Вища кваліфікаційна комісія суддів України у складі колегії:
головуючого ˗ Бутенка В.І.,
членів Комісії: Весельської Т.Ф., Заріцької А.О., Луцюка П.С., Прилипка С.М.,
розглянувши дисциплінарну справу стосовно судді Оболонського районного суду міста Києва Ліщука Тараса Олеговича, відкриту за зверненнями народного депутата України VII скликання Канівця О.Л. та голови ГО “Майдан - Громадський контроль” Колбанцева В.В.,
встановила:
У березні 2014 року до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (далі ˗ Комісія) надійшло звернення народного депутата України VII скликання Канівця О.Л. щодо поведінки, зокрема, судді Оболонського районного суду міста Києва Ліщука Т.О.
У зверненні його автор зазначив, що в період з 21 листопада 2013 року по 21 лютого 2014 року судді судів загальної юрисдикції безпідставно та незаконно обмежували право громадян на проведення мирних зборів, мітингів та демонстрацій у різних містах України, а стосовно осіб, які брали участь в масових акціях протесту, - ухвалювали незаконні судові рішення про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою та продовження строку тримання під вартою, обвинувальні вироки, а також, за наслідком апеляційного перегляду цих судових рішень, залишали їх без змін. Дії підозрюваних осіб у більшості таких справ кваліфікувалися за одними і тими ж нормами Кримінального кодексу України (далі ˗ КК України), серед яких стаття 294 ˗ масові заворушення та стаття 296 ˗ хуліганство. При цьому, судді обирали винятковий запобіжний захід у виді тримання під вартою на максимально тривалий строк, що на думку заявника, свідчить про їх упередженість та ставить під сумнів законність та обґрунтованість їхніх рішень. Одним із таких суддів є суддя Оболонського районного суду міста Києва Ліщук Т.О., який обрав ОСОБА_1 запобіжний захід у виді тримання під вартою строком на два місяці.
У червні 2014 року ідентичне за змістом звернення голови ГО “Майдан - Громадський контроль” Колбанцева В.В. до Комісії перенаправило Міністерство юстиції України для розгляду за належністю.
У зверненні Колбанцев В.В. зазначив про безпідставність рішення судді Оболонського районного суду міста Києва Ліщука Т.О. про обрання для львівського фотографа ОСОБА_1 запобіжного заходу у виді двох місяців тримання під вартою.
Посилаючись на наведені обставини, заявники ставлять питання про притягнення судді Оболонського районного суду міста Києва Ліщука Т.О. до дисциплінарної відповідальності у зв’язку з порушенням присяги судді.
Рішенням Комісії від 3 лютого 2015 року № 8/дп-15 стосовно судді Оболонського районного суду міста Києва Ліщука ТО. відкрито дисциплінарну справу.
Розгляд дисциплінарної справи двічі відкладався у зв’язку з перебуванням судді Ліщука Т.О. у щорічній відпустці.
На черговому засіданні Комісії, що відбулося 17 листопада 2016 року, суддя Ліщук Т.О. указав на неможливість повторного розгляду справи відносно нього за фактами, наведеними у скаргах народного депутата України VII скликання Канівця О.Л. та голови ГО “Майдан - Громадський контроль” Колбанцева В.В. з тих підстав, що вони (факти) вже були предметом перевірки спочатку у Тимчасовій спеціальній комісії з перевірки суддів судів загальної юрисдикції (далі ˗ ТСК), а потім ˗ у Вищій раді юстиції, за наслідком якої остання ухвалила рішення про відмову у внесенні подання Президентові України про звільнення його з посади судді.
Втім, такий довід судді Ліщука Т.О. не може бути взятий до уваги з огляду на таке.
8 квітня 2014 року Верховною Радою України був прийнятий Закон України “Про відновлення довіри до судової влади в Україні”.
Відповідно до преамбули, цей Закон визначає правові та організаційні засади проведення спеціальної перевірки суддів судів загальної юрисдикції як тимчасового посиленого заходу з використанням існуючих процедур розгляду питань про притягнення суддів загальної юрисдикції до дисциплінарної відповідальності і звільнення з посади у зв’язку з порушенням присяги, з метою підвищення авторитету судової влади в Україні та довіри громадян до судової гілки влади, відновлення законності і справедливості.
Для реалізації положень цього Закону, при Вищій раді юстиції була утворена Тимчасова спеціальна комісія з перевірки суддів судів загальної юрисдикції (далі ˗ ТСК), до компетенції якої віднесено перевірку судді, який одноособово або у колегії суддів, зокрема обирав запобіжні заходи у виді тримання під вартою, залишав їх без змін, продовжував строк тримання під вартою, ухвалював обвинувальні вироки щодо осіб, які були учасниками масових акцій протесту в період з 21 листопада 2013 року до дня набрання чинності цим Законом, у зв’язку з їх участю у таких акціях.
8 грудня 2014 року до ТСК звернувся Заступник Генерального прокурора України Бачун О.В. із заявою про проведення спеціальної перевірки стосовно судді Оболонського районного суду міста Києва Ліщука Т.О., який, на його думку, порушив норми законодавства України при вирішенні клопотання про застосування (обрання) запобіжного заходу у виді тримання під вартою відносно учасника масових акцій протесту ОСОБА_1, який підозрювався у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 294 КК України.
Водночас, слід зазначити, що зверненню Заступника Генерального прокурора України Бачуна О.В. до ТСК (грудень 2014 року) стосовно поведінки судді Ліщука Т.О. при вирішенні клопотання про застосування (обрання) запобіжного заходу у виді тримання під вартою ОСОБА_1. передувало надходження ідентичних звернень народного депутата України Канівця О.Л. та голови ГО “Майдан - Громадський контроль” Колбанцева В.В. безпосередньо до Комісії (березень та червень 2014 року). За наслідком перевірки фактів, викладених у цих зверненнях, Комісією 3 лютого 2015 року було відкрито дисциплінарну справу.
Таким чином, питання щодо звільнення судді Ліщука Т.О. з посади за порушення присяги судді одночасно перебувало на вирішенні двох органів ˗ ТСК (в межах тимчасової спеціальної процедури перевірки суддів судів загальної юрисдикції) та Комісії (за загальною процедурою здійснення дисциплінарного провадження).
Згідно зі статтею 7 Закону України “Про відновлення довіри до судової влади”, за результатами перевірки суддів ТСК може ухвалити висновок про, зокрема, порушення суддею присяги судді. У разі ухвалення такого висновку, ТСК направляє його разом із матеріалами перевірки Вищій раді юстиції для розгляду і прийняття рішення у строк не більше трьох місяців з дня надходження висновку. Порушення даного строку Вищою радою юстиції не є підставою для припинення процедури перевірки судді (частини перша, друга).
Комісією встановлено, що 7 квітня 2015 року ТСК, за наслідком тимчасової спеціальної перевірки, ухвалила висновок № 16/02-15 про наявність у діях судді Оболонського районного суду міста Києва Ліщука Т.О. ознак порушення присяги і направила його з матеріалами перевірки до Вищої ради юстиції для подальшого розгляду та прийняття рішення.
27 жовтня 2015 року дисциплінарна секція Вищої ради юстиції рекомендувала Вищій раді юстиції внести подання Президентові України про звільнення Ліщука Т.О. з посади судді Оболонського районного суду міста Києва за порушення присяги.
15 вересня 2016 року Вища рада юстиції встановила низку грубих порушень закону, які вказують на порушення суддею Ліщуком Т.О. присяги судді при постановленні 24 січня 2014 року ухвали про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою підозрюваному ОСОБА_1, однак, за результатами таємного голосування більшістю голосів прийняла рішення про відмову у внесенні подання про звільнення Ліщука Т.О. з посади судді за порушення присяги.
Отже, розгляд питання щодо звільнення судді Ліщука Т.О. з посади в межах тимчасової спеціальної процедури перевірки суддів судів загальної юрисдикції, визначеної Законом України “Про відновлення довіри до судової влади в Україні”, завершено.
Комісія ж наразі розглядає питання відповідальності судді Ліщука Т.О. у межах загального порядку здійснення дисциплінарного провадження, як орган, компетенцією якого є здійснення дисциплінарного провадження щодо суддів місцевих та апеляційних судів.
30 вересня 2016 року набрав чинності Закон України від 2 червня 2016 року № 1402-VІІІ “Про судоустрій і статус суддів”. Відповідно до пункту 31 Розділу XII “Прикінцеві та перехідні положення” цього Закону, заяви (скарги) щодо поведінки суддів місцевих та апеляційних судів, отримані Вищою кваліфікаційною комісією суддів України до набрання чинності цим Законом, передаються для розгляду Вищій раді правосуддя, якщо на день набрання чинності цим Законом Комісією не прийнято рішення про відкриття або відмову у відкритті дисциплінарної справи.
Якщо на день набрання чинності цим Законом Комісією прийнято рішення про відкриття дисциплінарної справи, така справа розглядається колегіями Комісії, визначеними за її рішеннями, у порядку, що діяв на день відкриття дисциплінарної справи.
З огляду на викладене, розгляд дисциплінарної справи відносно судді Ліщука Т.О. здійснюється Комісією у порядку, визначеному Законом України від 7 липня 2010 року № 2453-VІ “Про судоустрій і статус суддів” (далі - Закон), чинним на день її відкриття.
У ході розгляду дисциплінарної справи Комісією встановлені такі обставини.
Указом Президента України від 18 червня 2010 року № 713/2010 Ліщука Т.О. призначено строком на п’ять років на посаду судді Оболонського районного суду міста Києва.
24 січня 2014 року у провадження слідчого судді Оболонського районного суду міста Києва Ліщука Т.О. надійшло клопотання старшого слідчого слідчого відділу Оболонського РУ ГУ МВС України в місті Києві Партеки А.М. про застосування стосовно ОСОБА_1, підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 294 КК України, запобіжного заходу у виді тримання під вартою (справа № 756/1190/14-к).
Ухвалою слідчого судді Ліщука Т.О. від 24 січня 2014 року клопотання задоволено, застосовано стосовно ОСОБА_1 запобіжний захід у виді тримання під вартою з 22 січня по 22 березня 2014 року.
У письмових поясненнях, а також під час засідання Комісії суддя Ліщук Т.О. зазначив, що судове рішення прийнято ним на підставі досліджених у судовому засіданні фактичних даних, які свідчили про обґрунтованість підозри ОСОБА_1 та про наявність ризиків, передбачених статтею 177 КК України. Застосування ж запобіжного заходу саме у виді тримання під вартою обґрунтував тим, що ОСОБА_1 підозрювався у вчиненні умисного кримінального правопорушення, оскільки на момент затримання мав при собі предмети для нанесення тілесних ушкоджень та пістолет для відстрілу набоїв типу “Флобер” без документів, що надають право його носити та використовувати.
Відповідно до визначень, наведених у частині першій статті 3 Кримінального процесуального кодексу України (далі ˗ КПК України), слідчим суддею є суддя суду першої інстанції, до повноважень якого належить здійснення судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні.
Завданнями кримінального провадження, відповідно до статті 2 КПК України, є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Запобіжні заходи - це заходи забезпечення кримінального провадження, застосування яких супроводжується обмеженням конституційних прав і свобод (свободи пересування та вільного вибору місця перебування) осіб, які підозрюються, обвинувачуються у вчиненні кримінальних правопорушень.
24 січня 2014 року слідчий суддя Оболонського районного суду міста Києва Ліщук Т.О. вирішував питання про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою стосовно ОСОБА_1, який підозрювався у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 294 КК України.
Згідно з частиною другою статті 177 КПК України, запобіжний захід міг бути обраний лише у разі наявності обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення. Крім того, згідно з частиною першою статті 177 КПК України, суд зобов’язаний встановити наявність певних ризиків у поведінці ОСОБА_1, яким повинно було запобігти обрання стосовно нього запобіжного заходу. Нарешті, відповідно до частини першої статті 178 КПК України, при обранні запобіжного заходу суду необхідно було оцінити 11 обставин, серед яких: вагомість наявних доказів, стан здоров’я підозрюваного, міцність його соціальних зв’язків за місцем постійного проживання, у тому числі наявність у нього родини та утриманців, репутація підозрюваного.
Водночас, частиною першою статті 183 КПК України чітко визначено, що тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м’яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 КПК України.
Згідно з вимогами частини першої статті 194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя зобов’язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про:
- наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення;
- наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор;
- недостатність застосування більш м’яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Правові наслідки недоведення прокурором наведених обставин визначені частиною другою статті 194 КПК України, яка передбачає ухвалення слідчим суддею рішення про відмову у застосуванні запобіжного заходу.
Відповідно до вимог статті п’ятої Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практики Європейського суду з прав людини обмеження права особи на свободу і особисту недоторканність можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою. Питання про те, чи є тримання під вартою обґрунтованим, не можна вирішувати абстрактно. Воно має вирішуватися в кожній справі з урахуванням конкретних обставин. Тримання під вартою може бути виправданим лише за наявності специфічних ознак того, що цього вимагають істинні вимоги публічного інтересу, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважують правило поваги до особистої свободи (рішення Європейського суду з прав людини у справі “Лабіта проти Італії” та у справі “Харченко проти України”).
Європейський суд з прав людини звертав увагу, що при розгляді клопотання про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою обов’язково має бути розглянута можливість застосування інших (альтернативних) запобіжних заходів (пункт 80 рішення Європейського суду з прав людини від 10 лютого 2011 року у справі “Харченко проти України”); тримання особи під вартою буде свавільним у разі, якщо національні суди не обґрунтували необхідність такого тримання і не було розглянуто можливість застосування більш м’якого запобіжного заходу (пункт 29 рішення Європейського суду з прав людини від 11 жовтня 2010 року у справі “Хайредінов проти України”).
У справі “Амбрушкевич проти Польщі” (№ 38797/03, пункти 29 - 32, від 4 травня 2006 року) Європейський суд з прав людини зауважив, що позбавлення свободи ˗ захід настільки суворий, що виправдати його можна лише в тому разі, коли інші, менш суворі заходи були розглянуті й визнані недостатніми для того, щоб забезпечити особисті або державні інтереси, які вимагають такого тримання під вартою. Отож недостатньо, щоб позбавлення волі лише відповідало нормам національного права, а ще необхідно, щоб з огляду на обставини справи воно було необхідним.
Як слідує із журналу судового засідання від 24 січня 2014 року у справі № 756/1190/14-к, суду вистачило лише 19 хвилин 10 секунд (час від початку засідання до виходу до нарадчої кімнати) для того, щоб з’ясувати всі необхідні обставини справи.
У судовому засіданні ОСОБА_1 пояснив, що є фотографом і до затримання здійснював фотофіксацію подій, що відбувалися під час Революції Гідності. Також зазначив, що працівники правоохоронних органів, затримуючи його, били по обличчю, зривали одяг, побили камеру, якою він фотографував, а потім силоміць заштовхнули у машину. Він підтвердив наявність у нього пістолету для відстрілу набоїв типу «Флобер» для самозахисту та заперечив наявність засобу для спричинення тілесних ушкоджень.
Захисник підозрюваного ˗ адвокат Сказко О.М. наголосила, що ОСОБА_1 перебуває у дуже важкому фізичному стані і для участі в судовому засіданні його було доставлено з Київської міської клінічної лікарні швидкої медичної допомоги, просила слідчого суддю Ліщука Т.О. звернути увагу на зовнішній вигляд ОСОБА_1.
Відповідно до даних, що містяться у довідці Київської міської клінічної лікарні швидкої допомоги від 5 лютого 2014 року, ОСОБА_1 з 23 січня 2014 року перебував ІНФОРМАЦІЯ_1.
Також встановлено, що у судовому засіданні захисник підозрюваного подала заяви 7-ми народних депутатів України про взяття ОСОБА_1 на особисту поруку та, з урахуванням стану здоров’я останнього, запропонувала надати своє помешкання, з метою застосування до нього більш м’якого запобіжного заходу - домашнього арешту.
Втім, ні позитивні характеризуючі дані про особу підозрюваного (наявність родини та малолітньої дитини, перебування на утриманні матері- пенсіонерки, відсутність судимості, позитивні характеристики з місця роботи та проживання), ні наявність численних травм, що були помітні “неозброєним оком” та потреба у госпіталізації не стримали суд від того, щоб обрати ОСОБА_1 максимально жорсткий запобіжний захід ˗ взяття під варту ˗ максимально можливої тривалості. При цьому, на рішення судді Ліщука Т.О. не вплинули ні готовність адвоката надати ОСОБА_1 своє помешкання
у місті Києві з метою застосування домашнього арешту, ні зобов’язання 7-ми народних депутатів взяти його на особисту поруку.
Отже, під час перевірки знайшло своє підтвердження порушення суддею Ліщуком Т.О. вимог кримінального процесуального закону, вчинення дій, що не відповідають завданням кримінального судочинства, ігнорування вимог як національного законодавства, так і практики Європейського суду з прав людини.
Як зазначалося раніше, ОСОБА_1 під час розгляду справи указував на застосування працівниками правоохоронних органів під час його затримання фізичної сили. У матеріалах справи, зокрема, у протоколі допиту від 23 січня 2014 року зафіксовано його скарги на погане самопочуття, а у рапорті працівника міліції лейтенанта Кольцова К.М. та складених ним же протоколах допиту від 22 та 23 січня 2014 року - факт застосування до ОСОБА_1 фізичного насильства.
Частина шоста статті 206 КПК України визначає алгоритм дій судді у разі, якщо під час будь-якого судового засідання особа заявляє про застосування до неї насильства під час затримання: слідчий суддя зобов’язаний зафіксувати таку заяву або прийняти від особи письмову заяву та забезпечити невідкладне проведення судово-медичного обстеження особи, доручити відповідному органу досудового розслідування провести дослідження фактів, викладених у заяві особи, вжити необхідних заходів для забезпечення безпеки особи згідно із законодавством. При цьому, відповідно до частини сьомої цієї ж статті, слідчий суддя зобов’язаний діяти у такий же спосіб незалежно від наявності заяви особи, якщо відомі слідчому судді обставини дають підстави для обґрунтованої підозри порушення вимог законодавства під час затримання.
Втім, суддя Ліщук Т.О жодного, із передбачених частиною шостою статті 206 КПК України, заходу не вжив, знехтував своїми обов’язками як слідчого судді.
Суддя зобов’язаний дотримуватися незалежної позиції, як щодо суспільства в цілому, так і щодо конкретних сторін судової справи, у якій він повинен прийняти рішення. Об’єктивність судді є необхідною умовою для належного виконання ним своїх обов’язків. Вона проявляється не тільки у змісті винесеного рішення, а й у всіх процесуальних діях, що супроводжують його прийняття (пункт 1.2 застосування принципу “Незалежність”, визначення принципу “Об’єктивність”, що містяться в Бангалорських принципах поведінки суддів від 19 травня 2006 року, схвалених Резолюцією Економічної та Соціальної Ради ООН 27 липня 2006 року № 2006/23).
Таким чином, встановлені Комісією обставини свідчать, що суддя Ліщук Т.О. під час розгляду 24 січня 2014 року справи № 756/1190/14-к проігнорував вимоги процесуального закону, практику Європейського суду з прав людини, що призвело до обмеження гарантованого статтею 29 Конституції України права ОСОБА_1 на свободу.
Викладене дає підстави для висновку про упередженість та необ’єктивність судді Ліщука Т.О. при вирішенні питання про застосування відносно ОСОБА_1 запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
Також встановлено, що на цю ухвалу була подана апеляційна скарга.
Втім, ухвалою Апеляційного суд міста Києва від 14 лютого 2014 року апеляційне провадження закрито у зв’язку з відмовою від апеляційної скарги особи, яка її подала. Відмова від апеляційної скарги мотивована тим, що 7 лютого 2014 року суддя Ліщук Т.О. постановив ухвалу про задоволення клопотання старшого слідчого слідчого відділу Оболонського РУ ГУ МВС України в місті Києві Партеки А.М. та зміну підозрюваному ОСОБА_1 запобіжного заходу з тримання під вартою на домашній арешт, із забороною підозрюваному залишати місце свого проживання у місті Львові до 22 березня 2014 року.
Відповідно до пунктів 1, 3 частини першої статті 83 Закону, суддю може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності у порядку дисциплінарного провадження з підстав істотних порушень норм процесуального права при здійсненні правосуддя та порушення вимог щодо неупередженого розгляду справи.
Установлені Комісією обставини свідчать про допущення суддею Ліщуком Т.О. істотних порушень норм процесуального права при здійсненні правосуддя, порушення вимог щодо неупередженого розгляду справи № 756/1190/14-к, а отже, наявність у діях судді ознак дисциплінарного проступку, передбаченого пунктами 1, 3 частини першої статті 83 Закону.
Водночас, відповідно до частини четвертої статті 87 цього ж Закону, дисциплінарне стягнення до судді застосовується не пізніше шести місяців із дня відкриття Комісією провадження в дисциплінарній справі, але не пізніше року з дня вчинення проступку, без урахування часу тимчасової непрацездатності або перебування судді у відпустці.
Враховуючи, що з дня вчинення суддею Лішуком Т.О. дисциплінарного проступку, яким є 24 січня 2014 року, без урахування часу тимчасової непрацездатності та перебування судді у відпустці, минуло більше року, строк застосування дисциплінарного стягнення сплинув. Отже, дисциплінарне провадження щодо судді Ліщука Т.О. підлягає припиненню.
Керуючись статтями 83-86, 91, 97 Закону України “Про судоустрій і статус суддів” у редакції від 7 липня 2010 року, Комісія, -
вирішила:
дисциплінарне провадження стосовно судді Оболонського районного суду міста Києва Ліщука Тараса Олеговича припинити.
Рішення Комісії може бути оскаржено до суду в порядку, встановленому процесуальним законом.
Головуючий В.І. Бутенко
Члени Комісії: Т.Ф. Весельська
А.О. Заріцька
П.С. Луцюк
С.М. Прилипко
