Вища кваліфікаційна комісія суддів України у пленарному складі:
головуючого – Руслана СИДОРОВИЧА,
членів Комісії: Михайла БОГОНОСА, Людмили ВОЛКОВОЇ, Віталія ГАЦЕЛЮКА, Ярослава ДУХА, Романа КИДИСЮКА, Олега КОЛІУША, Руслана МЕЛЬНИКА, Олексія ОМЕЛЬЯНА, Андрія ПАСІЧНИКА, Романа САБОДАША, Сергія ЧУМАКА, Галини ШЕВЧУК (доповідач),
розглянувши питання щодо відповідності судді Рівненського окружного адміністративного суду Щербакова Володимира Валерійовича займаній посаді,
встановила:
Стислий виклад інформації про кар’єру судді та проходження кваліфікаційного оцінювання.
Указом Президента України від 29 грудня 2009 року № 1122/2009 Щербакова Володимира Валерійовича призначено строком на п’ять років на посаду судді Рівненського окружного адміністративного суду.
Указом Президента України від 03 квітня 2017 року № 95/2017 Щербакова В.В. призначено на посаду судді Рівненського окружного адміністративно суду.
Рішенням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 07 червня 2018 року № 133/зп-18 призначено кваліфікаційне оцінювання суддів місцевих та апеляційних судів на відповідність займаній посаді.
Цим рішенням встановлено черговість етапів кваліфікаційного оцінювання, визначено графік проведення іспиту в межах кваліфікаційного оцінювання та призначено на 09 липня 2018 року іспит для суддів місцевих судів (адміністративна спеціалізація), зокрема для Щербакова В.В.
Рішенням Комісії від 30 листопада 2018 року № 294/зп-18 затверджено результати першого етапу «Іспит» кваліфікаційного оцінювання суддів на відповідність займаній посаді. Відповідно до цього рішення Щербакова В.В. допущено до другого етапу кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді – «Дослідження досьє та проведення співбесіди.
На адресу Комісії 31 травня 2019 року від Громадської ради доброчесності (далі – ГРД) надійшов висновок про невідповідність судді Щербакова В.В. критеріям доброчесності та професійної етики.
На адресу Комісії 10 червня 2019 року від ГРД надійшов висновок про невідповідність судді Щербакова В.В. критеріям доброчесності та професійної етики у новій редакції ( з урахуванням пояснень судді).
У висновку вказано, що індикаторами, які вказують на невідповідність судді критеріям доброчесності та професійної етики є:
- недекларування свого майна, що є ліквідним активом;
- повідомлення недостовірних відомостей у декларації доброчесності, зокрема приховування відомостей про правопорушення.
Рішенням Комісії у складі колегії від 05 червня 2019 року № 392/ко-19 визначено, що суддя Рівненського окружного адміністративного суду Щербаков В.В. за результатами кваліфікаційного оцінювання суддів місцевих та апеляційних судів на відповідність займаній посаді набрав 789,25 бала, та визнано суддю Рівненського окружного адміністративного суду Щербакова В.В. таким, що відповідає займаній посаді. Рішення обґрунтовано тим, що за критеріями компетентності (професійної, особистої та соціальної) суддя Щербаков В.В. набрав 379,25 бала, за критерієм професійної етики, оціненим за показниками, визначеними пунктом 8 глави 2 розділу II Положення про порядок та методологію кваліфікаційного оцінювання, показники відповідності критеріям кваліфікаційного оцінювання та засоби їх встановлення (далі – Положення), – 205 балів та за критерієм доброчесності, оціненим за показниками, визначеними пунктом 9 глави 2 розділу II Положення, – 205 балів. Так, за результатами кваліфікаційного оцінювання суддя Рівненського окружного адміністративного суду Щербаков В.В. набрав 789,25 бала, що становить більше 67 відсотків від суми максимально можливих балів за всіма критеріями. У рішенні вказано, що воно набирає чинності в порядку, визначеному абзацом третім підпункту 4.10.8 пункту 4.10 розділу IV Регламенту Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, затвердженому рішенням Комісії від 13 жовтня 2016 року № 81/зп-16.
З метою вирішення питання щодо продовження процедур оцінювання згідно з рішенням Комісії від 20 липня 2023 року № 34/зп-23 здійснено повторний автоматизований розподіл справ між членами Вищої кваліфікаційної комісії суддів України.
Згідно з протоколом повторного розподілу між членами Комісії від 28 липня 2023 року доповідачем у справі визначено члена Комісії Шевчук Г.М.
На підставі викладеного вище процедура кваліфікаційного оцінювання стосовно Щербакова В.В. продовжена з етапу «Дослідження досьє та проведення співбесіди».
З метою оновлення даних, що містяться в суддівському досьє, Комісією в межах повноважень надіслано запити до таких органів державної влади: Державної прикордонної служби України, Національної поліції України, Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ України та Рівненського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки.
У відповідь на запити отримано інформацію стосовно судді, яку долучено до матеріалів досьє.
Так, Департаментом патрульної поліції Національної поліції України надано інформацію про винесення стосовно Щербакова В.В. постанов від 14 жовтня 2021 року серії 1АВ № 02969873 та від 17 серпня 2023 року серії 3АВ № 03165220 про накладення адміністративного стягнення у справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в автоматичному режимі, за частиною першою статті 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Постанови виконано в повному обсязі. Штраф сплачено.
До Комісії від Щербакова В.В. 16 та 20 листопада 2023 року надійшли пояснення щодо висновку ГРД від 10 червня 2019 року, уточнення до питання декларування права розпорядження автомобілем та притягнення до адміністративної відповідальності за порушення правил дорожнього руху.
На адресу Комісії 30 листопада 2023 року від ГРД надійшов висновок у новій редакції про невідповідність судді Рівненського окружного адміністративного суду Щербакова В.В. критеріям доброчесності та професійної етики, затверджений ГРД 29 листопада 2023 року.
Суддя скористався правом відповіді на висновок ГРД та у своїх письмових поясненнях, надісланих до Комісії 01 та 04 грудня 2023 року, навів власні аргументи на спростування наданих відомостей та стверджував про безпідставність такого висновку.
У засіданні Комісії у пленарному складі 07 грудня 2023 року розглянуто питання про підтримку рішень колегій Комісії, ухвалених у межах процедури кваліфікаційного оцінювання суддів місцевих та апеляційних судів на відповідність займаній посаді, зокрема судді Щербакова В.В., представлено доповідь, у якій викладено зміст висновку ГРД та пояснень судді, заслухано усні пояснення судді, його відповіді на запитання членів Комісії та представника ГРД. У засіданні Комісією ухвалено протокольне рішення про перерву в розгляді питання до 01 квітня 2024 року та запропоновано судді Щербакову В.В. додатково надати пояснення та відповідні підтверджувальні документи стосовно власника будинку, у якому він разом із сім’єю безоплатно проживав упродовж 2013 – 2018 років, а також щодо здійснення вчинків, що мали наслідком притягнення його до адміністративної відповідальності.
На адресу Комісії від Щербакова В.В. 18 грудня 2023 року надійшли пояснення та підтверджувальні документи стосовно власника будинку та притягнення судді Щербакова В.В. до адміністративної відповідальності.
Засідання Комісії у пленарному складі продовжилося 01 квітня 2024 року.
Джерела права та їх застосування.
Згідно з пунктом 16-1 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України відповідність займаній посаді судді, якого призначено на посаду строком на п’ять років або обрано суддею безстроково до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», має бути оцінена в порядку, визначеному законом. Виявлення за результатами такого оцінювання невідповідності судді займаній посаді за критеріями компетентності, професійної етики або доброчесності чи відмова судді від такого оцінювання є підставою для звільнення судді з посади.
Пунктом 20 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що відповідність займаній посаді судді, якого призначено на посаду строком на п’ять років або обрано суддею безстроково до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», оцінюється колегіями Вищої кваліфікаційної комісії суддів України в порядку, визначеному цим Законом, за правилами, які діяли до дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законодавчих актів України щодо удосконалення процедур суддівської кар’єри», та з урахуванням особливостей, передбачених цим розділом.
У Пояснювальній записці до проєкту Закону України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», за результатами розгляду якого було внесено зміни до Конституції України і запроваджено процедуру кваліфікаційного оцінювання суддів на відповідність займаній посаді, зазначено, що проєкт передбачає «спеціальні механізми оновлення суддівського корпусу, що дасть змогу досягти необхідного балансу між суспільними очікуваннями, з одного боку, та захистом індивідуальних прав, з іншого. Зокрема, за рекомендаціями Венеціанської Комісії та Директорату з прав людини Головного директорату з прав людини та верховенства права Ради Європи, що викладені у Спільному висновку від 23 березня 2015 року (документ CDL-AD(2015)007), процедура кваліфікаційного оцінювання суддів, запроваджена в рамках Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд», отримає відповідне конституційне закріплення.
Так само, ухвалюючи Закон України «Про судоустрій і статус суддів», законодавець в Пояснювальній записці до відповідного законопроєкту сформулював легітимну мету нормативно-правового акта – здійснення трансформації системи судоустрою та оновлення суддівського корпусу відповідно до суспільних очікувань. Законодавець окремо звернув увагу на те, що до завдань законопроєкту також належить подолання корупційних ризиків при здійсненні суддею правосуддя та очищення судової системи від недоброчесних суддів.
Відповідно до рішення Великої Палати Верховного Суду від 04 листопада 2020 року (справа № 200/9195/19-а) із запровадженням судової реформи та набранням чинності Законом України «Про судоустрій і статус суддів» для утвердження незалежності судової влади, зокрема, шляхом її деполітизації, для посилення відповідальності судової влади перед суспільством, а також для запровадження належних конституційних засад кадрового оновлення суддівського корпусу було запроваджено необхідність проходження суддями кваліфікаційного оцінювання. Запровадження кваліфікаційного оцінювання суддів було зумовлене істотною метою, що полягала у відновленні довіри до судової влади в Україні. Зміни, запроваджені в судовій системі України у зв`язку з її реформуванням, були схвалені світовою спільнотою, у тому числі Венеційською комісією (пункти 98, 99).
Отже, функціонування судової влади, до складу суддівського корпусу якої входять судді, які не відповідають критеріям компетентності, професійної етики та доброчесності, є таким, що не відповідає зазначеним очікуванням суспільства та фактично ставить під загрозу інтереси національної безпеки, громадського порядку та захист прав і свобод людей. Іншими словами, кваліфікаційне оцінювання суддів на відповідність (невідповідність) займаній посаді є необхідним у демократичному суспільстві та відповідає нагальній суспільній потребі.
Водночас Комісія зважає і на те, що навіть у разі, коли втручання у приватне життя здійснюється відповідно до закону, відповідає легітимній меті та є необхідним у демократичному суспільстві, встановлення невідповідності судді займаній посаді за критеріями компетентності, професійної етики або доброчесності має своїм наслідком звільнення з посади, що є доволі серйозним заходом, який може бути застосовано до особи. Однак на відміну від дисциплінарного провадження процедура кваліфікаційного оцінювання не має шкали вибору покарань, що обумовлено своєрідністю цієї процедури. Отже, застосування такого заходу, який негативно позначається на приватному житті судді, вимагає пошуку справедливої рівноваги між інтересами суспільства загалом та правом судді надалі займати посаду.
Процедура кваліфікаційного оцінювання здійснюється виключно за вказаними критеріями та у порядку, визначеному Законом України «Про судоустрій і статус суддів», з урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про забезпечення права на справедливий суд», та є тим винятковим заходом, що застосовуватиметься до всіх суддів, про який зазначили експерти Венеційської комісії в Остаточному висновку від 26 жовтня 2015 року (документ CDL-AD(2015)027) і який «вимагає надзвичайної обережності: паралельне виконання різних процедур, що їх здійснюють різні органи, навряд чи забезпечить дотримання найвищих гарантій для тих суддів, що відповідають цим критеріям».
За результатами такого оцінювання колегія Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, а у випадках, передбачених цим Законом, – пленарний склад Комісії, ухвалює рішення про відповідність або невідповідність судді займаній посаді. Таке рішення ухвалюється за правилами, передбаченими цим Законом для ухвалення рішення про підтвердження або про непідтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді.
І хоча Комісія виходить із презумпції, відповідно до якої суддя відповідає критеріям компетентності, професійної етики та доброчесності як особа, яка згідно з Бангалорськими принципами поведінки суддів за родом своєї роботи вважається гарантом верховенства права, ця презумпція є спростовною, а рівень такої відповідності підлягає з’ясуванню у процесі кваліфікаційного оцінювання судді.
Процедура кваліфікаційного оцінювання на відповідність судді займаній посаді є одноразовою процедурою, спрямованою на перевірку відповідності всіх суддів критеріям компетентності (професійної, особистої, соціальної тощо), професійної етики та доброчесності з метою відновлення та підвищення суспільної довіри до судової влади в Україні, і проводиться за правилами кваліфікаційного оцінювання суддів. Ця процедура, як вже зазначалось вище, була запроваджена у відповідь на ймовірну присутність в судовій владі некомпетентних та недоброчесних суддів.
Відповідно до частини дев’ятої статті 69 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», кандидат на посаду судді відповідає критерію доброчесності, якщо відсутні обґрунтовані сумніви у його незалежності, чесності, неупередженості, непідкупності, сумлінності, у дотриманні ним етичних норм, у його бездоганній поведінці у професійній діяльності та особистому житті, а також щодо законності джерел походження його майна, відповідності рівня життя кандидата на посаду судді або членів його сім’ї задекларованим доходам, відповідності способу життя кандидата на посаду судді його попередньому статусу.
Як зазначено у рішенні Великої Палати Верховного Суду від 10 листопада 2021 року (справа № 9901/355/21), доброчесність – це необхідна морально-етична складова діяльності судді, яка, серед іншого, визначає межу і спосіб його поведінки, що базується на принципах об’єктивного ставлення до сторін у справах та чесності у способі власного життя, виконанні своїх обов’язків та здійсненні правосуддя.
Члени Комісії, оцінюючи певні обставини стосовно кандидата, визначаються щодо їх відповідності суспільним уявленням про доброчесність на власний розсуд. Зважаючи на те, що доброчесність є ще й морально-етичною категорією, обставини, які свідчать про недоброчесність, оцінюються насамперед з морально-етичного погляду. Навіть зовні правомірні і законні дії кандидата можуть оцінюватися як такі, що не узгоджуються з поняттям доброчесності.
За визначенням терміна, який подано в Сучасному словнику з етики, доброчесністю є позитивна моральна якість, зумовлена свідомістю і волею людини, яка є узагальненою стійкою характеристикою людини, її способу життя, вчинків; якість, що характеризує готовність і здатність особистості свідомо і неухильно орієнтуватись у своїй діяльності та поведінці на принципи добра і справедливості.
Авторитет та довіра до судової влади формуються залежно від персонального складу судів, від осіб, які обіймають посади суддів та формують суддівський корпус. Саме тому важливо, щоб суддя не допускав будь-якої неналежної (недоброчесної, неетичної) поведінки як у професійній діяльності, так і в особистому житті, яка може поставити під сумнів відповідність кандидата критерію доброчесності, що негативно вплине на суспільну довіру до судової влади у зв’язку з таким призначенням» (пункт 23).
Статтею 1 Кодексу суддівської етики, затвердженого рішенням ХІ З’їзду суддів України від 22 лютого 2012 року, встановлено, що суддя повинен бути прикладом неухильного додержання вимог закону і принципу верховенства права, присяги судді, а також дотримання високих стандартів поведінки з метою зміцнення довіри громадян у чесність, незалежність, неупередженість та справедливість суду. Відповідно до статті 3 цього Кодексу саме суддя має докладати всіх зусиль, до того щоб, на думку обізнаного та розсудливого стороннього спостерігача, його поведінка була бездоганною.
Роз’яснюючи зазначені положення, Рада суддів України в Коментарі до Кодексу суддівської етики, затвердженому рішенням Ради судді України від 04 лютого 2016 року № 1, відзначила, що суддя повинен уникати порушень етики та всього того, що виглядає як порушення етики, в усіх випадках його діяльності – як професійній, так і в приватній. Бездоганна поведінка суддів означає уникнення порушень норм етики та недопущення створення враження їх порушення. Враження порушення норм етики створюється, коли розважливі особи, яким стали відомі всі відповідні обставини, розкриті в ході резонансного їх з’ясування, можуть дійти висновку, що чесність, добросовісність, урівноваженість та професійна придатність судді поставлені під сумнів. Рада суддів України окремо наголосила на тому, що численними є ситуації, коли та чи інша дія прямо не заборонена законом, але є ризик такого сприйняття, формування враження, яке підірвало б довіру до суду.
Аналогічні вимоги є застосовними до встановлення відповідності судді критеріям професійної етики та доброчесності в процедурі кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді з тією особливістю, що такі обставини стають відомими під час дослідження досьє та проведення співбесіди.
У сукупності з положеннями розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів», в тому числі щодо наслідків відмови від проходження кваліфікаційного оцінювання чи ухилення від його проходження, Комісія вважає, що суддя зобов’язаний взяти участь у кваліфікаційному оцінюванні, зокрема у формі активної реалізації права бути заслуханим в контексті змісту сумнівів Комісії, які можуть виникнути під час дослідження досьє та/або проведення співбесіди, у його відповідності критеріям кваліфікаційного оцінювання.
Таким чином, у разі наявності в Комісії обґрунтованого сумніву у відповідності судді критеріям компетентності, професійної етики або доброчесності спростування такого сумніву відбувається як внаслідок реалізації Комісією наданих їй законом повноважень, так і шляхом складання суддею кваліфікаційного іспиту, проходження тестування особистих морально-психологічних якостей і загальних здібностей, а також наданням Комісії під час дослідження досьє та проведення співбесіди переконливої інформації з тією метою, щоб спростувати такий сумнів.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду в рішенні від 16 червня 2022 року у справі № 9901/57/19 підкреслила, що на стадії кваліфікаційного оцінювання відповідний компетентний орган не встановлює і не кваліфікує наявності в діях судді ознак складу дисциплінарного проступку, що є обов’язковою складовою процедури дисциплінарного провадження. На цій стадії відбувається оцінювання фактів (явищ) минулої поведінки судді в сенсі виявлення і визначення [нових] якостей (характеристик, ознак чи рис) судді, на підставі яких формується висновок про його здатність бути суддею (пункт 18).
Виявлення за результатами такого оцінювання невідповідності судді займаній посаді за критеріями компетентності, професійної етики або доброчесності чи відмова судді від такого оцінювання є підставою для звільнення судді з посади за рішенням Вищої ради правосуддя на підставі подання відповідної колегії або пленарного складу Вищої кваліфікаційної комісії суддів України. Відмовою від проходження оцінювання судді на відповідність займаній посаді вважається систематична (тричі) неявка судді на будь-який з етапів такого оцінювання за відсутності для цього поважних причин або за відсутності інформації про причини неявки.
На момент ухвалення Комісією рішення про визнання судді таким, що відповідає займаній посаді, стаття 88 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачала, що Вища кваліфікаційна комісія суддів України ухвалює мотивоване рішення про підтвердження або непідтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді. Якщо Громадська рада доброчесності у своєму висновку встановила, що суддя (кандидат на посаду судді) не відповідає критеріям професійної етики та доброчесності, то Вища кваліфікаційна комісія суддів України може ухвалити рішення про підтвердження здатності такого судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді лише у разі, якщо таке рішення підтримане не менше ніж одинадцятьма її членами.
Оцінювання відповідності займаній посаді судді, якого призначено на посаду строком на п’ять років або обрано суддею безстроково до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», визначено пунктом 20 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та відповідно до попередньої редакції Закону здійснювалося колегіями Вищої кваліфікаційної комісії суддів України в порядку, визначеному цим Законом.
Пунктом 124 Регламенту Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (у редакції, чинній на момент ухвалення рішення колегії) передбачалося, що рішення про підтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді (відповідності судді займаній посаді) за наявності висновку Громадської ради доброчесності набирає чинності з дня його ухвалення у разі, якщо воно буде підтримане не менше ніж одинадцятьма членами Комісії згідно з абзацом другим частини першої статті 88 Закону, або у разі надходження до Комісії рішення Громадської ради доброчесності про скасування відповідного висновку до моменту його розгляду Комісією у пленарному складі.
З прийняттям Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законодавчих актів України щодо удосконалення процедур суддівської кар’єри» від 09 грудня 2023 року № 3511-IX положення Закону в частині проведення кваліфікаційного оцінювання судді зазнали значних змін.
Зокрема, пунктом 20 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону (у редакції зазначеного закону) передбачено, що відповідність займаній посаді судді, якого призначено на посаду строком на п’ять років або обрано суддею безстроково до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», оцінюється колегіями Вищої кваліфікаційної комісії суддів України в порядку, визначеному цим Законом, за правилами, які діяли до дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законодавчих актів України щодо удосконалення процедур суддівської кар’єри», та з урахуванням особливостей, передбачених цим розділом.
За результатами такого оцінювання колегія Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, а у випадках, передбачених цим Законом, – пленарний склад Комісії, ухвалює рішення про відповідність або невідповідність судді займаній посаді. Таке рішення ухвалюється за правилами, передбаченими цим Законом для ухвалення рішення про підтвердження або про непідтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді.
Абзацом другим частини першої статті 88 Закону (у редакції Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законодавчих актів України щодо удосконалення процедур суддівської кар’єри» від 09 грудня 2023 року № 3511-IX) передбачено, якщо Громадська рада доброчесності у своєму висновку встановила, що суддя (кандидат на посаду судді) не відповідає критеріям професійної етики та доброчесності, Вища кваліфікаційна комісія суддів України може ухвалити вмотивоване рішення про підтвердження здатності такого судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді лише у разі, якщо таке рішення підтримане двома третинами голосів призначених членів Комісії, але не менше ніж дев’ятьма голосами.
Відповідно до абзацу шостого пункту 13 розділу III «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Вищу раду правосуддя» від 21 грудня 2016 року № 1798-VIII за результатами кваліфікаційного оцінювання суддя, призначений на посаду строком на п’ять років до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», повноваження якого припинилися із закінченням строку, на який його було призначено, за поданням Вищої ради правосуддя та за умови підтвердження відповідності цій посаді згідно з підпунктами 2 та 4 пункту 16-1 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України може бути призначений на посаду судді до суду, до якого він був призначений або переведений (крім тимчасового переведення шляхом відрядження) на день припинення повноважень.
Положеннями частини другої статті 36 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» встановлено, що Вища рада правосуддя ухвалює рішення щодо внесення Президентові України подання про призначення судді на посаду за результатами розгляду рекомендації Вищої кваліфікаційної комісії суддів України.
Зміст висновку Громадської ради доброчесності та пояснень судді.
У висновку ГРД від 29 листопада 2023 року, який по суті є ідентичним висновку ГРД від 10 червня 2019 року, вказано на дві групи обставин, які стали підставами для висновку про невідповідність судді Щербакова В.В. критеріям доброчесності та професійної етики.
По-перше, ГРД констатує, що суддя безпідставно не задекларував майно і (або) повну інформацію, що підлягає декларуванню, як цього вимагає закон, або занизив і (або) завищив обсяг і (або) вартість майна, або безпідставно не подав інформацію для декларування членом сім’ї, або здійснив ці дії з порушенням встановлених законодавством строків.
Такого висновку ГРД дійшла з огляду на те, що у деклараціях про майно, доходи, витрати і зобов’язання фінансового характеру за 2013–2015 роки, деклараціях особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2014–2018 роки, суддя не задекларував жодних власних майнових прав чи членів сім’ї на житлові об’єкти, жодного права на транспортні засоби в декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2016 та 2017 роки, однак в анкеті, яка міститься в досьє, суддя повідомив, що двічі притягувався до адміністративної відповідальності: один раз за частиною першою статті 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі – КУпАП) та другий – за частиною другою цієї ж статті КУпАП. У постанові Рівненського районного суду Рівненської області від 06 квітня 2017 року у справі № 570/392/17, якою було скасовано одну з постанов про притягнення судді до адміністративної відповідальності, зазначено, що суддя керував саме автомобілем (марки не вказано).
По-друге, ГРД вважає, що суддя умисно або внаслідок вочевидь недбалого ставлення до виконання своїх обов’язків повідомив недостовірні відомості в декларації доброчесності, зокрема приховав відомості про правопорушення, оскільки в пункті 22 декларації доброчесності за 2017 рік суддя підтвердив, що ним не здійснювалися вчинки, що можуть мати наслідком притягнення його до відповідальності, проте, як випливає зі змісту пояснень самого судді, протягом 2017 року на нього було складено протокол про порушення Правил дорожнього руху.
Також виявлено факти, які не стали самостійною підставою для висновку, однак, на думку ГРД, є такими, що характеризують суддю та можуть бути використані під час його оцінювання.
Зміст інформації полягає в такому.
Суддя оскаржив висновок ГРД від 10 червня 2019 року. Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 22 жовтня 2019 року висновок про невідповідність судді критеріям доброчесності та професійної етики, затверджений ГРД 10 червня 2019 року, визнано протиправним та скасовано. За змістом статті 87 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» і положень Кодексу адміністративного судочинства України Громадська рада доброчесності не є суб’єктом владних повноважень, оскільки не наділена владними управлінськими функціями, а її висновок про невідповідність судді (кандидата на посаду судді) критеріям доброчесності та професійної етики не є остаточним і не породжує негативних юридичних наслідків для судді чи кандидата на посаду судді.
На думку ГРД, позиваючись до Громадської ради доброчесності, Щербаков В.В. як суддя адміністративного суду мав би бути обізнаним з основними положеннями адміністративного процесу щодо адміністративної юрисдикції та адміністративної процесуальної дієздатності.
Крім того, суддя можливо допустив академічну недоброчесність.
Як вбачається зі звіту інструменту UNICHECK для перевірки плагіату наукових робіт, відсоток схожості тексту наукової роботи судді на тему: «Адміністративно-правові засади здійснення суддівського самоврядування» з навчальним посібником «Адміністративно-правові засади здійснення суддівського самоврядування в Україні» становить 70%. Наукова робота судді була написана та опублікована у 2020 році. У посібнику зазначено, що одним із авторів є суддя, а підписаний він до друку 02 грудня 2020 року.
ГРД припускає, що ймовірно книга вийшла після захисту суддею наукової роботи, яка була використана для написання посібника, та стверджує, що авторський колектив посібника, у який входить і суддя, використав для самого посібника 70% наукової роботи судді. Оскільки суддя є одним із авторів цього посібника, в такому випадку це говорить про самоплагіат.
Суддя Щербаков В.В. надіслав до Комісії докладні письмові пояснення щодо висновку та інформації ГРД.
Стосовно незазначення в деклараціях про майно, доходи, витрати і зобов’язання фінансового характеру за 2013–2015 роки, деклараціях особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2015, 2016, 2017, 2018 роки жодних власних майнових прав чи членів сім’ї на житлові об’єкти суддя зауважив, що в періоди, зазначені у висновку ГРД, декларування здійснювалося у різний спосіб.
Так, у 2013–2015 роках ним подавалися в паперовому вигляді декларація про майно, доходи, витрати і зобов’язання фінансового характеру, форма якої визначалася додатком до Закону України «Про запобігання і протидії корупції» від 07 квітня 2011 року № 3206-VІ, а в 2015–2018 роках – декларація в електронному вигляді, форма якої визначалася додатком до Закону України «Про запобігання корупції» від 14 жовтня 2014 року № 1700-VІІ.
Упродовж 2013–2018 років він разом із сім’єю безоплатно користувався будинком, що належить його тещі ОСОБА_1 на підставі договору дарування від 01 жовтня 2002 року, за фактичною адресою свого місця проживання.
Інформація про це була відображена в розділі I «Загальні відомості» письмових декларацій за 2013–2105 роки та розділі 2.1 «Інформація про суб’єкта декларування» електронних декларацій за 2015–2018 роки, де зазначено цей будинок як зареєстроване, так і фактичне його місце проживання.
Незазначення у розділі ІІІ письмових декларацій за 2013–2015 роки та у розділі 3 електронних декларацій за 2016–2018 роки відомостей про фактичне користування будинком обумовлено тим, що згідно з пунктом 11 примітки до додатка до Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції» від 07 квітня 2011 року № 3206-VІ – Поле «сума витрат (грн) на придбання у власність/оренду чи інше право користування» у позиціях 23–28, 35–39 і поле «усього» у позиціях 46, 48, 50, 56, 59 і 62 заповнюється, якщо разова витрата (вклад/внесок) по кожній із зазначених позицій у звітному році дорівнює або перевищує 80 тис. гривень.
Аналогічні рекомендації стосуються і заповнення розділу 3 «Об’єкти нерухомості» декларації особи, уповноваженої на виконання функції держави або місцевого самоврядування, збільшувалася лише сума разової витрати (вклад/внесок) по кожній із зазначених позицій у звітному році.
Суддя наголосив, що, керуючись вказаними нормами Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції» від 07 квітня 2011 року № 3206-VІ, Закону України «Про запобігання корупції» від 14 жовтня 2014 року № 1700-VІІ та Методичними рекомендаціями щодо заповнення декларацій, вважав, що не мав обов’язку декларувати нерухоме майно, витрати на користування яким не перевищують суму 80 тис. гривень за відповідний звітний рік, оскільки упродовж 2013–2018 років користування будинком за фактичною адресою проживання, зазначеною в деклараціях, здійснювалося безоплатно.
Стосовно недекларування у 2017 році права на транспортні засоби суддя Щербаков В.В. пояснив, що у 2017 році двічі притягувався до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу: за порушення частини першої статті 122 КУпАП та за порушення частини другої статті 122 КУпАП.
Постанову у справі про порушення правил дорожнього руху за частиною першою статті 122 КУпАП скасовано постановою Рівненського районного суду від 06 квітня 2017 року у справі № 570/392/17, яка набрала законної сили.
Постанову у справі про порушення правил дорожнього руху за частиною другою статті 122 КУпАП не оскаржено, адміністративний штраф сплачено.
Суддя вказав, що в обох випадках він перебував за кермом транспортного засобу «HYNDAI ELANTRA», НОМЕР_1, 2008 року випуску, який на праві власності належить чоловіку його рідної сестри ОСОБА_2.
Використовував автомобіль на підставі пункту 2.2 Правил дорожнього руху, відповідно до якого власник транспортного засобу, а також особа, яка використовує такий транспортний засіб на законних підставах, можуть передати керування транспортним засобом іншій особі, що має при собі посвідчення водія на керування транспортним засобом відповідної категорії, передавши їй реєстраційний документ на транспортний засіб.
У декларації за 2017 рік не декларував право користування транспортним засобом, оскільки керувався пунктом 11 примітки до додатка Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції» від 07 квітня 2011 року № 3206-VІ, Методичними рекомендаціями щодо заповнення декларацій (відповідний пункт заповнюється, якщо разова витрата (вклад/ внесок) по кожній із зазначених позицій у звітному році дорівнює або перевищує 80 тис. гривень), а також Роз’ясненням щодо застосування окремих положень Закону України «Про запобігання корупції», затвердженим рішенням Національного агентства з питань запобігання корупції від 11 серпня 2006 року № 31, згідно з яким, якщо станом на 31 грудня звітного року транспортні засоби не перебувають у користуванні особи, вони не підлягають декларуванню.
Додатково зазначив, що належного на праві користування чи розпорядження транспортного засобу не мав, на роботу діставався громадським транспортом.
Стосовно повідомлення недостовірних відомостей у декларації доброчесності за 2017 рік, зокрема приховання відомостей про вчинення правопорушення, суддя підтвердив, що протягом 2017 року на нього двічі складалися протоколи про притягнення до адміністративної відповідальності.
Оскільки за скоєні в 2017 році адміністративні правопорушення він вже поніс відповідальність – було застосовано адміністративне стягнення у вигляді штрафу, який було сплачено, інше адміністративне стягнення скасовано в судовому порядку, він вважав, що наслідки притягнення до адміністративної відповідальності припинили свою дію, відтак не проставив відповідної відмітки, враховуючи, що згідно з пунктом 22 декларації доброчесності судді мають бути зазначені вчинки, які можуть мати наслідком притягнення до відповідальності.
Додатково наголосив, що намірів чи умислу вносити до вказаної декларації завідомо недостовірні чи неповні відомості він не мав.
На підтвердження своєї доброчесності в питанні оскарження в судовому порядку висновку ГРД від 10 червня 2019 року суддя Щербаков В.В. пояснив, що на момент оскарження цього висновку правових позицій Верховного Суду щодо відсутності у ГРД адміністративної процесуальної дієздатності не існувало, натомість існувала загальна практика адміністративних судів, які вважали Висновки ГРД актами індивідуальної дії, а ГРД – суб’єктом владних повноважень, якою він скористався з метою захисту своїх прав, у спосіб гарантований Конституцією України та визначений законами.
На спростування твердження щодо імовірної академічної недоброчесності суддя Щербаков В.В. пояснив, що відсутність академічного плагіату в його науковій роботі підтверджено висновком Науково-дослідного інституту публічного права.
Мотиви, якими керується Комісія при ухваленні рішення.
Оцінюючи висновок ГРД стосовно недекларування суддею свого майна, що є ліквідним активом, Комісія керується такими мотивами.
У розділі І «Загальні відомості» паперових декларацій про майно, доходи, витрати і зобов’язання фінансового характеру за 2013–2015 роки, а також у розділі 2.1 щорічних декларацій особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2015–2018 роки суддею задекларовано, що зареєстрованим місцем його проживання є житло в місті Рівне, а фактичним місцем проживанням є житло в селі Колоденка Рівненської області.
У розділі ІІІ «Відомості про нерухоме майно» паперових декларацій про майно, доходи, витрати і зобов’язання фінансового характеру за 2013–2015 роки, а також у розділі 3 «Об’єкти нерухомості» щорічних декларацій особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2015–2018 роки суддя не задекларував жодних власних майнових прав чи членів сім’ї на житлові об’єкти.
У своїх усних та письмових поясненнях суддя підтвердив, що упродовж 2013–2018 років безоплатно користувався будинком за фактичною адресою місця проживання в селі Колоденки Рівненської області, власницею якого на підставі договору дарування від 01 жовтня 2002 року є його теща ОСОБА_1, проте не декларував його, оскільки користувався будинком безкоштовно і відповідно до чинних норм та роз’яснень не був зобов’язаний декларувати нерухоме майно, витрати на користування яким не перевищували суму 80 та більше тис. гривень за відповідний звітний період.
Надаючи оцінку зазначеній обставині та поясненням судді Комісія акцентує увагу на тому, що відповідно до частини першої статті 12 Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції» від 07 квітня 2011 року № 3206-VI, що набула чинності з 01 січня 2012 року, особи, зазначені у пункті 1, підпункті «а» пункту 2 частини першої статті 4 цього Закону, зокрема професійні судді, зобов’язані щорічно до 1 квітня подавати за місцем роботи (служби) декларацію про майно, доходи, витрати і зобов’язання фінансового характеру за минулий рік за формою, що додається до цього Закону.
Виходячи з форми декларації про майно, доходи, витрати і зобов’язання фінансового характеру, у розділі ІІІ «Відомості про нерухоме майно» декларант має заповнити відомості про майно, що перебуває у його власності, в оренді чи на іншому праві користування, та витрати на придбання такого майна або користування ним.
Згідно з пунктом 11 – Примітки до Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції» № 3206-УІ від 07 квітня 2011 року «Поле «сума витрат (грн) на придбання у власність/оренду чи на інше право користування» у позиціях 23–28, 35–39 і поле «усього» у позиціях 46, 48, 50, 56, 59, 62 заповнюється, якщо разова витрата (вклад/внесок) щодо кожної із зазначених позицій у звітному році дорівнює або перевищує 80 тис. гривень. З аналізу змісту цієї примітки однозначно вбачається, що наявність таких витрат має значення виключно для заповнення поля «сума витрат (грн) на придбання у власність оренду чи на інше право користування», тобто декларант зобов’язаний вказати в декларації інформацію про об’єкти нерухомості незалежно від речового права, на якому вони знаходяться в суб’єкта декларування, і не залежно від суми здійснених на нього витрат. Водночас, якщо у звітному періоді разова витрата на придбання чи оренду об’єкта перевищує 80 тис. гривень, про це має бути додатково зазначено у відповідних графах «Сума витрат (грн) на придбання у власність/оренду чи інше право користування» розділу ІІІ «Відомості про нерухоме майно» декларації.
Аналогічні рекомендації стосуються і заповнення розділу 3 «Об’єкти нерухомості» щорічних декларацій особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування. Відповідно до пункту другого частини першої статті 26 Закону України «Про запобігання корупції» від 14 жовтня 2014 року № 1700-VII у декларації відображаються відомості про об’єкти нерухомості, що належать суб’єкту декларування та членам його сім’ї на праві приватної власності, включаючи спільну власність, або знаходяться у них в оренді чи на іншому праві користування, незалежно від форми укладення правочину, внаслідок якого набуте таке право. Такі відомості включають дані щодо виду, характеру майна, місцезнаходження, дату набуття майна у власність, оренду або інше право користування, вартість майна на дату набуття його у власність, володіння або користування.
Таким чином, закон однозначно зобов’язує декларувати об’єкт, який є місцем проживання суб’єкта декларування та належить йому на будь-якому речовому праві (власності, користуванні тощо) незалежно від підстав та форм набуття такого права (за письмовим договором, усною домовленістю тощо), та жодним чином не пов’язує обов’язок декларування з розміром витрат на користування у певному розмірі.
Водночас, як вбачається з декларації про майно, доходи, витрати і зобов’язання фінансового характеру за 2012 рік, житловий будинок у селі Колоденка Рівненської області зазначено Щербаковим В.В. як у пункті 2 розділу «Загальні відомості», так і у розділі ІІІ «Відомості про нерухоме майно» без зазначення будь-якої суми понесених витрат на користування ним, тобто на момент подання письмової декларації за 2012 рік суддя Щербаков В.В. мав інше розуміння правил заповнення декларацій, ніж при заповненні декларацій за 2013–2018 роки.
Варто зазначити, що вирішення питання наявності або відсутності в діях особи корупційного порушення належить до повноважень компетентних органів та провадиться у спосіб, визначений законом. Однак Комісією в межах процедури кваліфікаційного оцінювання, з урахуванням мети і завдань його проведення вказана обставина перевіряється з погляду відповідності судді критеріям професійної етики та доброчесності.
Комісія вважає, що вказані обставини з погляду звичайної розсудливої людини у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність обґрунтованого сумніву в тому, що суддею Щербаковим В.В. безпідставно в деклараціях про майно, доходи, витрати і зобов’язання фінансового характеру за 2013–2015 роки, деклараціях особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2015–2018 роки не було задекларовано житловий будинок у селі Колоденка Рівненської області, яким він безоплатно користувався упродовж 2013–2018 років разом із сім’єю. Суддею Щербаковим В.В. такий обґрунтований сумнів наданими поясненнями та доказами спростовано не було.
Для оцінки поведінки судді в наведеному випадку Комісія враховує індикатори, які свідчать про недоброчесність, узгоджені для спільного застосування ГРД та Комісією. За змістом ці індикатори можуть вказувати, що суддя безпідставно не задекларувавши майно і (або) повну інформацію, що підлягає декларуванню, як цього вимагає закон, або занизивши і (або) завищивши обсяг і (або) вартість майна, або безпідставно не подавши інформацію для декларування членом сім’ї, або здійснив ці дії з порушенням встановлених законодавством строків, не дотримався етичних норм.
Ураховуючи обставини користування суддею вказаним житловим будинком, надані ним пояснення та докази, застосовуючи виявлений ГРД індикатор, Комісія доходить висновку, що ця обставина є самостійною підставою для висновку про невідповідність судді займаній посаді.
Оцінюючи твердження ГРД щодо недекларування суддею Щербаковим В.В. у 2017 році майнових прав на транспортний засіб, Комісія зазначає таке.
Постановою Рівненського районного суду Рівненської області від 06 квітня 2017 року у справі № 570/392/17 скасовано постанову серії АР № 124280 від 24 січня 2017 року про притягнення Щербакова В.В. до адміністративної відповідальності за частиною першою статті 122 КУпАП у виді штрафу в сумі 255 гривень. За обставинами справи 24 січня 2017 року в місті Рівному на перехресті вулиць В.Чорновола та Соборної Щербаков В.В., керуючи транспортним засобом (не зазначено яким), порушив вимогу дорожнього знаку 3.2.3 «Поворот ліворуч заборонено». Щербаков В.В. не спростовував факту керування транспортним засобом, а спростовував факт порушення вимог Правил дорожнього руху.
Крім того, у поясненнях суддя підтвердив, що дійсно у 2017 році його двічі було притягнуто до адміністративної відповідальності: один раз – за частиною першою статті 122 КУпАП, другий – за частиною другою статті 122 КУпАП.
Отже, вказані факти підтверджують користування суддею Щербаковим В.В. автомобілем.
Водночас у щорічній декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування (охоплює попередній рік), за 2017 рік Щербаков В.В. не відобразив у розділі 6 «Цінне рухоме майно – транспортні засоби» жодного транспортного засобу.
Суддя Щербаков В.В. в обґрунтування своїх пояснень зазначив, що він перебував за кермом транспортного засобу «HYNDAI ELANTRA», НОМЕР_1, 2008 року випуску, який на праві власності належить чоловіку його рідної сестри ОСОБА_2. На підтвердження надав копії свідоцтва про одруження ОСОБА_3 із ОСОБА_2 та свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу, в якому ОСОБА_2 вказано власником автомобіля HYNDAI ELANTRA, НОМЕР_1, 2008 року випуску.
Використовував автомобіль на підставі пункту 2 Правил дорожнього руху, відповідно до якого власник транспортного засобу, а також особа, яка використовує такий транспортний засіб на законних підставах, можуть передати керування транспортним засобом іншій особі, що має при собі посвідчення водія на керування транспортним засобом відповідної категорії, передавши їй реєстраційний документ на транспортний засіб.
Суддя Щербаков В.В. вважає, що оскільки транспортний засіб станом на 31 грудня попереднього року не перебував у володінні, користуванні або власності суб’єкта декларування або членів його сім’ї, то він не повинен був відображатися в декларації за 2017 рік, навіть якщо він перебував на такому праві упродовж певного часу у звітному періоді.
Крім того, на думку судді, нормами законів України «Про запобігання і протидії корупції», «Про запобігання корупції» та Методичними рекомендаціями щодо заповнення декларацій не визначено обов’язку декларувати транспортні засоби, витрати на користування якими не перевищують суму 80 та більше тис. гривень за відповідний звітний рік.
Визначаючись щодо вказаної обставини та аналізуючи пояснення судді Комісія зауважує, що відповідно до підпункту «б» пункту 3 частини першої статті 46 Закону України «Про запобігання корупції» у декларації зазначаються відомості про цінне рухоме майно, вартість якого перевищує 100 прожиткових мінімумів, встановлених для працездатних осіб на 1 січня звітного року, що належить суб’єкту декларування або членам його сім’ї на праві приватної власності, у тому числі спільної власності, або перебуває в її володінні або користуванні незалежно від форми правочину, внаслідок якого набуте таке право. Такі відомості включають дані щодо транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, а також щодо їх марки та моделі, року випуску, ідентифікаційного номера (за наявності). Відомості про транспортні засоби та інші самохідні машини і механізми зазначаються незалежно від їх вартості.
Комісія наголошує, що положеннями антикорупційного законодавства не передбачено залежність декларування майнових прав на транспортний засіб від розміру витрат на користування таким майном, з огляду на що пояснення судді в цій частині є неприйнятними.
На переконання Комісії, наявність двох протоколів про притягнення Щербакова В.В. до адміністративної відповідальності за порушення Правил дорожнього руху в 2017 року за відсутності будь-яких інших доказів не може засвідчувати тривалий та систематичний характер користування транспортним засобом, а отже і обов’язок судді декларувати майнове право на нього.
Ураховуючи обставини користування суддею вказаним автомобілем та застосовуючи виявлений ГРД індикатор, що може вказувати на недоброчесність судді, Комісія доходить висновку, що наведені факти не можуть вважатися достатніми для того, аби вважати суддю таким, що не відповідає критерію доброчесності.
Стосовно декларування суддею в декларації доброчесності за 2017 рік недостовірних відомостей про притягнення до адміністративної відповідальності Комісія зазначає таке.
Беззаперечно з’ясовано, що в декларації доброчесності за 2017 рік суддею не задекларовано відомості про притягнення до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушень, передбачених частинами першою та другою статті 122 КУпАП.
У письмових та усних поясненнях суддя Щербаков В.В. зазначив, що в пункті 22 декларації доброчесності за 2017 рік він, шляхом проставлення відмітки у графі «Підтверджую», засвідчив, що ним не здійснювалися вчинки, які можуть мати наслідком притягнення його до відповідальності. Мотивував, що відповідну відмітку проставив саме так, оскільки вважав, що згідно з пунктом 22 декларації доброчесності судді мають бути зазначені вчинки, які можуть мати наслідком притягнення до відповідальності, а за вчинені адміністративні правопорушення він вже поніс відповідальність – було застосовано адміністративне стягнення у вигляді штрафу, який було сплачено, та у судовому порядку скасовано постанову про притягнення до адміністративної відповідальності, відтак вважав, що наслідки притягнення до адміністративної відповідальності вже припинили свою дію.
Комісія зауважує, що відповідно до частин першої та другої статті 62 Закону суддя зобов’язаний щорічно до 1 лютого подавати шляхом заповнення на офіційному вебсайті Вищої кваліфікаційної комісії суддів України декларацію доброчесності за формою, що визначається Комісією. Декларація доброчесності судді складається з переліку тверджень, правдивість яких суддя повинен задекларувати шляхом їх підтвердження або непідтвердження.
У декларації доброчесності судді за 2017 рік у пункті 22 «Мною не здійснювалися вчинки, що можуть стати наслідком притягнення мене до відповідальності» суддя вказав «Підтверджую», тобто підтвердив, що у 2017 році ним не здійснювалися вчинки, які могли мати наслідком притягнення його до відповідальності.
Водночас правова конструкція наведеного пункту декларації доброчесності судді свідчить про те, що зазначене в ньому твердження стосується не факту притягнення до відповідальності, а вчинків, які можуть мати наслідком притягнення судді до відповідальності.
Як зазначалось вище та підтверджено самим Щербаковим В.В., стосовно нього у 2017 році працівниками поліції складено два протоколи про адміністративне правопорушення: один – за частиною першою статті 122 КУпАП, другий – за частиною другою статті 122 КУпАП, надалі постановою Рівненського районного суду Рівненської області від 06 квітня 2017 року у справі № 570/392/17 одну з постанов було скасовано.
Отже, зважаючи на складення стосовно судді Щербакова В.В. протоколів про адміністративне правопорушення за частинами першою та другою статті 122 КУпАП, що, очевидно, могло мати наслідком притягнення його до адміністративної відповідальності, він повинен був у пункті 22 декларації доброчесності судді за 2017 рік проставити відмітку «Не підтверджую», проте не зробив цього, тим самим подав у зазначеній декларації недостовірні відомості про те, що ним такі вчинки не здійснювалися, у той час як це не відповідає дійсності.
За цих обставин Комісія констатує формальне порушення суддею правил заповнення декларації доброчесності за 2017 рік. Однак на кваліфікацію цього порушення з погляду істотності впливає відсутність у судді наміру приховувати відомості про притягнення до адміністративної відповідальності, адже переконливим та документально підтвердженим аргументом Щербакова В.В. є зазначення цих відомостей в анкеті судді, поданій 20 червня 2018 року.
Наведені факти, на переконання Комісії, самостійно не можуть вважатись достатніми для того, аби вважати суддю таким, що не відповідає критерію доброчесності, з огляду на що друга обставина, яка, на думку ГРД, свідчить про невідповідність судді критеріям доброчесності та професійної етики, а саме суддя умисно або внаслідок вочевидь недбалого ставлення до виконання своїх обов’язків повідомив недостовірні відомості у декларації доброчесності, зокрема приховав дані про правопорушення, не визнається Комісією.
Комісією також проаналізовано додатково надану ГРД інформацію, яка сама по собі не стала підставою для висновку, але потребувала пояснень судді, а саме щодо оскарження суддею висновку ГРД від 10 червня 2019 року та можливого допущення ним академічної недоброчесності.
Так, з інформації ГРД та копії рішення Волинського окружного адміністративного суду від 22 жовтня 2019 року у справі № 460/2104/19 Комісією встановлено, що з метою оскарження висновку ГРД від 10 червня 2019 року про невідповідність судді Рівненського окружного адміністративного суду Щербакова В.В. останній звертався до суду із позовом до ГРД.
Позовні вимоги обґрунтовував тим, що оскаржуваний ним висновок є протиправним, безпідставним, та таким, що прийнятий без урахування достовірної інформації, аналізу чинного законодавства та ґрунтується на суб’єктивних припущеннях.
Ухвалою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 11 вересня 2019 року справу № 460/2104/19 передано за підсудністю до Волинського окружного адміністративного суду.
За результатами судового розгляду суд виснував, що висновок ГРД від 10 червня 2019 року про невідповідність судді Рівненського окружного адміністративного суду Щербакова В.В. критеріям доброчесності та професійної етики не відповідає критеріям правомірності, обґрунтованості, добросовісності та розсудливості, встановленим частиною другою статті 2 КАС України, порушує права та законні інтереси судді Щербакова В.В., які підлягають судовому захисту шляхом скасування відповідного рішення суб’єкта владних повноважень та задовольнив позов Щербакова В.В. у повному обсязі.
Рішення Волинського окружного адміністративного суду від 22 жовтня 2019 року у справі № 460/2104/19 апеляційною інстанцією не переглядалося.
Також із копії рішення Касаційного адміністративного суду від 22 листопада 2023 року у справі № 990/109/20, встановлено, що Щербаков В.В. звертався до Верховного Суду із позовною заявою до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, у якій просив визнати протиправним та нечинним з моменту його прийняття абзац 3 рішення Вищої кваліфікаційної комісії України від 05 червня 2019 року № 392/ко-19 про визнання судді Рівненського окружного адміністративного суду Щербакова В.В. таким, що відповідає займаній посаді, в частині визначення порядку набрання чинності цим рішенням. За результатами судового розгляду суд відмовив у задоволенні позову Щербакову В.В.
В усних та письмових поясненнях Щербаков В.В. наголосив, що реалізував своє право на судове оскарження висновку ГРД та рішення Комісії до адміністративного суду, до того ж зробив це задовго до прийняття правової позиції Верховного Суду про те, що ГРД не є суб’єктом владних повноважень, оскільки не наділена владними управлінськими функціями, а її висновок про невідповідність судді критеріям доброчесності та професійної етики не може бути предметом оскарження.
У процесі аналізу обставин, що можуть вказувати на порушення суддею вимог академічної доброчесності, Комісія встановила таке.
Щербаков В.В. 24 вересня 2020 року захистив дисертацію на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.07 – адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право на тему: «Адміністративно-правові засади здійснення суддівського самоврядування».
Комісія зауважує, що особа, яка реалізовує свої прагнення до наукової діяльності, здійснює підготовку дисертаційного дослідження, набуває за визначенням статті 1 Закону України «Про наукову і науково-технічну діяльність» статусу вченого та у процесі цієї діяльності має дотримуватися як формальних законодавчих вимог, так і етичних норм.
На спростування наявності плагіату у своїй дисертаційній роботі Щербаков В.В. представив висновок науково-правової експертизи щодо відсутності/наявності академічного плагіату в тексті дисертації Щербакова Володимира Валерійовича на тему: «Адміністративно-правові засади здійснення суддівського самоврядування». Висновок підготовлений та підписаний трьома експертами ради науково-правових експертиз Науково-дослідного інституту публічного права, докторами юридичних наук.
У заключній частині висновку констатується, що у тексті Щербакова Володимира Валерійовича «Адміністративно-правові засади здійснення суддівського самоврядування» немає текстових запозичень, використання ідей, наукових результатів й матеріалів інших авторів без посилання на джерело.
Також Комісія встановила, що Видавничим домом «Гельветика», м. Одеса, у 2021 році було опубліковано навчальний посібник «Адміністративно-правові засади здійснення суддівського самоврядування в Україні», який за інформацією ГРД, з’ясованою на підставі звіту інструменту UNICHECK для перевірки плагіату наукових робіт, за змістом тотожний змісту дисертаційного дослідження Щербакова В.В. на 70 відсотків.
У процесі обговорення цього факту Щербаков В.В. підтвердив свою обізнаність про вихід з друку названого навчального посібника та пояснив, що на основі власного оригінального захищеного дисертаційного наукового дослідження, допрацювавши та суттєво доповнивши роботу в співавторстві, розуміючи важливість наукового матеріалу, виклав її у формі навчального посібника, який є видом навчальної, а не наукової літератури та у розумінні пункту 4 статті 42 Закону України «Про освіту» не може вважатися самоплагіатом.
Досліджуючи питання самоплагіату в навчальному посібнику, співавтором якого є Щербаков В.В., Комісія на основі системного аналізу законодавчих приписів встановила таке.
Відповідно до частини 4 статті 42 Закону України «Про освіту» самоплагіат визначається як оприлюднення (частково або повністю) власних раніше опублікованих наукових результатів як нових наукових результатів. Тлумачення терміну «науковий результат» міститься в пункті 22 частини першої статті 1 Закону України «Про наукову і науково-технічну діяльність»: «Науковий результат – нове наукове знання, одержане в процесі фундаментальних або прикладних наукових досліджень та зафіксоване на носіях інформації. Науковий результат може бути у формі звіту, опублікованої наукової статті, наукової доповіді, наукового повідомлення про науково-дослідну роботу, монографічного дослідження, наукового відкриття, проекту нормативно-правового акта, нормативного документа або науково-методичних документів, підготовка яких потребує проведення відповідних наукових досліджень або містить наукову складову, тощо». Навчальний посібник є різновидом навчальної літератури, якою за визначенням, закріпленим у пункті 15-2 частини 1 статті 1 Закону України «Про освіту» є електронні та паперові видання, що створені для забезпечення освітнього процесу та містять наукову, навчальну, методичну та/або практичну інформацію, спрямовану на досягнення здобувачами освіти визначених результатів навчання.
На підставі викладеного, з урахуванням пояснень судді та наданих ним доказів, Комісія вважає не підтвердженим факт імовірного допущення академічної недоброчесності суддею Щербаковим В.В.
Водночас Комісія під час винесення рішення бере до уваги низку фактів, що не були предметом аналізу у висновку ГРД, проте стали відомими під час співбесіди із суддею в засіданні Комісії у пленарному складі та є суттєвими для оцінки поведінки судді Щербакова В.В. при декларуванні своїх активів.
Так, згідно із щорічною декларацією особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2023 рік на праві спільної часткової власності з 27 січня 2023 року дружині судді ОСОБА_4 належить дві земельні ділянки загальною площею: 14 028 та 7 590 кв.м у селі Майків Рівненської області. Вартість на дату набуття або за останньою грошовою оцінкою цих земельних ділянок невідома.
На запитання Комісії стосовно причин незазначена вартості земельних ділянок суддя Щербаков В.В. пояснив, що ці земельні ділянки у розмірі ½ набуті дружиною у спадщину. Вартість набутих часток цих земельних ділянок йому невідома, оскільки оцінкою землі та оформленням спадщини займалася дружина.
Також Комісія звернула увагу, що у розділі 11 «Доходи у тому числі подарунки» декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2023 рік суддею задекларовано доходи дружини від підприємницької діяльності. Із усних пояснень судді Комісія з’ясувала, що дружина судді займається підприємницькою діяльністю, характер якої полягає у виготовленні та доставленні продукції фаст-фуду. Має штат співробітників – 7 осіб та орендоване приміщення, втім відомості про таке майно відсутні у розділі 3 «Об’єкти нерухомості» щорічної декларації за 2023 рік.
На запитання Комісії: «Чому не задекларовано приміщення, яким користується дружина у своїй підприємницькій діяльності?» суддя відповів, що він пропустив момент необхідності декларування цього приміщення, але у нього ще є час для виправлення декларації за 2023 рік, оскільки декларація за 2023 рік подана ним 27 березня 2024 року.
Також суддя Щербаков В.В. не зміг надати переконливу відповідь на запитання стосовно недекларування цього приміщення у щорічній декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2022 рік.
Таким чином, Комісією встановлено часткове недекларування суддею Щербаковим В.В. майнових прав членів сім’ї (зокрема, права користування дружиною орендованим приміщенням) за 2022–2023 роки.
Оцінюючи цю обставину, Комісія зауважує, що відповідно до абзацу шістнадцятого частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання корупції» члени сім’ї – особи, які перебувають у шлюбі, а також їхні діти, у тому числі повнолітні, батьки, особи, які перебувають під опікою і піклуванням, інші особи, які спільно проживають, пов’язані спільним побутом, мають взаємні права та обов’язки (крім осіб, взаємні права та обов’язки яких не мають характеру сімейних), у тому числі особи, які спільно проживають, але не перебувають у шлюбі.
Положеннями пункту 2 частини першої статті 46 Закону України «Про запобігання корупції» передбачено, що у декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, зазначаються відомості про об’єкти нерухомості, що належать суб’єкту декларування та членам його сім’ї на праві приватної власності, включаючи спільну власність, або знаходяться у них в оренді чи на іншому праві користування, незалежно від форми укладення правочину, внаслідок якого набуте таке право. Такі відомості включають дані щодо виду, характеристики майна, місцезнаходження, дату набуття майна у власність, оренду або інше право користування, вартість майна на дату набуття його у власність, володіння або користування.
Відповідно до пункту 4.7 Бангалорських принципів поведінки суддів суддя має бути обізнаний про свої особисті та матеріальні інтереси конфіденційного характеру та має вживати розумних заходів з метою отримання інформації про матеріальні інтереси членів своєї родини.
Також Комісія звернула увагу на те, що у 2021 році суддею Щербаковим В.В. було отримано два кредити на суму 420 129 та 106 010 гривень, у зв’язку із чим у нього виникли фінансові зобов’язання. Зазначивши у розділі 14 «Видатки та правочини суб’єкта декларування» декларацій особи, уповноваженої на виконання функцій держави та місцевого самоврядування, за 2022–2023 роки вид, дату вчинення, предмет та наслідки правочину, суддя проставив відмітку «не застосовується» стосовно дати здійснення разового видатку, спричиненого правочином (за наявності), розміру разового видатку (за наявності), країни, у якій видано видаток.
Суддя зазначив, що йому відомі розміри наданих кредитів і країна, у якій вони видані, втім пояснити чому проставив відмітку «не застосовується», він не зміг.
На переконання Комісії, надані суддею Щербаковим В.В. пояснення свідчать про недостатні зусилля у дотриманні високих стандартів поведінки та обов’язків щодо своїх майнових інтересів та майнових інтересів членів своєї сім’ї та антикорупційних норм.
Застосовуючи норми антикорупційного законодавства, Комісія враховує, що здійснення контролю та перевірки декларацій, у тому числі повноти й достовірності відомостей, зазначених суб’єктом декларування у декларації, належить до виключної компетенції НАЗК.
Одним із критеріїв, на відповідність якому Комісія перевіряє суддю під час кваліфікаційного оцінювання, є доброчесність.
Показники відповідності цьому критерію оцінюються за результатами співбесіди та дослідження інформації, яка міститься у суддівському досьє, зокрема: декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування; висновків або інформації Громадської ради доброчесності (за наявності); іншої інформації, що включена до суддівського досьє (позиція узгоджується із висновком Великої Палати Верховного Суду від 26 листопада 2019 року у справі № 9901/729/18).
У цьому випадку Комісія, діючи відповідно до наведених правових норм, надає оцінку фактам, які можуть свідчити про відповідність або невідповідність судді, зокрема критерію доброчесності, за визначеними у Положенні показниками, використавши відомості, отримані у порядку, встановленому законодавством.
До того ж Верховний Суд сформував висновок: порушення обов’язку декларування майна є підставою для визнання кандидата на посаду судді таким, що не відповідає критерію професійної етики та доброчесності (постанова Великої Палати Верховного Суду від 27 січня 2021 року у справі № 9901/116/19).
Пунктами 1 та 2 глави 6 розділу ІІ Положення передбачено, що встановлення відповідності судді (кандидата на посаду судді) критеріям кваліфікаційного оцінювання здійснюється членами Комісії за їх внутрішнім переконанням відповідно до результатів кваліфікаційного оцінювання. Показники відповідності судді (кандидата на посаду судді) критеріям кваліфікаційного оцінювання досліджуються окремо один від одного та у сукупності.
Згідно з Рекомендацією № R (80) 2 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень від 11 березня 1980 року під дискреційним слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за певних обставин.
Повноваження Комісії стосовно кваліфікаційного оцінювання судді є дискреційними та виключною компетенцією її як уповноваженого органу, який на постійній основі діє у національній системі судоустрою. При цьому оцінювання судді відбувається з метою визначення його відповідності займаній посаді за встановленими законом критеріями, до яких належать компетентність (професійна, особиста, соціальна тощо), професійна етика, доброчесність. Рішення приймається за внутрішнім переконанням членів Комісії.
Жоден інший суб’єкт чи орган, у тому числі й суд, не може втручатися у здійснення суб’єктом владних повноважень своєї компетенції, зокрема компетенції Комісії щодо оцінювання кандидатів на посаду судді в межах конкурсу на зайняття вакантних посад суддів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2022 року у справі № 9901/57/19).
Підсумовуючи результати кваліфікаційного оцінювання судді Щербакова В.В. на етапі дослідження досьє та проведення співбесіди, Комісія у пленарному складі доходить висновку про наявність обґрунтованого сумніву у відповідності судді критерію доброчесності за дослідженими вище показниками.
Висновки Комісії за результатами розгляду.
У результаті дослідження рішення Комісії у складі колегії, висновку ГРД, усних та письмових пояснень судді, інших обставин, документів та матеріалів «ЗА» рішення про відповідність судді Щербакова В.В. займаній посаді проголосувало п’ять членів Комісії (Руслан СИДОРОВИЧ, Людмила ВОЛКОВА, Олег КОЛІУШ, Руслан МЕЛЬНИК, Галина Шевчук), що становить менше двох третин голосів призначених членів Комісії, «ПРОТИ» – вісім членів Комісії (Михайло БОГОНІС, Віталій ГАЦЕЛЮК, Ярослав ДУХ, Роман КИДИСЮК, Олексій ОМЕЛЬЯН, Андрій ПАСІЧНИК, Роман САБОДАШ, Сергій ЧУМАК). Результати голосування є підставою для визнання Щербакова Володимира Валерійовича таким, що не відповідає займаній посаді, та внесення подання про його звільнення з посади судді Рівненського окружного адміністративного суду.
Ураховуючи викладене, керуючись статтями 88, 93, 101 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», абзацом шостим пункту 13 розділу III «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Вищу раду правосуддя», Комісія
вирішила:
Визнати суддю Рівненського окружного адміністративного суду Щербакова Володимира Валерійовича таким, що не відповідає займаній посаді.
Внести до Вищої ради правосуддя подання про звільнення Щербакова Володимира Валерійовича з посади судді Рівненського окружного адміністративного суду.
Головуючий Руслан СИДОРОВИЧ
Члени Комісії: Михайло БОГОНІС
Людмила ВОЛКОВА
Віталій ГАЦЕЛЮК
Ярослав ДУХ
Роман КИДИСЮК
Олег КОЛІУШ
Руслан МЕЛЬНИК
Олексій ОМЕЛЬЯН
Андрій ПАСІЧНИК
Роман САБОДАШ
Сергій ЧУМАК
Галина ШЕВЧУК