X

23/дп-23

Назва документа: 
Рішення
Дата створення документа: 
21.08.2023
Дата надходження документа: 
21.08.2023
Джерело інформації: 
Вища кваліфікаційна комісія суддів України
Галузь: 
Суддівське врядування
Тип, носій: 
Текстовий документ
Вид документа: 
Рішення
Форма зберігання: 
Паперова
Місце зберігання: 
Вища кваліфікаційна комісія суддів України
Вища кваліфікаційна комісія суддів України
Рішення
21.08.2023
23/дп-23
Про розгляд повідомлення Чашей Н.А. щодо інформації, яка може свідчити про недостовірність (у тому числі неповноту) тверджень, указаних суддею Господарського суду Харківської області Калініченко Наталією Вадимівною у декларації доброчесності судді за 2018 рік

Вища кваліфікаційна комісія суддів України у складі колегії:

головуючого – Чумака С.Ю.,

членів Комісії: Пасічника А.В., Сабодаша Р.Б.,

розглянувши повідомлення Чашей Н.А. щодо інформації, яка може свідчити про недостовірність (у тому числі неповноту) тверджень, указаних суддею Господарського суду Харківської області Калініченко Наталією Вадимівною у декларації доброчесності судді за 2018 рік,

встановила:

До Комісії 26.03.2019 надійшло повідомлення Чашей Н.А. щодо інформації, яка може свідчити про недостовірність (у тому числі неповноту) тверджень, указаних суддею Господарського суду Харківської області Калініченко Наталією Вадимівною у декларації доброчесності судді за 2018 рік (далі – Декларація).

Заявниця зазначає, що в пунктах 11, 20 та 22 розділу ІІ Декларації містяться завідомо недостовірні твердження.

Як вказує Чашей Н.А., з 21.08.2017 дотепер у провадженні Ленінського районного суду міста Харкова розглядається справа за її позовом до судді Калініченко Н.В. про захист честі та ділової репутації (справа № 642/3113/17). У разі задоволення позову суддя зобов’язана відшкодувати моральну шкоду в розмірі 420 000,00 грн, тобто буде притягнена до цивільно-правової відповідальності.

Заявниця стверджує про неправдивість інформації, зазначеної в пункті 11 розділу ІІ Декларації, а саме: у справі № 642/3113/17 представником судді Калініченко Н.В. за довіреністю є адвокат Жоравович Д.О., який своєю чергою є чоловіком судді Господарського суду Харківської області Макаренко О.В. Ураховуючи відсутність у матеріалах справи визначення вартості послуг адвоката, у Чашей Н.А. виникають сумніви щодо вартості цих послуг, оскільки Жоравович Д.О. досвідчений адвокат і професіонал своєї справи. На переконання заявниці, у такому представництві вбачається порушення статті 22 Закону України «Про запобігання корупції».

Крім того, у повідомленні вказано, що суддею Калініченко Н.В. зазначено недостовірні відомості про дотримання нею положень професійної етики. ІНФОРМАЦІЯ_1.

Додатковим твердженням невідповідності пункту 11 розділу ІІ Декларації судді Калініченко Н.В. є факт, що коли стосовно заявниці було порушено кримінальну справу, відбувся поділ майна між подружжям на користь її колишнього чоловіка.

Комісією (лист від 12.04.2019 № 31кп-10/19) запропоновано судді Калініченко Н.В. надати пояснення стосовно обставин, викладених у повідомленні Чашей Н.А.

До Комісії 02.05.2019 надійшли письмові пояснення судді Калініченко Н.В., у яких вона повідомила, що в Декларації задекларовано достовірні відомості, зокрема, у пунктах 11, 20 та 22 розділу ІІ. Посилання заявниці на представництво Жоравовича Д.О. на підставі доручення, як доказ надання безоплатної правової допомоги в цивільній справі через невідображення в дорученні вартості послуг, на переконання судді, ґрунтується на довільному тлумаченні заявницею норм чинного законодавства.

Стосовно недостовірності тверджень, задекларованих у пункті 22 розділу ІІ Декларації, Калініченко Н.В. пояснила, що наразі справу, про яку йдеться в заяві Чашей Н.А., ще не розглянуто, відповідно, судового рішення про притягнення її до відповідальності немає.

Стосовно недостовірності тверджень, задекларованих у пункті 20 розділу ІІ Декларації, суддя пояснила, що її ніяк не стосується поділ майна між заявницею та її чоловіком і спадкування цього майна.

Також Калініченко Н.В. зазначила, що викладені в розділі 3 вказаної заяви обставини вже були предметом дослідження компетентних органів і не підтвердилися. Крім того, під час участі судді в конкурсі до Верховного Суду Чашей  Н.А. подавала низку повідомлень, зокрема, з мотивацією, викладеною в розділі 3 її заяви. За результатами дослідження цих обставин Комісія у пленарному складі відхилила таку інформацію.

Відповідно до пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законів України щодо діяльності органів суддівського врядування» з дня набрання чинності цим законом (07.11.2019) повноваження членів Вищої кваліфікаційної комісії суддів України припинено, що унеможливило розгляд зазначеного повідомлення Чашей Н.А.

Після призначення нового складу Комісії 01.06.2023 повідомлення Чашей Н.А. повторно передано на повторний розподіл між членами Комісії.

Відповідно до протоколу повторного розподілу між членами Комісії від 21.07.2023 доповідачем у справі визначено члена Комісії Сабодаша Р.Б.

Комісією (лист від 31.07.2023 № 31кп-10/19) запропоновано судді Калініченко Н.В. надати додаткові пояснення стосовно обставин, викладених у повідомленні Чашей Н.А.

У додаткових письмових поясненнях судді Калініченко Н.В. від 02.08.2023, які надійшли на адресу Комісії 08.08.2023, окрім раніше наданих відомостей, вказано, що постановою Верховного Суду від 26.08.2020 у справі № 642/3113/17 залишено без змін рішення Ленінського районного суду міста Харкова від 15.05.2019 та постанову Харківського апеляційного суду від 16.10.2019, якими у задоволенні позову Чашей Н.А. відмовлено.

На виконання вимог частини шостої статті 62 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (далі – Закон) Комісією проведено перевірку викладених у повідомленні Чашей Н.А. відомостей та встановлено таке.

Указом Президента України від 04.08.2003 № 802/2003 Калініченко Н.В. призначено на посаду судді Господарського суду Харківської області строком на п’ять років; Постановою Верховної Ради України від 15.01.2009 № 887-VI – обрано на посаду судді Господарського суду Харківської області безстроково.

Відповідно до частини першої статті 62 Закону суддя зобов’язаний щорічно до 1 лютого подавати шляхом заповнення на офіційному веб-сайті Вищої кваліфікаційної комісії суддів України декларацію доброчесності за формою, що визначається Комісією.

Декларація доброчесності судді складається з переліку тверджень, правдивість яких суддя повинен задекларувати шляхом їх підтвердження або непідтвердження (частина друга статті 62 Закону).

Відповідно до пункту 6.1 розділу VI Регламенту Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, затвердженого рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 13.10.2016 № 81/зп-16 (зі змінами) (далі – Регламент), Вища кваліфікаційна комісія суддів України здійснює перевірку декларації родинних зв’язків судді та декларації доброчесності судді у разі надходження до Комісії інформації, що може свідчити про недостовірність (у тому числі неповноту) відомостей або тверджень, вказаних у цих деклараціях, та приймає рішення за результатами перевірки.

Згідно з підпунктом 6.1.1 пункту 6.1 розділу VI Регламенту об’єктом проведення перевірки є, зокрема, декларація доброчесності судді, подана суддею на виконання вимог статті 62 Закону.

Підпунктом 6.1.2 пункту 6.1 розділу VI Регламенту передбачено, що предметом перевірки є з’ясування достовірності чи недостовірності, а також встановлення повноти тверджень судді у декларації доброчесності судді.

Комісією встановлено, що суддя Калініченко Н.В. 24.01.2019 подала Декларацію, у пунктах 11, 20 та 22 розділу ІІ якої вона задекларувала (підтвердила) такі твердження:

- «Мною не використовувався статус займаної посади з метою незаконного отримання мною або третіми особами матеріальних благ або іншої вигоди, коли такі діяння не утворювали складу злочину або кримінального правопорушення»;

- «Мною дотримувалися положення професійної етики»;

- «Мною не здійснювалися вчинки, що можуть мати наслідком притягнення мене до відповідальності».

Стосовно тверджень Чашей Н.А., які стали підставою для звернення із заявою, Комісія встановила таке.

В обґрунтування своєї заяви про недостовірність тверджень у декларації доброчесності Чашей Н.А. наголошує, що в неї виник сумнів стосовно вартості послуг адвоката Жоравовича Д.О. як представника Калініченко Н.А. у справі №  642/3113/17, який є чоловіком іншої судді Господарського суду Харківської області.

Надаючи оцінку таким доводам заявниці, Комісія зазначає, що відповідно до частини першої статті 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правничої допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правничої допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правничої допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правничої допомоги. Натомість згідно з частинами першою та другою статті 30 цього закону гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правничої допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правничої допомоги.

Отже, Чашей Н.А. помилково ототожнила довіреність на представництво інтересів як документ, який посвідчує повноваження адвоката на надання правничої допомоги, та договір про надання правової допомоги, у якому вказується інформація про гонорар адвоката.

З огляду на викладене інформацію про недостовірність (у тому числі неповноту) тверджень, указаних суддею Господарського суду Харківської області Калініченко Н.В. у пункті 11 розділу ІІ Декларації, слід визнати непідтвердженою.

Стосовно зазначення недостовірних відомостей у пункті 20 розділу ІІ Декларації, Комісія зазначає таке.

Як вбачається зі змісту заяви Чашей Н.А., твердження про недотримання Калініченко Н.В. професійної етики ґрунтуються виключно на тому, що ІНФОРМАЦІЯ_2.

Комісія звертає увагу, що статтею 32 Конституції України визначено, що ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України. Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Рішенням Конституційного Суду України від 20.01.2012 № 2-рп/2012 надано офіційне тлумачення положення частини другої статті 32 Конституції України, зокрема: неможливо визначити абсолютно всі види поведінки фізичної особи у сферах особистого та сімейного життя, оскільки особисті та сімейні права є частиною природних прав людини, які не є вичерпними‚ і реалізуються в різноманітних і динамічних відносинах майнового та немайнового характеру, стосунках, явищах, подіях тощо. Право на приватне та сімейне життя є засадничою цінністю, необхідною для повного розквіту людини в демократичному суспільстві, та розглядається як право фізичної особи на автономне буття незалежно від держави, органів місцевого самоврядування, юридичних і фізичних осіб. Збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди державою, органами місцевого самоврядування, юридичними або фізичними особами є втручанням в її особисте та сімейне життя. Таке втручання допускається винятково у випадках, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Конституційне та законодавче регулювання права на невтручання в особисте та сімейне життя також узгоджується із міжнародно-правовими актами.

Так, Європейська Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 (далі – Конвенція) була ратифікована Законом України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» від 17.07.1997 № 475/97-ВР та відповідно до статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства.

Статтею 8 Конвенції передбачено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров’я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Зазначена стаття застосовується до «сімейного життя» «незаконної» сім’ї, як і до «законної» сім’ї (див. Marckx, згадане вище, § 31, і Johnston and Others v. Ireland, 18.12.1986, § 55, серія A № 112). Поняття «сім’я» не обмежується лише стосунками, заснованими на шлюбі, і може охоплювати інші фактичні «сімейні» зв’язки, коли сторони живуть разом поза шлюбом (див. Кіган проти Ірландії, 26.05.1994, § 44, Series A № 290, і Аль-Нашіф проти Болгарії, № 50963/99, § 112, 20.06.2002).

Будь-яке втручання у право особи на повагу до її приватного та сімейного життя становитиме порушення статті 8 Конвенції, якщо воно не здійснювалося «згідно із законом», не переслідувало легітимну ціль або цілі згідно з пунктом 2 та було «необхідним у демократичному суспільстві» у тому сенсі, що воно було пропорційним цілям, які мали бути досягнуті (рішення Європейського суду з прав людини (далі – ЄСПЛ) у справі «Ельсхольц проти Німеччини» (Elsholz v. Germany), скарга № 25735/94, § 45, ECHR 2000-VIII). Термін «відповідно до закону» потребує, по-перше, щоб оскаржуваний захід мав певну основу в національному законодавстві; по-друге, йдеться про якість відповідного закону, який має бути доступним для зацікавленої особи й передбачуваним із погляду його наслідків (див. також справу «Фернандес Мартінес проти Іспанії» (Fernández Martínez v. Spain) [ВП], № 56030/07, п. 117, ЄСПЛ 2014). У справі «Джоджай проти Албанії» Суд відзначив, що коли легітимна мета закону полягає у тому, щоб «гарантувати належне функціонування верховенства права, справжню незалежність системи правосуддя, а також відновлення довіри суспільства до установ [цієї] системи», то така мета є такою, що відповідає обмеженням, зазначеним у пункті 2 статті 8 Конвенції.

Отже, гарантовані статтею 8 Конвенції права не мають абсолютного характеру і можуть підлягати легітимним обмеженням, якщо такі обмеження переслідували легітимну мету та такі обмеження були необхідними у демократичному суспільстві і здійснювались згідно із законом.

Водночас слід враховувати особливу роль судової влади в суспільстві як гаранта справедливості, фундаментальної цінності правової держави. Дії судової влади потребують довіри громадян для процвітання. Потрібно зважати, що судді не повинні зазнавати невиправданого занепокоєння для того, щоб виконувати свої обов’язки. 

У пункті 4.2 Бангалорських принципів поведінки суддів, схвалених резолюцією Економічної та Соціальної Ради ООН від 27.07.2006 № 2006/23, зазначено, що постійна увага з боку суспільства покладає на суддю обов’язок прийняти низку обмежень і, незважаючи на те, що пересічному громадянину ці обов’язки могли б здатися обтяжливими, суддя приймає їх добровільно та охоче. Поведінка судді має відповідати високому статусу його посади.

Відповідно до пункту 29 та підпункту іі) пункту 50 Висновку № 3 від 19.11.2002 Консультативної ради європейських суддів про принципи та правила, які регулюють професійну поведінку суддів, зокрема питання етики, несумісної поведінки та неупередженості, судді повинні гідно поводити себе у своєму приватному житті.

Статтями 1 та 3 Кодексу суддівської етики, затвердженого ХІ черговим з’їздом суддів України 22.02.2013 передбачено, що суддя повинен бути прикладом неухильного додержання вимог закону і принципу верховенства права, присяги судді, а також дотримання високих стандартів поведінки з метою зміцнення довіри громадян у чесність, незалежність, неупередженість та справедливість суду. Суддя має докладати усіх зусиль до того, щоб на думку розсудливої, законослухняної та проінформованої людини його поведінка була бездоганною.

Викладене свідчить про те, що втручання в приватне життя (чи як у цій справі у «сімейне життя») судді, якщо таке втручання не виправдане легітимною метою та не здійснюється відповідно до закону, не може бути допустимим у демократичному суспільстві. Законом передбачено, що втручання у право на приватність може здійснюватись стосовно суддів під час їх кваліфікаційного оцінювання, зокрема з метою встановлення відповідності судді критеріям професійної етики та доброчесності. Також допустимим є втручання у право на приватність судді під час проведення перевірки достовірності тверджень судді, поданих нею в деклараціях доброчесності та родинних зв’язків. Легітимною метою такого втручання є встановлення відомостей, які можуть вказувати, що діяльність судді у приватному житті може мати своїм наслідком зменшення довіри громадян у чесність, незалежність, неупередженість та справедливість суду чи завдати шкоду авторитету суду.

Застосовуючи зазначені принципи, Комісія зауважує, що на момент розгляду повідомлення Чашей Н.А. у колегії відсутні будь-які достатні відомості, які б могли сформувати об’єктивне переконання, що приватне життя («сімейне життя») судді Калініченко Н.В. може мати своїм наслідком зменшення довіри громадян у чесність, незалежність, неупередженість та справедливість суду чи завдати шкоду авторитету суду. Крім того, ІНФОРМАЦІЯ_3.

Відтак подальше втручання в приватне життя судді не відповідатиме у цьому випадку легітимній меті Закону, а тому твердження Чашей Н.А. про недотримання Калініченко Н.В. вимог Кодексу суддівської етики в приватному житті необхідно визнати непідтвердженими.

Стосовно тверджень судді у пункті 22 розділу ІІ Декларації Комісія зазначає таке.

Із наданої суддею копії постанови Верховного Суду від 26.08.2020 у справі № 642/3113/17 вбачається, що Чашей Н.А. відмовлено в задоволенні позовних вимог до Калініченко Н.В., зокрема, щодо стягнення на користь Чашей Н.А. моральної шкоди в розмірі 420 000,00 грн.

Комісія наголошує, що Верховний Суд не встановив факту вчинення Калініченко Н.В. дій, які б потягли за собою цивільно-правову відповідальність.

З урахуванням того, що на момент подання Декларації (24.01.2019) у судді Калініченко Н.В. не виникло обов’язку відшкодування моральної шкоди на користь Чашей Н.В. на підставі судового рішення, а на сьогодні наявна постанова Верховного Суду від 26.08.2020 у справі № 642/3113/17, якою у задоволенні позовних вимог Чашей Н.А. відмовлено, Комісія дійшла висновку про непідтвердження інформації щодо зазначення суддею Калініченко Н.А. недостовірних відомостей у пункті 22 розділу ІІ Декларації

Відтак, заслухавши члена Комісії – доповідача, оцінивши викладені факти, урахувавши встановлені перевіркою обставини, Комісія вважає, що зазначена у заяві Чашей  Н.А. інформація є непідтвердженою.

Керуючись статтями 62, 93, 101 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», Регламентом Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Вища кваліфікаційна комісія суддів України

вирішила:

визнати непідтвердженою інформацію про недостовірність (у тому числі неповноту) тверджень, указаних суддею Господарського суду Харківської області Калініченко Наталією Вадимівною у декларації доброчесності судді за 2018 рік.

Головуючий                                                                                                            С.Ю. Чумак

Члени Комісії:                                                                                                         А.В. Пасічник