Вища кваліфікаційна комісія суддів України у пленарному складі:
головуючого – Ігнатова Р.М.,
членів Комісії: Богоноса М.Б., Гацелюка В.О., Духа Я.М., Кидисюка Р.А., Кобецької Н.Р., Коліуша О.Л., Мельника Р.І., Омельяна О.С., Пасічника А.В., Сабодаша Р.Б., Сидоровича Р.М., Чумака С.Ю. (доповідач), Шевчук Г.М.,
розглянувши питання щодо відповідності займаній посаді судді Господарського суду міста Києва Отрош Інни Михайлівни,
встановила:
І. Інформація про кар’єру судді та проходження кваліфікаційного оцінювання.
Указом Президента України «Про призначення суддів» від 23 травня 2013 року № 302/2013 Отрош Інну Михайлівну призначено строком на 5 років на посаду судді Господарського суду Луганської області.
Указом Президента України «Про переведення суддів» від 06 вересня 2013 року № 503/2013 Отрош І.М. переведено в межах п’ятирічного строку на роботу на посаді судді Господарського суду міста Києва.
Рішенням Комісії від 01 лютого 2018 № 8/зп-18 призначено кваліфікаційне оцінювання 1 790 суддів місцевих та апеляційних судів на відповідність займаній посаді, зокрема судді Господарського суду міста Києва Отрош І.М.
До Комісії 04 липня 2019 року електронною поштою надійшов висновок Громадської ради доброчесності (далі – ГРД) про невідповідність судді Господарського суду міста Києва Отрош І.М. критеріям доброчесності та професійної етики.
У висновку ГРД, посилаючись на відповідні пункти Індикаторів визначення невідповідності суддів (кандидатів на посаду судді) критеріям доброчесності та професійної етики, затверджених рішенням ГРД від 11 січня 2019 року, зазначено таке:
- суддя Отрош І.М. посаду судді отримала без належних підстав – за відсутності необхідного стажу в галузі права, а також внаслідок коригування необхідного бала шляхом втручання в комп’ютерну систему, досягла переведення з Господарського суду Луганської області до Господарського суду міста Києва в обхід закону без проходження конкурсу, оскільки Громадська рада доброчесності не виявила інформації щодо будь-яких оголошень про проведення конкурсу за 2013 рік. Також в обґрунтування висновку в цій частині ГРД посилається на те, що мати судді із 21 вересня 2010 року до 10 квітня 2014 року була членом Вищої ради юстиції, а також очолювала Печерський районний суд міста Києва;
- станом на 2018 рік суддя є власницею трьох квартир у місті Києві, двох паркомісць, будинку та земельної ділянки, автомобіля марки «Lexus RX 350». Зазначене майно було отримано/придбано нею до квітня 2014 року, його сумарна вартість становить 5 246 427 гривень. На думку ГРД Отрош І.М. не могла дозволити собі придбання подібного майна, оскільки її офіційна заробітна плата була не значна, а майно, яке перебуває у її власності, ймовірно було придбано батьками судді. Однак, ГРД вважає, що, батьки судді також не мали джерел доходів, які дозволили б набути таке коштовне майно, що викликає сумніви легальності доходу для придбання такого майна. Крім цього, батько судді має кілька земельних ділянок у Чернігівській області, призначених для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, та у 2014 році приватизував квартиру 98 кв.м;
- під час співбесіди Отрош І.М., посилаючись на дані податкової інспекції, переконувала, що майно було придбано в законний спосіб. Будь-які додаткові пояснення давати не захотіла, оскільки на її погляд, предметом дослідження повинно бути майно і кошти, набуті в період перебування на посаді судді. Коли журналісти програми «Наші гроші» намагалися отримати пояснення від судді, вона вела себе неетично, намагалася уникнути спілкування і відмовилася давати будь-які коментарі щодо походження свого майна.
Додатково ГРД надала Комісії інформацію, яка може вплинути на оцінку судді за показниками доброчесності та професійної етики і потребує пояснень: віце-президент Асоціації правників України О. Резніков у соцмережі написав, що є відомості про те, що мати судді після анексії Криму переїхала до Ялти і влаштувалась працювати у нелегітимний суд. Суддя відвідувала Крим улітку 2014 року. ГРД не змогла перевірити цю інформацію, а тому вона потребує пояснень судді. ГРД не змогла забезпечити судді право на відповідь до початку співбесіди з Комісією, оскільки Отрош І.М. не надала контактних даних для комунікації.
Рішенням Комісії від 04 липня 2019 року № 573/ко-19 з урахуванням рішення Комісії від 07 серпня 2019 року № 737/ко-19 визначено, що суддя Господарського суду міста Києва Отрош І.М. за результатами кваліфікаційного оцінювання суддів місцевих та апеляційних судів на відповідність займаній посаді набрала 740,375 бала. Визнано суддю Господарського суду міста Києва Отрош І.М. такою, що відповідає займаній посаді.
У цьому рішенні Комісії зазначено, що воно набирає чинності відповідно до підпункту 4.10.5 пункту 4.10 розділу IV Регламенту Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (у редакції, чинній на момент ухвалення рішення Комісії від 04 липня 2019 року № 573/ко-19).
Рішенням Вищої ради правосуддя від 31 серпня 2021 року № 1900/0/15-21 Президентові України внесено подання про призначення Отрош І.М. на посаду судді Господарського суду міста Києва. За змістом цього рішення Вища рада правосуддя, керуючись власною оцінкою обставин, пов’язаних із кандидатурою судді Отрош І.М., у тому числі тих, які наведені у висновку ГРД, дійшла висновку про відсутність обґрунтованого сумніву щодо відповідності Отрош І.М. критерію доброчесності чи професійної етики або інших обставин, які можуть негативно вплинути на суспільну довіру до судової влади у зв’язку з призначенням її на посаду судді. Також у рішенні зазначено, що наведені у висновку ГРД відомості були предметом розгляду Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, яка дала їм належну оцінку в межах процедури кваліфікаційного оцінювання судді Господарського суду міста Києва Отрош І.М.
Станом на день проведення засідання Комісії у пленарному складі указу Президента України про призначення Отрош І.М. на посаду судді немає.
З метою вирішення питання продовження процедур оцінювання за рішенням Комісії від 20 липня 2023 року № 34/зп-23 здійснено повторний автоматизований розподіл справ між членами Вищої кваліфікаційної комісії суддів України.
Згідно з протоколом повторного розподілу між членами Комісії від 26 липня 2023 року доповідачем у справі визначено члена Комісії Чумака С.Ю.
На підставі викладеного вище Комісія продовжила кваліфікаційне оцінювання, зокрема, судді Отрош І.М. зі стадії підтримки рішення колегії пленарним складом Комісії.
На адресу Комісії 18 грудня 2023 року від ГРД надійшов висновок у новій редакції про невідповідність судді Отрош І.М. критеріям доброчесності та професійної етики, у якому також враховано висновок ГРД від 2019 року.
Також ГРД надала інформацію, яка сама по собі не стала підставою для висновку, але, на думку ГРД, має в сукупності з іншою інформацією бути врахована під час здійснення процедур кваліфікаційного оцінювання.
На адресу Комісії 19 грудня 2023 року від Отрош І.М. надійшли пояснення стосовно висновку ГРД. Суддя висловила незгоду з висновком ГРД та зазначила, що у висновку ГРД у новій редакції відсутні будь-які нові обставини, крім тих, які вже було вказано у висновку ГРД від 03 липня 2019 року. ГРД надала додаткові міркування щодо одних і тих же обставин, а також з огляду на ознайомлення з її поясненнями.
ІІ. Норми права та їх застосування.
Згідно з підпунктом 4 пункту 161 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України відповідність займаній посаді судді, якого призначено на посаду строком на п’ять років або обрано суддею безстроково до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», має бути оцінена в порядку, визначеному законом. Виявлення за результатами такого оцінювання невідповідності судді займаній посаді за критеріями компетентності, професійної етики або доброчесності чи відмова судді від такого оцінювання є підставою для звільнення судді з посади.
Пунктом 20 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (далі – Закон) передбачено, що відповідність займаній посаді судді, якого призначено на посаду строком на п’ять років або обрано суддею безстроково до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», оцінюється колегіями Вищої кваліфікаційної комісії суддів України в порядку, визначеному цим Законом, за правилами, які діяли до дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законодавчих актів України щодо удосконалення процедур суддівської кар’єри», та з урахуванням особливостей, передбачених цим розділом.
За результатами такого оцінювання колегія Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, а у випадках, передбачених цим Законом, – пленарний склад Комісії, ухвалює рішення про відповідність або невідповідність судді займаній посаді. Таке рішення ухвалюється за правилами, передбаченими цим Законом для ухвалення рішення про підтвердження або про непідтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді.
Виявлення за результатами такого оцінювання невідповідності судді займаній посаді за критеріями компетентності, професійної етики або доброчесності чи відмова судді від такого оцінювання є підставою для звільнення судді з посади за рішенням Вищої ради правосуддя на підставі подання відповідної колегії або пленарного складу Вищої кваліфікаційної комісії суддів України. Відмовою від проходження оцінювання судді на відповідність займаній посаді вважається систематична (тричі) неявка судді на будь-який з етапів такого оцінювання за відсутності для цього поважних причин або за відсутності інформації про причини неявки.
Згідно з частиною першою статті 83 Закону кваліфікаційне оцінювання проводиться Вищою кваліфікаційною комісією суддів України з метою визначення здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді за визначеними законом критеріями.
Відповідно до частини другої статті 83 Закону критеріями кваліфікаційного оцінювання є:
1) компетентність (професійна, особиста, соціальна тощо);
2) професійна етика;
3) доброчесність.
Згідно з частиною першою статті 88 Закону Комісія ухвалює мотивоване рішення про підтвердження або непідтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді.
Якщо ГРД у своєму висновку встановила, що суддя (кандидат на посаду судді) не відповідає критеріям професійної етики та доброчесності, Вища кваліфікаційна комісія суддів України може ухвалити вмотивоване рішення про підтвердження здатності такого судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді лише у разі, якщо таке рішення підтримане двома третинами голосів призначених членів Комісії, але не менше ніж дев’ятьма голосами.
Частиною п’ятою статті 83 Закону встановлено, що порядок та методологія кваліфікаційного оцінювання, показники відповідності критеріям кваліфікаційного оцінювання та засоби їх встановлення затверджуються Вищою кваліфікаційною комісією суддів України.
Положення про порядок та методологію кваліфікаційного оцінювання, показники відповідності критеріям кваліфікаційного оцінювання та засоби їх встановлення затверджено рішенням Комісії від 03 листопада 2016 року № 43/зп-16 (у редакції рішення Комісії від 13 лютого 2018 року № 20/зп-18) (далі – Положення).
За змістом глави 2 «Показники відповідності судді критеріям кваліфікаційного оцінювання та засоби їх встановлення» розділу ІІІ Положення відповідність судді критерію професійної етики визначається за показниками: відповідність витрат і майна судді та членів його сім’ї, а також близьких осіб задекларованим доходам; відповідність судді вимогам законодавства у сфері запобігання корупції; політична нейтральність; дотримання поведінки, що забезпечує довіру до суддівської посади та авторитет правосуддя; дотримання суддівської етики та наявність обставин, передбачених підпунктами 3, 5–8, 13 частини першої статті 106 Закону; інші дані, які можуть вказувати на відповідність судді критерію професійної етики. Ці показники оцінюються за результатами дослідження інформації, яка міститься у суддівському досьє, і співбесіди.
Відповідність судді критерію доброчесності визначається за показниками: відповідність витрат і майна судді та членів його сім’ї задекларованим доходам; відповідність способу (рівня) життя судді та членів його сім’ї задекларованим доходам; відповідність поведінки судді іншим вимогам законодавства у сфері запобігання корупції; наявність обставин, передбачених підпунктами 1, 2, 9–12, 15–19 частини першої Закону; наявність фактів притягнення судді до відповідальності за вчинення проступків або правопорушень, які свідчать про недоброчесність судді; наявність незабезпечених зобов’язань майнового характеру, які можуть мати істотний вплив на здійснення правосуддя суддею; інші дані, які можуть вказувати на відповідність судді критерію доброчесності.
Оцінюючи відповідність судді критеріям професійної етики та доброчесності, Комісія виходить із таких засадничих положень.
Пунктом 34 розділу ІІІ «Порядок проведення кваліфікаційного оцінювання» Положення щодо показників відповідності критеріям кваліфікаційного оцінювання та засобів їх встановлення передбачено, що рішення Комісії, ухвалене за результатами кваліфікаційного оцінювання, має містити підстави його ухвалення або мотиви, з яких Комісія дійшла таких висновків, а за наявності висновку Громадської ради доброчесності про непідтвердження відповідності судді критеріям професійної етики та доброчесності – також мотиви його прийняття або відхилення.
Відповідно до пункту 120 Регламенту Вищої кваліфікаційної комісії суддів України висновок або інформація Громадської ради доброчесності розглядаються Комісією під час проведення співбесіди та дослідження досьє судді (кандидата на посаду судді) на відповідному засіданні з метою встановлення наявності або спростування обґрунтованого сумніву щодо відповідності судді (кандидата на посаду судді) критеріям доброчесності та професійної етики.
Згідно з позицією, висловленою Великою Палатою Верховного Суду у рішенні від 10 листопада 2021 року (справа № 9901/355/21), «доброчесність – це необхідна морально-етична складова діяльності судді, яка, серед іншого, визначає межу і спосіб його поведінки, що базується на принципах об’єктивного ставлення до сторін у справах та чесності у способі власного життя, виконанні своїх обов’язків та здійсненні правосуддя.
За визначенням терміна, який подано у Сучасному словнику з етики, доброчесністю є позитивна моральна якість, зумовлена свідомістю і волею людини, яка є узагальненою стійкою характеристикою людини, її способу життя, вчинків; якість, що характеризує готовність і здатність особистості свідомо і неухильно орієнтуватись у своїй діяльності та поведінці на принципи добра і справедливості.
Авторитет та довіра до судової влади формуються залежно від персонального складу судів, від осіб, які обіймають посади суддів та формують суддівський корпус. Саме тому важливо, щоб кандидат на посаду судді, як і суддя, не допускав будь-якої неналежної (недоброчесної, неетичної) поведінки як у професійній діяльності, так і в особистому житті, яка може поставити під сумнів відповідність кандидата критерію доброчесності, що негативно вплине на суспільну довіру до судової влади у зв’язку з таким призначенням» (пункт 23 цього рішення).
Статтею 1 Кодексу суддівської етики, затвердженого рішенням ХІ з’їзду суддів України від 22 лютого 2013 року, встановлено, що суддя повинен бути прикладом неухильного додержання вимог закону і принципу верховенства права, присяги судді, а також дотримання високих стандартів поведінки з метою зміцнення довіри громадян у чесність, незалежність, неупередженість та справедливість суду.
Відповідно до статті 3 цього Кодексу саме суддя має докладати всіх зусиль до того, щоб, на думку обізнаного та розсудливого стороннього спостерігача, його поведінка була бездоганною.
Роз’яснюючи зазначені положення, Рада суддів України в Коментарі до Кодексу суддівської етики, затвердженому рішенням Ради суддів України від 04 лютого 2016 року № 1, відзначила, що судді є символом правосуддя, а тому суддівський корпус повинен прагнути досягнення високих стандартів поведінки, суддя повинен уникати порушень етики та всього того, що виглядає як порушення етики, в усіх випадках його діяльності – як професійній, так і в приватній. Бездоганна поведінка суддів означає уникнення порушень норм етики та недопущення створення враження їх порушення. Враження порушення норм етики створюється, коли розважливі особи, яким стали відомі всі відповідні обставини, розкриті в ході резонансного їх з’ясування, можуть дійти висновку, що чесність, добросовісність, урівноваженість та професійна придатність судді поставлені під сумнів. Рада суддів України окремо наголосила на тому, що численними є ситуації, коли та чи інша дія прямо не заборонена законом, але є ризик такого сприйняття, формування враження, яке підірвало б довіру до суду.
Аналогічні вимоги є застосовними до встановлення відповідності судді критеріям професійної етики та доброчесності в процедурі кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді з тією особливістю, що такі обставини стають відомими під час дослідження досьє та проведення співбесіди.
У Пояснювальній записці до проєкту Закону України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» зазначено, що проєкт передбачає спеціальні механізми оновлення суддівського корпусу, що дасть змогу досягти необхідного балансу між суспільними очікуваннями, з одного боку, та захистом індивідуальних прав, з іншого.
Так, відповідність займаній посаді судді, якого призначено на посаду строком на п’ять років або обрано суддею безстроково до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», має бути оцінена в порядку, визначеному законом. Виявлення за результатами такого оцінювання невідповідності судді займаній посаді за критеріями компетентності, професійної етики або доброчесності чи відмова судді від такого оцінювання є підставою для звільнення судді з посади. Порядок та вичерпні підстави оскарження рішення про звільнення судді за результатами оцінювання встановлюватимуться законом.
Відповідна процедура здійснюватиметься виключно за вказаними критеріями та у порядку, визначеному Законом України «Про судоустрій і статус суддів», з урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про забезпечення права на справедливий суд», та буде тим винятковим заходом, що застосовуватиметься до всіх суддів, про який зазначили експерти Венеціанської Комісії в Остаточному висновку від 26 жовтня 2015 року (документ CDL-AD(2015)027) і який «вимагає надзвичайної обережності: паралельне виконання різних процедур, що їх здійснюють різні органи, навряд чи забезпечить дотримання найвищих гарантій для тих суддів, що відповідають цим критеріям».
Крім того, повноваження суддів, призначених на посаду строком на п’ять років до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», будуть припинені із закінченням строку, на який їх було призначено. Такі судді можуть бути призначені на посаду судді у порядку, визначеному законом, що дасть змогу у подальшому призначити на посаду судді тих осіб, які відповідатимуть усім вимогам відповідно до внесених до Конституції України змін та з урахуванням відповідних особливостей (наприклад, без необхідності таким особам проходити навчання у Національній школі суддів, якщо особа вже працювала суддею протягом п’яти років, тощо).
Таким чином, запропоновані механізми дадуть змогу якісно оновити судову систему без ризику зупинення її функціонування, не створюючи при цьому істотних перешкод, які могли б спричинити порушення права особи на доступ до правосуддя.
Так само, ухвалюючи Закон України «Про судоустрій і статус суддів», законодавець у Пояснювальній записці до відповідного законопроєкту сформулював легітимну мету закону – здійснення трансформації системи судоустрою та оновлення суддівського корпусу відповідно до суспільних очікувань. Законодавець окремо звернув увагу на те, що до завдань законопроєкту також належить подолання корупційних ризиків при здійсненні суддею правосуддя та очищення судової системи від недоброчесних суддів.
Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 листопада 2020 року (справа № 200/9195/19-а) із запровадженням судової реформи та набранням чинності Законом для утвердження незалежності судової влади, зокрема, шляхом її деполітизації, для посилення відповідальності судової влади перед суспільством, а також для запровадження належних конституційних засад кадрового оновлення суддівського корпусу було запроваджено необхідність проходження суддями кваліфікаційного оцінювання. Запровадження кваліфікаційного оцінювання суддів було зумовлене істотною метою, що полягала у відновленні довіри до судової влади в Україні. Зміни, запроваджені в судовій системі України у зв`язку з її реформуванням, були схвалені світовою спільнотою, у тому числі Венеційською комісією (пункти 98-99 цього рішення).
Функціонування судової влади, до складу суддівського корпусу якої входять судді, які не відповідають критеріям компетентності, професійної етики та доброчесності, є таким, що не відповідає зазначеним очікуванням суспільства та фактично ставить під загрозу інтереси національної безпеки, громадського порядку та захист прав і свобод людей. Іншими словами, кваліфікаційне оцінювання суддів на відповідність (невідповідність) займаній посаді є необхідним у демократичному суспільстві та відповідає нагальній суспільній потребі.
Процедура кваліфікаційного оцінювання на відповідність (невідповідність) судді займаній посаді є одноразовою процедурою, спрямованою на перевірку відповідності всіх суддів критеріям компетентності (професійної, особистої, соціальної тощо), професійної етики та доброчесності з метою відновлення та підвищення суспільної довіри до судової влади в Україні, і проводиться за правилами кваліфікаційного оцінювання суддів. Ця процедура, як вже зазначалось вище, була запроваджена у відповідь на ймовірну присутність в судовій владі некомпетентних та недоброчесних суддів.
У межах процедури кваліфікаційного оцінювання з урахуванням мети і завдань його проведення може виникнути обґрунтований сумнів, який для обізнаного та розсудливого спостерігача може вказувати на наявність показників, що можуть свідчити про невідповідність судді критеріям професійної етики та доброчесності. Водночас під терміном «розсудливий спостерігач» для цілей кваліфікаційного оцінювання необхідно розуміти людину, чиї уявлення, стандарти поведінки відповідають тим, які зазвичай прийняті серед звичайних людей у нашому суспільстві.
У випадку виникнення такого сумніву обов’язком (повноваженням) Комісії є з’ясування й оцінка усіх аспектів життя і діяльності судді не лише професійного характеру, але й морально-етичного. Комісія з огляду на свій правовий статус повинна визначити, чи відповідає поведінка судді/кандидата на посаду судді основоположним принципам її регламентації, високі стандарти якої визначено, зокрема, у Бангалорських принципах поведінки суддів від 19 травня 2006 року (схвалені резолюцією Економічної та соціальної ради ООН від 27 липня 2006 року № 2006/23), а також у Кодексі суддівської етики (пункт 12 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2022 року у справі № 9901/57/19).
Обґрунтований сумнів вважається таким, що виник у тому числі й з моменту надання ГРД висновку про невідповідність судді критеріям професійної етики та доброчесності або інформації стосовно судді.
І хоча Комісія вважає себе зобов’язаною вжити заходів до перевірки обставин, які стали підставою для надання висновку (інформації) ГРД, суддя повинен брати активну участь у спростуванні такого обґрунтованого сумніву. Використовуючи чіткі та переконливі докази, суддя має розвіяти обґрунтований сумнів у наявності індикатора (показника), що може свідчити про його невідповідність критеріям професійної етики та доброчесності. Водночас під стандартом доказування «чіткі та переконливі докази» Комісією для цілей кваліфікаційного оцінювання розуміються докази, які залишають у обізнаного та розсудливого стороннього спостерігача тверду віру або переконання в тому, що є висока ймовірність того, що фактичні твердження судді є правдою.
Якщо суддя не в змозі спростувати обставин, що можуть свідчити про його невідповідність критеріям професійної етики та доброчесності, то факти, які підтверджують наявність обґрунтованих сумнівів, мають бути надалі оцінені Комісією, оскільки вони мають вплив на авторитет судової влади і суддя усвідомлює необхідність підтримання такого авторитету за тих чи інших обставин.
З огляду на викладене Комісія має виключити будь-які сумніви щодо походження майна, його добросовісного декларування або публічної поведінки судді не лише з точки зору вимог законодавства, але й з метою зміцнення переконання суспільства в чесності, незалежності, неупередженості та справедливості суддівського корпусу та для того, щоб, на думку розсудливої, законослухняної та поінформованої людини, поведінка та репутація судді були бездоганними (постанова Великої Палати Верховного суду від 19 травня 2021 року у справі № 9901/124/19).
Суддя має докладати всіх зусиль для того, щоб, на думку розсудливої, законослухняної та поінформованої людини, його поведінка була бездоганною (рішення Верховного Суду від 22 березня 2018 року у справі № 800/219/17).
Відповідно до пункту 10 частини сьомої статті 56 Закону суддя зобов’язаний підтверджувати законність джерела походження майна у зв’язку з проходженням кваліфікаційного оцінювання або в порядку дисциплінарного провадження щодо судді, якщо обставини, що можуть мати наслідком притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, викликають сумнів у законності джерела походження майна або доброчесності поведінки судді.
У сукупності з положеннями розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону, у тому числі щодо наслідків відмови від проходження кваліфікаційного оцінювання, Комісія тлумачить цю норму як обов’язок судді взяти в ньому участь шляхом, зокрема, активної реалізації права бути заслуханим в контексті сумнівів Комісії у його відповідності критеріям кваліфікаційного оцінювання, які можуть виникнути під час дослідження досьє та/або проведення співбесіди.
Таким чином, у разі наявності в Комісії обґрунтованого сумніву у відповідності судді критеріям компетентності, професійної етики або доброчесності спростування такого сумніву відбувається як результат реалізації Комісією наданих їй законом повноважень, так і шляхом складання суддею кваліфікаційного іспиту, проходження тестування особистих морально-психологічних якостей і загальних здібностей, а також надання Комісії чітких та переконливих доказів під час дослідження досьє та проведення співбесіди.
Відповідно до пунктів 1, 2 глави 6 розділу II Положення встановлення відповідності судді критеріям кваліфікаційного оцінювання здійснюється членами Комісії за їх внутрішнім переконанням відповідно до результатів кваліфікаційного оцінювання. Показники відповідності судді критеріям кваліфікаційного оцінювання досліджуються окремо один від одного та у сукупності.
Відповідно до пункту 37 Постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року (справа № 9901/623/18) установлена легітимна мета дій Комісії щодо з’ясування відповідності судді критеріям кваліфікаційного оцінювання здійснюється членами Комісії за їх внутрішнім переконанням відповідно до результатів кваліфікаційного оцінювання.
ІІІ. Результати кваліфікаційного оцінювання судді на відповідність займаній посаді.
Рішенням Комісії від 04 липня 2019 року № 573/ко-19 з урахуванням рішення Комісії від 07 серпня 2019 року № 737/ко-19 суддю Господарського суду міста Києва Отрош І.М. визнано такою, що відповідає займаній посаді.
Рішення Комісії від 04 липня 2019 року № 573/ко-19 обґрунтовано тим, що Отрош І.М. склала анонімне письмове тестування, за результатами якого набрала 88,875 бала. За результатами виконаного практичного завдання Отрош І.М. набрала 103,5 бала; на етапі складення іспиту – 192,375 бала; за критерієм компетентності (професійної, особистої та соціальної) – 424,375 бала; за критерієм професійної етики, оціненим за показниками, визначеними пунктом 8 глави 2 розділу II Положення, – 158 балів; за критерієм доброчесності, оціненим за показниками, визначеними пунктом 9 глави 2 розділу II Положення, – 158 балів.
За результатами кваліфікаційного оцінювання суддя Отрош І.М. набрала 740,375 бала, що становить більше 67 відсотків від суми максимально можливих балів за результатами кваліфікаційного оцінювання всіх критеріїв. З огляду на наведене Комісія у складі колегії дійшла висновку про відповідність судді Господарського суду міста Києва Отрош І.М. займаній посаді.
Стосовно висновку ГРД від 2019 року Комісія зазначила, що суддя Отрош І.М. у своїх усних та письмових поясненнях звернула увагу, що інформація про використання нею родинних та інших зв’язків для здійснення кар’єри чи отримання невиправданих преференцій тощо – це виключно здогадки тих чи інших членів ГРД чи осіб, які розміщували відповідні статті в мережі Інтернет. Судді відомо, що у 2014 році було відкрито кримінальну справу щодо перевищення чи зловживання повноваженнями членами Вищої кваліфікаційної комісії суддів України у складі, який діяв на момент призначення її на посаду судді. Ці зловживання повноваженнями стосувалися трьох суддів. Стосовно неї епізодом у кримінальній справі було зазначено начебто відсутність стажу в галузі права, епізод коригування балів шляхом втручання в комп’ютерну систему, стосувався зовсім іншої особи. Суддя Отрош І.М. наголосила, що у 2014 році її кілька разів викликали до Генеральної прокуратури України як свідка для надання пояснень із вказаних питань. Щоразу змінювалася група слідчих, яка вела цю справу, про жодний наслідок чи правовий висновок у цій кримінальній справі їй не відомо, не відомо також чи була передана вказана справа до суду. На думку судді, це була виключно політична справа, що мала наслідком переслідування політичних осіб, у тому числі її матері Отрош І.О., яка саме тоді була головою Печерського районного суду міста Києва та членом Вищої ради юстиції.
Стосовно належного майна, суддя зазначила, що про усе наявне в неї майно, вказано в деклараціях про майно, доходи, витрати і зобов’язання фінансового характеру та деклараціях особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, які подавалися до податкових органів, Національного агентства з питань запобігання корупції (далі – НАЗК) та Комісії. Також Отрош І.М. подала до Комісії копії документів, у яких зазначено, що нерухоме майно набуто нею у власність у період, коли вона не перебувала на посаді судді та не займала посади державної служби, тобто до 2013 року. Інформація щодо законності набуття майна, указаного в декларації за 2013 рік, та відповідності його вартості отриманим доходам за період зайняття посади судді відображена у висновку про результати перевірки відомостей, передбачених пунктом 2 частини п’ятої статті 5 Закону України «Про очищення влади», складеного 12 лютого 2016 року Державною податковою інспекцією в Дарницькому районі міста Києва. Єдиним об’єктом нерухомості, набутим Отрош І.М. у приватну власність за період перебування на посаді судді є квартира в місті Києві, подарована у 2014 році її матір’ю, копію договору дарування разом з іншими правовстановлювальними документами суддя подала до Комісії. Водночас Отрош І.М. зазначила, що вказана квартира належала її матері з 2012 року. Тобто Отрош І.М. набула право власності на цю квартиру, коли ще не перебувала на посаді судді.
Отрош І.М. зазначила, що будь-яких припущень щодо корупційних ризиків, що вона могла незаконно отримати гроші й надати їх своїм родичам, для того щоб вони придбали для неї квартиру, бути не може.
Суддя Отрош І.М. наголосила, що, як і під час співбесіди 12 липня 2018 року, вона вважає, що кваліфікаційне оцінювання проводиться Комісією з метою визначення здатності судді здійснювати правосуддя у відповідному суді за визначеними законом критеріями. Критеріями кваліфікаційного оцінювання є компетентність (професійна, особиста, соціальна), професійна етика та доброчесність. Саме ці критерії характеризують суддю, який обіймає відповідну посаду під час здійснення повноважень, і тільки за цей період. Свою думку суддя вважає правильною, оскільки їй відомо, що Комісія зверталася до НАЗК щодо перевірки законності набуття майна у період, який передував призначенню її на посаду судді. НАЗК відмовило Комісії у проведенні такої перевірки, оскільки Законом України «Про запобігання корупції» від 14 жовтня 2014 року № 1700-VII передбачено, що контролю та перевірці підлягають декларації осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування.
Стосовно зазначеної у висновку інформації про земельні ділянки у Чернігівській області, що належать батькові судді, та приватизацію в 2014 році квартири площею 98 кв.м, суддя Отрош І.М. пояснила, що всі чотири земельні ділянки її батько ОСОБА_1 відповідно до закону отримав на підставі свідоцтв про право на спадщину після смерті його ОСОБА_2 та ОСОБА_3, які все життя прожили в селі Менського району в Чернігівській області, працювали в колгоспі й ці земельні ділянки отримали після розпаювання колгоспної землі.
Стосовно квартири площею 98 кв.м в суддівському досьє міститься інформація Національного антикорупційного бюро України про те, що вказану квартиру батько судді ОСОБА_1 набув шляхом приватизації 28 грудня 2012 року, про що Головним управлінням житлового забезпечення виконавчого органу Київської міської ради видано свідоцтво про право власності. У матеріалах, наданих Національним антикорупційним бюро України, інформація про набуття ОСОБА_1 у 2014 році квартири площею 98 кв.м відсутня.
IV. Висновок ГРД у новій редакції.
У висновку ГРД у новій редакції про невідповідність судді Отрош І.М. критеріям доброчесності та професійної етики від 18 грудня 2023 року зазначено таке.
1. У досьє та поясненнях судді відсутня переконлива інформація про джерела походження ліквідного майна, витрат, отриманих благ судді та членів сім’ї чи близьких осіб, також легальні доходи, що, на думку розсудливого спостерігача, викликає сумніви щодо їх достатності для набуття такого майна, здійснення витрат, отримання благ. Суддя та/або пов’язана з нею особа отримали майно, дохід або вигоду, легальність походження яких, на думку розсудливого спостерігача, викликає обґрунтовані сумніви.
За даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, станом на 2019 рік у власності Отрош І.М. перебувало таке майно:
1) квартира у м. Київ площею 96,25 кв.м (дата набуття – 04.09.2009), задекларованою вартістю 19 654,00 грн;
2) квартира у м. Київ площею 146,7 кв.м (дата набуття – 10.11.2009), задекларованою вартістю 2 266 000,00 грн;
3) машиномісце № 6 у м. Київ площею 14,20 кв.м (дата набуття – 18.08.2009), задекларованою вартістю 50 000,00 грн.
4) машиномісце № 7 у м. Київ площею 16,40 кв.м (дата набуття – 18.08.2009), задекларованою вартістю 50 000,00 грн;
5) квартира у м. Київ площею 139,8 кв.м (дата набуття – 28.02.2014), задекларованою вартістю 1 083 899,00 грн;
6) домоволодіння в с. Вишеньки Київської обл. площею 456,50 кв.м (дата набуття – 29.05.2008), задекларованою вартістю 940 000,00 грн;
7) земельна ділянка в с. Вишеньки Київської обл. площею 2 411 кв.м (дата набуття – 23.11.2007), задекларованою вартістю 280 000,00 грн;
8) автомобіль марки «Lexus RX 350» 2012 року випуску (дата набуття 2012 рік), задекларованою вартістю 576 528,00 грн.
Загальна задекларована вартість наведеного майна становить 5 266 081,00 грн.
Водночас, за даними Державного реєстру фізичних осіб – платників податків, дохід за період із 2003 до 2013 року становив 197 549,36 грн. Дохід матері судді, Отрош Інни Олексіївни, судді Печерського районного суду міста Києва, за даними Державного реєстру фізичних осіб – платників податків, за період із 1998 до 2009 року (коли було набуто більшу частину наведеного майна) становив 1 075 881, 21 грн, а за період із 1998 до 2014 року – 1 828 285,08 грн.
Отрош І.М. надала пояснення, що про усе наявне в неї майно вказано в деклараціях про майно, доходи, витрати і зобов’язання фінансового характеру та деклараціях особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, які подавалися до податкових органів, НАЗК та Комісії, а також зауважила, що нерухоме майно набуте нею у власність у період, коли вона не перебувала на посаді судді та не займала посади державної служби, тобто до 2013 року. Інформація щодо законності набуття майна, указаного в декларації за 2013 рік, та відповідності його вартості отриманим доходам за період зайняття посади судді відображена у висновку про результати перевірки відомостей, передбачених пунктом 2 частини п’ятої статті 5 Закону України «Про очищення влади», складеного 12 лютого 2016 року Державною податковою інспекцією в Дарницькому районі міста Києва. Єдиним об’єктом нерухомості, набутим Отрош І.М. у приватну власність за період перебування на посаді судді є квартира в місті Києві, подарована у 2014 році її матір’ю, копію договору дарування разом з іншими правовстановлювальними документами суддею надано до матеріалів суддівського досьє. Водночас суддя зазначила, що вказана квартира належала її матері з 2012 року. Тобто Отрош І.М. набула право власності на цю квартиру, коли ще не перебувала на посаді судді.
Суддя зазначила, що будь-яких припущень щодо корупційних ризиків, що вона могла незаконно отримати гроші й надати їх своїм родичам, для того щоб вони придбали для неї квартиру, бути не може.
ГРД зазначила про відсутність чітких та переконливих доказів, які спростовують обґрунтований сумнів щодо легальності джерел походження відповідного майна, оскільки сукупний офіційний дохід Отрош І.М., а також її матері Отрош І.О. (яка на той момент працювала на посаді судді Печерського районного суду міста Києва) становить суму, яка менша вартості наявного майна.
Крім того, ГРД послалась на положення статті 18 Кодексу суддівської етики, за змістом якої суддя повинен бути обізнаним про свої майнові інтереси та вживати розумних заходів для того, щоб бути обізнаним про майнові інтереси членів своєї сім’ї.
Отже, відповідно до висновку ГРД суддею не зазначена, а в матеріалах суддівського досьє відсутня переконлива інформація про джерела походження ліквідного майна, витрат, отриманих благ судді (його, членів сім’ї чи близьких осіб) і/або легальні доходи, що, на думку розсудливого спостерігача, викликає сумніви щодо їх достатності для набуття такого майна, здійснення таких витрат, отримання благ.
2. Суддя використовувала родинні, дружні та інші неформальні зв'язки для здійснення кар’єри та/чи отримання невиправданих преференцій.
Матеріали суддівського досьє містять такі фактичні обставини, які, на думку об’єктивного стороннього спостерігача, у своїй сукупності свідчать про використання впливу матері Отрош І.М. на набуття статусу судді та отримання невиправданих преференцій у вигляді переведення до Господарського суду міста Києва.
Так, 23 травня 2013 року указом Президента України В. Януковича Отрош І.М. призначено на посаду судді Господарського суду Луганської області вперше. 04 липня 2013 року суддя склала присягу. На момент складення присяги Отрош І.М. було 26 років (мінімальний вік для заняття цієї посади на той момент був 25 років). 10 липня 2013 року, тобто менше ніж через тиждень після складення присяги, суддею було подано заяву до Президента України та Комісії про переведення її до Господарського суду міста Києва «за сімейними обставинами». Водночас, у матеріалах суддівського досьє відсутні жодні документи на підтвердження наявності вказаних «сімейних обставин». 30 липня 2013 року Вища кваліфікаційна комісія суддів України рішенням № 192/нс-13 рекомендувала перевести Отрош І.М. до Господарського суду міста Києва. 06 вересня 2013 року суддю переведено до Господарського суду м. Києва.
Відповідно до частини другої статті 73 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (у редакції, чинній на той момент) переведення судді на роботу на посаді судді до іншого суду здійснюється за результатами конкурсу на заміщення вакантної посади судді.
Проте ГРД не виявила будь-яких оголошень про проведення конкурсу. Натомість у досьє судді міститься «Довідка про стан заміщення вакантних посад судді в Господарському суді міста Києва та Господарському суді Луганської області», підписана працівником апарату Вищої кваліфікаційної комісії суддів України 30 липня 2013 року. Відповідно до цієї довідки в Господарському суді міста Києва на той момент була одна вакантна посада судді, а довідку видано «для вирішення питання про рекомендування судді Господарського суду Луганської області Отрош Інни Михайлівни щодо переведення на посаду судді Господарського суду міста Києва».
Відповідно до висновку ГРД суддя подала заяву про переведення без оголошення конкурсу, а Вища кваліфікаційна комісія суддів України дала рекомендацію судді на переведення без проведення визначеного законом конкурсу, у якому могли б взяти участь на конкурентних засадах інші особи.
За наявною у відкритих джерелах інформацією, мати судді, Отрош І.О., з 21 вересня 2010 року до 10 квітня 2014 року обіймала посаду члена Вищої ради юстиції, а також очолювала Печерський районний суд міста Києва. До того цей суд очолювала Фадєєва Ніна Миколаївна, яка брала участь в ухваленні рішень стосовно Отрош І.М. як член Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (наприклад, рішення Комісії від 30 липня 2013 року № 192/нс-13 про переведення судді).
ГРД вважає, що посадові особи Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, ймовірно, здійснили коригування (збільшення) необхідного бала шляхом втручання в комп’ютерну систему, внаслідок чого окремі кандидати на посаду судді, зокрема Отрош І.М., отримали необхідні бали. Крім іншого, Отрош І.М., ймовірно, отримала статус судді без належних підстав — за відсутності необхідного стажу в галузі права.
Наведені обставини, на думку ГРД, дають підставу для висновку стороннього розсудливого спостерігача про досить велику ймовірність використання суддею родинних зв’язків для просування в кар’єрі та отримання статусу судді, а також переведення до Господарського суду міста Києва в обхід конкурсних процедур.
3. Суддя відмовилася пояснити, ухилилася від відповіді для спростування інформації, яка стосується її, має значний суспільний інтерес та істотно впливає на авторитет правосуддя, вчинила інші дії, які негативно впливають на авторитет правосуддя та не доклала зусиль для усунення негативних наслідків цих дій. Отрош І.М. допускала порушення правил етики у професійній діяльності чи в особистому житті, наприклад, ображала інших осіб, порушувала права журналістів, допускала неетичне спілкування з ними.
Під час співбесіди Отрош І.М., посилаючись на дані податкової інспекції, переконувала, що майно придбано в законний спосіб. Будь-які додаткові пояснення давати не захотіла, оскільки, на її погляд, предметом дослідження повинно бути майно і кошти, набуті саме в період перебування судді на посаді. Водночас ГРД стало відомо з відкритих джерел, що, коли пояснення від пані Інни намагались отримати журналісти програми «Наші гроші», вона спершу просто намагалася уникнути спілкування, а потім запитала, чи журналістка не зверталася до психіатра, і відмовилася давати будь-які коментарі щодо походження свого майна.
4. Суддя неодноразово перетинала без нагальної потреби кордон із країною-агресором і тимчасово окупованою Автономною Республікою Крим.
Так, суддя регулярно відвідувала територію тимчасово окупованого Криму, а також двічі територію російської федерації, зокрема м. Санкт-Петербург та Білорусь у такі періоди: з 29 червня 2014 року до 28 серпня 2014 року (м. Сімферополь), з 07 січня 2015 року до 10 січня 2015 року (м. Санкт-Петербург), з 30 квітня 2015 року до 08 травня 2015 року (м. Санкт-Петербург), з 27 червня 2015 року до 04 липня 2015 року (Крим), з 01 січня 2017 року до 07 січня 2017 року (Крим), з 24 серпня 2017 року до 08 вересня 2017 року (Крим), з 05 листопада 2017 року до 11 листопада 2017 року (Крим), з 25 грудня 2017 року до 02 січня 2018 року (Крим), з 04 серпня 2018 року до 19 серпня 2018 року (Крим), з 04 січня 2019 року до 15 січня 2019 року (Крим), з 27 квітня 2019 року до 04 травня 2019 року (Крим). Водночас на запитання одного з членів колегії Комісії щодо відвідування м. Санкт-Петербург двічі у 2015 році суддя пояснила на співбесіді 12 липня 2018 року (розміщена на платформі YouTube 5:31:19), що ці поїздки мали культурно-просвітницьку мету, оскільки одним із захоплень судді є мистецтвознавство. ГРД вважає, що таке пояснення не обґрунтовує нагальність потреби відвідування країни-агресора, яка на той час окупувала Крим та частину території Донецької та Луганської областей, а також створює відповідне уявлення про особистість судді. Окрему увагу, на думку ГРД, слід звернути на систематичне відвідування суддею тимчасово окупованого Криму та, зокрема, поїздку, яка відбулася 29 червня 2014 року та тривала майже два місяці.
Додатково Комісії надано інформацію, яка сама по собі не є самостійною підставою для висновку, але має бути в сукупності з іншою інформацією врахована під час здійснення процедур кваліфікаційного оцінювання:
1. На думку ГРД, дії судді мають ознаки ухилення від проходження процедур кваліфікаційного оцінювання. Про це свідчать у своїй сукупності такі обставини. 05 серпня 2019 року, безпосередньо після проведення співбесіди (04 липня 2019 року), Отрош І.М. звернулась до Верховного Суду з позовом до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, у якому просила визнати протиправним та скасувати рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 04 липня 2019 року № 573/ко-19 у частині абзацу третьої резолютивної частини рішення щодо визначення порядку набрання чинності цим рішенням; визнати завершеною процедуру кваліфікаційного оцінювання стосовно неї як судді Господарського суду міста Києва на відповідність займаній посаді, яке було призначено рішенням Вищої кваліфікаційної комісії України від 01 лютого 2018 року № 8/зп-18.
Натомість рішенням Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 21 вересня 2020 року у справі № 9901/416/19 у задоволенні адміністративного позову відмовлено, постановою Великої Палати Верховного Суду від 10 лютого 2021 року у справі № 9901/416/19 це рішення Верховного Суду залишено без змін.
На переконання ГРД, суддя надалі після розгляду справи № 9901/416/19 мала б обрати для себе такий поведінковий сценарій, який би враховував наведені в рішенні висновки Верховного Суду, та мала б очікувати поновлення процедур кваліфікаційного оцінювання та, відповідно, пленарного засідання Вищої кваліфікаційної комісії суддів України. Однак про незгоду судді з висновками Верховного Суду свідчать її останні публікації на профільних інтернет-ресурсах, зокрема стаття «Оцінювання суддів: «мовчання ягнят».
Також 09 грудня 2021 року Отрош І.М. звернулась до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду з позовом до Президента України, у якому просила: визнати протиправною бездіяльність Президента України щодо невидання указу про призначення Отрош І.М. на посаду судді Господарського суду міста Києва за поданням Вищої ради правосуддя про призначення судді на посаду від 07 вересня 2021 року № 83/0/12-21 та зобов’язати Президента України видати указ про призначення Отрош І.М. на посаду судді Господарського суду міста Києва за поданням Вищої ради правосуддя про призначення судді на посаду від 07 вересня 2021 року № 83/0/12-21.
Рішенням Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 20 липня 2023 року у справі № 9901/506/21 (адміністративне провадження № П/9901/506/21) позов Отрош І.М. було задоволено частково та лише зобов’язано Президента України розглянути подання Вищої ради правосуддя від 07 вересня 2021 року № 83/0/12-21 про призначення Отрош І.М. на посаду судді Господарського суду міста Києва, в решті позовних вимог відмовлено. Ця справа наразі перебуває на розгляді у Великій Палаті Верховного Суду, рішення не набрало законної сили.
ГРД визнає, що кожна особа має право на судовий захист, але водночас зазначає, що судовий захист не може бути використаний для ухилення від виконання покладеного на особу законом обов’язку, а тому в такому разі певна сукупність дій оцінюється в контексті мотивації судді та послідовної поведінки, що виглядає спрямованою на ухилення від проходження процедур кваліфікаційного оцінювання.
2. Суддя неодноразово відвідувала територію Республіки Білорусь, у матеріалах суддівського досьє міститься така інформація про перетин кордону: з 03 січня 2016 року до 15 січня 2016 року (м. Мінськ), з 31 серпня 2016 року до 08 вересня 2016 року (м. Мінськ), з 01 травня 2017 року до 11 травня 2017 року (м. Мінськ), з 03 травня 2018 року до 12 травня 2018 року (м. Мінськ), з 21 вересня 2018 року до 27 вересня 2018 року (м. Мінськ), з 27 вересня 2019 року до 04 жовтня 2019 року (м. Мінськ), з 23 листопада 2019 року до 28 листопада 2019 року (м. Мінськ), з 30 грудня 2019 року до 04 січня 2020 року (м. Мінськ). ГРД не отримала пояснень від судді щодо неодноразового відвідування Республіки Білорусь та причин таких систематичних поїздок. Водночас події 24 лютого 2022 року дали чітке розуміння того, що Білорусь досить тривалий історичний відрізок часу була політичним союзником держави-агресора, що свідчить про достатньо велику ймовірність впливу на осіб, зокрема суддів, які виконують важливі державні функції – відправлення правосуддя.
3. Мати судді, Отрош І.О. тривалий час мешкала на території тимчасово окупованого Криму. Зокрема, у рішенні Вищої ради правосуддя від 14 лютого 2017 року № 263/0/15-17 вказано таке. До Вищої ради юстиції 23 березня 2016 року за вхідним № 977/0/8-16 надійшло звернення Міністерства юстиції України від 18 березня 2016 року вихідний № 2119/11.0.2/16-16, у якому йдеться про визнання порушення суддею Печерського районного суду міста Києва Отрош І.О. вимог щодо несумісності та звернення до Верховної Ради України з поданням про звільнення судді Отрош І.О. із займаної посади. Відповідно до цього звернення та доданих до нього матеріалів (лист секретаріату Вищої ради юстиції від 20 березня 2016 року № 1954/0/9-15) суддя Отрош І.О. була призначена на посаду члена Вищої ради юстиції з’їздом суддів України 16 вересня 2010 року, склала присягу 21 вересня 2010 року, її повноваження як члена Вищої ради юстиції були припинені 11 квітня 2014 року на підставі Закону України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні».
Отрош І.О. про засідання Вищої ради правосуддя повідомлено належним чином, у засідання Вищої ради правосуддя вона повторно не з’явилася, жодних пояснень не надала. За інформацією Печерського районного суду міста Києва (лист від 11 серпня 2016 року № 1801/16-Вих), суддя Отрош І.О. в період із 07 жовтня 2014 року до 28 липня 2016 року 20 разів повідомляла суд про те, ІНФОРМАЦІЯ_1, однак, жодних підтверджувальних документів не надавала.
V. Стосовно обставин, указаних у висновку ГРД, Комісія зазначає таке.
- Стосовно відсутності переконливої інформації про джерела походження ліквідного майна, витрат, отриманих благ судді та членів її сім’ї чи близьких осіб.
Позиція Отрош І.М. щодо цього питання полягає в тому, що під час кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді перевірці походження підлягає лише то майно, яке набуто суддею за час перебування саме на посаді судді. Отрош І.М. зазначила, що практичне все майно, перелічене у висновку ГРД, придбано нею до того, як її було призначено на посаду судді, а тому воно не може бути предметом перевірки в межах зазначеного оцінювання. Також вказала, що майно придбано за рахунок її близьких осіб, які набули його в законний спосіб. Водночас жодних конкретних даних про цих осіб та джерела походження їх коштів суддя Комісії не повідомила.
Комісія вважає за необхідне зауважити, що Європейський суд з прав людини (далі – ЄСПЛ) у рішенні у справі «Джоджай проти Албанії» (заява № 15227\19) змістив конституційний баланс у бік заходів щодо забезпечення доброчесності особи, дійшовши висновку, що право на повагу до приватності (стаття 8 Конвенції) не поширюється на перевірку статків посадової особи, що мають сумнівне походження, оскільки такі перевірки лише «забезпечують суспільну довіру до її доброчесності» (пункт 362 цього рішення). За наявності «попередніх висновків» про сумнівність походження статків посадової особи тягар доведення «протилежного» може бути переведений на саму посадову особу (пункт 347 цього рішення). Водночас «нездатність обґрунтувати законність джерела, використаного для придбання або створення майна» може мати наслідком звільнення посадової особи та пожиттєву заборону такій особі обіймати державні посади.
Крім того, у пункті 349 цього рішення ЄСПЛ зауважено, що з урахуванням того, що особисті або сімейні статки зазвичай накопичуються протягом трудового життя, встановлення жорстких часових обмежень для оцінювання статків значно обмежило б і вплинуло на здатність органів влади оцінювати законність усіх статків, набутих протягом професійної кар’єри особою, яка проходить перевірку.
У пункті 352 указаного рішення ЄСПЛ зазначено, що для цілей «цивільно-правової» частини пункту 1 статті 6 Конвенції те, що тягар доведення перейшов на заявницю під час процедури перевірки після того, як НКК надала доступ до попередніх висновків, отриманих у результаті завершення розслідування, та доказів у матеріалах справи, саме собою не було свавільним.
З огляду на вказане ЄСПЛ дійшов висновку, що, беручи до уваги процес оцінювання особистих або сімейних статків, накопичених протягом професійного життя судді, пом’якшувальні обставини, передбачені в Законі про перевірку, неподання заявницею документів, що підтверджують об’єктивну неможливість продемонструвати законний характер доходу її партнера та її власне неповідомлення про майно в момент його придбання, порушень пункту 1 статті 6 Конвенції щодо стверджуваного порушення принципу правової визначеності не було.
Така позиція ЄСПЛ пов’язана з пріоритетною необхідністю очищати суддівський корпус від корупції, оскільки у країнах Східної Європи корупція залишається поширеним явищем, а боротьба з нею не дає відчутних результатів.
Отже, у справі «Джоджай проти Албанії» ЄСПЛ дійшов висновку, що перевірка особистих або сімейних статків судді може не мати часових обмежень, а тягар доведення може бути покладений на самого суддю, і це не є втручанням у приватне життя чи порушенням права на справедливий суд.
Стосовно мети впровадження оцінювання суддів на відповідність займаній посаді у Пояснювальній записці до проєкту Закону України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» також вказано, що «ураховуючи поточну специфіку ситуації з правосуддям в Україні, законопроект за рекомендацією експертів Венеціанської Комісії доповнено нормою, яка передбачає, що однією з підстав звільнення судді є порушення ним обов’язку підтвердити законність джерела походження майна. Таким чином, суддю може бути звільнено у разі відсутності належного підтвердження законності джерел походження майна, майнових прав, доходів судді чи членів його сім’ї тощо.».
Зазначені положення містяться також у пункті 10 частини сьомої статті 56 Закону, відповідно до якого суддя зобов’язаний підтверджувати законність джерела походження майна у зв’язку з проходженням кваліфікаційного оцінювання.
Отже, з метою проведення кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді у випадку виникнення обґрунтованого сумніву щодо законності джерела походження майна, а такий сумнів виник після надходження до Комісії висновку ГРД, суддя Отрош І.М. була зобов’язана підтвердити таку законність, незважаючи на час набуття права власності на таке майно, проте у засіданні Комісії 29 січня 2024 року вона відмовилась це зробити.
Так, зокрема, на чітке питання члена Комісії, чи відмовляється суддя Отрош І.М. надати пояснення щодо майнового блоку (з 08:49:37 запису засідання), вона відповіла, що «відповідне майно набувалося законним шляхом, у тому числі за допомогою моїх близьких осіб», не надавши жодних пояснень щодо законності джерел на придбання цього майна та конкретних близьких осіб.
За таких обставин Комісія розцінює позицію судді Отрош І.М. як відмову підтвердити законність джерел походження майна за наявності обґрунтованого сумніву щодо їх достатності для набуття такого майна.
Водночас Комісією проаналізовано та зісставлено вартість придбаного Отрош І.М. майна за договорами купівлі-продажу та її доходи.
Так, за даними Державного реєстру фізичних осіб, дохід судді за період з 2003 до 2009 року становив 37 960,53 грн, тоді як лише вартість квартири у м. Київ площею 146,7 кв.м (дата набуття – 10 листопада 2009 року) відповідно до договору купівлі-продажу становила 2 266 000 грн, тобто в 60 разів більше, ніж доходи Отрош І.М. за всі роки.
Пояснити Комісії законність джерел походження майна суддя Отрош І.М. відмовилась, обмежившись зауваженням, що ці джерела отримала від близьких осіб, які своєю чергою отримали їх на законних підставах.
Аналогічно відмовилась суддя Отрош І.М. пояснити Комісії законність джерел походження домоволодіння площею 456,5 кв.м (дата набуття – 29 травня 2008 року), вартістю 940 000 грн та земельної ділянки в с. Вишеньки Київської обл. площею 2 411 кв.м (дата набуття – 23 листопада 2007 року), задекларованою вартістю 280 000 грн, право власності на які набуто на підставі договорів уступки майнових прав та купівлі-продажу. Отже, загальна вартість придбаного майна – 1 220 000 грн, що у 80 разів більше, ніж весь її дохід (15 240,89 грн) за 2003–2008 роки.
Крім того, 22 липня 2012 року за договором купівлі-продажу Отрош І.М. придбала автомобіль марки «Lexus RX 350» 2012 року випуску, вартістю 576 528 грн, що у 5 разів перевищує її дохід (109 322,34 грн) за 2003–2012 роки.
Отже, доходи Отрош І.М. не дозволяли придбати їй зазначене майно.
Водночас задекларовані доходи її батька, за відомостями Державного реєстру фізичних осіб – платників податків, до 2012 року становили 220 892,76 грн, матері – судді Печерського районного суду міста Києва Отрош І.О. – 1 454 505,01 грн.
Тобто Отрош І.М. не вистачало доходів на придбання зазначеного вище майна навіть з урахуванням усіх доходів її батьків, що очевидно свідчить про відсутність у неї законних джерел походження цього майна.
- Стосовно того, що суддя використовувала родинні та інші неформальні зв’язки для здійснення кар’єри чи отримання неправдивих преференцій, а саме: отримання посади судді без необхідного стажу в галузі права та внаслідок коригування необхідного бала шляхом втручання в комп’ютерну систему; незаконного переведення до Господарського суду міста Києва, використовуючи високий статус матері, яка була членом Вищої ради юстиції та головою Печерського районного суду міста Києва.
Як зазначалось вище, 23 травня 2013 року указом Президента України Отрош І.М. призначено на посаду судді Господарського суду Луганської області вперше; 04 липня 2013 року суддя склала присягу; 10 липня 2013 року нею було подано заяву до Президента України та Комісії про переведення до Господарського суду міста Києва «за сімейними обставинами»; 30 липня 2013 року Вища кваліфікаційна комісія суддів України рішенням № 192/нс-13 рекомендувала перевести суддю Отрош І.М. до Господарського суду міста Києва.
Отже, заяву про переведення до Господарського суду міста Києва суддею Отрош І.М. подано через 6 днів після складення присяги. Водночас станом на 10 липня 2013 року відомості про наявні вакансії на офіційному вебсайті Комісії не публікувалися.
Під час пленарного засідання суддя повідомила, що про вакансії не знала, а просто подала заяву на переведення.
Комісія такі пояснення судді вважає нещирими, оскільки в заяві чітко зазначено, що вона просить перевести її саме на посаду судді Господарського суду міста Києва, що виключає можливість необізнаності з наявними в Комісії вакансіями.
Крім того, відповідно до частини першої статті 73 Закону (у редакції станом на липень 2013 року) суддя у межах п’ятирічного строку може бути переведений на роботу на посаді судді до іншого місцевого суду за його письмовою заявою до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про рекомендування його на посаду судді відповідного суду.
Згідно з частиною другою статті 73 Закону (у редакції станом на липень 2013 року) переведення судді на роботу на посаді судді до іншого суду здійснюється за результатами конкурсу на заміщення вакантної посади судді.
Водночас матеріали справи про переведення судді Отрош І.М. жодних відомостей щодо проведення конкурсу не містять.
Сама суддя на пленарному засіданні пояснила, що конкурсу не було.
Згідно з відомостями Комісії оголошення про конкурс на вакантну посаду судді Господарського суду міста Києва відсутнє, Отрош І.М. заяву про участь у конкурсі не подавала.
Відповідно до даних розділу 3 суддівського досьє суддя Отрош І.М. за час перебування на посаді в жодних конкурсних процедурах участі не брала.
За таких обставин Комісія вважає, що є обґрунтований сумнів щодо непрозорості процедури переведення судді Отрош І.М. з Господарського суду Луганської області до Господарського суду міста Києва в липні 2013 року.
Суддя у пленарному засіданні Комісії не надала жодних чітких та переконливих пояснень:
- яким чином вона дізналася про наявність вакансії в Господарському суді міста Києва;
- як, не розглянувши жодної справи в Господарському суді Луганської області, отримала характеристику, що є грамотним, досвіченим фахівцем та відповідальним працівником, сумлінно ставиться до виконання посадових обов’язків, здобутий професійний досвід і теоретичні знання вміє правильно застосовувати в роботі;
- як відбувався і в чому полягав конкурс на заміщення вакантної посади судді Господарського суду міста Києва.
З огляду на вказане Комісія вважає, що поведінка судді у процедурі переведення не відповідає положенням статей 1 та 3 Кодексу суддівської етики.
Зазначені обставини у своїй сукупності викликають обґрунтований сумнів у відповідності судді критерію професійної етики. Суддя Отрош І.М. такий сумнів не спростувала.
- Стосовно неодноразових поїздок судді на територію тимчасово окупованої Автономної Республіки Крим.
У 2014–2019 роках суддя дев’ять разів відвідувала Автономну Республіку Крим, яка з 2014 року тимчасово окупована російською федерацією – країною-агресором.
Отрош І.М. вказує, що не порушувала встановленого чинним законодавством на час поїздок режиму перетинання адміністративної межі Автономної Республіки Крим, вважає її територією України, а тому поїздки з однієї частини країни до іншої є цілком законними. Також суддя відзначила, що вина щодо перебування в Криму окупаційних військ лежить не на суддях, а на відповідних державних органах, які не змогли забезпечити недоторканість кордонів країни.
Комісія зазначає, що Отрош І.М. виїхала до Криму 29 червня 2014 року і перебувала там до 28 серпня 2014 року, тобто протягом двох місяців після того, як агресія російської федерації проти України уже тривалий час перебувала в гострій фазі, трансформувалася у військову та призвела до значних жертв. На той момент було анексовано Крим, велися постійні кровопролитні бої, велику частину Луганської та Донецької областей, зокрема міста Донецьк і Луганськ, було окуповано, збито літак «Іл-76» у м. Луганськ та пасажирський літак «Боїнг-777» рейсу «МН17» у Донецькій області. Задовго до цього резолюцією Генеральної асамблеї OOH A/RES/68/262 від 27 березня 2014 року «Про підтримку територіальної цілісності України» підтверджено факт окупації росією території Автономної Республіки Крим. Безумовно, суддя Отрош І.М. не могла не знати про це.
Відповідно до статті 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є конституційним обов’язком громадян України.
У серпні 2014 року в кожного громадянина України, особливо представника судової влади, мало бути чітке усвідомлення цього обов’язку та розуміння, що росія розпочала воєнну агресію проти нашої держави.
Із пояснень судді Отрош І.М. щодо щорічних неодноразових (9) поїздок в окуповану Автономну Республіку Крим до 2019 року Комісією встановлено, що в таких поїздках не було нагальної потреби, вони, зі слів судді, зумовлені лише бажанням зустрітися з близькою особою та відпочинком.
Окрім того, відвідування представниками судових органів окупованих територій та країни-агресора без нагальної потреби сприймається суспільством негативно та може зашкодити авторитету судової влади загалом.
У Висновку № 3 Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо принципів та правил, які регулюють професійну поведінку суддів, зокрема питання етики, несумісної поведінки та безсторонності, визначено стандарти безсторонності та позасудової поведінки суддів, до яких повинні прагнути держави-члени.
Відповідно до пункту 27 указаного висновку судді не повинні бути ізольовані від суспільства, в якому вони живуть, оскільки судова система може тільки тоді функціонувати належним чином, коли судді не втрачають відчуття реальності.
Суддя має усвідомлювати ризики відвідування окупованої російською федерацією частини України без нагальної потреби; як це може сприйнятися суспільством та негативно вплинути на авторитет судової влади та влади України загалом, коли носій такої влади добровільно за власною ініціативою їде на окуповану територію, фактично легітимізуючи та визнаючи законність перебування там окупаційних військ і окупаційної адміністрації, оскільки безсумнівно при перетині адміністративної межі Автономної Республіки Крим суддя спілкувалась з російськими «прикордонниками» та «митниками», виконувала їх накази та вимоги, надавала для перевірки документи, що посвідчують її особу та право в’їзду до Криму, а також свої речі для митного огляду та оформлення.
Слід наголосити, що відповідно до статті 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» від 15 квітня 2014 року № 1207-VII датою початку тимчасової окупації російською федерацією окремих територій України є 19 лютого 2014 року; Автономна Республіка Крим та місто Севастополь є тимчасово окупованими російською федерацією з 20 лютого 2014 року; окремі території України, що входять до складу Донецької та Луганської областей, є окупованими російською федерацією (у тому числі окупаційною адміністрацією російської федерації) із 07 квітня 2014 року.
Аналізуючи письмові пояснення та усні відповіді судді Отрош І.М. у пленарному засіданні, Комісія дійшла висновку, що навіть майже через 10 років після повномасштабного вторгнення російської федерації на територію України суддя не повною мірою усвідомлює неетичність своєї поведінки та її вплив на авторитет правосуддя.
Комісія вважає, що систематичні добровільні поїздки судді на окуповану територію без нагальної потреби свідчать лише про відсутність чіткої громадянської позиції судді щодо окупації російською федерацією частини України. Суддя у своїй професійній діяльності та особистому житті повинен керуватися не лише законами, а й внутрішніми переконаннями та сумлінням.
Як зазначалось вище, одними з показників, які визначають відповідність судді критерію професійної етики, є дотримання поведінки, що забезпечує довіру до суддівської посади та авторитет правосуддя, а також дотримання суддівської етики.
Відповідно до статті 3 Кодексу суддівської етики суддя має докладати всіх зусиль до того, щоб, на думку обізнаного та розсудливого стороннього спостерігача, його поведінка була бездоганною.
Крім того, підпунктом 3.1 Бангалорських принципів поведінки судді від 19 травня 2006 року, схвалених Резолюцією Економічної та Соціальної Ради ООН від 27 липня 2006 року № 2006/23 (далі – Бангалорські принципи), визначено, що суддя повинен демонструвати поведінку, бездоганну навіть з точки зору стороннього спостерігача.
Згідно з підпунктом 4.2 Бангалорських принципів постійна увага з боку суспільства покладає на суддю обов’язок прийняти ряд обмежень, і, незважаючи на те, що пересічному громадянину ці обов’язки могли б здатися обтяжливими, суддя приймає їх добровільно та охоче. Поведінка судді має відповідати високому статусу його посади.
З огляду на викладені обставини та встановлені факти, поведінка судді, пов’язана з її систематичними, не викликаними жодними нагальними чи невідворотніми потребами в поїздках до тимчасово окупованого росією Криму; нерозуміння негативних наслідків, які виникають у суспільстві через такі поїздки представника української влади; цинічні зауваження, що такі поїздки, навпаки, вказують, що вона вважає Крим територією України, а також, що в окупованому Криму та в Санкт-Петербурзі вона розраховувалась доларами США, тоді як єдиним засобом платежу за російським законодавством є російський рубль, а не долар США, на переконання Комісії, свідчать про недодержання Отрош І.М. вимог до професійної етики та підрив авторитету судової та влади України загалом.
- Стосовно доводів судді Отрош І.М., що її кваліфікаційне оцінювання завершилось після внесення Вищою радою правосуддя подання Президентові України про призначення на посаду судді.
Рішенням Вищої ради правосуддя від 31 серпня 2021 року № 1900/0/15-21 Президентові України внесено подання про призначення Отрош І.М. на посаду судді Господарського суду міста Києва.
Зазначене подання Вищої ради правосуддя внесено Президентом України відповідно до Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» щодо відрядження суддів та врегулювання інших питань забезпечення функціонування системи правосуддя в період відсутності повноважного складу Вищої кваліфікаційної комісії суддів України» від 04 червня 2020 року № 679-IX (далі – Закон № 679).
Підпунктом 3 пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 679 передбачено, що Вища рада правосуддя у період відсутності повноважного складу Вищої кваліфікаційної комісії суддів України ухвалює без рекомендації чи подання Вищої кваліфікаційної комісії суддів України рішення про внесення Президенту України подання про призначення на посаду судді, повноваження якого припинилися у зв’язку із закінченням строку, на який його було призначено, якщо до набрання чинності Законом № 679 колегією Вищої кваліфікаційної комісії суддів України було визнано суддю таким, що відповідає займаній посаді.
Згідно з пояснювальною запискою до законопроєкту основною його метою є «попередження можливості збільшення і так не малого кадрового дефіциту суддів в окремих судах та дестабілізації у здійсненні судочинства».
Отже, Законом № 679 питання кваліфікаційного оцінювання суддів на відповідній займаній посаді не врегульовувались, мета закону полягала в іншому, тому посилання судді Отрош І.М. на те, що Вища рада правосуддя визнала її такою, що відповідає займаній посаді, і кваліфікаційне оцінювання завершилось, є безпідставними.
Таким чином, у зв’язку з наявністю висновку ГРД про невідповідність судді Господарського суду міста Києва Отрош І.М. критеріям доброчесності та професійної етики оцінювання судді на відповідність займаній посаді повинно завершуватися ухваленням Комісією рішення відповідно до абзацу другого частини першої статті 88 Закону, тобто прийняттям рішення щодо відповідності судді займаній посаді пленарним складом Комісії. Іншого чинним законодавством не передбачено.
Законом № 679 лише надано право Вищій раді правосуддя на період відсутності повноважного складу Комісії вносити Президентові України подання про призначення такого судді на посаду, а кваліфікаційне оцінювання на відповідність судді займаній посаді повинно продовжуватися з прийняттям відповідного рішення пленарним складом Комісії. Цим рішенням згідно із Законом і завершується таке оцінювання. Навіть призначення судді на посаду не може змінити встановленого чинним законодавством порядку завершення кваліфікаційного оцінювання у випадку наявності висновку ГРД.
Так, пунктом 20 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону (у редакції, чинній станом на час ухвалення рішення колегією Комісією про відповідність судді Отрош І.М. займаній посаді) визначено, що відповідність займаній посаді судді, якого призначено на посаду строком на п’ять років або обрано суддею безстроково до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», оцінюється колегіями Вищої кваліфікаційної комісії суддів України в порядку, визначеному цим Законом.
Натомість Законом іншого порядку визнання судді таким, що відповідає займаній посаді, у разі наявності висновку ГРД, крім виконання процедури, визначеної абзацом другим частини першої статті 88 Закону, не передбачено.
Комісія також зазначає, що Верховний Суд, відмовляючи в позові Отрош І.М. до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, у справі № 9901/416/19 (постанова від 21 вересня 2020 року) вказує, що «у випадку якщо ГРД у висновку встановила, що суддя не відповідає критеріям професійної етики та доброчесності, Комісія може ухвалити рішення про підтвердження здатності такого судді здійснювати правосуддя у відповідному суді лише у разі, якщо таке рішення підтримане не менше ніж одинадцятьма її членами. Якщо у процесі кваліфікаційного оцінювання з’являється таке правове явище чи обставина як висновок ГРД, то тоді закон імперативно й безальтернативно визначає, коли рішення колегії ВККС про здатність судді здійснювати правосуддя у відповідному судді набирає сили остаточного, а також хто, яким чином й якою кількістю голосів має підтримати таке рішення. Саме ВККС у пленарному складі на своєму засіданні може оцінити слушність висновку ГРД й дати відповідь на інші питання, пов’язані з цим висновком, серед іншого й на ті, що стосуються не тільки змісту (суті), але й стосовно його дійсності, достовірності, об’єктивності, правдивості, дотримання форми, строку та порядку затвердження і подання».
Така правова позиція Верховного Суду є сталою і підтверджена, зокрема також рішеннями Верховного Суду у постановах від 01 липня 2020 року у справах № 9901/381/19 та № 9901/489/19.
Відповідно до частини п’ятої статті 13 Закону висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов’язковими для всіх суб’єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.
Отже, наявність висновку ГРД обумовлює обов’язкове проведення засідання Комісії у пленарному складі з ухваленням рішення відповідно до положень абзацу другого частини першої статті 88 Закону.
Таким чином, Комісія, призначивши і провівши пленарне засідання для розгляду питання про відповідність займаній посаді судді Господарського суду міста Києва Отрош І.М., діяла виключно відповідно до положень статті 19 Конституції України, а саме на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
З огляду на зазначене Комісія дійшла висновку, що суддя Отрош І.М. не надала чітких і переконливих доказів на спростування обґрунтованих сумнівів у її невідповідності критеріям професійної етики та доброчесності, викладених у висновку Громадської ради доброчесності в новій редакції, у зв’язку з чим під час вирішення питання в порядку абзацу другого частини першої статті 88 Закону жоден член Комісії не проголосував за ухвалення рішення про відповідність судді Отрош І.М. займаній посаді, що має наслідком визнання її такою, що не відповідає займаній посаді.
Ураховуючи наведене, Комісія у пленарному складі вважає, що рішення Комісії у складі колегії від 04 липня 2019 року № 573/ко-19 з урахуванням рішення Комісії від 07 серпня 2019 року № 737/ко-19 про визнання судді Господарського суду міста Києва Отрош І.М. такою, що відповідає займаній посаді, є необґрунтованим, а тому це рішення Комісією не підтверджується.
Стосовно інших обставин, указаних у висновку ГРД, Комісія зазначає, що надані суддею Отрош І.М. пояснення та досліджені обставини не впливають на рішення Комісії про її невідповідність займаній посаді.
Висновок Комісії за результатами розгляду справи.
Комісія у пленарному складі, заслухавши доповідача, дослідивши рішення Комісії у складі колегії від 04 липня 2019 року № 573/ко-19 з урахуванням рішення Комісії від 07 серпня 2019 року № 737/ко-19, висновок ГРД у новій редакції, пояснення судді, інші зазначені вище в рішенні обставини, документи та матеріали, дійшла висновку, що суддя Господарського суду міста Києва Отрош І.М. не підтвердила відповідність займаній посаді за критеріями професійної етики та доброчесності.
Ураховуючи викладене, керуючись статтями 88, 93, 101 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», Вища кваліфікаційна комісії суддів України одноголосно
вирішила:
Визнати суддю Господарського суду міста Києва Отрош Інну Михайлівну такою, що не відповідає займаній посаді.
Внести Вищій раді правосуддя подання про звільнення судді Господарського суду міста Києва Отрош Інни Михайлівни із займаної посади.
Головуючий Р.М. Ігнатов
Члени Комісії: М.Б. Богоніс
В.О. Гацелюк
Я.М. Дух
Р.А. Кидисюк
Н.Р. Кобецька
О.Л. Коліуш
Р.І. Мельник
О.С. Омельян
А.В. Пасічник
Р.Б. Сабодаш
Р.М. Сидорович
С.Ю. Чумак
Г.М. Шевчук
