення кваліфікації та й навіть на базові питання щодо основних нормативно- правових актів, які суддя використовує у своїй роботі, Бончев І.В. не зміг надати чітких та переконливих відповідей та пояснень.
Комісія відзначає, що дотримання високих стандартів поведінки означає, що суддя повинен сумлінно, чесно і кваліфіковано виконувати професійні обов’язки.
Так, згідно з частиною сьомою статті 56 Закону основним обов’язком судді є справедливий, безсторонній та своєчасний розгляд і вирішення судових справ відповідно до закону з дотриманням засад і правил судочинства. Однак, крім цього, Законом передбачено, що суддя зобов’язаний: дотримуватися правил суддівської етики, у тому числі демонструвати високі стандарти поведінки у будь-якій діяльності з метою укріплення суспільної довіри до суду, забезпечення впевненості суспільства в чесності та непідкупності суддів; подавати декларацію доброчесності судді та декларацію родинних зв’язків судді; не розголошувати відомості, які становлять таємницю, що охороняється законом, у тому числі таємницю нарадчої кімнати і закритого судового засідання; виконувати вимоги та дотримуватися обмежень, установлених законодавством у сфері запобігання корупції; подавати декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування; систематично розвивати професійні навички (уміння), підтримувати свою кваліфікацію на належному рівні, необхідному для виконання повноважень у суді, де він обіймає посаду; звертатися з повідомленням про втручання в його діяльність як судді щодо здійснення правосуддя до Вищої ради правосуддя та до Генерального прокурора упродовж п’яти днів після того, як йому стало відомо про таке втручання; підтверджувати законність джерела походження майна (зокрема під час проходження кваліфікаційного оцінювання або в порядку дисциплінарного провадження щодо судді, якщо обставини, що можуть мати наслідком притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, викликають сумнів у законності джерела походження майна або доброчесності поведінки судді).
Відповідно до статті 16 Кодексу суддівської етики суддя не може належати до політичних партій і професійних спілок, брати участь у будь-якій політичній діяльності, мати представницький мандат, обіймати будь-які інші оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу, крім наукової, викладацької та творчої. Суддя повинен надавати пріоритет здійсненню правосуддя над усіма іншими видами діяльності.
Роз’яснюючи зазначені положення, Рада суддів України в Коментарі до Кодексу суддівської етики, затвердженому рішенням Ради суддів України від 04 лютого 2016 року № 1, зазначила, що однією з найважливіших категорій етики, що виражає моральні обов’язки судді стосовно держави, суспільства, конкретної людини, в інтересах якої здійснюється правосуддя, є професійний обов’язок, який має не тільки моральну, а й правову природу, оскільки містить у собі як обов’язок, передбачений правовими нормами, так і обов’язок перед суспільством, пов’язаний зі здійсненням професійної діяльності.
Від моральних цінностей, якими керується суддя у своїй роботі під час здійснення правосуддя і в позасудовій поведінці, залежить оцінка судових рішень з погляду їх справедливості як кожним окремим громадянином, так і суспільством загалом.
Усвідомлення суддею професійного обов’язку передбачає турботу про професійну гідність, постійне вдосконалення професійної майстерності, прагнення виховувати своєю діяльністю, особистим прикладом, повагу до закону, правосуддя, суду.
Сумлінне і професійне виконання службових функцій насамперед передбачає повну самовіддачу судді. Тому він повинен утримуватися від іншої роботи, яка заважає йому належним чином виконувати свої службові обов’язки і якій він не повинен приділяти увагу протягом свого робочого часу.
Комісія акцентує увагу на тому, що суддя, п’ятирічний строк повноважень якого закінчився, проводжує отримувати суддівську винагороду у зв’язку зі своїм статусом. Водночас цей статус вимагає виконувати обов’язки, визначені Законом. Перебування на посаді судді та отримання суддівської винагороди без виконання обов’язків судді в сукупності з іншими обставинами ставить під сумнів відповідність судді займаній посаді. Визнання Бончевим І.В. факту появи у суді, де він займає штатну посаду, лише 1–2 дні протягом робочого тижня, тоді як судом здійснюється повний облік його робочого часу, свідчить про несумлінне виконання обов’язків судді та викликає обґрунтований сумнів у дотриманні ним правил доброчесності та професійної етики.
Комісія зазначає, що досліджені матеріали суддівського досьє, співбесіда із суддею Бончевим І.В., встановлені обставини у поєднанні з наданими суддею поясненнями та з’ясованими фактами, а також висновок про тестування особистих морально-психологічних якостей та загальних здібностей дають підстави Комісії оцінити відповідність судді критеріям доброчесності та професійної етики у 235 балів.
Висновок Комісії за результатами розгляду справи.
За результатами дослідження суддівського досьє та проведеної співбесіди суддя Бончев І.В. у сукупності набрав 599,125 бала, що становить менше 67 відсотків від суми максимально можливих балів за результатами кваліфікаційного оцінювання всіх критеріїв, і є таким, що не відповідає займаній посаді.
Визнання судді таким, що не відповідає займаній посаді є підставою для внесення до Вищої ради правосуддя подання про звільнення його із займаної посади.
Ураховуючи викладене та керуючись нормами Конституції України, статтями 83–85, 93 та 101, пунктом 20 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів», Регламентом Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Вища кваліфікаційна комісія суддів України одноголосно
вирішила:
Визначити, що суддя Фастівського міськрайонного суду Київської області Бончев Ігор Володимирович за результатами кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді набрав 599,125 бала.
Визнати суддю Фастівського міськрайонного суду Київської області Бончева Ігоря Володимировича таким, що не відповідає займаній посаді.
Внести подання до Вищої ради правосуддя про звільнення судді Фастівського міськрайонного суду Київської області Бончева Ігоря Володимировича із займаної посади.
Головуючий Михайло БОГОНІС
Члени Комісії: Надія КОБЕЦЬКА
Галина ШЕВЧУК
